«Молочна» проблема в Україні цього року, як ніколи, загострилася. Воно завжди і раніше закуповувалося молокозаводами дешевше від «індустріального», оце «домашнє» молоко, але у зв’язку із розгортанням повномасштабної торгівельної війни Росією, різким падінням «тяги» на українські молочні продукти на ринках Митного союзу, девальвацією гривні закупівельні ціни на молоко від домогосподарств на фоні різкого подорожчання усього в країні, справді впали до «сміттєвого» рівня.

При цьому загальновідомо, що сировинна база молокопереробної галузі України переважно складається із молока, виробленого мільйонами господарств населення, яке не відповідає чинним нормам якості (за мікробіологічними показниками бактеріального обсіменіння) та щодо якого неможливо належним чином контролювати дотримання санітарних норм у процесі утримання, доїння корів, збирання, транспортування та яке усе частіше стає об’єктом фальсифікацій.

Отже, маємо на поверхні суспільства кризу — селяни не можуть..., а заводи не хочуть…, результатом якої є різке скорочення поголів’я корів (у I півріччі 2015 р. – на 6.9%) і скорочення виробництва молока (на 6%), що загрожує, з одного боку, сировинною кризою для виробництва молочних продуктів, а з іншого – соціальними негараздами через змушене вирізання населенням корів, молоко від яких становить основу недорогого харчування і хоч якогось доходу для незаможних селян – людей похилого віку, багатодітних родин та інше.

А політики «і можуть, і хочуть» чим гучніше роздмухувати цю молочну проблему, щоб на її фоні вигідніше виряджатися у тоги захисників селян (бо їх мільйони, а вибори ж «на носі»), і гудити молокопереробників (бо їх усього десятки), пропонуючи несусвітні, як на сьогоднішню Україну, умови співіснування «ворогуючих таборів».

Як у такій ситуації повинен учинити умовний «Петро I», тобто ефективний реформатор, щоб урешті-решт збалансувати ситуацію з обох боків — щоб не вирізалося, а збільшувалося поголів’я корів та покращувалася якість вироблюваного молока населенням, і у молочарів було бажання сплачувати за таке молоко значно вищу, ніж сьогодні ціну.

Досвід новітньої історії України свідчить, що цей наш, свого роду молочний «гордіїв вузол», неможливо розв’язати, його треба рішуче і якнайшвидше розрубувати поки країна не стала імпортозалежною по молочних продуктах.

На часі – кардинальні зміни у підходах до цього питання, що дозволять здійснити реформування виробництва молока саме у тій його частині, що стосується господарств населення.

І вони – на поверхні! Треба стимулювати локальну мінімальну концентрацію виробництва у цьому секторі шляхом створення на базі дійного стада домогосподарств юридичних осіб – виробничих кооперативів із кількістю не менше, наприклад, 15-20 дійних корів. І стимулюватитими самими доплатами, наприклад, за рахунок ПДВ від переробників молока, раз і назавжди відмовившись від дотування індивідуальних виробників, як це було раніше і знову передбачається деякими останніми змінами до законодавства.

Держава не повинна надалі витрачати кошти підтримки на стимулювання нецивілізованого господарювання, що продукує молоко сумнівної якості.

Щоб перебудуватися, треба унести відповідні зміни до чинного законодавства, а також ужити, за участю Міністерства аграрної політики і продовольства України, місцевих органів влади (обл.- та райдержадміністрацій, сільських (селищних) рад), організаційних заходів щодо роз’яснення змін у державній політиці щодо підтримки одноосібного молочного тваринництва, необхідності його концентрації на кооперативній основі, реалізації у кожному районі спочатку хоча б одного пілотного проекту такого молочного кооперативу.

Та показати на цьому прикладі привабливість такої нової форми господарювання.

А їх декілька, цих переваг – це і більш висока ціна на якісне молоко, яке має вироблятися на кооперативних засадах, і доплати за рахунок ПДВ від молочних заводів, і можливість участі останніх у таких кооперативах тим же обладнанням для доїння і охолодження молока, наданням позичок і т. ін.

Бо дійсно, за таких умов, переважна більшість молокопереробних підприємств, апріорі зацікавлених у збереженні та покращенні власної сировинної бази, прийматиме участь у створенні молочнотоварних кооперативів шляхом надання їм чи то у користування, чи у якості пайового внеску необхідного обладнання, встановлюватиме із створеними кооперативами взаємовигідні і сталі ділові зв’язки.

Я ще у 2010 р. пропонував змістити акценти у цьому питанні, перенести державне стимулювання на коопероване виробництва молока, припинивши неефективне розпорошення державних коштів. На жаль, не дослухалися тоді до цього і втратили п’ять років.

Як видно, сьогодні і профільне міністерство не бачить іншого шляху.

«Сьогодні стимулювання розвитку кооперативного руху — єдиний шлях до нової якості домашнього молока і відповідно збільшення закупівельних цін. У цьому питанні нам потрібна дієва підтримка Верховної Ради. Зі свого боку Мінагропроду докладе максимум зусиль, щоби в бюджеті на 2016 р. були передбачені кошти на дотації для виробників молочної продукції», — каже міністр аграрної політики і продовольства Олексій Павленко.

Отже, поки так позитивно складаються обставини, пропоную внести зміни до проекту Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо підтримки сільгосптоваровиробників» (реєстр. №1699), що саме зараз підготовлений до другого читання у Верховній Раді України.

Такі зміни будуть сприяти вищезазначеним цілям реформування державної підтримки виробництва молока в Україні, зменшенню її тінізації та корупцію через усунення готівкових розрахунків між переробниками молока та його постачальниками, приведуть у відповідність до чинного законодавства набуття чинності цим законопроектом, зробивши його реалістичним щодо підписання Президентом України.

Сергій Стоянов, генеральний директор Українскої аграрної конфедерації