Вони не вірять у прикмети чи забобони, роблять свою справу від серця і ніколи не припиняють навчатися. Сім'я Лановенків — це чотири дорослих садоводи, які повністю присвячують себе роботі з садом уже близько 20 років поспіль. Сьогодні вони мають свою торгову марку «Екогарден», їхні саджанці впізнають на споживчому ринку, а за екологічно чистими яблуками та грушами покупці їдуть прямісінько у Побійну, що на Черкащині. Саме там живуть і працюють Лановенки: Микола Васильович, Людмила Максимівна та їхні діти — Валентина й Максим.

Микола Васильович

Людмила Максимівна

Валентина

Максим

Двоє економістів та двоє агрономів — за освітнім критерієм сім'я розділилася порівну. Жіноча половина «рахує», а чоловіки вирощують. Хоча насправді такий поділ досить умовний. Адже усі члени родини — універсальні садоводи, тому з легкістю підстраховують одне одного в роботі.

Тож цього разу мова піде про квітучі сади Лановенків.

Початок знайомства

У очікуванні зустрічі з головним героєм нашої історії помічаю чоловіка, чиї «сонячні промінчики» від очей упевнено рухаються до мене. Не встигла й оговтатись, як відчула рукостискання і дружні поцілунки Миколи Васильовича. Настрій відразу «вгору», тому подальше спілкування далося легко і було напрочуд приємним.

Від Жашкова (де ми зустрілися із паном Миколою) до їхнього села хвилин 20 на авто. Тож наше знайомство продовжилося дорогою.
Чоловік відразу ж згадує далекий 1996, коли вони з дружиною починали свою справу.

“

Ні звідки не було допомоги. Брали кредити на розвиток, позичали гроші у рідних та близьких. Але прийшов час, коли ми почали працювати на полі, що орендували. Відразу ж постало питання: «Як вберегти сад від людей і від зайців одночасно?» Думали ставити сітку, але тоді почалася ера металобрухту. То це ж охороняти треба було б цілий рік не лише садок, а й сітку!

— ділиться спогадами Микола Лановенко.

“

Ні звідки не було допомоги. Брали кредити на розвиток, позичали гроші у рідних та близьких. Але прийшов час, коли ми почали працювати на полі, що орендували. Відразу ж постало питання: «Як вберегти сад від людей і від зайців одночасно?» Думали ставити сітку, але тоді почалася ера металобрухту. То це ж охороняти треба було б цілий рік не лише садок, а й сітку!

— ділиться спогадами Микола Лановенко.

А вже згодом виникла ідея побудувати сховище для саджанців та інструменту. Утім, матеріали на будівництво були сім'ї не по кишені.

“

Так вийшло, що доля завжди зводила нас із потрібними людьми. 8- метрові металеві труби для основи сховища мені подарував товариш, який працював у пункті прийому металобрухту. Дерево безкоштовно дали лісники. Шифер теж дістався дешевше. Бо я закладав і доглядав садок для продавця шиферу, то він зробив мені знижку,

— розповідає чоловік.

“

Так вийшло, що доля завжди зводила нас із потрібними людьми. 8- метрові металеві труби для основи сховища мені подарував товариш, який працював у пункті прийому металобрухту. Дерево безкоштовно дали лісники. Шифер теж дістався дешевше. Бо я закладав і доглядав садок для продавця шиферу, то він зробив мені знижку,

— розповідає чоловік.

Віра не на останньому місці

Микола Васильович переконаний, що така прихильність долі пов'язана із вірою у Бога. Саме у цьому чоловік бачить запоруку успіху будь-якої справи.

Дорогою до Побійни зупиняємося біля храму Петра і Павла у сусідньому селі. Тут пан Микола помітив капличку і не зміг проїхати повз.

На території храму живе отець Святослав, з яким у пана Миколи теплі дружні стосунки, тому невеличкий садок на подвір'ї — теж справа рук Миколи Лановенка.

“

Завжди допомагає по можливості. Школу підтримує, молодь. Нам садок заклав. А ми, у свою чергу, намагаємося закладати у душі людей віру і добро,

— розповідає отець Святослав.

“

Завжди допомагає по можливості. Школу підтримує, молодь. Нам садок заклав. А ми, у свою чергу, намагаємося закладати у душі людей віру і добро,

— розповідає отець Святослав.

Хто вдома є?

Мабуть, запах пиріжків привів би мене до хати Лановенків, навіть якщо б я заблукала десь у їхніх садах. Теплий прийом за ситним обідом супроводжувався історією створення розсадника. Людмила Максимівна та Микола Васильович познайомилися у Побійні.

“

Микола Васильович був агрономом, а я — студенткою. Тільки про сад з ним і говорили постійно…

— розповідає жінка.

“

Микола Васильович був агрономом, а я — студенткою. Тільки про сад з ним і говорили постійно…

— розповідає жінка.

Одружилися, переїхали жити і працювати у Бердянськ. А з плином часу зрозуміли, що треба щось змінювати. Тому повернулися назад у село і почали займатися справою для душі — садівництвом.

“

Усі тоді дивувалися, як це вийшло, що двоє з вищою освітою і повернулися у село. А зараз ніхто не дивується. Всі питають: чи можна яблучок у вас купити, чи можна саджанці придбати,

— з усмішкою згадує ті часи пані Людмила.

“

Усі тоді дивувалися, як це вийшло, що двоє з вищою освітою і повернулися у село. А зараз ніхто не дивується. Всі питають: чи можна яблучок у вас купити, чи можна саджанці придбати,

— з усмішкою згадує ті часи пані Людмила.

Кілька перших дерев, які молоде подружжя заклало на цій землі 27 років тому, і досі ростуть на присадибній ділянці Лановенків.

Цікавлюся, чи користуються попитом саджанці у сусідів та жителів села?

“

Ні, дерева ростуть далеко не у всіх. У багатьох ростуть картопля і кукурудза

— сміється Микола Васильович.

“

Ні, дерева ростуть далеко не у всіх. У багатьох ростуть картопля і кукурудза

— сміється Микола Васильович.

До слова, пан Микола таку культуру, як картопля, не любить, тому вдома вже давно не садять жодного її куща. Говорить, «приїлася гіркою редькою». Свого часу за звільнення площ від бульби довелося «поборотися» із тещею, яка тоді господарювала на городі та завідувала усіма хатніми справами. Зараз же колишнє місце під картоплю займає домашній сад у 30 соток.

Про те, що колись переїхали із міста у село, родина не жалкує. Адже саме у Побійні знайшли справу свого життя, яку успішно перейняли їхні вже дорослі діти.

“

Там, у Бердянську, — курорт, море. Відпрацював на роботі — і ти вільний. А тут по-іншому. Але звикли і дітей привчили. Корисною справою потрібно займатися,

— говорить пані Людмила.

“

Там, у Бердянську, — курорт, море. Відпрацював на роботі — і ти вільний. А тут по-іншому. Але звикли і дітей привчили. Корисною справою потрібно займатися,

— говорить пані Людмила.

За словами Миколи Васильовича, саме дружина стежить за вчасною обробкою саду і тримає контроль над агрономічними процесами.

“

Якось до мене телефонує один чоловік, а я йому кажу: ви знаєте, я взагалі водієм працюю у цій компанії. У нас мама і директор, і агроном,

— жартує чоловік.

“

Якось до мене телефонує один чоловік, а я йому кажу: ви знаєте, я взагалі водієм працюю у цій компанії. У нас мама і директор, і агроном,

— жартує чоловік.

Вдома у Лановенків усі столи і полички заставлені книжками й журналами. Найулюбленіше і найсокровенніше показують і навіть зачитують вслух. Серед таких книжок і «Крымское промышленное садоводство» Лева Платоновича Симиренка — садовода, чиє вчення є найавторитетнішим для пана Миколи.

Пустили «коріння»
у рідну землю

Із самого малку Валентина та Максим були у садку, між дерев та саджанців. Ще зовсім маленькими за будь-яку допомогу по господарству отримували від мами морозиво. Рік за роком усе глибше поринали в агрономію, вчилися прополювати бур'яни, доглядати за деревами, обв'язувати, формувати крону… Тепер Валентина Лановенко — офіційний представник «Екогарден» у Києві, займається маркетингом, зустрічається із садівниками, відвідує різні тематичні конференції та семінари, інколи виступаючи в ролі спікера. Утім, має важливий обов'язок і в розсаднику, який батько довіряє тільки їй, — обв'язування дерев на окуліруванні.

У саду маємо змогу побачити, як підв'язують уже висаджені дерева кембриком.

Максим закінчив Уманський аграрний університет, має фахову освіту. Зараз живе з батьками в селі, тому допомагає їм як може. Обрізає дерева, робить щеплення, але головне — поступово вчиться у батька бути справжнім садоводом. Говорить, у садівництві йому подобається все.

«Весною така краса: усе розквітає, буяє… А потім, восени, коли плоди достигають, можна з друзями поділитися. Адже не у всіх є персики та навіть абрикоси. Взагалі, це творча професія і дуже мені до душі»,— розповідає Максим.

Батько не нарадіється, що його справу є кому переймати. Адже роки летять дуже швидко, сили вже не ті, що раніше. Тому надії покладає на сина.

“

У нас така робота, що з березня і аж поки не вдарять заморозки ми на полі. Розсадництво — досить важкий сегмент у сільському господарстві. Відчуваємо, що почали втомлюватися. Тому маємо надію більше на Максима. За останні кілька років він професійно виріс, на техніці працює, обрізкою займається. Шкода, що не показав вам вищий пілотаж на тракторі

— сміється батько.

“

У нас така робота, що з березня і аж поки не вдарять заморозки ми на полі. Розсадництво — досить важкий сегмент у сільському господарстві. Відчуваємо, що почали втомлюватися. Тому маємо надію більше на Максима. За останні кілька років він професійно виріс, на техніці працює, обрізкою займається. Шкода, що не показав вам вищий пілотаж на тракторі

— сміється батько.

Перший екзамен у житті

Здається, ще нещодавно, посадивши свої перші дерева, пан Микола переймався, чи правильні у них параметри, брав участь у тематичних семінарах, консультувався із фахівцями. А вже зараз сам займається закладкою саду для інших.

У 2003 році всі вирощені саджанці були продані на закладку саду на Дніпропетровщині. Утім, за умови, що Микола Васильович допоможе дружині «оптового покупця» навчитися усіх тонкощів садівництва.

“

У Дніпропетровську я посадив садок у 7,5 га. Упродовж двох років їздив за 700 км від дому. Доглядав його і вчив різних прийомів господарів. Одного разу приїжджаємо туди через кілька років, а нам говорять: «Заходите в сад. Это ваши дети. Дети, а это ваши родители,

— сміється Микола Васильович.

“

У Дніпропетровську я посадив садок у 7,5 га. Упродовж двох років їздив за 700 км від дому. Доглядав його і вчив різних прийомів господарів. Одного разу приїжджаємо туди через кілька років, а нам говорять: «Заходите в сад. Это ваши дети. Дети, а это ваши родители,

— сміється Микола Васильович.

Тоді свій перший іспит чоловік склав успішно. Розповідає, у житті було багато людей, які мали титанічний вплив на формування у ньому «Садівника» з великої літери. Серед них і викладач плодівництва в університеті, який багато років тому запалив у чоловікові бажання працювати.

“

Під час занять постійно розповідав нам про вирощування полуниці, але саме він дав мені поштовх до роботи з садом,

— додає пан Микола.

“

Під час занять постійно розповідав нам про вирощування полуниці, але саме він дав мені поштовх до роботи з садом,

— додає пан Микола.

Тут народжуються майбутні дерева

На 13 га розсадника росте близько 40 літніх та зимових сортів яблунь і груш. Для асортименту в наявності є і кісточкові — персики, абрикоси, черешні. Але їх вирощують більше на замовлення. Основним попитом користуються саме яблуні та груші.

Зараз родина Лановенків використовує закритий цикл вирощування: мають свій маточник і живцевий сад.

«При закритому циклі вирощування ми для себе розуміємо, що у нас є гарантія на підщепу і відповідність сортам. Це набагато краще, ніж закуповувати щось з інших господарств. Бо в Україні мало хто вирощує підщепу на продаж, в основному її доводиться купувати у поляків. Але ж поляки так само, як італійці чи голландці, намагаються збути нам щось найгірше, що не продалося у ЄС. Ми з цим стикалися і вирішили, що краще мати своє. Так, буде більше роботи, але закритий цикл — це стабільність, якість і незалежність від інших постачальників», — розповідає Валентина Лановенко.

Захист від бур'янів здійснюють вручну, зберігаючи вологу в ґрунті. Після кожного дощу намагаються просапувати міжряддя. Таким чином до кореня потрапляє більше кисню. Разом ці фактори впливають на якість саджанця та його продуктивність у майбутньому.

“

Гербіцидів ми не використовуємо взагалі. За рахунок цього дерева нічим не пригнічені, ростуть у природних умовах. Так, частина саджанців може бути «не стандарт», але вони просто вибраковуються. Решта ж 98 % — це гарні та однорідні саджанці,

— розповідає пані Валентина.

“

Гербіцидів ми не використовуємо взагалі. За рахунок цього дерева нічим не пригнічені, ростуть у природних умовах. Так, частина саджанців може бути «не стандарт», але вони просто вибраковуються. Решта ж 98 % — це гарні та однорідні саджанці,

— розповідає пані Валентина.

Здорові ґрунти — здорова нація

Тут пропагують органічне виробництво. Вже давно вирощують чисту продукцію без хімії, тепер же хочуть мати документальне підтвердження цього. Тому нині проходять процедуру отримання органічного сертифіката у швейцарській фірмі «Органік Стандарт».

Правильний сад повинен формуватися за типом «плодової стіни», коли дерева висаджуються дуже близько (через 0,8–1 м) і утворюють між собою так звану стінку. На карликових підщепах із гектара можна отримати близько 40 т плодів уже з 5-го року вегетації.

Переробкою Лановенки не займаються та і промислового саду поки що не мають. Утім, є постійні клієнти, які купують саджанці і щороку приїжджають у Побійну, щоб запастися на зиму яблуками та грушами з домашнього саду та розсадника.

Здорові ґрунти — здорова нація

Тут пропагують органічне виробництво. Вже давно вирощують чисту продукцію без хімії, тепер же хочуть мати документальне підтвердження цього. Тому нині проходять процедуру отримання органічного сертифіката у швейцарській фірмі «Органік Стандарт».

Правильний сад повинен формуватися за типом «плодової стіни», коли дерева висаджуються дуже близько (через 0,8–1 м) і утворюють між собою так звану стінку. На карликових підщепах із гектара можна отримати близько 40 т плодів уже з 5-го року вегетації.

Переробкою Лановенки не займаються та і промислового саду поки що не мають. Утім, є постійні клієнти, які купують саджанці і щороку приїжджають у Побійну, щоб запастися на зиму яблуками та грушами з домашнього саду та розсадника.

Високий — не означає гарний

Саме від підщепи залежить, якими будуть показники того чи іншого сорту. У своєму розсаднику Лановенки вирощують саджанці на карликових підщепах. Говорять, вони більш інтенсивні та мають ряд переваг. По-перше, яблуня починає плодоносити з 2-річного віку, груша — з 2–3-річного. По-друге, дерева можна сформувати не вище 3 м, їх зручно обробляти, обрізати і збирати урожай.

“

Люди звикли до того, що дерево має бути дуже високим і не завжди знають про переваги карликових дерев. Насправді ж, вони підходять як для промислового вирощування, так і для домашнього саду. Основними перевагами є ранній вступ у плодоношення (з 2-3- річного віку) та висока щорічна урожайність. А висота дерев (до 3м) забезпечує зручність у догляді та зборі врожаю. Ось пояснити, що є не лише хімія, а й органіка — складніше. Це все справа психології людей

— говорить Валентина.

“

Люди звикли до того, що дерево має бути дуже високим і не завжди знають про переваги карликових дерев. Насправді ж, вони підходять як для промислового вирощування, так і для домашнього саду. Основними перевагами є ранній вступ у плодоношення (з 2-3- річного віку) та висока щорічна урожайність. А висота дерев (до 3м) забезпечує зручність у догляді та зборі врожаю. Ось пояснити, що є не лише хімія, а й органіка — складніше. Це все справа психології людей

— говорить Валентина.

Для того, щоб кожен міг побачити дерева на власні очі та приклад інтенсивного саду, Лановенки мають садовий центр під Києвом. На 4 сотках показового саду висаджено близько 200 дерев яблунь та груш різних сортів. Там люди можуть оцінити саджанці, подивитися технологію догляду, а восени навіть скуштувати їх плоди.

Орлиний зір та
хірургічна точність

Про те, що щеплення — найвідповідальніша справа в садівництві, ми зрозуміли відразу. Ця тема викликає в усіх членів родини серйозний вираз обличчя і навіть змінює тон розмови. Мабуть, тому таку важливу процедуру намагаються робити самостійно. Адже від щеплення залежить, якими будуть наступні два роки життя саду. 70 % успіху щеплення залежить від обв'язувача.

“

Якщо хтось прищепить, а за ним обв'язувач неправильно замотає — воно не приживеться. Тому це дуже тонка хірургічна операція,

— говорить Микола Васильович.

“

Якщо хтось прищепить, а за ним обв'язувач неправильно замотає — воно не приживеться. Тому це дуже тонка хірургічна операція,

— говорить Микола Васильович.

Кажуть, після кількох десятків прищеп очі вже нічого не бачать, адже точність має бути до міліметра. На такий випадок готують цілющу смакоту, якою знімають втому з очей — бджолиний пилок із медом. Така суміш має тонізуючий ефект і не дає погіршуватися зору.

І якщо в забобони члени родини не вірять, то поняття «легкої руки» не відкидають.

“

Це дійсно має значення. Коли людина робить якусь справу, вона передає свою енергію, той настрій, який у неї є, і бажання — усе це впливає на ефективність. Це стосується будь-якої справи: чи то приготування їжі, чи щеплення дерев. Є люди, які що не зроблять , а воно все буде добре. Я вважаю, що мій брат один із них. У нього рівень приживання прищеп 98 %. Це дуже високий показник,

— говорить Валентина Лановенко.

“

Це дійсно має значення. Коли людина робить якусь справу, вона передає свою енергію, той настрій, який у неї є, і бажання — усе це впливає на ефективність. Це стосується будь-якої справи: чи то приготування їжі, чи щеплення дерев. Є люди, які що не зроблять , а воно все буде добре. Я вважаю, що мій брат один із них. У нього рівень приживання прищеп 98 %. Це дуже високий показник,

— говорить Валентина Лановенко.

Щоб прищепа краще прижилася, намагаються додержуватися календарних рекомендацій.

“

Є місячний календар, де розписані фази місяця. Там визначені дні, сприятливі для щеплення. Багато хто не вірить і не користується цими рекомендаціями. Але ж тут є свої нюанси. Адже терміни, за які потрібно зробити роботу, ніхто не відміняв. На щеплення зазвичай є два-три тижні. Тому ми намагаємося додержуватися календарних рекомендацій і агрономічних термінів,

— додає Валентина.

“

Є місячний календар, де розписані фази місяця. Там визначені дні, сприятливі для щеплення. Багато хто не вірить і не користується цими рекомендаціями. Але ж тут є свої нюанси. Адже терміни, за які потрібно зробити роботу, ніхто не відміняв. На щеплення зазвичай є два-три тижні. Тому ми намагаємося додержуватися календарних рекомендацій і агрономічних термінів,

— додає Валентина.

Обрізування дерев — теж справа не з простих. Тут є своя технологія, демонструвати яку батько запрошує Максима. Хлопець має ідеальний зріст для такої справи, тому особливо вправно обходиться із секатором.

“

Гілки, які йдуть вгору, — зрізаємо, а ті, які йдуть до низу, — завищуємо. Якщо гілка перевищила половину товщини провідника — ми її теж зрізаємо. І «віник» на горі не потрібний. Таке розгалуження лише забирає силу дерева, а потім відчахнеться з урожаєм. Яблука просто відірвуть гілку,

— пояснює Максим.

“

Гілки, які йдуть вгору, — зрізаємо, а ті, які йдуть до низу, — завищуємо. Якщо гілка перевищила половину товщини провідника — ми її теж зрізаємо. І «віник» на горі не потрібний. Таке розгалуження лише забирає силу дерева, а потім відчахнеться з урожаєм. Яблука просто відірвуть гілку,

— пояснює Максим.

Життєва філософія

Коли прошу Миколу Васильовича розповісти, чим йому подобається садівництво, у чоловіка з'являється блиск в очах. Здається, про це він може говорити годинами.

“

Як і в будь-чому, найважливіше — любити свою справу і віддаватися їй на 100 %. Для мене особисто — це дійсно та справа, яку я люблю. Будь-який фермер скаже, що на полі він щодня. І у нас так. Відданість своїй справі, дотримання усіх агропроцесів — запорука продуктивності саду. Але цитуючи колег , «ми продаємо саджанці, але не совість». Бо саджанці для нас як діти. Нам не байдуже, отримають вони нормальний догляд чи ні. Нам хочеться, щоб вони жили далі у гарних умовах, щоб за ним доглядали. І важливо, щоб люди отримували урожай і були задоволені результатом роботи. Треба любити свою справу і займатися нею по-чесному. Це має бути не просто робота, а життєва філософія, менталітет тієї людини, яка цим займається,

— говорить Микола Васильович.

“

Як і в будь-чому, найважливіше — любити свою справу і віддаватися їй на 100 %. Для мене особисто — це дійсно та справа, яку я люблю. Будь-який фермер скаже, що на полі він щодня. І у нас так. Відданість своїй справі, дотримання усіх агропроцесів — запорука продуктивності саду. Але цитуючи колег , «ми продаємо саджанці, але не совість». Бо саджанці для нас як діти. Нам не байдуже, отримають вони нормальний догляд чи ні. Нам хочеться, щоб вони жили далі у гарних умовах, щоб за ним доглядали. І важливо, щоб люди отримували урожай і були задоволені результатом роботи. Треба любити свою справу і займатися нею по-чесному. Це має бути не просто робота, а життєва філософія, менталітет тієї людини, яка цим займається,

— говорить Микола Васильович.

Чоловік 20 років працює із садом, тому зараз навіть на відстані може оцінити дерево і, якщо з ним щось не так, тут же визначити, що саме. Але не обходиться і без невдач. Град, дощі, вітер, засуха або ж заморозки — все це інколи псує саджанці. Тут головне — не впадати у відчай.

“

Були зими, які впливали на розвиток розсадника та саду. Наприклад, засуха 2007 року. Тоді половина підщепи, придбаної на кредитні кошти, не прижилася. Було трохи важко на душі. Але це все можна виправити. Головне — не втрачати надії та наполегливо працювати. Значно гірше, коли людина не може знайти собі застосування у житті. Наче все є, а немає головного

— розповідає чоловік.

“

Були зими, які впливали на розвиток розсадника та саду. Наприклад, засуха 2007 року. Тоді половина підщепи, придбаної на кредитні кошти, не прижилася. Було трохи важко на душі. Але це все можна виправити. Головне — не втрачати надії та наполегливо працювати. Значно гірше, коли людина не може знайти собі застосування у житті. Наче все є, а немає головного

— розповідає чоловік.

Утім, негативні моменти забуваються і стираються з пам'яті, натомість приходять щасливі дні, вдячні люди.

“

Ваші дерева відрізняються від усіх інших, посаджених у садку. У них є душа. Цих слів мені досить для щастя

— говорить пан Микола.

“

Ваші дерева відрізняються від усіх інших, посаджених у садку. У них є душа. Цих слів мені досить для щастя

— говорить пан Микола.

Горіхова мрія

Про те, що горіх — перспективна і прибуткова культура, Лановенки добре знають. Адже читають чимало тематичної літератури. Тому в майбутньому родина мріє про горіховий сад. До речі, Максим, який нещодавно закінчив Уманський аграрний університет, захистив диплом на тему горіхівництва.

“

В Україні горіхів не вистачає, а це дуже прибуткова справа. У нас їх практично не переробляють, продають за кордон. Хоча якщо придбати обладнання і знати технологію виробництва, це може бути дуже вигідно

— говорить Максим.

“

В Україні горіхів не вистачає, а це дуже прибуткова справа. У нас їх практично не переробляють, продають за кордон. Хоча якщо придбати обладнання і знати технологію виробництва, це може бути дуже вигідно

— говорить Максим.

Нещодавно родина Лановенків заявила про новий проект — комбінований сад груші з горіхом.

“

Традиційно горіховий сад, без якихось інших культур, окупає себе з 15-го року. Це довгі гроші. Але у кого немає обігових коштів, потрібно якось заробляти. При висадці горіх повинен мати широкі міжряддя у 10–14 метрів. Цю площу він закриє через 10–12 років. Тому ми запропонували комбінувати його з грушею. На експериментальній ділянці таке поєднання вже має свої результати: зменшення хвороб груші і абсолютно відсутнє пригнічення одного дерева іншим,

— розповідає Валентина Лановенко.

“

Традиційно горіховий сад, без якихось інших культур, окупає себе з 15-го року. Це довгі гроші. Але у кого немає обігових коштів, потрібно якось заробляти. При висадці горіх повинен мати широкі міжряддя у 10–14 метрів. Цю площу він закриє через 10–12 років. Тому ми запропонували комбінувати його з грушею. На експериментальній ділянці таке поєднання вже має свої результати: зменшення хвороб груші і абсолютно відсутнє пригнічення одного дерева іншим,

— розповідає Валентина Лановенко.

Наразі ж крокувати у напрямку горіхівництва родина лише починає. Поки що заклали маточний горіховий сад на майбутні прищепи. Але на новий вектор своєї роботи покладають великі надії.

Бджолиний рай

Окрім садівництва, Микола Васильович займається ще й бджолярством. Має небагато вуликів, але для власних потреб вистачає. Бджолам же можна лише позаздрити: весною тут стільки цвіту, що є ризик злінуватися від такого легкодоступного нектару.

Але що дійсно дивує око на пасіці — так це будинок для бджолотерапії. Всередині є ліжко, яке базується на трьох вуликах. На людину, яка там перебуває, позитивно впливають приємне гудіння і запах, а також хвилі, які бджоли випромінюють маханням крил. Після кількох годин сну в такому будиночку відчуваєш себе ніби після сеансу глибокого релаксу. До того ж з таким будинком «на собі» бджолам тепліше зимувати.

Ані особливих прикмет, ані сенсаційних секретів садоводи не мають. Вірять у Бога та сумлінно працюють. Але не забувають дозволяти собі заслужений відпочинок: улітку, коли надворі дуже спекотно, родина слідує іспанській традиції і в обідню перерву влаштовує сієсту.

“

Кілька годин полежати, відпочити — це дуже корисно. Але восени, у сезон збору врожаю, це не завжди вдається,

— говорить пан Микола.

“

Кілька годин полежати, відпочити — це дуже корисно. Але восени, у сезон збору врожаю, це не завжди вдається,

— говорить пан Микола.

Не дарма у дворі родини оселилися дві голубки — тут дійсно відчуваєш себе, як удома. Мабуть, тому час перебування у розсаднику так швидко збіг, що, здається, ми не встигли наговоритися. Адже енергії розповідати про справу свого життя у Миколи Васильовича вистачило б і до ранку!

То ж ми бажаємо розсаднику родини Лановенків успішно пройти усі етапи отримання сертифіката у «Органік Стандарт» та дякуємо за приємно проведений час і теплі згадки!

Вікторія Сумченко, Kurkul.com

Я — Куркуль! У мене це від діда!

Євген Третяк

Я — Куркуль! У мене це від діда!

Олександр Бабін

Я — Куркуль! Ми любимо коней, а не себе на них

Віктор Швачій

Я — Куркуль! На аграрну справу мене надихнув батько

Генріх Стратон