SHARE
Хвала рукам, що пахнуть хлібом

Я мрію, щоб
мої діти і внуки
також працювали
на землі

Керівника підприємства «Берестівець» Василя Чекаленка надихає досвід відомих компаній, якими протягом десятиліть керують члени однієї родини. Про власну фермерську династію мріє і сам Василь Іванович: потроху передає справи синові Олександру та планує, що внуки й правнуки в недалекому майбутньому продовжать його діло.

Василь Чекаленко — не просто керівник господарства з більш ніж 30-річним досвідом. Він разом зі своєю родиною став рушієм змін і прикладом для багатьох, керуючи успішним господарством та долучившись до розбудови села, в якому вони живуть і працюють. Нині село Берестівець, де знаходиться однойменна агрофірма, по праву називають «перлиною Черкащини».

Неначе писанка, село

Тільки-но за вікном автівки промайнув вказівний знак із надписом «Берестівець», одразу згадалися Шевченкові слова: «Село на нашій Україні — неначе писанка, село»..

Що далі заїжджаємо у село у пошуках офісу господарства, то більше вражаємося. Гарні й акуратні будиночки, нова церква із сяючими куполами, охайні адмінбудівлі (їх ніколи ні з чим не сплутаєш у селах), сучасний стадіон. Так-так, вам не почулося: посеред села розмістився стадіон із новенькою огорожею і коротко стриженим газоном.
А далі відкривається взагалі неймовірна краса: з обох боків греблі — широкий ставок, посеред якого розмістилася витончена альтанка. Трохи далі бачимо парк «Вікторія», що сміливо може позмагатися красою з парками багатьох українських міст. І перше, що не то жартома, не то всерйоз спадає на думку: «А може, залишитися тут жити?».
Три роки тому ми відреставрували цей парк, вирішили назвати «Вікторією». Насправді так звуть мою невістку… Ім'я досить символічне, бо перекладається з латинської як «перемога». А ценаша берестівецька перемога
Василь Іванович пояснює, що він не просто керує господарством, обробляє землю та збирає врожай. Він фактично створив унікальний симбіоз агрофірми та місцевої громади, коли вони одна одній приносять користь: люди — своєю працею; господарство — внесками в інфраструктуру села. Нині на підприємстві працюють більше 130 осіб — не лише мешканців Берестівця, а і сусідніх сіл та навіть Умані.
Наше товариство «Берестівець» обробляє 1 662 га землі. Займаємося рослинництвом, вирощуємо переважно технічні й зернові культури: кукурудзу, соняшник, ріпак, сою, горох. Маємо власну ферму — близько 1 тис. голів свиней. Хочемо ще зайнятися ягодами й посадити на площі 25 га лохину та ожину. Для роботи на землі використовуємо сучасну техніку. Працюємо, щоб мати хороші здобутки, і вкладаємо кошти в соціальну сферу. Кожного року ми щось плануємо та будуємо в селі

Василь Іванович каже, що спільно з місцевою владою такі подарунки рідному селу намагаються приурочити до Дня незалежності України.
Вважаю, що це велике свято для всієї України — бути незалежними, вільними й найголовніше — жити в мирі. Я багато їздив за кордон і часто чую, що Україна має йти в Європу. А я б щиро хотів, щоб Європа була в Україні і щоб, у цілому, українці жили так само, як люди за кордоном. Тож змінюємо поступово те, що можемо змінити
Європейський підхід у «Берестівці» впроваджують майже всюди. Зокрема, Чекаленки взяли за приклад сімейні компанії, тож у господарстві працює майже вся родина: Василь Іванович займається управлінськими справами, його дружина Раїса Василівна завідує соціальними та суміжними проектами, а син Олександр курує виробничий напрям і добре знається на всіх особливостях польових робіт. Невістка Вікторія та кількамісячний онук Максимко (до речі, саме в честь нього назвали збудований стадіон у Берестівцях) поки морально підтримують та мотивують родину.
У Європі є кілька відомих сімейних компаній. Наприклад, Віктору Лемкену, члену династії засновників відомого виробника сільгосптехніки Lemken, уже більше 80 років, але він має сили й натхнення працювати в раді правління родинної компанії та їздити на різноманітні виставки. Тож я планую працювати стільки, скільки дозволятиме здоров'я. І вже зараз частину роботу виконує мій син — він виконавчий директор нашого господарства

У Європі є кілька відомих сімейних компаній. Наприклад, Віктору Лемкену, члену династії засновників відомого виробника сільгосптехніки Lemken, уже більше 80 років, але він має сили й натхнення працювати в раді правління родинної компанії та їздити на різноманітні виставки. Тож я планую працювати стільки, скільки дозволятиме здоров'я. І вже зараз частину роботу виконує мій син — він виконавчий директор нашого господарства
Василь Іванович зізнається, що, звичайно, дружина хоче, аби чоловік частіше бував удома та більше приділяв уваги родині. Однак сам говорить, що відпочиватиме колись на пенсії, а поки доводиться «балансувати» між роботою, родиною та громадською діяльністю.

Як усе починалося

Сім'я Чекаленків насправді давно пов'язана з господарством «Берестівець»: тато Василя Івановича свого часу працював тут механізатором. Сам же хлопець закінчив школу в сусідньому селі Іванівка і, наслідуючи приклад батька, здобув фах механізатора в технікумі.

Згодом пройшов строкову службу в збройних силах і у 1984 р. прийшов працювати до підприємства у тракторну бригаду. Паралельно вчився на заочному відділенні в Уманському сільгоспінституті (нині УНУС — ред.). Через кілька років став головним інженером, згодом заступником директора, а з 1994 р. і до сьогодні Василь Чекаленко очолює «Берестівець».
Мої батьки працювали тут на землі, то й мені передали інтерес до цього. Так я залишився й досі працюю в селі. Вирощувати хліб — це унікальний життєвий вибір. І я не змінив би нічого за жодних обставин — усе одно займався б тим, чим займаюся протягом останніх 25 років
Василь Іванович добре знає історію підприємства, яким керує, та поважає своїх попередників: при вході в офіс господарства висить дошка пошани з іменами всіх керівників господарства. Саме підприємство бере свій початок ще з 1931 року, коли на базі двох сільгоспартілей було створено колгосп. У часи незалежності України «Берестівець» спочатку став колективним пайовим сільгосппідприємством, а з 2000 року — товариством з обмеженою відповідальністю.
До мене тут було багато керівників. Вони пройшли важкий шлях, але кожен із них зробив вагомий внесок у розвиток підприємства й села. Тож це спонукає мене робити щось більше й краще. Мій попередник у «Берестівці» Павло Іванович Слонь став безцінним наставником. Він багато чого втілював у життя, тож і я продовжую його роботу та задуми
Зараз господарство вийшло на новий рівень. Василь Іванович завдячує цим досягненням своєму колективу. І хоч кліматичні умови часто додають неприємностей у вигляді посухи чи, навпаки, надлишку опадів, команда «Берестівця» вчиться щоразу знаходити вихід із ситуації.
Робочі обставини бувають різні. Але потрібно завжди керувати своїми емоціями і в жодному разі не образити людину. Та й сам я можу ображатися лише хвилин десять і ніколи не ношу зла на когось. Свою справу треба любити й ділитися цим із колективом. Я дуже вдячний усім працівникам за успіхи нашого господарства
Велике значення надає Василь Іванович робочій дисципліні, вважаючи її важливою складовою успіху команди. Роботу в господарстві побудували так, що «кожен на своєму місці», як каже керівник. Самі спеціалісти часто користуються можливістю підвищити свою кваліфікацію — відвідують фахові семінари, тренінги, форуми тощо.

Для механізаторів «Берестівця» не склало труднощів освоїти нову сучасну техніку. У техпарку є трактори John Deere, комбайни Claas, плуг Lemken, навантажувач JCB тощо. Для власних потреб господарства відреставрували старі вантажівки ЗІЛ, а також закупили КамАЗ та кілька новеньких DAFів, щоб обходитися без сторонньої допомоги вантажоперевізників і самостійно возити зерно на елеватори. У гаражах підприємства ще можна знайти снігоприбиральні машини, автокран, асенізатор та навіть пожежну машину. Крім того, є ще й легкова автівка: мешканці Берестівця послуговуються нею для візитів у районну лікарню, екскурсій чи інших нагальних виїздів.
Моє основне завдання — давати людям роботу в господарстві, яким я керую. Відповідно, вони приносять достаток у свої сім'ї. Я отримую величезне задоволення від того, що можу служити людям і робити з ними спільну справу
На своєму місці в «Берестівці» навіть бджоли: у господарстві мають пасіку на 120 бджолосімей. Комах використовують поки що для запилення сільгоспкультур на полях, однак планують переходити до товарного виробництва меду.

А нещодавно родина фермера освоїла новий напрямок — ресторанну справу. У закладі, котрий, як і парк, теж назвали «Вікторією», готують і подають м'ясо вирощених на власній фермі свиней.
Незабаром Василь Іванович планує побудувати в селі ще й невеликий гостьовий будиночок для того, щоб туристам було комфортно відпочивати в Берестівці. Адже зелений туризм зараз популярний, та і в селі є що показати.

Зовсім скоро на свинофермі планують зробити реконструкцію: обладнати сучасний забійний цех та фасувальні лінії. Крім того, у господарстві серйозно задумались над переробкою продукції рослинництва, тож незабаром запустять у роботу власний макаронний цех.

Ще у селі створили власну будівельну бригаду. Нині тут працюють 22 місцеві берестівецькі хлопці. Частина з них освоїла новий фах уже тут прямо на роботі, однак якістю та швидкістю виконання ця бригада не поступається професіоналам. Вони і виконують більшість будівельних робіт у господарстві й на селі.

Нові ідеї для розвитку господарства і села Василь Іванович виношує постійно. Його звичайний день починається вдосвіта: прокидається о четвертій ранку і йде гуляти селом чи найближчими полями господарства. Каже, так, «на свіжу голову», частіше приходять хороші ідеї, легше обдумати якісь недоліки і підготувати план їхнього усунення.
Підйом у мене такий ранній, але перед сном все одно потрібно весь день осмислити, провести ту чи іншу ситуацію. Так я в гармонії з роботою і селом, милуюся тим, до чого ми доклали руки
Підйом у мене такий ранній, але перед сном все одно потрібно весь день осмислити, провести ту чи іншу ситуацію. Так я в гармонії з роботою і селом, милуюся тим, до чого ми доклали руки
Для Василя Івановича ранкові прогулянки є не лише способом усамітнитися і почерпнути натхнення, вони допомагають аграрію підтримувати здоров'я. До того ж, фермер загартовується, щоранку купаючись у холодній воді. І жодного разу ще не пропустив купання в ополонці на Водохреща у відновленому берестівецькому ставку. Адже якщо хочеш довго жити й працювати, то треба дбати про своє здоров'я!
Одним словом скажу: потрібно любити те, чим займаєшся. Якщо ти любиш свою справу, то все у тебе вийде. Любіть, вкладайте душу, поважайте свій вибір і все буде на високому рівні. А якщо не любити, то, думаю, краще не займатися цим…

Успіх
господарства=
успіх громади

У «Берестівці», як розповідає Василь Чекаленко, завдяки передовим технологічним рішенням вийшли на «пристойні» врожаї: майже щороку збирають кукурудзу із врожайністю 12 т/га, соняшник — 5 т/га, ріпак — 5 т/га, сою — 3 т/га та горох — 3 т/га. Це дозволяє господарству заробляти і розвиватися, забезпечувати місцевих мешканців роботою та бути одним із найбільших платників податків у Паланській ОТГ, членом якої є Берестівець та ще сім сіл Уманського району. Щороку господарство під керівництвом Василя Чекаленка сплачує до бюджету близько 12 млн грн податків.

А в той час, як в Україні багато хто говорить про низьку рентабельність тваринництва, Василь Іванович запевняє, що свиноферма також може заробляти гроші.
Хто таке придумав, що не вигідно займатися? Китайцям, як бачите, вигідно, бразильцям, індійцям також — вони досить успішно займаються виробництвом м'яса. В Україні ж проблема інша — збут продукції. Якби в нас ринок був цивілізований, то проблем би не було
Василь Іванович переконаний, що на сьогодні сільське господарство є найбільш стабільною галуззю виробництва. І воно не може працювати окремо від інших галузей — отже, аби задовольнити потреби агробізнесу, розвиваються хімічна промисловість, машинобудування, фінансовий сектор тощо. Усі ці напрямки мають взаємодіяти та працювати в комплексі.

На переконання Василя Івановича, будь-який управлінський підхід в усіх сферах має ґрунтуватися на простій тезі «Заробляй сам і давай заробляти іншим». Це стосується не тільки комерційного сектору, а й державної політики.

Зокрема, в Україні має бути суттєвою державна підтримка сільгоспвиробника. Говорить Василь Чекаленко і про проблеми зі збутом продукції, де держава теж мала б допомагати фермерам.

Більше того, керівник «Берестівця» не визнає таке популярне в Україні явище як тіньова економіка чи зарплати «в конвертах». Василь Чекаленко переконаний, що податки мають платити всі. Бо це — майбутнє країни, населеного пункту і всіх людей.
Не можу уявити, якщо людина, пропрацювавши в мене багато років, піде на пенсію і скаже, що я щось не так зробив у плані заробітної плати

Не можу уявити, якщо людина, пропрацювавши в мене багато років, піде на пенсію і скаже, що я щось не так зробив у плані заробітної плати
Попри всі складнощі, із якими доводиться справлятися Василю Чекаленку, він усе одно залишається незмінним керівником господарства «Берестівець» протягом останніх 25 років. І щоразу йому доводиться знаходити рішення в суворих реаліях українського агробізнесу.
Нашому господарству регулярно потрібне оновлення техніки, засоби захисту, мінеральні добрива. Ще ж ми хочемо, аби щось залишилося в населеному пункті. Щоб «дотягнути» до сплати ПДВ, наше господарство кредитується у банку ПУМБ. І нас повністю влаштовують умови. Адже якщо кредит брати, то потрібно його віддавати, а коли його немає чим віддавати, то краще не брати. Ми впевнені у своїх силах
Як добре, що весь свій досвід, мудрість та любов до людей і роботи на землі Василь Іванович може передати своєму синові та внукам… Хочеться вірити, що героями наступних випусків проекту «Хвала рукам, що пахнуть хлібом» невдовзі стануть молодші Чекаленки☺
Якщо я взявся займатися сільським господарством, то я віддаватиму йому сповна. Ми йтимемо вперед і не оглядатимемось. Адже саме ми можемо побачити перспективу наших дітей, онуків, покращити їхнє життя і створити в Україні ту стабільність, про яку мріяли наші предки
Василь Чекаленко
З цим шаленим зарядом мотивації від Василя Чекаленка ми дякуємо за розмову і прощаємось. Однак дорогою назад все одно захотілося прогулятися парком, помилуватися невеликим фонтанчиком посеред нього, посидіти в альтанці посеред берестівецького ставу. Правий був Тарас Шевченко: «Село на нашій Україні — неначе писанка, село»…
Текст: Катерина Капустіна
Відео:
Василь Ніколаєнко
Фото: Олександр Дворецький
Виконано за допомогою Disqus