Олександр Волинець:

Зустрілися ми з Олександром Волинцем у Луцьку, в затишній кав'ярні. Вона знаходиться у торговому домі, який, власне, йому і належить. Дружина Олександра Петровича крім чашки кави запропонувала ще й спробувати молоко джерсійських корів, яке славиться своєю жирністю від 5 і аж до 8%. А згодом ми посмакували ще й домашнім сиром класичним і запеченим із медом. За чашкою молока розговорилися і чоловік розповів, який шлях привів його до фермерства.

Та, незважаючи на те, що справи у бізнесі йшли добре і Олександру Волинцю навіть вдалось створити торговий дім, відомий в Луцьку тим, що використовує лише енергію землі, чоловікові все ж у житті чогось бракувало. І згодом він зрозумів, чого саме: роботи на землі.

Згодом нам стає зрозумілим і такий надзвичайний потяг успішного бізнесмена до землі. Олександр Петрович із гордістю повідомляє, що дідусь у нього навіть «за Польщі» (за часів, коли Волинь входила до складу Речі Посполитої, — ред.) був справжнім куркулем!

Дідусь Олександра Петровича мав колись власних 17 га землі та 1,5 га лісу на хуторі неподалік від села Уляники Рожищенського району. Тут сьогодні і господарює його онук. Фермерське господарство Олександр Волинець назвав прізвищем улюбленого діда-куркуля – «Стельмащук». Тож ми поїхали подивитися, як онук працює на дідівській землі, і дорогою до господарства почули кілька знакових сімейних історій Стельмащуків. Зокрема, Олександр Петрович розповів, що після того, як він взяв в оренду землю діда та почав там працювати, на ній відродився і пустив пагони старезний горіх.

На жаль, дідусь Олександра Петровича помер дуже рано, і онук шкодує, що не довелось перейняти його методи роботи на землі. Проте наступна сімейна «бувальщина» допомогла фермерові визначитися із метою та філософією господарювання – працювати на землі так, щоб перед дітьми та онуками соромно не було.

Хоча у діда-куркуля земля була власна, Олександр Волинець прив'язуватися до землі, каже, не хоче, тому орендує паї.

Під'їжджаючи до хутора неподалік села Уляники, вже здалека помічаємо красиву новобудову. «Це буде фермерський будинок», — пояснює Олександр Петрович. На полі біля нього трактор тюкує солому, неподалік поважно прогулюється свиня з поросятами. Виявляється, свині на волі для ФГ «Стельмащук» — не дивина. Олександр Волинець багато подорожує по світу, неодмінно відвідує ферми за кордоном і переймає у тамтешніх керівників найкращі та найцікавіші ідеї. Наприклад, певна частина тварин зимує у незвичайній будівлі — її стіни зроблені із дошок, між якими укладені тюки з соломи.

Ми також побували у цій будівлі, побачили, що залишилося від однієї зі стін за зиму і весну. У цьому хліві відчувається особливий мікроклімат не промислової, а домашньої затишної ферми, якою саме прогулювалися поросята. Старші ж свині – під замком. Загалом у господарстві, за словами Олександра Петровича, понад сотня свиней. Помічаємо серед них кучерявих, волохатих мангалиць, ландрасів «на бекон». Господар ферми розповідає, що є у свинячому розмаїтті його господарства ще й породи дюрок та йоркшир.

Оглянувши хлів «із солом'яних тюків» та його мешканців – свиней, ми пішли знайомитися із коровами «джерсі». Щоправда, застали на фермі лише кілька телят, які відпочивали у хліві, та теличок, які смакували сіном у кошарі під відкритим небом. Дорослі корови, які цьогоріч вперше отелилися, були на випасі. Коли Олександр Волинець розповідає, скільки перепон йому довелось подолати, щоб завезти корів цієї породи в Україну, розуміємо, наскільки він наполегливий і впертий. Сім місяців він оббивав пороги столичних чиновників і в аграрному міністерстві, і у Державній ветеринарній службі, проводив перемовини з польськими колегами і все-таки домігся дозволу на завезення з Польщі племінних корів Джерсійської породи.

Влітку 2016 року у господарстві «Стельмащук» — 19 корів, 1 бик та 14 телят «джерсі». Олександр Волинець каже, що не помилився з вибором породи. Адже молоко «джерсі» справді дуже поживне та смачне. Проте не боїться зізнатися, що ці «європейки» завдали йому ще того клопоту. П'ятьох корівок навіть «втратили» поки навчились правильно за ними доглядати.

Зокрема, щоб збагатити харчі своїх «джерсі» певними мікроелементами, купують спеціальні «лизунці» польського виробництва, бо пропозицій від вітчизняного виробника, кажуть, не знайшли. А от все інше в меню корів – винятково «місцевий ресурс».

Олександр Волинець розповів нам, чому обрав для свого господарства саме цю породу корів. Каже, його полонили сири із їхнього молока. Скуштував їх вперше на фестивалі сирів у Польщі, там же і знайшов фермера, який вирощував «джерсі», тож вирішив придбати таких у своє господарство.

Олександра Петровича дуже цікавить сироваріння. Тому у фермерському будинку обладнав цех для виробництва молочних продуктів.

У Олександра Петровича козацька зачіска. Особливо це помітно, коли він сідає верхи і чимдуж мчить полем на своєму улюбленці - коні Хейкові Торійської породи. Згодом виявилося, що саме з коней, власне, і починалось ФГ «Стельмащук».

ФГ «Стельмащук» — це справжнє розмаїття тварин та порід. Вівці, кози, свині, корови, коні, алабаї. Олександр Петрович зізнається, що собаки та коні – його найбільша любов. І зауважує, тваринництвом займатися можуть лише найсильніші.

На фермі Олександра Волинця працює всього кілька працівників. Завідує фермою 25-річний житель села Озеро Ківерцівського району Павло Андрійчук.

Олександр Петрович багато розповідає про подорожі світом, про знайомства з іноземними фермерами, скаржиться на наше недосконале законодавство та недалекоглядних чиновників, які заважають фермерству розвиватися. Тож ми запитуємо, а що б він зробив, якби став міністром аграрної політики. З його відповідей можна виділити кілька слушних тез і зрозуміти, що ж сьогодні особливо «болить» «дрібним» українським фермерам.

Від нашого візиту до господарства пана Олександра до моменту публікації матеріалу пройшло доволі багато часу, тому ми вирішили доповнити цю розповідь та показати й сучасний стан справ.

Так, зараз вже майже завершено будівництво фермерського дому й Олександр Волинець має великі плани стосовно святкування його відкриття. Ми не будемо розкривати всіх подробиць, а напишемо про свято в окремому матеріалі. Повірте, ви будете вражені!

Що ж стосується джерсійських корів, то волинський фермер говорить, що не розчарувався у своєму виборі. На смачне молоко та продукти з нього завжди знаходяться покупці, та й ціна його вища, ніж зазвичай. Тож «джерсійки» оселились у нього надовго.

Людмила Лутицька, Kurkul.com