Нещодавно наші колеги з «Сільського ревізору» з черговою ревізією відвідали Сумщину. Там, у селі Беєве Липово-Долинського району вони познайомилися із керівником ТОВ «Беєве», який має красномовне українське ім’я та прізвище — Іван Сало. Kurkul.com таких героїв увагою не оминає, тож поговоримо про діяльність підприємства та його директора.

Іван Сало у сільському господарстві вже понад півстоліття. З них 35 років очолює ТОВ «Беєве». Ще з часів, коли господарство було колгоспом. Зараз підприємство має в обробітку 4,5 тис. га землі. Вирощують пшеницю, соняшник, кукурудзу, сою, ячмінь та овес, також мають тваринництво – 1,5 тис. голів ВРХ.

«Беєве» забезпечує роботою 150 місцевих жителів (четверту частину населення села), а також не обділяє увагою пайовиків: цього року підвищили орендну плату за паї з 7% до 10%. Водночас не забувають і про себе: намагаються підвищувати показники врожайності та оновлюють парк сільгосптехніки. Мають чотири трактори Fendt, сівалки і ґрунтообробні агрегати Horsch.

Дивитись по темі: Сільський ревізор — Беєво

На молочній фермі, яка поруч з током та тракторною бригадою, пасуться корови. У «Беєвому» практикують безприв'язне утримання, тому команда журналістів застала корів, які саме ніжилися під вечірнім сонцем.

Але не все так гладко з тваринницьким напрямком — траплялися і свої проблеми.

«Раніше ми здавали молоко на київський молокозавод «Мілківей». Він нас «кинув» та заборгував фермі 4 млн грн. Зараз віддаємо продукцію на інший молокозавод — у Буринь. Але ця ситуація, а також той факт, що жодних дотацій чи компенсацій тваринникам немає, змусив частково розчаруватися у тваринництві. Зараз, коли борг почали повертати частинами, ми знову можемо робити ремонти та покращувати умови утримання наших корів», — розповідає зоотехнік Володимир Гришко.

Нині підприємство збирає молоко у населення, тим самим гарантуючи їм стабільність та «живі» гроші щодня.

Не звикли до добра?

Про те, що господарство Івана Івановича є одним з основних стовпів, на яких тримається село, зазначає чи не кожен місцевий житель. Усі оновлення, реставрації, закупівля меблів у школу та медикаментів для амбулаторії не обходяться без фінансової підтримки підприємства.

Дивитись по темі: Сільський ревізор: сільськогосподарські підприємства у Нижчих Луб'янках

«Зараз усі проблеми, які виникають у громади, безвідмовно вирішує агрофірма. Доходи місцевого бюджету? Та які в нас доходи… Їх сума не дозволяє зробити і десятої частини того, що є в селі. Практично все робиться силами ТОВ «Беєве», — розповідає сільський голова Беєвого Олександр Плутенко.

Але не всі сприймають допомогу як належне. Дехто з місцевих, мабуть, боїться змін, бо перспектива появи в селі асфальтованого тротуару по вул. Молодіжна викликала неоднозначні відгуки.

«Це ж вони дерева розчистять і спиляють! Не треба нам ніякого тротуару», — кричали мешканці вулиці під час громадських обговорень.

Надійне плече

У селі вдячних Іванові Салу вистачає. Зокрема, у 2008 році в сільському навчально-виховному комплексі (яке просто вразило нас ошатною територією, батутами та цілковитою європейськістю) силами ТОВ «Беєве» замінили систему водяного опалення, відремонтували класні кімнати та кабінети, поміняли вікна та двері.

«Матеріальну базу коштом місцевого товариства ми поповнюємо щорічно. Протягом останніх 10 років придбали нові меблі для всіх класних кімнат, не так давно закупили ігрові майданчики, обладнання для баскетбольного та волейбольного полів і батути на суму 150 тис. грн. З останнього — агрофірма закупила для закладу меблів для дитсадка на 80 тис. грн. З районного бюджету у тому ж 2008-у встановили 64 вікна на 300 тис. грн, а у 2014-му — виділили 400 тис. грн на ремонт покрівлі», — розповідає директор НВК Надія Гелеверя.

Учні тут харчуються безкоштовно: агрофірма постачає м'ясо, крупи та всі необхідні продукти, а батьки приносять овочі. Кухарі встигли похвалитися новою плитою — її встановили кілька днів тому.

Залучають і кошти європейських спонсорів, на які придбали чимало дров для опалення. Та попри це Надія Гелеверя не може уявити, який вигляд би мав навчально-виховний комплекс, якби у селі на 700 жителів не було агрофірми.

Читати по темі: Ферма «Ластівка»: старовині австрійські технології сироваріння відновлено під Одесою

«Я вважаю, що держава повинна повернутися обличчям до українського села. Бо зараз воно саме по собі і виживає як може. Нам пощастило, що ми можемо розвиватися за рахунок місцевого ТОВ. А державної підтримки не відчувається. Я спілкуюся з колегами, які працюють в селах, де немає аграріїв. Як вони виживають, я не розумію», — додає жінка.

Стан місцевої амбулаторії дещо контрастує з НВК. Приміщенню вже 40 років, а працює тут всього 5 людей. Усіма силами намагаються забезпечити односельців якісним рівнем медичного обслуговування, але не на все вистачає коштів. Що ж стосується медикаментів – порівняно з іншими селами тут є чим лікувати.

«Починаючи з серпня, з приходом нового міністра охорони здоров'я нарешті почали закуповувати вакцини, яких у нас раніше не вистачало: пентоксин, ОПВ, дифтерійно-столбнякову, для профілактики туберкульозу та 13 інших. Порівняно з іншими, медикаментів у шафах у нас вистачає: в основному постачає район, але дуже допомагає і агрофірма. Не вистачає обладнання для трансузіозної терапії — при екстрених травмах», — розповідає лікар амбулаторії Віктор Камлак.

Разом із сільрадою ТОВ «Беєве» не забуває про тих, хто зараз несе службу в зоні конфлікту. Таких у Беєвому п’ятеро: двоє вже повернулися з АТО, а троє досі боронять кордони України. З коштів сільради воїнам двічі сплачували по 1 тис. грн: у кінці 2015-го року та на День незалежності України. За рахунок агрофірми, розповідають в сільраді, постійно возили на фронт бронежилети, каски, каремати, спальні мішки, форму, біноклі та генератори, ремонтували на тракторній бригаді машини для розвідки. Така діяльність заслуговує на повагу.

І хоча Іван Сало не захотів розказати нам як піклується про село, на що і скільки витрачають коштів, результат цієї роботи видно неозброєним оком. Варто походити селом, поговорити з місцевими і все стає зрозуміло. Нам приємно, що таку тенденцію помічаємо у більшості сіл, де є сільськогосподарські підприємства. Але бере сум за ті населені пункти, які щороку зникають з карти України. Можливо колись і там з’являться гарні господарі, які зможуть по достоїнству оцінити наші родючі землі та живописні місця.

Дарина Козоріз, Вікторія Сумченко, Kurkul.com