Зовсім недавно на своїй сторінці у Facebook я зауважив Олегу Нівєвському, одному із авторів статті про економічну віддачу сільськогосподарської землі в Україні, що вартість землі чи ставки її оренди залежать в першу чергу від фінансової спроможності малих форм господарювання, а вже потім від ступені відкритості чи регульованості ринку. І пообіцяв підкріпити це твердження фактами.

Звичайно, можна було б застосовувати глибокий статистичний аналіз, різні кореляційні моделі. Однак я вирішив простіше, тим паче, що офіційні сайти європейських інституцій дають можливість зробити таку оцінку візуально.

Погляньте, як виглядає карта доходів фермських сімей в Європі:

А тепер, як виглядає карта середньозважених орендних ставок на один гектар:

Карти майже ідентичні. Пожму руку тому, хто приведе іншу карту, окрім карти доходів фермерів, яка настільки ж близька до карти із орендними ставками. Звичайно, є аспект родючості та розміру ферми в кожному випадку. Але це все тонкощі. Якщо їх враховувати, повірте або перевірте, — карти ставатимуть ще більш ідентичними.

Саме тому ще раз стверджую (дякую Олегу, що сприймає це як дискусію, а не як критику): його твердження, що ціни в Україні на землю могли б вирости в 10 разів, якщо відкрити ринок, — хибне. Так ціни можуть вирости, якщо в 10 разів зростуть доходи, відповідно, фінансова спроможність купувати чи орендувати землю, у мільйона – півтора найменших селянських (фермерських) господарств. До європейського ринку землі в Україні можна наближатись лише формуючи багаточисельного спроможного покупця. Продавця ми вже створили. Як і умовами відсутності заробити на селі іншим чином вже поставили його у позу «згідливості продати» свій пай. До речі, якщо відкоригувати дані на другому рисунку, приведеному Олегом в статті, на обмінний курс – ніякого зростання орендної плати, яка виплачується людям, ми не побачимо. Не дивлячись на тенденцію зростання обсягів прибутків у великих (або комерційних, як вони названі у статті) підприємств.