В соціальній мережі Facebook набирає популярності флешмоб «Сім перших робіт». Люди публікують короткий перелік своїх семи перших робіт/професій з хештегом #firstsevenjobs. Команда Kurkul.com вирішила бути в тренді і допитати відомих аграрних експертів з приводу початку їх трудового стажу і перших шляхів заробітку.

Хочете дізнатися, як відомі аграрії підстригали кущі, мили автівки та працювали вантажниками? Тоді читайте далі!

Брудна робота

Наприклад генеральний директор Українського державного фонду підтримки фермерських господарств Іван Слободяник почав заробляти ще будучи учнем школи.

«Моєю першою робота було миття машин. Заробив я тоді $10 і купив собі картридж для ігрової приставки», — згадує він.

В університеті особливої потреби в підробітках у нього не було, оскільки отримував підвищену стипендію і брав участь у різноманітних грантових програмах. Але і тут не обійшлося без підробітку, адже майбутній директор держфонду паралельно організовував культурно-масові заходи для київських студентів, продавав на них квитки.

«Після університету я став помічником народного депутата. Це сталося завдяки тому, що я пройшов стажування у ВРУ за програмою «Молодіжна альтернатива» і мене там залишили працювати. Це було десь у 2003 році», — розповідає Іван Слободяник.

Зарплати помічника нардепа вистачало на життя, адже на той час пан Іван жив у гуртожитку.

«Одночасно я навчався в аспірантурі. Після цього став радником мера Києва, оскільки на той час був студентським мером столиці, а потім — радником міністра освіти», — згадує Іван Слободяник.

У цей час Іваном Слободяником було створено студентські ради Києва та України.

Далі була робота у Вроцлаві, де експерт працював у польсько-українському колегіумі Східної Європи.

«Робота в Польщі відрізняється більш чітким плануванням і бюджетуванням. І, якщо щось заплановано, то потім поставлена задача виконуються чітко. Хоча етап планування може займати більше часу. А у нас більше спонтанності в роботі», — розповідає експерт.

Після життя в Польщі, Іван Слободяник в Україні займався бізнесом, а потім повернувся до роботи у державній організації.

Хоробрий кравчик

Директор департаменту агропромислового розвитку Львівської облдержадміністрації Наталія Хмиз ще під час навчання в університеті стала справжнім бригадиром!

«На останньому курсі університету я працювала бригадиром у швейному цеху з пошиття чоловічих костюмів. Це було підприємство моїх друзів і мені відразу довірили цех з 25 підлеглими жінками-швачками», — згадує пані Наталя.

Досвід як керівника, так і фахівця у майбутнього директора департаменту був мінімальним, але Наталія Хмиз пропрацювала на цій посаді близько року.

Саме цей досвід вона вважає першою школою життя, адже спочатку колектив не сприймав серйозно юного бригадира, але в результаті пані Наталії вдалося сформувати чудову команду.

«Пройшло вже більше 15 років, але раз на рік нам навіть вдається зустрітися у вузькому колі і обмінятись своїми радощами чи втратами. Отже, це був мій перший досвід, але дуже значимий!», — розповідає Наталія Хмиз.

Ніч у музеї

Заступник голови Аграрної Партії України Денис Марчук для початку трудової діяльності обирав нелегку фізичну працю.

«Перший мій підробіток — робота на будівництві під час літніх канікул після першого курсу університету в 2004 році. Протягом трьох місяців я змішував бетон, завантажував цеглу на будівництві в Білй Церкві. Друга робота була також пов’язана з фізичною працею — я був вантажником у будівельному складі», — розповідає пан Денис.

Далі Денис Марчук все-таки вирішив змінити фізичну працю на більш інтелектуальну.

«Оскільки я мав педагогічну освіту, то зміг влаштуватися вихователем у дитячий табір ім. Вололоді Дубініна в Алушті. Там я працював старшим вихователем протягом однієї зміни. В таборі деякі діти пробували втікати додому, а хтось просто ховався на території і ми змушені були їх шукати серед ночі з ліхтариками і повертати назад. Це була досить серйозна закалка. Це така собі школа життя, з якої я багато чого виніс», — згадує Денис Марчук.

На старших курсах університету майбутній політик перевівся на індивідуальний план навчання і почав працювати завідувачем музею історії Уманського педагогічного університету ім. П.Тичини, в якому і навчався.

«Моє завдання полягало в проведенні для першокурсників ознайомчих екскурсій. Я мав розповідати про історію навчального закладу від заснування і до наших днів. Також проводив екскурси для іноземних гостей. Це була моя перша офіційна робота, і на ній я пропрацював протягом двох років», — розповідає заступник голови АПУ.

Після п’ятого курсу Денис Марчук навчався у магістратурі одразу в двох університетах — Уманському педуніверситеті і в Університеті ім. А. Міцкевича в Польщі, а також працював викладачем на 0,25 ставки на кафедрі політології і суспільствознавства.

«По закінченню університету в Польщі працював помічником польського консула в Житомирі, потім було стажування у ВРУ, і з 2012 року я почав працювати з аграріями», — розповідає Денис Марчук.

Перша «аграрна» посада майбутнього політика — віце-президент по роботі з органами державної влади Асоціації виробників молока.

«Всі мої попередні роботи були тимчасовими і я не знав, чи хочу я цим далі займатися. А коли почав працювати в агросфері, мені це припало до душі назавжди», — розповів Денис Марчук.

Веселий садівник

Директор аналітично-інформаційної компанії «ПроАгро» Микола Верницький, за його словами, починав з обрізання кущів.

«Одразу після школи я влаштувався до Республіканського дослідно-показового господарства квіткових та декоративних рослин. У них був дендропарк і я там стриг кущі», — згадує експерт.

На першій роботі Миколі Верницькому навіть дали трудову книжку і він був влаштований на посаду робочого бригади №2.

«Це було недалеко від дому, на роботу я ходив із собакою. Він бігав, а я в цей час працював. Окрім цього, я допомагав у теплицях: поливав, прополював, підрізав насадження. Там дуже гарний дендропарк, котрий належав якомусь німецькому поміщику ще в царські часи», — ділиться враженнями директор «ПроАгро».

Першою ж роботою після університету та служби в армії, була посада провідного спеціаліста в «УкрАгроКонсалт» у 1996–1997 роках.

Кавовий барон

У заступника директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» НААН Віталій Саблук перша робота була пов’язана з мистецтвом.

«Я підробляв художником в бібліотеці, писав їм оголошення та підписував книги, оскільки раніше навчався протягом 4-5 років у художній школі. Це тривало близько півроку під час навчання в університеті. Якийсь хліб ця робота давала», — згадує експерт.

Також Віталій Саблук їздив у популярні на той час будівельні загони.

«Найбільше запам’ятав поїздку до Болгарії на збір винограду. Перед виїздом ми купили каву по 3-4 карбованці в Україні, а там продали по 20 і тому про виноград особливо ніхто не думав, бо грошей уже заробили», — розповідає Віталій Саблук.

Також пан Віталій разом з товаришами мав свій невеликий кінозал, де хлопці «крутили» закордонні фільми.

Після університету він вступив до аспірантури, а через рік поїхав на стажування до США. Там працював у проекті USAID «Фермер фермеру».

«Перший справжній бізнес у мене з’явився у середині 90-х років. Я працював маркетологом і створював та просував такі бренди, як соки «Дар», лимонад «Прем’єра», напої «Краш», «Галактон», «Лактонія» і т.д. Перший вітчизняний лимонад «Орлан» по пляшках «розлив» також я», — говорить Віталій Саблук.

Шановні читачі, а якими були ваші перші роботи? Діліться спогадами у коментарях чи на Facebook з хештегом #kurkul_firstjobs (подбайте про те, щоб налаштування повідомлення дозволяло бачити його усім) або надсилайте свої історії на поштову скриньку yevtushenko@latifundistmedia.com.

Андрій Губін, Kurkul.com