Якось юна дівчинка Тетяна намалювала світанкове сонце, промені та колосся... Саме так вона уявила слово «відродження», яке попросив її зобразити тато. Невдовзі цей малюнок став офіційним логотипом та печаткою однойменної агрофірми на Черкащині.

Той самий тато — Юрій Ляшенко. Він у далекому 2000 році заснував і нині керує господарством «Відродження», яка входить в ТОП-10 кращих сільгосппідприємств Черкаської області. А дівчинка Тетяна виросла і стала дорослою, самодостатньою бізнес-леді, надійною опорою і підтримкою батькові у сімейному бізнесі.

Разом з дружиною Наталією, Юрій Ляшенко виховали двох донечок. Обох дівчат свого часу доля по-своєму привела у родинну справу. І ось уже кілька років Юрій Васильович та найменша дочка Тетяна пліч-о-пліч розвивають групу компаній під назвою «Відродження». А віднедавна їм допомагає наймолодший спадкоємець Юрій — син старшої доньки Оксани Криницької (у дівоцтві Ляшенко).

Історія агрофірми «Відродження» почалася із 300 га землі. Нині земельний банк селянського приватно-орендного підприємства «Відродження» складає більше 9 тис. га. Тут вирощують озиму пшеницю, ячмінь, жито, ріпак, сою, соняшник та кукурудзу (зернову і силосну). А сама агрофірма стала основою групи компаній «Відродження», куди увійшло кілька різних підприємств: інші сільгосппідприємства, фірма, що займається післяурожайною доробкою зерна, і навіть меблевий завод.

Агрофірма має статус племзаводу з розведення української червоно-рябої молочної породи корів, а віднедавна — племрепродуктора української чорно-рябої. На двох фермах у сусідніх зі Шполою селах утримують близько 2 200 корів. Тут вирощують племінний молодняк та розвивають молочне скотарство, виробляючи молоко екстра-класу.

Не так давно у господарстві збудували сучасний елеватор та ангари для зберігання зерна, придбали багато нової сучасної техніки John Deere, Claas, Horsch тощо. Але головне, що допомагає розвиватися родинному агробізнесу — взаємоповага і спільне прагнення до успіху.

Юрій Ляшенко є засновником і нинішнім керівником агрофірми «Відродження», тож прийняття кінцевих управлінських рішень залишається за ним. Однак сам директор каже, що йому більше зараз подобається займатися рослинництвом, хоча дуже любить роботу на фермах. Але тепер тваринництвом «опікується» його «права рука» — донька Тетяна. Однак у разі чого обоє керівників є взаємозамінними і можуть приймати рішення, порадившись один із одним.

Родина Ляшенків відповідально ставиться не тільки до того, чим займається, цінує своїх фахівців та орендодавців, сплачує мільйонні податки до державного бюджету, але й допомагає Шполі та сусіднім селам. Юрій Васильович і Тетяна виділяють кошти на допомогу селянам, на ремонти шкіл, садочків і навіть доріг! А ще допомагають молоді розвиватися та шукати своє призначення в сільському господарстві — підтримують молодіжну громадську організацію «Молоді фермери України».

Юрій Ляшенко: Мій дідусь був головою колгоспу в сусідньому районі. Бувало, підемо з ним до магазину, а люди з усмішкою казали йому: «От буде у вас ще один голова колгоспу!». Але всерйоз ніхто до цього не ставився. Хоча дідуся поважали — він добре робив свою справу, піднімав господарство, село.

Після школи місцевий колгосп направив мене на навчання в технікум, я здобув освіту, відслужив в армії і повернувся сюди відпрацьовувати. Так із 1981 року почалася моя історія в цьому господарстві — одному з найкращих племінних заводів на той час. Але найбільше мені пощастило з наставником, тобто тодішнім керівником колгоспу Борисом Шеметом. Він узяв мене спочатку «під крило», багато чому навчив, йому я справді багато чим завдячую. Свого часу, як я очолив це господарство, Борис Семенович узяв із мене слово, що я нічого тут не зруйную, а тільки збудую і примножу. Із такою настановою іду крізь усе життя.

Тетяна Ляшенко: Я дуже часто приходила з татом на роботу в колгосп — він часто мене брав із собою. Усі вже звикли, що куди Юрій Васильович, туди і я за ним хвостиком. Сама з дитинства звикла до всього, але не думала, що пов'яжу життя із сільським господарством. Вступила до Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка в Києві, вивчила кілька іноземних мов, потім узагалі стала юристом і кілька років пропрацювала в суді. Але батько запропонував роботу в агрофірмі, тож я вирішила спробувати свої сили і допомагати йому.

Юрій Ляшенко молодший: Я зі своїм дідусем часто їздив по полях: зранку виїжджали, увечері поверталися. Багато часу проводив із ним в офісі. А торік прийшов сюди працювати, отримував заробітну плату. Спочатку Юрій Васильович закріпив мене при інженерній службі. Я займався пошуком сільгосптехніки та продажем, розміщував оголошення, навчився вже водити автомобілі і сідав за кермо тракторів.

Потім директор, тобто дідусь, перевів мене стажуватися на пункт вагового контролю. Це щодня нові знайомства, нова інформація, нові вміння. Мені це дуже подобається. Були, звичайно, деякі складнощі в роботі з документами, але тут є в кого запитати поради.

Спочатку багато хто скептично ставився до такого рішення директора. Мовляв, чого це нами буде керувати дитина? Але це мене навпаки більше стимулює, хочеться всьому навчитися і працювати краще за всіх.

У майбутньому бачу себе професійним агрономом. Або професійним інженером. Поки ще визначаюся, але на даний момент точно хочу пов'язати своє життя з тим, що бачу тут у господарстві.

Юрій Ляшенко: Сільське господарство — це постійні складнощі і випробування. Знаєте, я вже до стресів так звик, що геть нормально з ними справляюся. Найкраще допомагає свіже повітря. Наприклад, десь у полі. У нас навіть із покоління в покоління передається жартівливий тост із цього приводу: «Вип'ємо за успіх нашої безнадійної справи, яка називається сільським господарством».

Мій звичайний день починається приблизно о 5-й чи 6-й ранку, закінчується як вийде. Але ж хто рано встає, тому Бог дає... Іноді замість спортивного залу роблю прогулянки по 5 км у дві сторони своїми полями — треба тримати себе у формі, адже онуків ще треба вивчити й одружити (сміється — ред.).

Далі за планом ми збираємося в моєму кабінеті й проводимо робочу нараду керівників усіх підрозділів, зачитуємо наряд повністю на день: хто і що по підрозділах робить, які задачі стоять, що потрібно робити.

Навіть більше — про справжній успіх керівника можна говорити тоді, коли він настільки налагодив механізм роботи, що йому вже не завжди потрібно бути присутнім при її виконанні. У нашому господарстві працюють багато молодих і здібних спеціалістів, яким я вже навчився довіряти і делегувати обов'язки. Але все одно я ще буду багато чому вчитися. Для себе я поганий керівник. Про все інше скажуть люди, скаже життя.

Тетяна прийшла до мене навіть не директором. Починала вона навіть без профільної освіти спеціалістом, якому я довірив тваринництво. І ні разу не пожалкував. Це ж настільки здібна і спрагла до знань людина! Вона за якийсь час перечитала купу фахової літератури, вивчила закордонний (тут їй дуже допоміг філфак) і вітчизняний досвід тваринників… Іноді думаю, що десь у цьому плані вона мене навіть перевершила. Тетяна фактично змінила підхід до тваринництва в господарстві, переглянувши раціони, схеми профілактики та лікування хвороб, і вивела його на новий високий рівень.

Тетяна Ляшенко: У нас є один керівник, генеральний директор — це Юрій Васильович Ляшенко. У нас існує ділова ієрархія і я вважаю, що це абсолютно правильно в побудові будь-якого управління. Ефективно керувати може тільки одна особа. Вона повинна управляти, вона повинна задавати тон, ставити задачі, щоб потім розуміти і контролювати, чи правильно ці задачі виконуються.

Хтось може подумати, що, працюючи під керівництвом Юрія Васильовича, я маю якісь привілеї. Але ні, для нього і для мене це, у першу чергу, робота і в нас винятково ділові стосунки. У мене немає якогось хибного відчуття, що це я працюю на свого батька. Я працювала в суді — працювала так само добре. Працювала у приватній фірмі — працювала так само добре.

Мою старшу сестру Оксану, яка також працювала у господарстві, тут усі добре знають і поважають як спеціаліста. Люди чудово знають нашу родину. Приводу думати, що їй на зміну прийшла інша дочка, але менш компетентна, ні в кого не було.

Єдиною маленькою перевагою я вважала те, що Юрія Васильовича ми з сестрою знаємо з дитинства. Знаємо, як до нього правильно підійти, як сказати. Буває таке, що краще почекати, підготуватися і повернутися до вирішення робочого питання в інший момент.

Так, Юрій Васильович дещо, як він сам каже, авторитарний керівник: йому потрібно завжди бути в курсі всього, що відбувається в агрофірмі. Це надзвичайно важко — знати всі нюанси, де і що робиться, хто і за що відповідає, але він все одно в кожну деталь повинен вникати.

Я дуже поважаю свого батька як керівника. Він прислухається до будь-чиєї думки, кожне питання, проблему завжди можна обговорити і вирішити. Із пропозиціями може звертатися будь-хто зі спеціалістів і його почують.

Працювати з батьком пліч-о-пліч геть не важко. Наш тато — великий оптиміст, він молодий душею, молодо виглядає! Насправді вони з мамою дуже рано одружилися, нас народили: не така вже в нас дуже грандіозна різниця у віці, щоб був якийсь конфлікт інтересів чи поколінь. Є якісь ідеї, які Юрій Васильович завжди готовий обговорити і втілити в життя. Разом впроваджуємо, змінюємо. Складного в цьому взагалі нічого немає.

Юрій Ляшенко: Для мене гордість — це мої діти. Я їх виховував у певній строгості. Такі ж настанови даю своїм внукам Юрі, Насті та Юлі. Завжди повинні бути визначені чіткі межі і ти маєш вміти відповідати за свої слова та дії.

Мої діти і внуки розумніші за мене. Не мудріші, але розумніші (усміхається — ред.). Насправді у молодшого покоління зараз величезні можливості — хай тільки встигають вчитися, освоювати нове і вдосконалювати старе.

Я не можу сказати, що точно хочу, аби внук обов'язково працював у сільському господарстві. Більше мрію про те, щоб він вивчився та став самим собою. Десь така доля його, якщо він зараз іде слідами свого дідуся і йому подобається сільське господарство. Це найвища подяка в житті, коли дитина наслідує хороші справи своїх батьків чи старшого покоління. Я щасливий.

Тетяна Ляшенко: Тато хоч і говорить, що виховував нас із Оксаною «по всій строгості закону», але більш суворою була мама. Саме вона нам давала важливі настанови, вчила бути гідними дівчатами, хорошими господинями. Тож якщо ми і шукали прихистку, то, швидше за все, тікали до тата.

Наша мама Наталія Леонідівна не була включена в роботу господарства. Але мені здається, що в неї була і є набагато складніша задача, ніж у нас усіх, — вона дбає і оберігає нашу сім'ю.

Поки я до заміжжя жила разом із батьками, то, бувало, що й за вечерею якісь робочі питання обговорювали. Але зараз, коли ми з сестрою повилітали з родинного гнізда, створили власні сім'ї і приїжджаємо до батьків лиш на гостину, то про роботу більше не говоримо. Бо робота — це робота, а сім'я — це сім'я.

Якось на першому побаченні мій уже нинішній чоловік запитав: «А тобі подобається твоя робота?». Я навіть не задумуючись сказала, що, звичайно, подобається. Інакше б я цим просто не займалася.

А тепер іноді мій чоловік вдома напівжартома, напівсерйозно цитує одного відомого психолога: «Більшість хочуть дурних, щоб потім ними керувати, а я ж вибираю розумних, щоб ними захоплюватися».

Юрій Ляшенко: Коли в нашій державі перестануть красти і дадуть агробізнесу «зелене світло», то Україна буде в трійці світових лідерів. У нас є неймовірний потенціал сільського господарства, є потужний людський ресурс. Потрібно вдосконалювати науку і систему освіти: сьогодні без цього не можна рухатися нікуди.

То чому ж за таких умов ми досі не опинилися серед світових лідерів? При правильному підході ми можемо стати клондайком передових рішень у сфері виробництва і переробки. Сьогодні на таку державу треба дмухати і розпалювати її потужний потенціал!

Наше господарство нині продовжує велику племінну справу — у тваринництві бачимо великі можливості. Наразі ми займаємо друге місце в Україні з розведення племінної худоби української червоно-рябої та чорно-рябої порід. Працюємо на максимум, аби покращувати якість молока і здоров'я тварин. Також випробовуємо безліч новітніх технологій у рослинництві, щоб мати відмінні врожаї і забезпечувати наше поголів'я хорошими кормами. Адже все це годуватиме наше молоде покоління, відтак це має бути високоякісна продукція.

Хочеться, щоб люди залишалися в Україні, а не їхали за кордон у пошуках кращого життя. Тож створюємо нові робочі місця та розширюємо можливості для молодих спеціалістів, місцевих селян. І плануємо далі розвиватися в цьому напрямку.

Тетяна Ляшенко: Мене і всю нашу сім'ю тримає тут те, що це наш спільний бізнес, у який вкладено багато сил і часу. Це дітище мого батька, яке вже стало на ноги і працює довгий час.

Коли відкинути всі проблеми і негаразди, то сільське господарство — це не просто бізнес. Це галузь, яка розслабляє. Ти приїжджаєш на ферму, то тут панує така потужна енергетика! Ти заряджаєшся і мрієш зробити для цього всього ще більше.

Якщо бути більш прагматичною, то хочеться більше стабільності, цивілізованих умов. Добре було б не думати, де взяти гроші на купівлю землі чи модернізацію нашої ферми до рівня ферм США чи Канади. Хотілося б спокійно інвестувати в розвиток бізнесу, а отже, допомагати українському селу. Ми мріємо планувати розвиток набагато вперед і думати про майбутні покоління.

Для цього аграріям треба об'єднуватися, відстоювати свою справу, розумно використовувати всі наявні ресурси, берегти землю, воду, себе. І отримувати задоволення від того, що ти робиш!