Балагура Олег Вікторович

Овіта:

• 1977 р.— Закінчив Денихівську ЗОШ.
• Закінчив Уманський національний університет садівництва.

Кар'єра:

• 1997 р.— Керівник державного підприємства «Дослідне госродарство «Шевченківське».
• 2003 р.—Засновник та керівник фермерського господарства «Червона калина».

Політична діяльність:

• 2014 р.— Балотувався в Верховну Раду Україна від партії «Всеукраїнське аграрне об'єднання «ЗАСТУП». (не пройшов)
• 2015 р.— Депутат Київської обласної ради від БПП «Солідарність».

Наукові досягнення:

• 2016 р.— Доктор сільськогосподарських наук (Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків (Київ)).

Стиль життя:

• Сім'я: Одружений з Галиною Яківною.

Нагороди та звання:

• Заслужений працівник сільського господарства.
• 2012 р.— Нагороджений почесною грамотою Київської обласної держадміністрації.

Цитати:

• «Пшениця — це культура політична, для України вона — все. Вирощувати її затратно, це однозначно. Пшеничка вимагає мінімум 2-3 центнера добрив плюс захист з осені, мінімум три підживлення та два фунгіцидних обробки. Але і врожайністю нікого не обділить» (SuperAgronom, 2016 р.)
• «Він продав свій бус, щоб видати людям зарплату. Коли завод викупили, все порізали. Мені страшно боляче, хоча я тоді був ще малий. Дідусь помер у 2007 році і, дякувати Богу, не застав усієї цієї розрухи. Він по-максимуму сил за життя вклав у свою справу. А бабуся все ще не може дивитися на все це. Зараз ми викупили цю територію, але працюють тут тільки склад і вишка. Ми маємо плани побудувати новий завод, але вже не цукровий, а насіннєвий, який буде значно компактнішим. Хочеться не так закрити дірку в середині села, як людям показати, що надія є і село житиме.» (Сільський ревізор, 2016)
• «Якщо в селі є ферма — людям простіше. У нас багато сімей, які отримують пристойні для села гроші. Колись в селі не було таких зарплат. В мене мама була завучем в школі, батько — головою колгоспу. Ми тримали бичків і корову. Мої завдання були: натерти буряка, гній поносити, замішати корм. Ми із сестрою все самі робили. Пам'ятаю, як першого бичка продали і купили телевізор «Електрон». Бо дружно працювали. Так і зараз — якщо дружно працює сім'я в селі, вона все матиме. А якщо вдома ще поросятко, курочка, яєчко домашнє... А то поїдуть в Київ на заробітки і нічого з того не виходить, сім'ї залишають. У мене такого не було, щоб я їхав до Києва і там ночував. Бо я знаю, що в мене зранку вдома наряд, робота, повно питань і зобов'язань, які потрібно виконувати. Треба триматися землі. Як працювати на землі і спати по 4 години на добу, то все вийде, ще й як!» (Сільський ревізор, 2016) 
• «Наше господарство має три відділки,  де утримується ВРХ і діють племінні заводи з розведення української чорно-рябої молочної породи. В основному стаді нині 800 корів. За рекомендаціями вчених ми склали раціони і запровадили для худоби однотипне годування протягом року повноцінними кормовими сумішами. Відтак надої молока стали різко зростати. Для порівняння: якщо 10 років тому середні надої молока від кожної корови становили не більше 3000 кг/рік, то нині - у межах 7500-8000 кілограмів. Є і рекордсменки, які дають по 9000 кілограмів. Але, зауважу, за надто високими надоями ми не женемось. Бо вимога дня – виробляти не «молочні ріки», а якісне молоко, яке надто у попиті. Це нам вдається: молоко наших ферм у середньому має 3,8% жиру, 3,3% білка. Одразу з доїльних апаратів воно подається у молокопроводи і далі у спеціальні ємності для охолодження до 5°С.» (Аграрний тиждень, 2015 р.)