В Україні постійно говорять про створення та розвиток кооперативів. Більше того, їх створили і вони вже працюють у Дніпропетровській, Херсонській, Запорізькій, Полтавській областях. Проте більшість із них досі залишаються недостатньо успішними та неприбутковими.

В чому основні проблеми кооперації та як їх вирішити, журналісти Kurkul.com дізнавалися на конференції в рамках «Східноєвропейського молочного конгресу».

Факторів, що стримують розвиток кооперативів в Україні багато. Вони стосуються переважно дрібних і середніх виробників молока. В першу чергу, це недосконала законодавча база. Замість того, щоб визначити проблеми та працювати у напрямку їх вирішення, влада залишається нейтральною і не координує діяльність кооперативів. Наприклад, агробізнес сьогодні має преференції з боку держави, а кооператив – ні. Відповідно, відсутність дієвих фінансових стимулів є потужним фактором, що стримує розвиток кооперації.

Здавалося б, перейняти досвід ефективного ведення бізнесу та розвитку кооперативів можна у європейців. Утім, не варто забувати: для іноземців кооперативи на території України – це в першу чергу саме бізнес. До того ж, увесь прибуток відправляється за кордон, що аж ніяк не сприяє розвитку наших господарств та економіки в цілому.

«Жоден європейський кооператив не будує свою роботу в Україні як кооператив. Вони позиціонують свою діяльність на території нашої країни як бізнес. А будь-яка мета бізнесу – максимізація прибутку. І це, до речі, одна із причин, чому в Україні кооперативи не розвиваються», – пояснює представник дорадчої служби Максим Максимов.

Негативний досвід стримує виробників

Проблема у тому, що ми пам’ятаємо досвід створення і формування колективних господарств ще за радянських часів. І цей багаж знань постійно тисне на виробників. Колгоспи та радгоспи зникли, а от кооперативи так і не з’явилися. І тепер, щоб створити прибуткове об’єднання, слід в першу чергу позбутися негативних спогадів та серйозно і виважено підійти до формування кооперативів сучасного типу.

Варто звернути увагу на свіжий досвід Прибалтики та Латинської Америки, який ми можемо використовувати при формуванні кооперативів в Україні. Адже канадці чи європейці інколи не можуть дати відповідь на запитання «Чому ти є членом кооперативу?», бо вони наслідують батьків, дідів і не замислюються, навіщо і для чого це роблять. А от історія розвитку кооперацій Латинської Америки та Прибалтики почалася не так давно, а відтак, люди чітко розуміють, чому і навіщо прийшли у кооператив.

Вступив до кооперативу – втратив усі пільги

Сьогодні Україна вибудувала неефективну модель: якщо ти член кооперативу, то втрачаєш підтримку, яку держава зараз дає фізичним особам. В першу чергу – це субсидії. Виявляється, претендувати на них член кооперативу не може. Відповідно, це ще один суттєвий фактор, який гальмує розвиток кооперацій.

«У нас підтримка відсутня, дрібний сектор бідний, він не має власної бази, відповідно, очікувати, що кооперативи будуть створюватись нічого не маючи – нонсенс», – говорить Максим Максимов.

Неефективне управління

Експерти проаналізували: щоб ефективно вести управління кооперативами, необхідно мати мінімум у два з половиною рази більше персоналу, ніж у будь-якому комерційному підприємстві. Величезний документообіг, подвоєний контроль – все це призводить до того, що збільшується вартість послуг кооперативів і це робить їх нерентабельними.

Тут свою роботу має виконати держава. Неврегульованість у законодавстві правил внутрішньогосподарської діяльності є досить серйозною проблемою. У всьому світі цей пункт дуже гарно прописаний у законодавстві, відповідно, кооперативи своїми правилами внутрішньогосподарської діяльності можуть регулювати надзвичайну кількість різних документів, цим самим полегшувати собі життя. В Україні ж такого взагалі немає, тому перший крок – намагатися змінити законодавство, щоб полегшити життя кооперативів.

«Говорять, що правила дорожнього руху написані кров’ю, так само і міжнародні принципи кооперації. Багато кооперативів закриваються, тому ці принципи існують для того, щоб не повторювати помилки, які зробили інші кооперативи. Зараз нам потрібно створити державний орган, який буде сприяти розвитку кооперативів в Україні. Тільки не так, як сьогодні, – «півлюдини» в Міністерстві аграрної політики та продовольства займається розвитком кооперації. Що може зробити людина, яка працює на півставки в межах країни? Нічого. Ні сьогодні, ні завтра. Це має бути група людей, яка розуміє, що робить, для чого, і що це дасть державі», – говорить Максим Максимов.

Модель Латинської Америки

Латиноамериканські кооперативи мають цікаве пільгове законодавство. Фахівці вирішили, що давати пільгу оподаткування якомусь одному суб’єкту господарської діяльності – порушення. Чому один має пільгу, а інший – ні? Це несправедливо по відношенню до інших комерційних компаній. Тому в країнах Латинської Америки вирішили спрямовувати цю пільгу не на розвиток бізнесу, а на популяризацію кооперативної діяльності. Зокрема, технологічне навчання.

«Це масштабна піар-акція з боку держави. Внаслідок чого, наприклад, в Парагваї 30% аграрного сектору протягом 5 років перейшли з приватного сектору в кооперативний. Це дуже цікавий досвід, його можна було б використати і в Україні. Але ж держава має визначити, що головне для неї: якщо це дрібний бізнес, то влада має розробити програми розвитку і підтримки цього напрямку. Якщо цього не станеться – не варто очікувати, що в Україні буде велика кількість кооперативів», – додає Максим Максимов.

Законодавство – не єдина проблема

У економічному розвитку багатьох країн кооперативи грають дуже велику роль, тут немає сумнівів. І це продовжується вже багато років. Особливо у сільськогосподарському секторі. Утім, хоча законодавство є важливою складовою формування кооперативної свідомості, – це недостатній фактор для сприяння розвитку кооперації.

На міжнародному рівні можна бачити 2 тенденції розвитку за останні 10 років. Перша – це регіоналізація та глобалізація. Законодавство про кооперативи в усьому світі має тенденцію до зближення та гармонізації. Наступна тенденція – законодавці намагаються приближувати кооперативи до суміжних компаній, відтак структури цих двох підприємств все більше схожі одне на одну. Тому дуже важливо, щоб законодавець переглянув і зрозумів, що відрізняє кооперативи від інших, звичайних компаній.

Починаючи з 90-х років ми спостерігаємо появу міжнародного законодавства про кооперативи. Існують дуже успішні системи кооперативів у Японії, Франції, Іспанії, де є декілька законів про кооперативи, які сприяють їхньому розвитку в різних секторах і один з одним не конфліктують. У цих країнах існує розподіл з точки зору оподаткування між діяльністю та формою власності. Бо є різні режими оподаткування для кожної з них.

Нині у нас є проблеми з оподаткуванням. Але, як не дивно, проблема лежить не в площині кооперації. Вона полягає у тому, що наше законодавство визначає різні режими оподаткування для фізичних осіб.

«Каменем спотикання є ПДВ. Тому що фізична особа в Україні не є платником ПДВ. Відповідно, коли такий виробник реалізує отриману продукцію на переробку легально, він не є платником ПДВ, не отримує ПДВ в ціні, не отримує податкових обов’язків. Натомість вхідний ПДВ – платить. Це перший момент, на якому людина програє», – пояснює представник університету Хельсінки (Фінляндія) Хейген Генрі.

Якщо кооператив об’єднує фізичних осіб-виробників, то дійсно виникає дискримінація і нерівноправність, до того ж не лише з виробничими кооперативами, а й з усіма, хто щось виробляє. В порівнянні з юридичними особами, які є платниками ПДВ, незареєстровані виробники достатньо сильно втрачають, практично 20%. Це дійсно серйозна цифра, яка є причиною, чому обслуговуючі кооперативи у нас так важко та повільно розвиваються. Принаймні ті обслуговуючі кооперативи, що об’єднують фізичних осіб.

«Для колег з-за кордону дивно, що ми ділимо членів кооперативів на фізичних і юридичних. У деяких країнах це одне й те ж. Хочеш – реєструєшся, хочеш – не реєструєшся. В принципі, ми вважаємо, що це правильний підхід. Зареєструвався ти чи ні – суть твоїх дій це не змінить. Ти виробляєш молоко або ще щось та продаєш свою продукцію. Тому перше, що треба зробити – об’єднати дві форми кооперації. Звичайно це не варто робити в наказовому порядку. Слід створити можливості для об’єднання, сприятливі умови, і дати досить довгий перехідний період для того, щоб люди могли вивчити ці можливості, адаптувати свою бізнес модель і здійснити перехід», – говорить Хейген Генрі.

Це дасть виробникам більше свободи. За умов реалізації такої моделі, члени кооперативів самостійно будуть думати, як їм правильно організувати свою діяльність. Вони не будуть скуті законом, і якщо в якийсь момент зрозуміють, що в уставі зробили помилку, то зможуть це змінити. Не треба буде чекати дій з боку держави і закону.

Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих

Україна зараз не в тих умовах, щоб розраховувати на держпідтримку найближчі кілька років. Навіть якщо ми подивимось на статистику держпідтримки, яку виділяли офіційно, закладаючи в бюджет (не беручи до уваги спецрежим), то можна побачити, що до сільгоспвиробника доходило не більше 30% коштів. Але ж це на папері. Насправді ж – навіть менше 30%.

«Я б не розраховував, що з’явиться якесь державне агентство і буде дійсно думати, як розвивати кооперативи. Чиновник, який зараз отримує 2-2,5 тис. грн заробітної плати, навряд чи зможе чимось допомогти. Тому, на наш погляд, треба створювати модель, яка буде стійкою і матиме потенціал в саморозвитку та самофінансуванні. Це не означає, що не треба здійснювати налаштування цієї моделі. Але цей процес має відбуватися на принципах самоорганізації та самоуправління. Коли самі кооперативи зможуть об’єднуватися, створювати такий орган, держава буде законом делегувати йому певні повноваження. Бо наші чиновники самостійно жодні повноваження не віддадуть. У розвитку кооперативів зацікавлені самі члени кооперативів, це очевидно. Інших зацікавлених ми тут в принципі не бачимо», – говорить Генрі Хейген.

Також фахівці радять ввести в Україні патронажний дивіденд. Тобто розподіл прибутку між членами кооперативів пропорційно до річного обігу. Ця модель дуже спрощує адміністрування. Членам кооперативу не доведеться глибоко занурюватися в управління. Достатньо буде володіти елементарними математичними знаннями.

Шляхів багато, головне – привернути увагу влади та заручитися підтримкою з боку держави. Бодай мінімальною. Без цього кооперативи розвиватися не будуть.

Вікторія Сумченко, Катерина Сокольнікова, Kurkul.com