Він закоханий у аграрну справу змалечку, хоч і здобув зовсім іншу професію. Доволі знайома для багатьох історія, чи не так? Але чи кожен прислуховується до поклику душі і зрештою іде вірною дорогою? Відвідавши підприємство «Рост Агро» та поспілкувавшись із його керівником Максимом Бернацьким, ми ще раз впевнилися, що життєва стежка, яка веде з поля, часто знову приводить туди, звідки все починалося.

Насіннєве господарство «Рост Агро» розташоване у селі Погреби Глобинського району, що на Полтавщині. Керує підприємством Максим Бернацький разом із батьком Михайлом.

Михайло Бернацький був головним інженером великого насінницького господарства, а у віці трохи більше 30 років вже працював директором великого насінницького радгоспу союзного підпорядкування. Потім обіймав посаду першого секретаря райкому. Про свого батька Максим Бернацький говорить, що це людина слова і абсолютно практичної направленості.

«Він інженер за складом розуму. Має дуже гарне відчуття всього нового, інколи навіть краще, ніж у мене. У його присутності починають працювати механізми, які до цього двадцять років могли не рушати з місця. Свого часу він зробив хорошу кар’єру господарського керівника. З дитинства я їздив разом із ним на тракторах і комбайнах. Школярем я кілька років працював помічником комбайнера. Досить пристойно, як на свій вік, орієнтувався в основах сільськогосподарського виробництва. Навіть під час вступної кампанії до інституту жнивував», — згадує Максим Бернацький.

Зараз батько і син злагоджено керують одним господарством, маючи кожен свою спеціалізацію і свою ділянку відповідальності, десь прислухаючись, а десь покладаючись на досвід і знання один одного.

«Я стараюсь не мати ілюзій щодо межі своїх знань, не працюю за принципом «я сказав, значить, так правильно». Дуже люблю спілкуватися з людьми, які знають більше за мене, і з задоволенням це визнаю. Але коли я дійсно впевнений у тому, що роблю — це вже серйозно», — зазначає Максим Бернацький.

Зі зрошенням та без оранки

Керівник «Рост Агро» працює в сільському господарстві вже більше 20 років. Зараз згадує, як у перші роки роботи було важко боротися з радянським підходом до господарювання і як доводилося поступово відкривати новий погляд на виробництво, де робота на кількість продукції і на прибутковість з гектара — це зовсім різне.

«У кінці 90-х ми починали з роботи з насінницькими господарствами, які мали виростити для нас насіннєвий матеріал. На той час вітчизняне насінництво на 60% — це був жах. Не просто було знайти грамотного агронома, який би дотримувався протоколу виробництва і виконував технологічні завдання на 100%. Ми тоді працювали з югославським інститутом кукурудзи «Земун поле» і їхньою селекцією. І саме вони були нашими першими вчителями. Саме югославські спеціалісти, які мали великий міжнародний досвід у насінництві кукурудзи, і сформували у мене правильні основи цієї справи. Тим яскравіше їхня правота проявлялась у тодішній повсякденній практиці. Тому школа насінництва у нас була не українська. І лише з часом ми почали працювати з вітчизняною селекцією і зрозуміли, що і вітчизняні вчені мають чудовий, а головне, конкурентоздатний селекційний матеріал. І нам стало цікаво, що буде, якщо хорошій селекції дати правильну технологію переробки, а не таку, як на заводі ще 60-х років? І тоді ми почали розвиватися не як посередницьке, а як повноцінне насінницьке підприємство», — згадує Максим Бернацький.

Читати за темою: Андрій Ковальчук: Слід якісно робити елементарні речі — і результат буде.

Говорить, що за цей час Полтавщина точно стала степовою зоною, адже клімат в Україні дуже змінився, а рівень розораності природних ландшафтів тут перевищив 92%.

«Так, раніше також були посухи, але я не дуже пам'ятаю, щоб температура піднімалася вище +35 °C. А років дев’ять тому у нас було +42 °C. Тобто в кінці липня ти торкаєшся качана кукурудзи, а він гарячий. Це таке враження, яке я досі забути не можу», — згадує Максим Бернацький.

Нестабільна ситуація з опадами і вологістю ґрунтів дещо змінює підхід до господарювання. Тож легенди про те, що на Полтавщині достатньо загнати лопату в землю, і з неї щось та й виросте, Максим підтверджує, але з одним уточненням:  «Лопату поливати треба».

Сьогодні у стандартній сівозміні — кукурудза, зернові (пшениця і ячмінь), бобові (соя, горох, квасоля, нут, маш) та соняшник. На 8,5 тис. га загальної площі господарства ці культури розподілилися у відсотковому співвідношенні 40:20:20:20. Традиційно найбільше земель відводять під кукурудзу.

Є полив: мають вісім дощувальних машин, серед яких Reinke та Zimmatic. Загалом під зрошенням 1,1 тис. га. На поливі вирощують ділянки гібридизації кукурудзи та насіннєві посіви сої. Потенційно зрошувану площу можна збільшити. Але для цього вже потрібно створювати всю систему з нуля, а це досить серйозні інженерні зусилля і капіталовкладення. 

Підхід до обробітку землі тут не класичний: на просапних культурах використовують технологію Strip-Till, а культури суцільного висіву сіють по «нулю». На поливі технологія ближче до класичної, але без плуга.

«Я чудово розумію людей, які повертаються до класичного обробітку ґрунту, адже на сьогодні він дає результат. Якщо метою є отримання максимального прибутку з гектара тут і зараз, без думки про майбутнє, — це 100% оранка. Якщо ж ми говоримо про глобальне збереження родючості ґрунту і працюємо над зниженням собівартості, то оранка точно не той метод, який треба пропагувати, — говорить керівник «Рост Агро».

Зараз орендна плата на господарстві складає 14%. Стосунки з орендодавцями намагаються зберігати хорошими, допомагають і йдуть на поступки. Таким чином, перш за все, вдається уникати «шахматки» на полях.

Про прибуток і спонсора сої

Максим Бернацький розповідає, що на ринок, особливо сортових культур,  помітно впливають шахраї, які по факту продають документи + зерно, а не насіння, а також нелегали, які збивають ціну та загалом дестабілізують ситуацію. А посилення державного контролю стосується виключно офіційного сегменту виробників і лише провокує ще більше власників господарств, виробників і переробників іти в тінь.

Але загалом Максим Бернацький розповідає, що сортові культури завжди приносять значно менше доходу, ніж гібриди.

«Зверніть увагу, що практично всі компанії, які працюють на насіннєвому ринку, я маю на увазі оригінаторів, мають в асортименті хоча б якусь культуру на гібридній основі. Соняшник, ріпак, кукурудза — будь-яка. А іноді все разом. Український сільгоспвиробник завжди орієнтується на власне виробництво масового сортового насіння, купуючи переважно тільки насіння високих репродукцій. Тому сортові культури — це, на моє глибоке переконання, у виробників насіння культури факультативні. Швидше за все, ту ж саму пшеницю чи сою в певній мірі спонсорує кукурудза. Тобто рівень прибутковості гектара насіннєвої ділянки кукурудзи і сої дуже відрізняється», — зазначає Максим Бернацький.

Був тваринницький, став насіннєвий

Насправді виробничий комплекс насіннєвого заводу ТОВ «Рост Агро» спочатку будувався як тваринницький комплекс. Але у нестабільні 90-ті в процесі будівництва стало зрозуміло, що тваринництво як галузь занепадає. І вже у 1997 році Бернацькі викупили частину комплексу, щоб спробувати запустити тут лінію доробки насіння.

«Це була авантюра чистої води. Ми непогано вже володіли польовим аспектом виробництва, але доробка – це окремий складний технологічний процес. Ми вчилися на помилках і більшість інформації брали із зарубіжних джерел, відвідували дні поля, які тоді були на вагу золота. Від самого початку ми вели себе чесно з покупцями в плані ціни і якості нашого насіння. Якщо були якісь проблеми — ми про них говорили, і клієнт завжди знав, що купує у нас. Так як з якісним насінням, а часто і з порядністю постачальників у ті часи було не все гладко, це спрацювало дуже добре», — згадує Максим Бернацький.

Вже у 1998 році виробництво виросло з двох корпусів до чотирьох і пережило першу серйозну реконструкцію. У 2007 році зміни були вже кардинальними і можна було говорити про певний рівень. Ще один етап робіт провели у 2014-2015 роках, тоді ж запустили нову виробничу лінію, комплекс із зберігання насіння, а також роботизовану сортувальну лінію. Зараз – це промисловий комплекс, який займає 12 га, з яких близько восьми знаходиться під дахом.

Механізм роботи із сортовими культурами, такими як пшениця, ячмінь, чи соя – традиційний.

«Перший етап повинен привести зерно до стабільного стану, для забезпечення надійного проміжного зберігання. Цей процес узгоджується з роботою збиральної техніки на полі, орієнтуючись на максимальні темпи її роботи. Прибравши насіннєвий матеріал з поля і пересвідчившись у його якості, ми починаємо працювати з зерном досконально, перетворюючи його на насіння», — пояснює Максим Бернацький.

Лінія, яка працює з сортовими соєю, пшеницею і ячменем, у режимі первинної очистки здатна прийняти більше 300 т зерна за добу. У насіннєвому режимі, залежно від сорту і якості зерна, потужність заводу складає 120-170 т. Реальні показники, наприклад, по сої — 150-170 т. У режимі фінальної доробки використовуються пневмостіл і фасувальний апарат. Решета для зерноочисних машин для кожної культури, а часто і сорту, обирають індивідуально.

«Звичайно, будь-яка культура потребує своєї геометрії. Визначення набору решіт і форми чарунок здійснюється в лабораторних умовах. Тобто на основі первинної партії ми робимо аналіз на лабораторних ситах. Ця інформація доводиться до виробничого підрозділу і він готує комплект. І потім вже запускаємо цикл. У ході роботи обов'язково контролюється насіннєва фракція на предмет недосіву та наявності домішок. І контролюється вихід насіннєвої партії з вороху», — пояснює керівник.

Зачистка обладнання при зміні культури, сорту, категорії займає, в середньому, одну робочу зміну. Тобто близько восьми годин працівники «зачищають» лінію за допомогою промислових пилососів та іншого приладдя. Деякі важкодоступні ділянки взагалі доводиться повністю розбирати. Тобто це тривалий і складний процес.

Близько 90% всієї продукції фасують в біг-беги і решту — у мішки. Лінія для сушіння і доробки насіннєвої кукурудзи – окреме велике виробництво. На сьогодні повністю завершено процес її переоснащення на машини кращих світових виробників даної категорії обладнання, таких як А&K та Cimbria. Те ж саме стосується і лінії протруювання і фасування.

Для товарної кукурудзи мають сушарку на пелетах, яка, порівняно з природним газом, дозволяє зменшити витрати у чотири, а то й у шість разів. До слова, таку кукурудзу у «Рост Агро» починають збирати з вологістю від 24% і нижче. Що ж стосується насіннєвих посівів — збір починають і при 38-39%.

«35-38% — це «золота» вологість для насіннєвої кукурудзи. Щодо товарної, то коли я був у Франції на елеваторі одного з найбільших кооперативів (його насіннєвий підрозділ працює і в Україні), то там нам розповідали, що вони починають збирання кукурудзи при вологості 27-28%. А у нас же більшість хоче зібрати при 13-14%, щоб покласти і не сушити. З моєї точки зору, нормальна кукурудза, яка добре визріла в нашій зоні, все-таки повинна досушуватись. Це просто показник того, що фізіологічно весь період вона працювала на врожайність», — розповідає Максим Бернацький

Нут: «тріумфальний» і повчальний

Не дивлячись на те, що найбільше площ у «Рост Агро» відводять кукурудзі, бобовим культурам приділяють не менше уваги. Максим Бернацький розповів, що свого часу навіть мав особисту колекцію квасолі з 90 зразків. Цікавився й іншими культурами. Зокрема, у 2007 році на невеликій ділянці вперше спробували вирощувати нут.

«Як зараз пам'ятаю: сорт Тріумф одеської селекції, крупнозернистий, смачний і цікавий. Він вдався. Тому що був дуже посушливий рік, і нут вродив більше навіть, ніж горох. Мені це дуже сподобалося, адже до того я й гадки не мав, як його вирощувати. А тут отримав урожай – гордий! Є така закономірність - перший раз завжди все вдається. Потім ти витрачаєш набагато більше грошей, збільшуєш площі, а природа говорить, що не все так просто», — згадує Максим Бернацький.

Після першого вдалого експерименту посіви нуту дещо збільшили. Але друга спроба вийшла настільки провальною, що урожай навіть не збирали: у вересні на поле загнали техніку і напряму посіяли пшеницю.

Нут — культура не надто широкого ареалу, який за своїми природними умовами не є подібним до умов Полтавщини. У нас може бути дещо краще зволоження, нижча температура, але і більш суттєво напружена ситуація по бур’янах, шкідниках і хворобах.

Шкідник — це штука видима, для боротьби з ним є великий діапазон інсектицидів. З хворобами складніше, бо коли ти бачиш видимі прояви захворювання, це означає, що, скоріше за все, ти вже запізнився», — розповідає Максим Бернацький.

Після цього про нут у «Рост Агро» забули на кілька років, а вже у 2011-2012 вирішили спробувати ще раз. Експериментували з сортами, визначили стійкий до хвороб. Але все одно бажаного результату з крупнозерними сортами експерименти не давали.

«Згадуючи минулорічний загальноукраїнський ажіотаж з нутом, одразу потрібно було подумати: «Люди добрі, що ви робите?». По-перше, це харчова культура, отже, до неї є високі вимоги по якості і зовнішньому вигляду. По-друге, для очищення сировини має бути відповідне обладнання. По-третє, хоч це і бобова культура, її технологія виробництва має дуже суттєві відмінності від інших бобових. Та і взагалі - ареал її поширення — Центральна та Південна Азія. Чому всі вирішили, що в Сумській, Чернігівській чи Полтавській області він у вас буде рости добре? До мене за насінням навіть з Львівської звертались… І найголовніше — це нішева культура. І не тому, що її мало хто вирощує, а тому що має досить обмежений ринок споживання», — пояснює керівник «Рост Агро» Максим Бернацький.

Соя: проблемна, але цікава

У вісімдесятих роках ХХ сторіччя на Полтавщині вже сіяли близько 40 тис. га сої. І не просто сіяли, а отримували пристойні результати. Рівень був серйозний. У тематичній конференції по даній культурі, яка проводилась у регіоні, брали участь представники американської соєвої асоціації у Європі.

«На той момент в Україні на Херсонщині вже були досить серйозні поливні площі під соєю. Тобто це не така й нова культура. Та і наукове забезпечення її виробництва було дуже пристойне. У мене є монографія А. К. Лещенко «Культура сої в Україні» 1962 року видання. Так, по фізіології культури, її біології і систематиці для мене це настільний підручник. І навіть по деяких елементах агротехніки. Настільки ґрунтовно все описано. Переробка сої на Полтавщині в ті часи також була розвинена досить непогано. За підтримки американської соєвої асоціації навіть була організована поїздка полтавських виробників до США», — згадує Максим Бернацький. Основною ж рушійною силою такого широкого розповсюдження сої на Полтавщині в ті часи він називає свого батька — засновника «Рост Агро» Михайла Бернацького, який на той час на рівні області відповідав за розвиток сільського господарства.

Що ж стосується  сої в сучасних умовах, то за роки досвіду тут зрозуміли: ця культура потребує, окрім продуманої технології, постійного контролю і швидкої реакції на проблеми. Ось хоча б приклад цього року – небачена за чисельністю міграція  чортополохівки – шкідника, який може легко знищити великі площі даної культури. Чи все більше розповсюдження кліща, сезон полювання на якого стає більш напруженим і витратним. 

Є деякі спостереження щодо розміщення культури у сівозміні, а також щодо повторних посівів. Багато хто вже помітив, що соя дає кращий урожай при посіві на другий рік.  А ще повторна соя майже подібна гороху, як попереднику для пшениці.

«Мені була б цікава така ланка сівозміни: в перший рік використовувати гербіциди з пролонгованою дією і отримати їхній ефект ще й наступного року. Тобто, якщо у вас сої не так багато в сівозміні, якщо ви розумієте джерела інфекції, то повторна соя — це абсолютно непогана штука. Що ж стосується сої по сої впродовж 4-5 років — тут уже є критичні питання», — говорить керівник «Рост Агро».

Наступний нюанс — ГМО-соя, якої в Україні нібито немає, а насправді є ледь не в кожному господарстві. Як то кажуть: «Не дозволено — не значить заборонено». Максим Бернацький розповідає, що хоч свого часу також спробував цей солодкий плід, але з початком серйозного контролю насінництва совість зробила своє. ГМО-сої в «Рост Агро» більше не було.

Ще одна проблема — технологічні розбіжності. Агрономи роками дискутують щодо ширини міжрядь, норм висіву, необхідності фунгіцидного захисту. І знайти вірне рішення досить не просто.

«Я, наприклад, не дуже люблю дискусії про мікроелементи тощо. Така моя позиція ґрунтується на багаторічному аналізі даних ґрунтової діагностики моїх полів. За невеликими виключеннями, я не бачу дефіциту мікроелементів. Припускаю, що, можливо, тому і не бачу у себе вагомих прибавок урожайності у експериментах з даної тематики. А от приділяти більше уваги фунгіцидному та інсектицидному захисту — дуже важливо. Та і взагалі – думати про високі елементи технології варто лише після вирішення основних задач: якісного насіння правильного для даної природної зони сорту, хорошого азотфіксатора і протруйника, якісного посіву, збалансованого живлення, захисту», — говорить Максим Бернацький.

Ще один нюанс — неповага до авторського права. У деяких господарствах вважають, що якщо сорт потрапив до них у руки — значить, він їхній. І його не просто можна пересівати. Його можна продавати як насіння. А окремі «купки» зерна можна навіть називати елітою та першою репродукцією.

Щодо таких випадків, коли продається сорт, якого точно не завозили в країну років десять,  я кажу, що тоді вже називайте такі сорти правильно — Крадений 1, Крадений 2…», — жартує фермер.

Читати за темою: У боротьбі за урожай: як не стати жертвою фальсифікації насіння.

Наостанок Максим Бернацький зазначає:

«Мрію, що ринок насіння має бути ринком професіоналів. Де будуть мати значення реальні характеристики товару і його цінність, а не емоційне формування попиту, як на ринках споживчих товарів».

І хоч вітчизняній селекції поки що не просто конкурувати з іноземною, але зокрема «Рост Агро» бачить свою перевагу у відпрацьованій роками системі насінництва, тісній співпраці з селекціонерами  провідної вітчизняної селекційної установи – Інституту зернового господарства НААН, а також ретельно підібраній лінійці гібридів, на виробництво яких має виключне право. Перш за все варто згадати силосні гібриди з ФАО 300-500. Дуже сильною є рання група з ФАО до 210, а також  група зернових гібридів ФАО 260-350, популярність яких зростає з кожним роком.

Головне, щоб поруч були люди із світлим розумом та націлені на результат і командну роботу. А кінцеві клієнти були готові дотримуватися рекомендацій щодо технології. Тоді все вдасться, і вітчизняне насіння займе належне місце на українських полях та розкриватиме свій потенціал сповна.

© Вікторія Сумченко, Kurkul.com, 2019 р.