ЄСПЛ зобов'язав Україну дозволити продаж землі

Абсолютна заборона в Україні на купівлю та продаж земель сільськогосподарського призначення порушує Європейську конвенцію з прав людини. Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук та Цицюра проти України» зазначив, що жодна інша країна у складі Ради Європи не вводила такої заборони і підкреслив невідповідність підходу України до припинення мораторію, повідомляє Європейська правда.

Справа, яку розглядав ЄСПЛ, стосувалася скарги двох громадян України щодо державної заборони на продаж сільськогосподарських угідь, що, як вони заявили, порушує їх права власності як власників таких ділянок.

Суд зауважив, що після падіння Радянського Союзу Україна переважно віддавала сільськогосподарські угіддя людям, які раніше працювали в колгоспах, але ввела, нібито тимчасово, заборону на продаж такої землі.

«Уряд стверджував, що цей крок перешкодить концентрації землі в декількох руках, зупинить збіднення людей у сільській місцевості та забезпечить, щоб земля і надалі оброблялася. Однак суд встановив, що держава не забезпечила справедливого балансу між загальними інтересами громади та майновими правами заявників», — ідеться у повідомленні.

Суд зазначив, що жодна інша країна, яка входить до Ради Європи, на мала такої заборони, і наголосив на невідповідності підходу України щодо припинення мораторію.

«Також незрозуміло, чому не такі жорсткі обмежувальні заходи були б менш ефективними для досягнення тих самих цілей», —  зазначається в рішенні.

Суд постановив, що український уряд повинен прийняти законодавчі заходи для забезпечення необхідної справедливості балансу для власників сільськогосподарських земель, хоча це не означає, що Україна повинна негайно запровадити необмежений ринок сільськогосподарських угідь.

Жодної грошової компенсації заявникам не було присуджено.

«Однак якщо держава проявить необґрунтовану затримку у прийнятті необхідних заходів, грошові виплати можуть стати гарантованими», —  зазначив суд.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання державами-членами Ради Європи; це стосується також положень, які містять вимогу про зміну національного законодавства. Водночас ЄСПЛ не має юридичних інструментів для самостійної зміни законодавства. Остаточне рішення має ухвалювати національна влада.