РЕМЕЗ

До агрономії Світлану Ремез привела мрія працювати в лабораторії. Зі школи любила хімію і вже уявляла себе господаркою пробірок, зразків, проб, лабораторних досліджень. Тому жінка обрала факультет агрохімії та ґрунтознавства в Українській сільськогосподарській академії (зараз — Національний університет біоресурсів і природокористування).

Спершу був колгосп ім. Шевченка, потім — робота в «Агро-Регіоні», де пройшла шлях від провідного до головного агронома. Агрономічній справі Світлана Ремез віддала 35 років. І зараз у неї горять очі, коли розповідає про свою улюблену культуру, «царицю полів» — кукурудзу.

Сили та енергію для щоденної праці Світлана Ремез черпає в улюбленій справі. Каже, що йде на роботу і знає для чого: буде вирощувати новий урожай, милуватися сходами, посівами, золотими полями восени.

У Козелець, де знаходиться офіс підрозділу, команда журналістів прибула о 8-00. Світлана Ремез попередила, що на ранок у неї нарада. Прозвітувавши перед директором про темпи посівних робіт та збір соняшнику, героїня пересідає до службового авто і їде до центрального офісу підрозділу, аби там поспілкуватися окремо з агрономами. Дорогою запитуємо, коли починається робочий день.

Активно йде посівна озимих. Світлана Ремез відповідальна за обробіток ґрунту. Щодня вона їде на поля, перевіряє якість роботи техніки, розказує, які площі обробляти наступними, дає механізатору завдання на добу, замовляє для нього харчування в їдальні. А щоб поспілкуватись із механізатором, який працює на техніці, оперативно дати вказівку, в господарстві мають рації.

Дорогою до офісу встигає проводити екскурсію підрозділом, демонструвати корисні додатки для аграрія на смартфоні й пильно слідкувати за дорогою.

Якщо більшість робочого часу героїня проводить на полі та в службовому авто, то що ж у неї в багажнику? Пані Світлана посміхається і відповідає, що має все необхідне для роботи агронома.

Як воно — керувати чоловіками? Світлана Ремез зізнається, що їй краще працюється в чоловічому колективі. Сильна стать прислухається до її рекомендацій, спішить на виручку, раптом загрузне машина в болотах чи потрібно щось викопати.

Стереотип, що аграрна справа — не місце для жінки, головна агрономиня Чернігівського кластеру спростовує.

З висоти професійного досвіду, спілкування з практикантами «Агрошколи» (програма стажування молодих агрофахівців) вона стверджує, що є такі дівчата-агрономи, які дадуть фору хлопцям. Проте підлеглі знають, що скористатися жіночою поступливістю чи м'якістю характеру не вдасться

Обов'язки агронома не можна відкласти на завтра чи дозволити собі полінуватися. Пішов дощ, значить, потрібно сіяти, затримуватись на роботі, поки не буде виконаний обсяг запланованих робіт. До такого ненормованого графіку родина звикла, каже Світлана Ремез і додає, що відчуває опору та підтримку чоловіка.

А вже її дочка обрала не аграрний фах і мешкає у далекій Данії. До неї та двох онуків пані Світлана літала разів десять. Подорожі називає своєю відрадою. Встигла побувати у Болгарії, Німеччині, Австрії, Грузії, Абхазії.

Відвідини Франції взагалі були мрією. Ще в школі на уроках французької мови уявляла, як гулятиме Парижем. І одного разу напередодні дня народження Світлані Ремез подарували тижневу путівку до омріяної країни. Зараз вона усім рекомендує хоча б раз у житті завітати до цієї країни. За вікном автівки пейзажі далеко не французького Провансу. Летить курява, у чернігівські піщані ґрунти лягає озиме жито, щоб заколоситися наступного року. Кліматичні умови і тутешні землі героїня називає специфічними, до яких треба пристосуватися, експериментуючи з культурами й технологіями.

Серед гулу комбайнів, пилу сухих соняшників та чернігівських пісків Світлана Ремез встигає давати по рації настанови механізаторам, перевіряти роботу водіїв та охорони. Паралельно контролює, як йде процес посівної озимого жита. Тож хочемо наостанок побажати героїні і надалі не втрачати запалу й любові до агрономічної справи.