Ранок нового дня ми з командою зустрічаємо на колесах, під якими миготить вінницький асфальт. Виїжджаючи в далеку путь, у нас з'явилося передчуття: сьогодні ми зустрінемо чергового фермера, який полонить наші серця. І шосте чуття не підвело!

У селі Червоному Барського району (яке нині зветься Грабівці) проживає близько 500 осіб. Невелике, але ошатне воно здалося нам красивим і привітним із першого погляду. Так само, як і Микола Вовк — директор ПП «Вікторія», до господарства якого і був намічений наш маршрут.

Незважаючи на «суворе» прізвище, пан Микола зустрічає нас усмішкою на всі тридцять два. Відповідаємо тим же — контакт відразу ж налагоджено.

У кабінеті чоловіка помічаємо на стінах дипломи, грамоти та кілька міні-моделей імпортної сільгосптехніки. І головний атрибут — плакат з яблуневим садом, який сигналізує: перед тобою робоче місце досвідченого садівника. Хоча назвати кабінет своїм «робочим місцем» не наважується жоден із аграріїв, яких ми відвідали, бо працюють вони і в полях, і в садах, в автомобілях, а також у кабінетах і неодмінно вдома. Така специфіка їх роботи. Тому й важливо любити свою справу, чого не відняти у Миколи Вовка.

Робота в полях знайома Миколі Вовку з дитячих років. Його тато був бригадиром у колгоспі, мама працювала на ланці. Часу на те, щоб сім'ї побути разом, практично не було.

Тяжка робота з малих років не злякала його, а навпаки. Вже після восьмого класу він вступає до Житомирського сільськогосподарського технікуму, після закінчення якого починає працювати агрономом-плодоовочівником у рідному селі та продовжує навчання вже в Уманському сільськогосподарському університеті. Але заочно, бо відірватися від роботи на землі пан Микола вже не міг. Пропрацювавши 5 років на посаді агронома, чоловіка направили до села Червоного. Саме тут на початку 90-х Микола Вовк створює власне господарство.

Через три-чотири роки господарство стає кращим в області. Саме тут уперше в Україні почали виготовляти сир-косичку, поставили італійську лінію в цеху з виготовлення макаронів. Спеціально для того, щоб макарони були якісними, почали сіяти французькі тверді сорти ярої пшениці. За таку наполегливу працю господарство отримало два ордени за заслуги II та III ступенів від Президента України.

Утім, не все було так добре. Молодь не хотіла лишатися в селі, катастрофічно бракувало робочої сили та кваліфікованих фахівців. Тоді пан Микола почав шукати шляхи порятунку.

Згодом, після реформування, своє підприємство господар називає «Вікторія», на честь доньки.

Земельний банк підприємства — 1 450 га. На них вирощують переважно зернові: озимий ячмінь, озиму пшеницю, ячмінь. Є соя та соняшник, а також 22 га саду і ягідників. Тривалий час у господарстві займалися тваринництвом. Але нестабільність та низькі закупівельні ціни на м'ясо змусили відмовитися від цього напрямку роботи.

Щоб не залишати людей без роботи, «Вікторія» швидко розширила ягідний фронт: уже зараз 7 га землі займають літня та осіння малина, чорна і червона смородина, ожина та аґрус. Крім того, посадили сливи, черешні та вишні. Ну і звичайно яблуні — сад на 14 га.

За таким різноманіттям культур часу на відпочинок не залишається навіть узимку. Але в цьому Микола Вовк знаходить для себе лише плюси.

Усього у господарстві працює 40 осіб, із них близько 10 опікуються садами. За консультаціями та для покращання знань у галузі сільського господарства Микола Вовк разом із сином їздять на конференції до Польщі та Італії. Інколи навпаки: фахівці з інших країн приїжджають до «Вікторії», щоб давати поради і вчити працівників на місці. До речі, зараз син пана Миколи — його перший заступник на підприємстві. Разом ведуть бізнес не так давно. Адже Володимир має юридичну освіту, утім, одного дня виявив бажання працювати з татом, і той із радістю передав частину повноважень своєму наступнику.

Має Микола Вовк і старшу доньку, на честь якої і назване підприємство. Дівчина наразі проживає в Києві, її робота не пов'язана із сільським господарством.

Зараз власними силами на підприємстві зводять очисну станцію. Хочуть, щоб насіння зернових, а також сої та соняшника можна було відчищати, калібрувати за всіма фракціями (як за розміром, так і за вагою). Все задля того, щоб отримати якісне насіння. А також уже думають над реконструкцією одного з приміщень під холодильник для фруктів та ягід.

Технікою господарство забезпечене повністю. Мають імпортні моделі, сучасні трактори, комбайни і сівалки з Німеччини та Франції. Своєю технікою можуть без будь-якої шкоди обробляти у два рази більшу кількість землі, ніж мають. Для закупівлі нової техніки зазвичай беруть кредити. Але з банківськими установами Микола Вовк співпрацює не лише для залучення коштів на закупівлю нового обладнання. Для себе знайшов іншу модель роботи, яка дозволяє отримати істотну надбавку до загального прибутку підприємства.

За роки професійної діяльності у «Вікторії» змінили не один банк. Але три роки тому знайшли для себе ПУМБ.

До речі, не зраджуючи аграрним традиціям, дружина пана Миколи — Світлана — теж працює на підприємстві. Здогадайтеся де? Звісно, у бухгалтерії!

Перші яблуні в саду Миколи Вовка з'явилися чотири роки тому. На двох ділянках чоловік посадив різні сорти: на одній — імунні, на іншій — звичайні. Зараз дерева саме вступають у фазу плодоношення, тому про економічну вигоду говорити рано.

Загалом на обох ділянках саду висаджено близько 36 тисяч саджанців! Пан Микола жодне дерево не оминув увагою: працював разом із колегами майже цілодобово. За тиждень імунний сад на 12 тисяч саджанців уже впевнено майорів під вінницьким небом.

Нам же випала нагода побувати у яблуневому саду саме в спекотну сонячну днину. За приємною розмовою помічаємо, який поетичний вигляд мають яблука під сонячними променями! Немов картина, вирвана з-під пензля пейзажиста. Скуштувавши таке яблуко, відчуваємо, що воно ще й гаряче всередині, бо прогріте сонцем. Одне лише це відчуття чого варте!

Микола Вовк тішиться, що зараз у своєму господарстві заклав інвестиції в майбутнє. Адже, окрім фінансової сторони, є й моральна, яка важливіша за гроші.

У перспективі в ПП «Вікторія» хочуть розширювати площі під черешню, сливу, вишню та інші ягоди. Особливий упор планують робити на ранні та пізні сорти, щоб забезпечувати людей свіжою продукцією тоді, коли сезон ще не настав чи вже закінчився.

Після тривалої розмови вирішуємо їхати в поля ПП «Вікторія», дивитися на сою та соняшник. Приємним бонусом стало знайомство із сином пана Миколи — Володимиром, який відправився демонструвати володіння господарства разом з нами. Теплі стосунки батька з сином наштовхують на все ті ж думки: дуже важливо, щоб родина розділяла твої інтереси. А ще краще, коли діти хочуть бути схожими на своїх батьків.

До речі, дружина Миколи Вовка теж має велику любов до рослинництва. Познайомилася пара ще під час навчання у технікумі. Жінка опановувала там професію гідромеліоратора. Чоловік розповідає, що був час, коли пані Світлана серйозно займалася вирощуванням хризантем і навіть створювала нові сорти.

Як і більшість жителів села прокидається Микола Вовк о 6-й ранку. Роздавши «наряди» працівникам, відправляється контролювати процес збирання чи посіву (залежно від сезону). У найбільш напружені періоди додому вдається потрапити не раніше 22-ї години, а то і взагалі вночі. Але у більш-менш стабільні дні робота закінчується о 19-й. Утім, тоді чоловік відчуває себе «не в своїй тарілці».

Тяжкі моменти своєї праці чоловік переживає стійко. Адже буває, що підприємство зазнає збитків через погодні умови, але господар рук не опускає.

Зараз чоловік читає багато спеціалізованої літератури, адже передплачує безліч журналів і газет. Тому після роботи багато часу (точніше, скільки є) Микола Вовк проводить за аграрним чтивом.
Коли випадає вільна хвилина, чоловік намагається провести її з родиною, зокрема — з онуками. Свого часу пану Миколі бракувало можливості частіше бувати з власними дітьми, про що зараз жалкує та намагається надолужити втрачене.

Наостанок просимо у досвідченого аграрія дати кілька порад для фермерів, які лише починають свій шлях у сільському господарстві.

У майбутнє Микола Вовк та його «Вікторія» йдуть упевнено та сміливо. Прагнуть розвитку і стабільності, хоча переймаються і побоюються за долю українських фермерів. Адже від влади можна очікувати будь чого.

І хоча ми завершуємо розмову на такій мінорній ноті, саме тут хочеться поставити крапку і побажати, щоб кожен із фермерів, хліборобів, трактористів та агрономів був почутий. Справа, яку ви робите — надзвичайно важлива, тяжка і в той самий час цікава. Тож нехай не згасає запал у ваших очах!

А нам час вирушати далі!