Сільськогосподарське підприємство «Прогрес», що знаходиться на Чернігівщині в селі Авдіївка, має лише 400 га землі. Весною ми вже були в гостях у цьому «картопляному краї». Тоді директор Григорій Лазаренко ділився із нами планами — збирався вперше сіяти соняшник. А нині, коли збіжжя уже в коморах, розповів наскільки щедрим був 2016 рік для його господарства, і які висновки зробив, посіявши соняшник.

Про знайомство з соняшником

Попробував посіяти 100 га соняшника — гібрид НК Роккі від Сингента. Отримав урожайність 2,7 т/га. Правду сказати? Мене соняшник «не заводить», не «ловко» я до нього ставлюсь. От не моя це культура і все, не звик я. Він нищить землі, а я ще «старої закалки», з тих людей, які люблять, бережуть землю. У мене улюблена культура — картопля. Я її сіяв по 100-150 га, але ж бачите, який зараз ринок, ніхто не буде йти на збитки. Ризикуємо помаленьку, сіємо різні культури, щоб у будь-якому випадку не залишитись банкротом. Виходить, якщо й «пролетиш» з одною культурою, то не дуже «пролетиш» з іншою.

Ой, зелене жито…гречка і картопля

Жито ми сіяли постійно, але потім покупці почали прискіпливо до нього ставитися, щоб тільки ціну «збити». І через це ми перестали його сіяти. А от рік тому я подумав: а може знов спробувати посіяти 50 га, щоб було? Посіяв гібрид озимого жита «Пікассо» KWS і не пожалкував. Вже продав врожай по 3,8 тис. грн/т на Шосткинський хлібокомбінат, вони самі знайшли мене. На жито є попит як і на гречку, якої ми цьогоріч отримали по 1,5 т/га. Нам вистачає. А що ще може бути краще, якщо зараз по 16 грн продаємо її?! Що ще може бути краще при мінімальних затратах і такій ціні? У нас пасік у селі вистачає, опилюють її добре.

Картоплі у цьому році посадив тільки 50 га, бо минулого року був її надлишок. Отримали врожайність — 30 т/га. Через військові дії на Сході та окупацію Криму «картопляні регіони» втратили ті ринки, на які раніше йшла основна частина їх продукції. Але з усіх ситуацій є вихід. Так, менше почали заробляти, але все-таки маємо якийсь прибуток. Були часи, коли ми були в такому становищі, що не виходили навіть на 0, а зараз, дякувати Богу, не так вже й важко, щось та й виходить. Багато не заробляємо, але ж все-таки щось маємо. Якщо б люди не отримували прибутку, то вони б відмовились від цієї роботи зовсім.

Сидерати

Тваринництва у нас немає. Я порахував, якщо возити органічні добрива з відстані навіть 3 км, то це нам буде збитково, та й бур’яни через перегній розносяться по полю. Проте повністю від органіки у нашому підприємстві не відмовились — сіємо сидерати, а саме — олійну редьку. Це найдешевший і найефективніший для нас варіант. Лущення стерні по технології робити треба. От уже технологічний процес ми й охоплюємо. І це практично безкоштовно! Кілограм олійної редьки коштує приблизно 9 грн. Я сію її десь 30 кг/га, витрачаю на насіння 270 грн і плюс на сівалку ще йде десь 50 грн. Отже, всього 300грн/га. Але скільки натомість маю — органічну масу, структура ґрунту поліпшується, збільшується кількість азоту. Що може бути дешевше? За цих 300 грн можна купити 50 кг селітри, але що цих 50 кг селітри? Це нема нічого! А так я маю на гектар десь приблизно 30 т органічної маси, а якщо нормальний рік то й всі 50 т.

Сам собі агроном

Був колись у нас в господарстві агроном, але вже кілька років я сам собі агроном. Бо кращого агронома, ніж добрий господар не може бути. Сьогодні в господарстві вигідніше держати екстрасенса, ніж агронома: щоб він знав, що вирощувати, що буде в ціні. А хто такий агроном? Той, хто успішно працює на землі, той і агроном. Тим більше, що сьогодні в інтернеті є вся інформація, там же можна поспілкуватися і зі спеціалістами. До того ж компанії, які поставляють нам фунгіциди, ЗЗР та насіння надають добрі консультації. Я всіх вислуховую. Треба завжди всіх слухати і робити свої висновки. Кожного вислухай, і якщо людина каже щось толкове — прислухайся до неї і втілюй в життя.

Про аграрну і соціальну «політику»

Ніхто ні про що не думає. От є вимоги щодо сівозміни, але сьогодні все одно йде робота на винищення землі: сіють соняшник-кукурудза, соняшник-кукурудза, і погнали-поїхали… Люди живуть одним днем. Якби була б приватна земля, то такого ніхто б не робив. Ми дотримувались сівозміни і поки що дотримуємось, але якщо дуже підвищать орендну плату за землю, то доведеться не дотримуватись, бо збанкрутуємо.

Я б краще не знав прізвищ тих міністрів, президента і усіх інших. Мені б платити людям зарплату, податки і нормально працювати. Я на пікети нікуди не їжджу. Хай не плачуть. Ну, зароблять не 10 млн грн, а 1 млн грн, а є люди, які живуть взагалі на 1,2 тис. грн в місяць. Податки треба платити — на медицину, на освіту. А дехто хоче нічого не платити і все мати. І киваємо — от вони не такі, а ми такі. Треба починати з себе! Я ніколи не поїхав би в столицю бастувати. Я бастував би тут, на місцевому рівні, коли побачив би, що заплачені мною податки йдуть не туди.

Після розмови з Григорієм Лазаренком робимо висновок: його «філософія» господарювання — сіяти всього потроху, дійсно працює. Принаймні, він ні на що не скаржиться. Жито почав вирощувати з 50 га, побачив, що вигідно, знов засіяв озиме. Більше 100 га пшениці «Поліська 90» дали врожайність 6 т/га, і господар запевняє — результатом задоволений. Від соняшника, каже, наступного року відмовиться, а от гречку посіє знов, і вже приглядається до нішевих культур, а саме — гороху. Тож дякуємо Григорію Івановичу за цікаву розмову і бажаємо йому гарних урожаїв.

Людмила Лутицька, Kurkul.com