Сумно бачити, як українське фермерство не витримує утисків із боку влади. Як люди змушені позбуватися своїх наділів, вирізати худобу, аби утримати на плаву бодай невеличке господарство. Про сучасні проблеми, що болять аграріям, ми поговорили із головою ФГ «Надія» (Запорізька обл.) Єгором Чувильським.

Ще кілька років тому господарство чоловіка було різноплановим: свині, корови, барани, гуси, кури. А ще 700 га землі, на якій він вирощував різні культури. Зараз же земля залишилася, а от ряди тваринництва поріділи. Залишилося лише 100 голів дійного стада, яке до осені планують повністю вирізати.

«Нам у Полтаві пропонують по 32 голови за раз вирізати. Тож за місяць можна вирізати усю скотину. У нас із дружиною серце щемить. А що робити? Раніше реалізація однієї нетелі давала можливість отримати близько 5 тис. грн. Або, якщо я купив доїльний апарат, мені компенсували 8 тис. грн. А зараз і цього немає. Виріжемо. Переплакали, перехрестилися і на тому кінець. Зате наша душа спокійна, серце б’ється рівно, без жодних стрибків. Зараз почекаємо, поки усі розтеляться, і на осінь будемо збувати. Ми вже прийняли це рішення, бо далі так не можна», – ділиться переживаннями фермер.

Україна була раєм

Чоловік розповідає, коли вперше з рідного Воронежа приїхав в Україну – був шокований.

«Мені здавалося, що я потрапив у рай. Після Росії це був дійсно рай. Краще, ніж Європа. А зараз що наробили?», – говорить пан Єгор.

Побачивши потенціал в українських землях, чоловік вирішив займатися сільським господарством. Зараз вирощує соняшник, кукурудзу, ячмінь, овес, горох. Усе, на що є запит від людей. Є й 8 соток винограду, з якого фермер самостійно виготовляє вино. До речі, минулого року на обласній дегустації вин у Приморську вина Єгора Чувильського зайняли перше місце.

Суто для власних потреб займається чоловік і бджолярством. Має всього 5 вуликів, утім для сім’ї вистачає.

«Хотів би розширити площі під виноград, але вже два роки «вибиваю» 2 га землі собі і сину – не можу пробити. То літера не така, то помилку знайшли в документах, то оформлення не таке… Або документи загубили і пропонують починати все наново. Бюрократія», – сердиться фермер.

Чоловік розповідає, хоч і планують позбуватися ВРХ, рослинництво розвиватимуть і надалі. Але досягти минулорічних урожаїв навряд вдасться. Адже значно зросли у ціні ЗЗР і добрива, а тому закуповувати їх у тій кількості, що й раніше – дорого.

Така ж ситуація і з технікою. Коли усе, окрім закупівельних цін на продукцію, прирівняли до долара, складно дозволити собі розширювати парк сільгосптехніки. Тому техніку іноді купують, але лише завдяки спільним зусиллям.

«Самостійно не виходить. Лише об’єднавшись. Ми ріднею склалися – купили трактор. Бо все таке розвалене, що працювати на ньому неможливо. Нову техніку ми не можемо придбати. Позаминулого року взяли у лізинг комбайн. Але й досі за нього платимо», – ділиться наболілим чоловік.

Але ж це добре, коли рідня, як у пана Єгора, теж займається сільським господарством. Тоді є з ким поділити витрати. Об’єднуватися ж із чужими людьми (наприклад, у кооператив), не кожен погодиться.

«Це ризиковано і дуже небезпечно. Мене неодноразово «кидали» на великі суми», – розповідає пан Єгор.

Молоко – як вода

Чомусь так склалося, що закупівельна ціна на молоко завжди була дуже низькою. І як би не обурювалися люди, зрештою, доводиться здавати сировину, адже будь-які гроші краще, ніж порожній гаманець. Ті ж, хто віддавати за безцінь не хоче, – або взагалі позбуваються ВРХ, або ж самостійно вдаються до переробки. Утім і це не кожному по кишені. Адже така ініціатива вимагає закупки спеціальної техніки.

«Я вчора пішов пляшку мінеральної води 0,5 л купив – 18 грн. А літр молока ми здаємо по 3,50 грн. Плюс, у нас корови черкаські, племінні. Молоко до 6 % жирності, чудове, смачне. Цього року ми виграли черговий тендер, за яким поставляємо молоко дитячому будинку «Сонечко». Також – будинку престарілих, будинку інвалідів. Туди ми возимо по 7–8 грн/л, але ще ж доставка, оплата водію, бензин та запасні частини. То нам у результаті виходить не набагато дорожче, десь 4–4,50 грн/л. Непокоїть те, що немає гідної ціни! А от підеш купити у магазин молоко – 19–20 грн/л. Чому така різниця?», – обурюється чоловік.

Така ж ситуація і з м’ясом. Фермер позбувся більшості господарства через те, що тваринництво було неможливо утримувати з такою низькою закупівельною ціною. Наприклад, свинину забирали по 18 – 19 грн/кг живої ваги. Натомість гарна ковбаса у магазині коштує 90–120 грн/кг.

Роздумуючи про те, що ВРХ скоро не стане, чоловік говорить: «Дуже звикли до корів, але ситуація зайшла у глухий кут».

«Я вам хочу сказати, що корови дуже розумні. Моя дружина знає кожну корову по імені. А коли ми їх здаємо, якби ви бачили, як вони плачуть! По-справжньому, сльози течуть і течуть… А ми думаємо, що скотина нічого не розуміє», – ділиться фермер.

Готові до Майдану

Настрої у фермерських колах – не з кращих. Люди, які усе життя пропрацювали на землі і хочуть надалі займатися улюбленою справою, змушені шукати шляхи економії. Замість того, щоб дати фермерам землю, з якої потім у держбюджет йтиме податок, а на прилавки магазинів – вітчизняна продукція, у людей все забирають.

«У мого сусіда було 50 га землі. Невеличкий фермер. Коли ж він трохи заборгував грошей, у нього і трактор забрали, і землю. Людина пнулася, старалася… Якби подивилися, які у нього руки: усі в мозолях, потріскані. А вони приїхали і все забрали. Справилися. Ну немає у людини – допоможи їй, наступного разу вона тобі у подвійному розмірі принесе! Так ні ж. Взяли й позабирали все. Хоч би подивилися на його біографію, скільки років він працював», – ділиться переживаннями чоловік.

Надокучає і податкова. Варто лише зрости показникам урожайності – відразу ж надсилають перевірки до господарства.

«Перевірок таких раніше не було. Минулого року в мене урожай був кращий за всіх у районі. І відразу ж прийшли з податкової: чому така урожайність? Ну як я можу показати менше, ніж є? Ми зацікавлені у збільшенні урожайності. Насправді ж до мене на підмогу приїхав син з інституту, метушиться, старається. Ми почали гній якісний купувати, добиваємося гарних результатів, а тут на тобі «по голові молотом» і давай викликати на килим. І коли отак «пресують» перевірками, то вже задумуюся, чи варто гарно працювати? Син каже: «Тату, може, давай підемо, як і більшість, у тінь? Бо ми все демонструємо, платимо податки, а як тільки зросла урожайність – відразу податкова навідується». Ну хіба так можна?», – жаліється чоловік.

Пан Єгор розповідає, якби одержав віжки правління – точно знав би, кого і на яку посаду поставити. Принаймні у своєму районі. Говорить, потрібно, щоб сільським господарством опікувався той, хто сам пройшов школу землеробства. Наразі ж настрої у фермерів невтішні.

«Якби тільки хтось скомандував – ми б усі пішли на Київ. Ну а що робити? Цього року нас обклали немислимими податками. То хоч ПДВ залишався нам, зараз і цього немає. Фермерам сірник запали – і на «ура» підуть усі. Так далі працювати не можна», – розповідає чоловік.

Є претензії

Нестача землі для тих, хто хоче її орендувати, низькі закупівельні ціни на продукцію, знищення землеробства і тваринництва як такого – такі проблеми серед перших називає Єгор Чувильський. Говорить, найбільше від влади фермери чекають захисту.

«Нехай захистять малий та середній бізнес, щоб люди почали працювати, піднімати економіку. Хіба я можу показати гарну врожайність, якщо чим більше я збираю, тим більше приїжджає перевірок. І я маю «віддуватися» за те, де я взяв, що взяв, куди поставив і де що посіяв. Наприклад, молоко — у корови «на язиці»: годуєш – є, не годуєш – немає молока. Тому якщо я нормально годую свою корову, отже, я розводжу молоко водою? Ну візьміть сучасну апаратуру і перевірте густину, жирність!», – із відчаєм говорить пан Єгор.

Нарікає чоловік і на те, що всюди китайські товари. Фермеру зі стажем, який звик виробляти і споживати своє, боляче бачити, як нехтують в Україні власною продукцією.

«Я куди не піду – усе китайське. Мене аж колотить. У нас же є свої ресурси, можна виробляти будь-що. Але ж ініціативи рубають у зародку. Обклали податками, щоб ніхто не рипнувся. Хіба це правильно?», – сердиться чоловік.

Наразі ж чоловік сподівається, що його крик про наболіле почують. Адже тенденція невеликих господарств до зменшення ВРХ набирає обертів. Зокрема у їхньому районі залишилося лише 2 фермери (і один з них – Єгор Чувильський), які на двох утримують 220 корів. Цієї осені не стане ще половини.

Тож може час задуматися і повернутися до селян обличчям?