Війна змусила багатьох українських аграріїв покинути свої господарства на окупованих чи прифронтових землях та шукати нові можливості в безпечніших регіонах країни. Попри втрату землі, техніки та налагоджених процесів, багато фермерів знайшли в собі сили почати все спочатку. Ці три історії успішної релокації агробізнесу демонструють, що навіть у найскладніших умовах українські фермери здатні відроджувати свою справу та забезпечувати країну продовольством.

Покинули 1500 га на Запоріжжі та переїхали на Закарпатті

У господарстві «Любокут Агро» до війни обробляли 1500 га на Запоріжжі. Вирощували зернові та олійні, а у 2017 р. почали новий напрям — висадили малину на 7 га. Справи йшли добре, поки на Запоріжжя не прийшли велика війна, а господарство не окупували. Керівництво та деякі працівники змогли евакуюватись, проте техніка, земля, теплиці залишились в окупації. Так почалась нова історія.

«Я не можу назвати це релокацією, адже все майно залишилось там. Виїхали тільки люди. Земля знайшлась на Закарпатті, того тут заснували абсолютно нове господарство «Віан 2021», — розповідає директор компанії Сергій Бандуров.

Ділянка, яку отримали в користування була не в найкращому стані, її розліснили, вивезли сміття. Але Сергій каже, що якщо є бажання працювати, то зі всіма нюансами можна справитись. 

Тож зараз у «Віан 2021» вирощують малину, полуницю та лохину на площі 11 га, з яких 1 га — теплиці-тунелі з автоматизованою системою поливу та терморегуляцією. Ще є насосна станція, водонакопичувальний басейн. Для себе обрали інтенсивну технологію вирощування у закритому та відкритому ґрунті. 

«Ми мали досвід вирощування малини. Тому технологію фактично не міняли. Так, погода дещо інша, ніж була в Запоріжжі — на Закарпатті сезон починається на 2 тижні раніше. Також цікаво, що тут і продавати ягоди нам легше — працюємо з мережами магазинів напряму», — зазначає він.

Фермер каже, що відчуває підтримку, як обласної адміністрації, так і громади. Для таких фермерів, як він, щоразу пропонують програми допомоги чи гранти. Щодо ставлення людей, то як завжди є різні думки — від підтримки до критики.

«Можливості є, але треба їх шукати. Єдине, я б хотів, щоб змінилось ставлення держави до новостворених господарств чи стартапів. На нашому прикладі — жоден банк не дає нам кредити. Як і немає податкових пільг. І дуже важко, коли амбіції є, а коштів не вистачає», — додає Сергій Бандуров.

Поєднав службу в ЗСУ та будівництво млина — приклад Олександра Орєхіна

Історія Олександра Орєхіна годилася б для написання роману — його діда розкуркулила радянська влада. Майже через 100 р. окупанти окупували і його господарство у Дніпрорудному, де фермер займався виробництвом органічної продукції під брендом «Козак Органік». Вирощував овочі у відкритому ґрунті та теплицях. В асортименті були огірки, зелень, гарбузи, кавуни, дині, кабачки, баклажани, картопля, томати червоні та жовті, зернові. Він крок за кроком збирав свій земельний банк, який складав 130 га.

«Збитки я навіть не підраховую — боляче. В Новомосковську, куди я переїхав з окупації, вирішив продовжувати справу прадіда, який мав зерновий млин на жорнах. Чекісти його розкуркулили у 1925 р. Я вирішив, що треба відновити його справу. Історія — циклічна», — розповідає Олександр. 

Щоб купити борошномельне обладнання фермер брав участь у німецьких проєктах для органічних фермерів України. Він, каже, що його дуже підтримали друзі-фермери та клієнти, які допомогли з приміщенням, сировиною та й загалом із запуском. 

«Уявіть, я втратив буквально все. Звертався і до держави й до ОВА — ніхто нічим не допоміг. Впускати нову людину у свою ОТГ — страшно. Дуже допомогли друзі. Колеги надали нам приміщення під млин, допомогли з персоналом та навіть оплачувало світло. В цьому й сила наших українців, що в критичні моменти ми підтримуємо один одного», — розповідає фермер.

Читайте також: Де знайти насіння гарбуза і скільки на ньому заробляють

Наразі Олександр служить в ЗСУ. На питання, чи працює млин після його мобілізації, відповідає ствердно.

«Я розумів, що рано чи пізно візьму зброю до рук та захищатиму Україну. Тому налагодив всі процеси так, щоб млин працював і без мене. Зараз ми є постачальниками борошна для київських хлібопекарень, продаємо її в роздріб через Insagram та готуємося запускати інтернет-магазин», — каже він.

В асортиментів товарів від «Млин Донченко» — понад 15 видів борошна з пшениці, жита, спельти, гречки, рису та сочевиці. Крім цього виготовляють тут і крупи. Сировину мірошник поки закуповує, але вже цього року планує вирощувати власне зерно на полі. А ще підприємець роздумує над тим, щоб самому пекти хліб. Але на цьому Олександр Орєхін не планує зупинятись. 

«Урок, який я добре засвоїв через війну — в жодному разі не можна мати всі активи в одному місці. Тому зараз моя ціль — це диверсифікація», — ділиться фермер.

Знову ж, завдяки друзям, Олександр знайшов землю на Київщині, де планує займатись тим, чим займався останні 10 років.

«Я хочу відновити вирощування органічних овочів. Це значно довша історія, ніж з простими овочами. Адже щоб отримати сертифікацію і налагодити роботу треба щонайменше 2 сезони. Але в цьому є і соціальна місія», —  додає він.

Фермер розповідає, що є ще один напрям, який він планує запустити, але поки що деталі не розголошує. Він вірить, що з підтримкою друзів, колег та населення, все вийде. Але все ж каже, що держава має також сприяти фермерам, які втратили все. Елементарно в пошуку землі чи доступним кредитуванням.

Найбільше овочеве господарство Харківщини відроджується на Прикарпатті

До війни господарство «Овочі Слобожанщини» сімʼї Федосієнків було одним з найбільших виробників овочів на Харківщині. Та 24 лютого змінило все. Перший місяць окупації вони провели у підвалі свого господарства в с. Кіндрашівка на Куп'янщині. Далі — евакуація і пошук ділянки. Співзасновниця підприємства, Інна Федосієнко, каже, що в цьому найбільша проблема. Адже знайти землю в Україні, а ще й хорошу — нереально. Так сімʼя опинилась на Прикарпатті.

«Загалом на Заході багато рівнин, які б могли підійти під овочі. Ми просто проїжджали повз Калуш і дізнались, що тут є земля під суборенду. Коли ми вперше побачили ділянку, здалося, що ґрунт пухкий, хоч і рудого кольору. Але навесні отримали більше каміння та грудок, ніж землі. Та й клімат тут інший — дощовий та холодний. Довелося садити все під плівку», —  розповідає Інна.

Господарство почало вирощувати капусту та кавуни. В перший сезон  не пощастило, адже ціни на капусту не було. А от кавуни, хоч були на невеликій площі, всього 2 га, все ж виявились рентабельними.

Варто зазначити, що місцева громада підтримала переселенців — люди активно купляли їхню продукцію просто з поля. Минулого сезону фермерка поповнила асортимент.

«Загалом у нас 35 га, з яких 12 га картоплі, 4 га капусти, трохи солодкої кукурудзи та ще потроху баклажанів, помідорів, перцю — випробовуємо, як приживуться», — розповідає вона. 

Надалі фермери хочуть розширювати свій асортимент, але все ж кавуни залишаються їхнім козирем. Зокрема, вони прагнуть вирощувати різні види, як от жовті кавуни.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2025 р.