Директор училища Василь Романцов із села Заболотне на Вінниччині навчає студентів господарювати по-українськи, а за секретами успіху відправляє до Франції.

Василю Никифоровичу – 67 років. Півжиття він у селі Заболотне Крижопільського району на Вінниччині очолює вище професійне училище №31, яке готує фахівців за 15 спеціальностями: лісник, єгер, тракторист, кухар, механік, економіст тощо. Викладає студентам право.

Але відомий директор на всю Україну тим, що влаштував при закладі унікальну ферму. Розводить кіз і овець елітних порід. А чотири роки тому привіз із Туреччини ще й віслюків, яких уже має майже три десятки. В унікальної ослиної ферми своє призначення – давати стільки молока, щоб вистачало для виробництва чудодійних косметичних засобів за французькими рецептами.

А «господарка» непроста

Сільгоспугіддя на 288 гектарів, ферма й навчальний центр – усе це в структурі училища й усе в державній вланості. Ферма існує з 1957 року. Тут майже 500 овець. Вівці-мериноси і цигайки, романської породи дають шерсть, за якою приїжджають із Чернігова. Сотню кіз тримають на розвід. Козенятко коштує 50-100 євро, бо породи непрості: альпійські, нубійські, зааненські.

Є на фермі 3 коня. Також 37 корів. Молоко з них не здають на заготівлю, бо вигідніше згодувати телятам. За рік бички виростають до 4 центнерів, тож один за ціною «затягує» на 12 тис. грн. Окрім того, ферма має щось на зразок звіринця: два ведмеді Машка й Мишко, вовчиця й вовченя. Однак не для розваги. Тримають їх для студентів-єгерів. Ні, не для тренування собак, а щоб майбутні спеціалісти знали все про розведення й утримання тварин, які занесені до Червоної книги. Звірі приручені.

«Завжди, коли приїжджаю, везу банку меду і годую їх ложкою через клітку. Вовчиця йде на руки, звикла», – додає Василь Никифорович.

Також у навчальному центрі училища живуть 24 лайки. Кожен учень має свого собаку, з яким тренується. Так навчаються поводитися з мисливськими собаками.

По мрію їздив до Туреччини

Перших п’ять віслюків Василь Романцов привіз із Туреччини 2012 року. А мріяти про цих тварин почав у 5 років. Тоді в його рідне село Писарівка Шаргородського району Вінницької області запрошували старообрядців із сусідніх сіл. Вони допомагали чистити греблю від мулу, вивозити з полів люцерну під час косовиці. Старовірці приїжджали сотнею возиків, запряжених віслюками.

«Я дуже просив батьків дістати й мені віслюка, але не було де взяти. Старообрядці не продавали. А це якось був у Франції, і француженка помітила в мене на руках бородавки, які кожної весни висипали. Зайшли на ослину ферму, вона надоїла мені молока. Я його грамів 70 втер у руки, щоб крапля не впала на землю. На ранок прокинувся – а бородавок немає», — розповідає Василь Романцов.

Після того чоловік знайшов господаря в Туреччині, який тримав віслюків. Купив у нього п’ять тварин і привіз машиною в Україну.

«На ті гроші заплатив по 500 гривень за кожного віслюка. Господар любив ослів так само, як я. Тому віддав задешево. Зараз така тварина коштує щонайменше 10 тис. грн», — говорить директор.

Дорогу парнокопитні витримали добре. Вони витривалі, завдяки чому їх і використовували в Закавказькому окрузі на службі в армії. Віслюк може три дні не пити води й не їсти.

Ласуни та однолюби

На фермі зараз живуть 27 віслюків: 18 самиць і 9 самців. Фермер привозив їх також із Ірану, Болгарії, Криму, Болграда Одеської області. П’ятеро дояться. Решта «дівчат» ще молоді. Шукають пару лише в 2,5 і 3 роки. Народжують по одному дитинчаті, хоч у природі буває й по двоє. Вагітність триває 13 місяців. Василь Никифорович хоче розвести стадо, щоб мати 30 дійних ослиць.

Також господар зауважує, що думка про впертість і повільність тварин — хибна. Вони ласкаві та мудрі.

«Хто розуміє особливість віслюка – тримає вдома в індивідуальному господарстві. Він здатен тягти воза з тонною вантажу. Тварини мають характер. Бувають однолюбами й створюють пару на все життя. Тому тримаю багато «хлопців», щоб у «дівчат» був вибір. Вагітних самиць відділяю. А влітку пасуться всі разом. Не б’ються, мирні. І слухняні, якщо людина має до них сердечний підхід», — запевняє господар.

Кожен віслюк отримав ім’я. Майже всі народилися на свята, тому назвали їх Покровчик (на Покрову), Альошка (на теплого Олекси), Ганя (у день святої Ганни), Майка (на 1 Травня). Усі відгукуються на свої імена.

«Якщо одного не назву по імені, ображається, відходить убік і не докличешся потім. Треба підійти, погладити, перепросити, назвати хорошим», – розповідає про своїх улюбленців директор.

Тварини не продаються. Якось була спроба передати одного віслючка священику з Києва, але потім Василю Никифоровичу стало шкода тварину. Річ у тім, що батюшка планував катати на ньому дітей парафіян біля церкви, до того ж своїх має трійко. Коли директор сказав віслюку: «Їдеш представляти Заболотне в Київ», – то здалося, що в того навіть сльози накотилися. Тому й відмовив священнослужителю: «Усе, нічого не продаю».

Молоко для краси

Молоко в ослиці найвищої жирності – до 11,7 %, тоді як козяче – до 7,6. Та це не головна його особливість. Воно має унікальний лікувальний ефект, про який добре знають у навколишніх із Заболотним селах.

«Кожен день устаю о 5 годині, бо батьки привозять дітей, які хворіють на кашлюк, скарлатину, енурези. Найцінніше молоко – вранішнє й парне, бо має найвищі бактерицидні властивості. Приїжджають по 3-4 рази. А більше й не треба. Грошей із людей ні за що не беру. «Дякую» – найцінніше», — говорить Василь Романцов.

Жінки вмиваються ослиним молоком, щоб звести пігментні плями. Був на фермі далекобійник з Одеської області із запущеним псоріазом. Його руки, ноги були вкриті кірками. Знімав кімнату в селі, приходив пити молоко два тижні поспіль. Поїхав, коли кірки почали відпадати. Батьки його писали, дякували.

Ще там проводиться надзвичайна тваринотерапія. Треба просто дихати повітрям у хліві, тобто аміачними випаровуваннями.

«Минає будь-який запущений кашель, оздоровлюються бронхи. Дорослі приходять, одягають кожуха, лягають у жолоб і сплять. Ніяких тапчанів не облаштовував, бо не роблю цей «туризм» масовим. Сторож із Городківки в мене три місяці спеціально працював, щоб вилікувати астму. Прийшов на роботу такий, що ледве ходив. Хтось йому сказав, що його нічого не врятує, окрім віслюків. Спав у фермі. А потім до нього вже молодиці приходили. Вилікувався – і розрахувався», – розповідає директор.

Великі плани

В училищі навчаються 499 студентів. Приїжджають здобувати освіту з різних областей. І що важливо: безробітними зі стін закладу не виходять.

«Ми вже давно в Європі. Із 2005 року співпрацюємо з Асоціацією фермерів Франції. Маємо 12 студентів, які після закінчення нашого училища продовжують навчання у французьких навчальних закладах: вивчають технічний менеджмент, тваринництво, землеробство, лісівництво, єгерство. Готуємо їх для себе. А з дівчатами домовилися так: якщо вийде заміж за француза, буде там нашим постійним агентом. І знаєте, діти, які побували у Франції, особливо із сімей зі скромним достатком, змінюються кардинально», – каже Василь Никифорович.

Наступного року на 1 вересня Василь Романцов готується відправити за кордон ще трьох студентів.

«Щороку в травні їдуть і до нас. 2015-го у Франції прийняли на відпочинок 63 наших студентів. Стільки ж гостей і ми до себе запросили. Їдуть до нас на місяць-два на стажування. Сир козиний готують, на фермі чистять, годують, пасуть. Де наших треба п’ять, їх двоє справляються», — запевняє він.

Директор очікує, що його студенти привезуть із Франції і знання, як робити «правильне» мило із віслючого молока. Коли ж матиме достатньо молока, хоче запустити косметичну лінію. У перспективі й зелений туризм.

На заваді можуть стати зміни в законодавстві, за якими навчальні заклади планують передати в комунальну власність. І тоді порятунком може стати хіба що створення українсько-французького навчального центру, на що Василь Никифорович дуже сподівається.

Ольга Черненко, спеціально для Kurkul.com

Фото з сайту «Знайдено в Україні»