Фермер Станіслав Лобач з Полтавщини більше 10 років вирощує кілька сортів тритикале. Звернув увагу на цю культуру після відвідин невеликого фермерського господарства у Німеччині. Тамтешній фермер, який має близько 600 га землі, і обробляє її з двома синами, обходячись без найманої праці, довів українському колезі – тритикале варте уваги.

«Я хотів його «економіки» повчити. І сказав, що треба кукурудзу сіяти. Чого ж, мовляв, такі гроші втрачати? А він мені відповів, що має 120 ц тритикале з гектару, натомість – ніякого «головного болю» з його обробітком, доглядом та підживленням. Тобто, виявилося, що німецький фермер завдяки тритикале добре заробляє. Чесно признатись, я тоді перший раз і це слово почув – тритикале. Повернувся після відвідин цього господарства з незабутніми емоціями. І почав шукати, де у нас в області купити насіння. Але знайшов його лише в Інституті рослинництва у Харкові» — ділиться спогадами Станіслав Лобач.

У Інституті рослинництва імені Юр’єва Станіславу Лобачу на той час запропонували вирощувати перший сорт ярого тритикале української селекції – «Аіст Харківський», який був зареєстрований у 1995 році і є національним стандартом. Отриманими результатами фермер залишився незадоволений – зерно погано вимолочувалось і травмувалось. Проте, перша невдача його не зупинила.

«Зараз ми сіємо ярий тритикале Сонцедар і Хлібодар. Вони високоврожайні. Приблизно 50-70 ц з гектару ми маємо. Сіємо на товарні посіви, фураж, для тваринництва, бо в нас є трішки і свиней і корів, сорт Харківський розовий, який ще називають «Хароза»» — розповідає фермер.

Станіслав Лобач розповідає – сіють тритикале тоді, коли усі інші культури «витягли» вже з землі всі поживні речовини. І хоча науковці такий підхід не схвалюють, фермер стверджує – навіть в такому випадку отримує гарний врожай. У СФГ «Ярмо» вирощують тритикале переважно для своїх потреб та для пайщиків. Практикують співпрацю з харківськими хлібопекарними підприємствами, але вона не на постійній основі, а лише тоді, коли покупцям потрібно покращити властивості борошна з пшениці 6 класу.

Тритикале у харчовій промисловості

Науковець Віктор Рябчун каже, що тритикале справді цінна знахідка для харчової промисловості. І не тільки тому, що є щедрим джерелом вітамінів та багатьох амінокислот.

«Зерно тритікале має особливий склад, біохімічний комплекс. Білок – 13-15 %. Клейковина формується переважно першої групи. Вона туга і за рахунок цього дає можливість добрий спекти хліб, покращити якість борошна з пшениці 6 класу, в якого, як правило, клейковина слабка, індекс деформації високий. Оптимізація цього індексу дозволяє одержувати хліб з борошна тритикале як хліб з пшениці третього класу. Завдяки цьому можна отримати добрий прибуток, до того ж, підвищується рентабельність вирощування цієї культури до рівня 150 %. Якщо в гривневому еквіваленті, то це десь 5-6 тис. грн. з тони озерна»

Особливості вирощування

За словами Віктора Рябчуна саме на Харківщині, вперше в СНД було створено сорти тритикале. Науковці з Інституту Юр’єва постійно працюють над створенням нових сортів цієї культури, яких нині у портфоліо уже 20. Тому слобожанські селекціонери практично монополізували ринок насіння тритикале в Україні.

«У нас немає чистої статистики по площам посівів тритикале, лише разом із пшеницею. Але, оцінюючи по реалізованому нами насінню, щорічно в Україні сіється не менше 250 тисяч гектарів цієї культури. Коли зменшуються посіви озимих, тоді збільшуються посіви ярових. Зараз навіть якщо озимі і не страждають, і не треба їх пересівати, ми все одно стабільно маємо площі ярого тритикале від 50 тисяч га. Його вирощують переважно на Поліссі, у зонах Північного Степу та Лісостепу» — розповідає Віктор Рябчун.

Тритикале створювалось як страхова культура, яка виручає аграрія, коли потрібно пересівати озимі. Культура повністю виправдала усю роботу, яку вклали у неї селекціонери. Яре тритикале забезпечує хороші урожаї зерна при посіві після сої, кукурудзи, цукрових буряків та інших просапних культур. Вона стійка до холодів, може витримувати температуру до -9 градусів. Тому тритикале рекомендують висівати навесні якомога раніше. Через це обмежений у часі і передпосівний обробіток грунту. Щоб створити сприятливі умови проростання, спеціалісти радять використовувати широкозахватні агрегати з комбінованими функціями.

Догляд за тритикале вимагає боротьби з бур’янами – коренепаростковими, але в цілому культура конкурентна проти бур’янів. Переважна кількість посівів не вимагає використання фунгіцидів. Оскільки тритикале яре стійке до більшості хвороб. Культура потребує фосфорних і калійних добрив, хоча, загалом, вважається невибагливою, тому без щедрості і різноманітності у внесенні «підживи» можна обійтися. Зазвичай, особливості вирощування тритикале залежать, все-таки, від типу грунту та кліматичної зони. За словами Віктора Рябчуна, останнім часом набирає популярності технологія підзимового посіву тритикале.

«Урожайність озимого тритікале становить 6-8 т з гектару, при яровому посіві –4-5 т з гектару, за доброго вологазбепечення і живлення деякі фермери отримують і всі 7 -7.5 т з гектару» — розповідає Віктор Рябчун. За його словами, ця культуру фермери поки недооцінюють. Хоча досліди показали не лише гарні перспективи її використання у харчовій промисловості, а й у виробництві спирту. Як технічна культура, вона дає добрий вихід спирту — біоетанолу, який, стверджує науковець, раціональніше виробляти із тритикале, ніж із пшениці та кукурудзи.

Цікаво

Тритикале – це штучно створена селекціонерами рослина, яка з’явилась завдяки схрещуванню жита та пшениці. Найбільші світові виробники тритикале – Польща, Німеччина, Франція, Білорусія.

Людмила Лутицька, Kurkul.com