Передав міністерську булаву Павленко Кутовому. Що ж то очікувати від такої заміни?
Більше року перебував на цій посаді Павленко, а що зробив корисного для дрібних фермерів та селян — йому одному знати. Але заявляв, що дещо робилося. Ну, хай буде. Це вже в минулому.
Сьогодні маємо Тараса Кутового. І його коментарі щодо перших кроків на цій посаді, в яких багато сказано щодо розвитку та діяльності дрібних сільгоспвиробників. Ну, в крайньому випадку, більше, ніж говорив його попередник. Інша справа — вірити сказаному, надіятися селянам на кращі зміни, чи далі надіятися тільки на себе? Які і чому є підстави?
Як на мою думку, це під яким кутом дивитися. Під оптимістичним — позитивні зміни відбудуться, тому що:
1) Захід збільшить фінансування програм на підтримку дрібних сільгоспвиробників.
2) Буде суворий контроль за їх виділенням та використанням (якщо суворий, то будуть щось давати).
3) Про підтримку фермерів заявив і глава Уряду.
4) Велика вірогідність дострокових парламентських виборів.
5) Пан Кутовий є головою наглядової ради Всеукраїнського об'єднання Спілки спасіння села.
А якщо подивитися під іншим, реалістичним кутом, то:
1) Пан Кутовий був заступником голови у Парламенті минулого і головою цього скликання аграрного комітету. То що йому заважало разом з паном Павленком тоді сприяти діяльності дрібних сільгоспвиробників?
2) Він, як і його попередник, є представником великого агробізнесу. То з якої радості йому прийомне буде рідніше свого?
3) А був хоч один міністр АПК, що не обіцяв щось зробити для фермерів? Ні, ну, без сумніву, щось буде виділено під цей рядок у статті бюджету, а як воно буде насправді?.. Раніше теж багато говорилося, гроші виділялися, а як і до кого доходили?
Якщо напружити пам'ять, то останньою і, мабуть, єдиною та, на жаль, недовготривалою дією держави та Уряду було кредитування фермерських господарств у 1993 році. Тоді виготовлялася документація та Акти на землю за рахунок та надавалися кредити на придбання основних засобів під гарантії Державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств. Кредити надавалися під 10%, з яких 3% сплачував фермер і 7% — держава. Крім того, погашення кредитів здійснювалося двічі в рік в терміни, обумовлені Договором і які обгрунтовувалися виходячи з сезонності виробництва.
А ще держава повертала 30% витраченого на придбання перших трактора, вантажівки, комбайна. На превеликий жаль, криза 1994 року поставила на цьому хрест. То чому тоді змогли, а зараз при такій підтримці та фінансуванні з-за кордону не можуть? Та тому, що тоді красти так ще не вміли і трішечки соромилися, червоніли та й апетит був незрівнянно менший.
Особисто я не сумніваюся, що буде фінансування навіть більше, як раніше. І говорити чиновники будуть більше, навіть почнуть корів чи кіз на київських пагорбах ранками випасати та доїти і молочко в садочки звозити. Але кому ті гроші попадуть? Тому хто сам чи з сім'єю трудиться на землі, чи комусь іншому, та за скільки до виборів почнеться масова любов депутатів до сільського господарства, села та його трудівників?
Особисто я на допомогу від держави у будь якому вигляді не вірю та не розраховую і, якщо чесно, враховуючи особисті якості сьогоднішніх при владі, не дуже горю бажанням її отримати. Одне тільки хочеться — щоб не заважали. Навіть, в деяких випадках, і своїми пільгами. Та найбільше дістає нестабільність, невпевненість та непрогнозованість завтрашнього дня. Вкладаєш свої працю та гроші, а настає час реалізувати, то наші випускники європейських та американських коледжів та шкіл рідною мовою про чергову інфляцію повідомляють. Мать їхню...
Вибір редакції
Не пропусти останні новини!
Підписуйся на наші соціальні мережі та e-mail розсилку.