Інколи аграрії, з якими ми зустрічаємося, залишаються у пам’яті не лише на кілька днів чи місяців, а на довгі роки. Буває, що зовсім того не очікуючи, ми знайомимося з людиною, яка за годину у полі чи в конторі розказує нам стільки мудрих речей, скільки до цього ніде не вдавалося почути. Такі люди залишають свій «післясмак» надовго. А ще яскравішими ці спогади стають, коли вражають ще й результати роботи таких аграріїв на полях. Саме так вийшло із директором ТОВ «Колос» Юрієм Яловчуком.

З чоловіком ми познайомилися під час АгроЕкспедиції Посівна 2017. Господарство «Колос» розташоване у селі з поетичною назвою Вишневе Великомихайлівського району Одеської області.

У «Колосі» вирощують пшеницю, ячмінь, горох, ріпак, кукурудзу, соняшник, олійний льон та багаторічні трави. Агронома у господарстві немає, усім процесом керує Юрій Яловчук, який на посаду директора прийшов у 2000 році.

Історія аграрного становлення пана Юрія доволі схожа на ті, які ми часто чуємо: з дитинства хотів працювати у сільському господарстві, а батько бачив майбутнє свого сина іншим. Хоча свого часу в сільському господарстві працював і дід, і батько Юрія Яловчука: обоє керували колгоспом. Відтак, виконавши батьківську волю, Юрій Яловчук пішов у медицину. Чи то доля, чи збіг, але балів на вступному іспиті Юрію Яловчуку не вистачило, щоб стати студентом-медиком.

«Мій батько мав можливість вплинути, домовитися за мене, але він сказав: «Я сам собі дорогу в життя пробивав, от і ти сам». Я рік пропрацював на тракторі і вже потім отримав агрономічну освіту. Навчався добре — закінчив з червоним дипломом. Потім одразу пішов у армію, а потім у це господарство», — розповідає директор ТОВ «Колос» Юрій Яловчук.

Читати по темі: АгроЕкспедиція. День 5. Колос

Зараз чоловік не жалкує, що так склалася доля, навпаки — любить свою роботу і живе цим. Але останній рік, а особливо кілька місяців, коли питання відкриття ринку землі постало особливо гостро, працюється не так легко. Юрій Яловчук — активний учасник цього процесу: відвідує і конференції, присвячені земельній реформі і як кожен свідомий сільгоспвиробник не на жарт переймається питанням продажу української землі. Говорить, неодноразово висловлював свою та позицію колег і на телебаченні, і на різних зборах, але його не чують. Що ж так болить аграрію?

Нам відкрито сказали: «Треба продати землю. Ось тоді ми добре заживемо»

За день до нашого приїзду Юрій Яловчук саме відвідав Agri Invest Forum 2017 у Києві, де відбулося обговорення ситуації щодо механізмів запуску ринку землі. Участь у дискусії взяли представники міжнародного валютного фонду, депутати Верховної Ради України, представники Естонії і Латвії, українські спеціалісти та самі аграрії. Саме тут і почув чоловік тезу, мовляв «продамо землю і лише тоді класно заживемо».

«Уся еліта та «верхівка» за те, щоб землю продати. Ми задаємо питання: «Ціль продажу землі? Хто від цього буде краще жити?». Наскільки ми зрозуміли, це декілька сімей олігархів. У нас ринку землі не може бути, буде лише «базар», — коментує Юрій Яловчук.

Одеські аграрії повернулися із Києва з осадом, адже такий підхід до справи ображає відданих «людей землі і праці». У той час, коли більшість інших господарств по всій Україні відмовляються від тваринництва, закривають молочні комплекси та відправляють худобу на забій, у 2000 році Юрій Яловчук взяв до рук колись збитковий колгосп, зберіг тваринництво і перетворив «Колос» на успішне підприємство, яке дає роботу та гідну зарплату жителям села.

«Коли ми прийняли господарство, борг складав 1,2 млн грн. З них близько 200 тис. грн — це тільки по зарплатні. Якби мене зараз спитали «Як ви вийшли з тої кризи?», я навіть не зміг би відповісти. Ми всі тваринницькі приміщення почали руйнувати і наново будувати. Уявляєте? Де я брав кошти, як вирішував — вже навіть страшно і згадати той час. Але зараз у нас дуже хороше господарство, техніка… Тваринництво розвивається», — говорить директор підприємства.

На думку пана Юрія, продавати землю вирішили «недобрі люди», яким високий показник України у валовому зборі зерна просто невигідний. Ще у 2000 році сільгосппідприємства були чи не на кожному кроці, але тоді почали впроваджувати земельну реформу, яка просто у прямому сенсі зруйнувала те, що будувалося роками.

«Я бачив ферми, які прямо бульдозером валили. Зараз там немає ні тваринництва, ні людей, — нічого. Ми зберегли своє господарство тільки тому, що у нас такий колектив спеціалістів. І бандити приїжджали… Але ми стали на ноги, почали платити людям добру зарплату, розбудовувати село. Робимо парк, клумби з квітами, створили дві футбольні команди, провели ремонт у школі, клубі, зробили дитячий майданчик. Починаємо трохи в соціальному питанні допомагати. Хочемо відремонтувати дорогу за власні кошти. Але зараз хочуть знову зробити 2000 рік: розвалити все до основи, як «дєдушка Лєнін учіл». «А потом мы наш новый мир построим»», — переймається ситуацією чоловік.

Аграріям страшно, що у жодному представникові влади вони не знаходять співрозмовника, який би вислухав їх і поставився до почутого з розумінням. Адже іноземні інвестори, які стануть власниками української землі, навряд наведуть більше порядку у селах, аніж наші господарі.

«На Україну суне дуже велика біда. І найстрашніше, що в цій біді постраждають усі: і молодь, і ми. Ще у 1992 році до нас приїздив фермер з Америки, і я з ним їздив, показував поля, тоді я був ще молодим агрономом. Так ось, одного разу він взяв нашу землю до рук і нюхає. І зараз я також бачу, як приїздять французи, німці, дивляться на нашу землі і хочуть її. І це прямий шлях до того, щоб віддати землю закордон», — розповідає директор «Колосу».

Селяни приречені на бідність

Уявімо ситуацію, що землю почали масово продавати. У багатьох є паї, та й не по одному. Що люди робитимуть із грошима, які отримають за свою землю? Одразу ж поїдуть у найближче велике місто. Комусь потрібно купити холодильник, іншим — телевізор. Підприємці ж, побачивши такий наплив покупців, одразу піднімуть ціни на товар. Коло замкнеться, коли у людей закінчаться гроші. Але ж свою землю ніхто назад викупити вже не зможе і повернути стабільний прибуток від оренди землі буде неможливо. Тому селяни приречені, переконаний Юрій Яловчук.

«У нас люди в минулому році отримали за пай близько 2 тис. грн за гектар, і вже зараз більше половини пайовиків беруть наперед аванс, тому що їм немає за що жити, не вистачає грошей, роботи немає і т.д. А після продажу землі і цього прибутку не буде. Далі що вони будуть робити? Гроші закінчилися, куди людина піде? Землю вони більше ніколи не отримають. Це був один-єдиний історичний момент у 1917 році, коли її дали. Ні діти наші, ні внуки, ні правнуки не матимуть землі. Люди лишаться зубожілими — їх обдурять. До того ж, не варто забувати про 20% подохідного податку, які потрібно буде сплатити усім, хто продасть свої ділянки», — говорить аграрій.

До того ж, новий господар, який прийде на ці землі, буде зацікавлений у тому, щоб заробити гроші, а не вкладати їх у розвиток рідного села, як це роблять більшість аграріїв сьогодні. Відтак, штат може швидко скоротитися і люди залишаться без роботи. Натомість зараз навіть пенсіонерам Юрій Яловчук дає право вибору: хочеш йдеш, а хочеш — залишаєшся працювати.

«Я ж не розказую як можна вивести металургійний завод у лідери, тому що я у цій галузі не розбираюся. А «люди з балконів» нам усе розповідають, як правильно і що треба робити. Хоч би один приїхав і показав, як треба і сказав, що я неправильно роблю. Розкажіть, як далі працювати, коли ми продамо землю? Нікого не цікавить. Треба продати і все. Давайте зробимо нормальні правила гри і будемо нормально працювати. А правил гри сьогодні немає», — додає чоловік.

Фініш тваринництва, старт рейдерства і бандитизму

Так, донедавна Юрій Яловчук активно розвивав цей напрямок свого господарства, викупив комплекс для тварин, будував плани. Але наразі чоловік також вирішив позбутися і свиней, і корів. Говорить, держава кинула фермерів напризволяще, адже навіть обіцяну дотацію отримати зовсім непросто, через складну бухгалтерську схему.

«Тваринництво для нас — соціальний проект. Раніше у нас було 1000 свиней, більше ВРХ, а зараз одну ферму будемо повністю знищувати, другу поступово. Дуже шкода людей, які працюють, тварин, яких будемо здавати, але фінансово ми не можемо потягнути. Всі вже закінчили, одні ми як аборигени ще намагаємося тягнути тваринництво, але в нас нічого не виходить. А коли ще ці 20% забрали, то це ще більший «крах» для нас», — ділиться наболілим Юрій Яловчук.

Окрема біда — хуліганство і бандитизм, ще більший поштовх яким може дати відкриття ринку землі. Зокрема і сам Юрій Яловчук, і його друзі-фермери особисто були жертвами таких нападок.

«Що зараз буде, коли бабці дадуть 100 тис. грн? Прийдуть, бабку по голові «бах», гроші забрали і до побачення», — говорить чоловік.

Але найголовніше, що багато пайовиків дійсно хочуть продати свою землю, бо потрібні гроші. Але Юрій Яловчук бачить інші шляхи виходу з кризи. Говорить, навпаки потрібно об’єднати українців, щоб у кожного була самоціль — зберегти країну. Для цього виокремив кілька чітких кроків. По-перше, почекати. Мінімум на п’ять років забути про продаж землі. Підготувати законодавчу базу і людей, які будуть займатися цим питанням, створити спеціальні консультаційні центри. По-друге, збільшити орендну плату за землю, зокрема і на законодавчому рівні.

«Так, у нас будуть більші витрати, гроші підуть на орендну плату. Але це буде менше зло, ніж якщо почнеться купівля/продаж землі», — переконаний аграрій.

Наступний крок — реформа податкової системи. Аграрії вже давно «б’ються» за те, щоб ввести податок з одного гектару землі і зробити прозорим процес оподаткування. До того ж, така система дозволить зменшити об’єм паперової «тяганини» і розвантажити бухгалтерів на підприємствах від цієї роботи.

«А ви ось зайдіть в бухгалтерію, вони сидять і купу листів перебирають. Спитайте: «А що ви робите?», у відповідь — «Готуємо для податкової звіт». Тобто виходить, що я їм плачу зарплату, щоб вони готували для податкової звіти. Навіщо воно мені потрібно?», — обурюється чоловік.

Окрім цього, потрібно вирішити і проблему з кадрами. Адже кваліфікованих спеціалістів, особливо у селі-глибинці, важко знайти.

«Ми якраз стали на ноги і хотіли б, щоб Україна «стартонула». Я — патріот України, я буду стояти до кінця. Будуть землю забирати — тут і ляжу на цій землі. Це буде велика війна. Я не знаю чим, але хорошим вона не закінчиться точно. Ми повинні всі відстоювати свою ціль, свою державу, наші цінності. Але найголовніше — це наша земля. Це живий організм — усе, що в нас залишилося, але і на цьому намагаються заробити», — коментує аграрій.

І не хочеться закінчувати на такій сумній ноті, але правда на устах тих, хто працює на землі щодня. Хто сам буває у полі, сіє, лікує рослини, несе втрати, збирає урожай. Думки цих людей — ось, що дійсно важливо. Тож якщо маєте, що сказати і Ви — не залишайтеся осторонь: пишіть, говоріть, коментуйте, тільки у цьому випадку є шанс, що ваш голос почують.

Вікторія Сумченко, Kurkul.com