СЕНЧУК

У цій родині завжди трепетно і з повагою ставились до бджіл. Завдяки пасіці сім'я мами Наталії Сенчук вижила голодного 1933-го. Запаси меду в погребі допомогли врятувати не тільки всю багатодітну родину, але й сусідську дівчинку.

Проте сама майбутня пасічниця в дитинстві боялась золотистих трудівниць. Але все змінив випадок. Будинок тата-коваля і мами-кухарки в с. Супрунівка Полтавського району знаходився біля колгоспної пасіки. Одного літа поміж колгоспних вуликів почали поратись дві молоді, красиві дівчини: Галина Діденко і Галина Щербина.

Згодом вона закінчить Гадяцьке аграрне училище, отримає кваліфікацію бджоляра та назавжди пов'яже долю з бджолами. Із 19 років разом з чоловіком будуть працювати в радгоспі «Шевченковий» на пасіці з 300 вуликами. Цілих 24 роки! До бджолярської справи залучена і дочка, яка працює викладачем Гадяцького аграрного училища та допомагає мамі на родинній пасіці, що налічує 85 вуликів.

У 2003 році діловий гомін бджіл довелось проміняти на багатоголосий гомін студентів — Наталії Сенчук пропонують посаду директора Гадяцького аграрного училища.

Очоливши навчальний заклад і колектив із 25 викладачів, пасічниця починає ремонтувати корпус, якому понад 100 років, возити дітей на міжнародні конкурси бджільництва, шукати програми стажування для студентів у закордонних навчальних закладах бджолярського напрямку.

Терпіння, повага до викладачів, фанатична любов до бджільництва допомагають завоювати авторитет у колег. Наталія Сенчук розповідає, що в колективі лише 2 чоловіки. Але вони — її опора та підтримка.

Студенти розповідають, що Наталія Дмитрівна до кожного знаходить підхід. Завжди звертається до них на «Ви», цікавиться справами й допомагає підібрати напрям у бджолярстві до душі: когось на кочову пасіку, іншого у лабораторії маток виводити чи мазі готувати. Майбутні пасічники відзначають суворість директорки на парах і доброту у позанавчальний час. За ці риси, фанатичну відданість справі випускники училища підтримують зв'язок із викладачкою не тільки з усіх кінців України, але й із країн Європи та Нової Зеландії. Ну, й допомагають матеріально: хто проектор придбає, а хто оргтехніку подарує для комп'ютерного класу.

Наталія Сенчук попереджає, що відлучиться на екзамен до студентів другого курсу. Адже, окрім керівництва закладом, вона викладає навчальні предмети — виведення маток й апітерапію (лікування продуктами бджільництва).

Цікаво, а що думають самі студенти-бджолярі: пасічник — це жіноча чи чоловіча професія? Хлопці категоричні: дівчині буде важко переносити вулики, тягати бідони з медом. Студентки ж запевняють, що жінка на пасіці сміливо може виводити бджоломаток, займатися апітерапією, виготовляючи мазі й креми з меду, прополісу, бджолиної отрути.

Наталія Сенчук додає, що зараз уся праця на пасіці механізована, є платформи, які піднімають вулики, спеціальні павільйони, лінії для відкачки меду, що полегшують роботу у прямому значенні слова.

А ще робота на кочовій пасіці — це романтика та умиротворення. Вдень працюєш біля вуликів, а ввечері відпочиваєш біля вогнища під зоряним небом. У хвилини відпочинку можна зайнятися улюбленим хобі — вишивкою картин бісером.

Читати по темі: Катерина Мороз: в агросфері робота не ділиться на «чоловічу» й «жіночу»

Аби продемонструвати всій спільноті, що пасічник — це не обов'язково чоловік, Наталія Сенчук разом із коліжанками по бджолярській справі організувала захід-форум «Пані бджілка», який проводиться вже п'ятий раз.

Після екзамену наша героїня запрошує до свого директорського кабінету, аби поділитися планами. Пасічниця має бажання допомагати учасникам бойових дій на сході. Таку ідею породило спілкування з 25-річним атовцем, який прийшов навчатися в училище. На її думку, лише робота з бджолами, помірний і умиротворений дух пасіки може дати таким людям змогу заробити собі на хліб, соціально адаптуватися до нових умов та відновити душевний спокій.

До того ж локація вдала, наголошує героїня. У Гадячі є річка, навколо ліси. Є можливість проводити іпотерапію та апітерапію. Залишилось лише втілити задум, долучити ентузіастів — лікарів, психологів, і відкрити заклад, де лікуватимуть тіло і душу.
З такою ідеєю вона вже 4 роки стукає до всіх можновладців, депутатів, сильних світу цього. Бідкається, що задум реабілітаційного центру — поки що єдина справа, яку їй не вдалося зрушити з мертвої точки, а процес оббивання порогів порівнює з боротьбою з природною стихією.

Аби не закінчувати спілкування на сумній ноті, Наталія Сенчук частує команду журналістів яблуками й медом і запрошує навідуватись у гості. Дивлячись на героїню, яка сама, як сонячна бджілка, хочемо вірити, що її мрія обов'язково втілиться в життя.