Чи дійсно новостворений Уряд здатен потягнути віз розвитку економіки країни та добробуту народу вгору? Це питання актуальне і відповідь на нього в більшості випадків, м’яко кажучи, не оптимістична. Особисто мені. Як і тисячам подібних, найбільше болить те, коли почнуться позитивні зміни на селі. Новопризначений міністр АПК Тарас Кутовий неодноразово заявляв про посилену увагу до підтримки дрібних сільгоспвиробників. Ото й його заяви, набагато гучніші за заяви попередника, змусили задуматися і вдаритися в спогади.

1992 рік. Дано старт фермерству. Один із сільськогосподарських районів південно-західного регіону. Отримати землю для ведення селянського (фермерського) господарства не є проблемою. Протягом двох років створено 11 господарств. При тому всьому, що район очолював депутат останнього скликання ВР УРСР, людина радянської закваски і продукт її бродіння, перешкод для отримання землі не було, навіть навпаки — йшли на зустріч і ставилися з розумінням. Все-таки тодішня система зуміла створити належну виконавчу дисципліну. Як мені заявив тоді керівник передового господарства, Герой Праці, «Раз в верхах вирішили, що це потрібно, то треба виконувати, це нова, важка та відповідальна справа, то двері мого кабінету для кожного фермера відкриті». І, як показав час, він завжди підтримував фермерів.

Соціалістична система матеріально-технічного постачання хоч вже і починала дубіти, але все-таки діяла. Фермери нарівні з колгоспами одержували держзамовлення на вироблену продукцію та авансовано забезпечувалися фінансовими та матеріальними ресурсами. Чиновники були відповідальніші, з сьогоднішніми ні в яке порівняння, хоч дехто і скрипів зубами, але не більше. Одна багаторічна завскладом Сільгосптехніки з 70-рубльовим окладом та маючи у власності гарний на той час будинок та ВАЗ 06, навіть наважилася заявити «Що захотів розбагатіти?!», але видала все затребуване.

Через кілька років змінився очільник району і новообраний заявив, що буде давати землю для створення фермерських господарств, але так, що її ніхто не візьме. І це йому чудово вдавалося. Та через кілька років він пішов з посади і сам взяв землю для фермерства, створиши перед цим собі гарну стартову площадку. Правда агроном він був як-то кажуть «від Бога», то суспільство від цього не програло.

А от далі… Прийшли керувати вже ті, так би мовити, що з «новим мисленням». І дійсно з новим. Пов'язані з київськими жидками, вони почали бурхливу діяльність в районі. Голова РДА, начальник сільгоспуправління та його зам самі ініціювали зустріч з фермерами, яка була для останніх багатообіцяючою і обнадійливою (саме це згадалося після заяв Кутового). І, чесно кажучи, вселило надію і надало енергії для дерзань. Сказати, що вони не виконували обіцянок — не можу. Фермери одержували. На перших порах. За залишковим принципом. А потім про них забули. Тоді вже деякі голови колгоспів почали ставати фермерами. А в керівництві району, якщо мінялися кілька разів прізвища, чи таблички на дверях, але ніяк аж не стиль. Звідкілясь з'явилися середні фермерські господарства з новою технікою, які почали активно розвиватися і функціонувати.

А фермери-піонери… Дехто пробував брати паї в односельчан, поки не прийшли агрохолдинги. Дехто, розуміючи і усвідомлюючи відповідальність і тягар за взяті зобов'язання, не ризикнули розширюватися за рахунок пайовиків, продовжували самотужки працювати на своїх наділах. А могло, можливо, бути все по-іншому, якщо б зкооперуалися в потрібний час. Якби знайшли когось, щоб лобіював їх інтереси, а не надіялися на напівфальшивого Томича з такою ж АФЗУ. Але це вже з іншої опери — люди працюють до цього часу. Натура у нас така — суто індивідуальна. І без всякої підтримки, а Паленко заявляв...

А тепер підведу риску. І вчорашній, і сьогоднішній міністри, як і переважна більшість функціонерів у верхах, починали свою кар'єру, формуватися як чиновники тоді, коли у господарсько-владних структурах створювалися схеми, де одноосібники і дрібні сільгоспвиробники до уваги не бралися. Його життя, його світ існування, його багаторічне середовище діяльності — це аграрний всесвіт, де крутяться великі гроші. То чи може пан міністр щось змінити на краще в цих інших, чужих йому генетично живучих структурах? Може. Якщо захоче. Якщо здолає супротив тих, хто його тягнув, тримав і утримував. Але чи так буде? Сумніваюся. Хоча б тому, що якби дійсно збирався щось зробити, то насамперед і вже ініціював та анонсував зустріч із фермерами. Не з пронафталіненими панами із АФЗУ, не з економістами з НААНу, яким посади передаються у спадщину, а тими, кому він заявляє про підтримку. З послом Нової Зеландії чомусь зустріч важливіша. Сумніваюсь ще і тому, що досить тривалий час, працюючи у аграрному комітеті ВР та очолюючи його, можна було вже хоч щось зробити. І дуже хочеться мені в своїх передбаченнях помилитися. Дуже, дуже хочеться!