До розгляду у Верховній Раді підготовлено законопроект щодо підвищення мінімальної ціни на молоко від населення до 4 грн за 1 літр. Нині цей показник майже удвічі менший і не забезпечує домогосподарствам бажаної рентабельності. Як наслідок, лише протягом останніх півроку поголів’я великої рогатої худоби в селянських подвір’ях суттєво скоротилося. І це при тому, що саме особистий сектор аграрної економіки виробляє більшу частину молока.

Проте законодавча ініціатива не всім припала до душі. Найактивніше їй опонують представники переробних підприємств та роздрібної торгівлі. Останні переконують, що зміна вже сформованої цінової політики порушить баланс інтересів, призведе до здорожчання молочної продукції, а відтак i до різкого зменшення купівельної спроможності українського населення.

Чиї доводи виявляться вагомішими? Про це говоримо з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою Гриценком.

Журналіст: Чи здатні особисті селянські господарства, які здають молоко на переробку, вижити в умовах економічної кризи, коли національна валюта знецінилися майже втричі, а закупівельні ціни на молоко зросли лише на лічені відсотки?

Микола Гриценко: Спочатку трохи загальних даних. Сьогодні в Україні близько 1,2 млн домогосподарств тримають корів, здають молоко і виживають за рахунок цього. А це десь 4 млн сільських жителів. Тому можна сказати, що з цього сектору галузі тваринництва годуються 25-30% сільських мешканців.

Для них питання цінової політики щодо закупівлі молока від населення не є пересічним. Ціни на все зростають, а на молоко залишаються такими, як і два-три роки тому. Станом на 1 вересня вони складають 2,5-2,6 грн. Це приблизно 10 центів. В Європі ціна на молоко – 45-46 центів, і там фермери незадоволені цим та піднімають заворушення. Європейські уряди активно реагують на голос аграріїв – вони одразу виділили €500 млн на дотації тваринникам у зв’язку з коливанням цін, в першу чергу, на молоко. У нас взагалі ситуація із цим досить плачевна.

Журналіст: Чому закупівельні ціни на молоко, яке здають на переробку домогосподарства та сільгосппідприємства, суттєво різняться?

Микола Гриценко: Насамперед, є об’єктивні чинники. Сільгосппідприємства — зареєстровані юридичні особи, платники податку на додану вартість. З ними молокопереробні підприємства можуть офіційно укладати угоди. І тут всі розрахунки досить прості.

Власники особистих селянських господарств – не юридичні особи, вони навіть не мають статусу сільськогосподарських товаровиробників, не є платниками податку на додану вартість. Цей чинник фактично на 20% знижує для них закупівельні ціни. Уже багато років це питання не вдається врегулювати. Хоча дослідження чітко доводять, що фізичні особи, особисті селянські господарства перебувають у невигідних, часто дискримінаційних умовах у податковому відношенні у порівнянні з господарствами, які є юридичними особами.

Інший вагомий чинник полягає в тому, що якість молока у сільгосппідприємств все-таки краща. Вона першого ґатунку, екстра, і це позначається на ціні. У власників же особистих селянських господарств молоко іде другого-третього ґатунку, тож і ціна знижується.

Журналіст: Чому роздрібні ціни на молоко останнім часом зросли на 45%, а закупівельні ціни для населення лише на 8%?

Микола Гриценко: Питання тут навіть складніше. У роздріб ціни на молоко зросли цього року на 45%, а в оптовиків на 21%. При цьому закупівельна ціна для сільгосппідприємств збільшилась на 19%, а для населення — лише на 8%. Чому?

Організовані виробники можуть відстоювати свої інтереси. Переробним підприємствам вони здають великі партії молока, тому можуть вести й предметні розмови щодо ціни. А селян, що незгуртовані, захищати нема кому. Тому часто їм не просто дають низьку ціну, а взагалі можуть не розраховуватися за поставлене молоко або затримувати розрахунки на кілька місяців. Часто вони просто опиняються у безвиході: або продають молоко за безцінь, або в них його зовсім не братимуть. І що вони тоді з ним робитимуть?

Ціни в роздрібній торгівлі зросли на 45%. Так уже склалось: завжди той, хто продає, знімає навар. І сьогодні торговельні мережі знаходять різні варіанти, щоб підвищувати ціни. На жаль, ця маржа до виробника не доходить.

Журналіст: Що робити у випадках, коли торговельні мережі вчасно не розраховуються за куплене молоко з його переробниками, а ті відповідно накопичують борги перед особистими селянськими господарствами?

Микола Гриценко: На мою думку, сьогодні такі заплутані взаємини є не просто проблемою на рівні реалізаторів-переробників-виробників. Це питання державної політики.

Торгівельні мережі досить часто не відчувають відповідальності перед своїми постачальниками. У Європейському Союзі порядок розрахунків за кожну групу товарів досить чітко регламентований відповідними циркулярами. Наприклад, за молоко – до 30 днів, бо цей товар не може довго лежати на полицях. Хліб ще менше. У тій же Білорусі ухвалений закон, який чітко регулює порядок дій торгівлі, в тому числі, супермаркетів, у розрахунках з постачальниками.

У нас це не регламентовано, і на державному рівні цим поки що ніхто не займається. Ну, хіба що Торгово-промислова палата України спільно з Антимонопольним комітетом пропонують підписати меморандум про взаємну ввічливість між виробниками та торговими мережами. Це стосується не лише молока, а й інших видів продовольства.

Але поки що в цих питаннях хаос. І такою ситуацію на повну міру користуються недобросовісні дільці. Скажімо, селяни часто-густо здають молоко для молокопереробних підприємств через посередників. І – під чесне слово, без будь-якого документального підтвердження. А потім селянам відмовляються сплачувати, мовляв, нема документів – нема й розрахунків. Такі приклади ми мали на Чернігівщині, нещодавно про таке ж повідомили з Хмельниччини, з інших регіонів.

Уже не вперше ми багато говоримо про те, що селяни мають здавати молоко тільки через сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи з чітким документальним оформленням. Тоді якщо молокопереробне підприємство оголосить себе банкрутом чи втече з ринку, принаймні, будуть підстави звертатися до суду. Без документів таких підстав нема.

Договірні умови суттєво впливають і на якість молока. Селяни здають молоко до сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, а він уклав договір про постачання з молокопереробним підприємством. У цьому договорі зазначені вимоги до якості. І селяни ставляться до цього більш відповідально. Сьогодні дехто з селян радіє, що не має таких договірних відносин: тихцем можна здати закупівельникам молоко слабкої якості, і це проходить. Проблеми з’являються пізніше: коли такий самий недобросовісний закупівельник не платить обіцяних грошей.

Тобто проблема багатостороння. Але вихід один – налагодження системи збуту молочної продукції через офіційні заготівельні організації, сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Там, де працює ця система, є чітке документальне оформлення цих операцій, є вимоги до виробника, до переробника, там можна відстоювати свої інтереси.

Журналіст: А чи підвищуватимуть переробники молока та його реалізатори вартість своїх послуг, якщо закупівельна ціна від населення зросте до 4 грн за літр?

Микола Гриценко: Вартість послуг переробники визначають за власними калькуляціями, у залежності від складових собівартості – пального, ресурсів, заробітної плати, вартості логістичних послуг тощо. Великі молокопереробні підприємства часто посилаються на дорогу логістику заготівлі молока. Дехто з них транспортує молоко на відстань 300-400 км. За дорогого пального ціни тут відповідні. Так, за деякими підрахунками, якщо сьогодні у селянина молоко купують за 2,6 грн, то транспортні витрати можуть досягати 1 грн на кожен літр.

Часто після переробки молокопродукти везуть назад – за ті ж 300 км. Можна уявити, як це лягає на ціну продукції, що доходить до споживачів.

Вихід один: диверсифікувати переробку. У кожному регіоні, в кожному районі має бути хоча б невелике молокопереробне підприємство, кооперативне, приватне, будь-яке. Поки що у нас діє монополізація молокопереробки.

Журналіст: Чи позначиться на зростанні ціни реалізації молока здорожчання закупівельної ціни?

Микола Гриценко: Однозначно молоко може подорожчати. Населення виробляє десь 60% молока, велика частина його здається на переробку. То якщо буде запроваджений нижній поріг ціни у 4 грн, це підвищення майже на 80%. Переробники неодмінно включать це у собівартість, підвищать вартість молока і так само воно дійде до роздрібної торгівлі. Це буде ланцюг, нікуди ми від цього не дінемося.

Журналіст: Що станеться з тваринницькою галуззю, якщо Верховна Рада не наважиться на ухвалення закону про підвищення мінімальної ціни на молоко від населення?

Микола Гриценко: Сьогодні в тваринницькій галузі непроста ситуація. Особливо це стосується великої рогатої худоби. За статистикою, станом на 1 вересня кількість поголів’я дійних корів зменшилася порівняно з минулим роком на 6%. Це приблизно 140 тис. із 2,250 млн корів. Буваючи у селах, спілкуючись із кооперативами, можу також підтвердити: люди вирізають худобу.

Причин багато. Ціна на молоко не окуповує витрат. Закупівельні ціни мають бути вищими щонайменше вдвічі.

Суттєво підвищується вартість утримання худоби. Корми, витрати на заготівлю, перевезення, пальне, електроенергія – все це коштує дуже дорого. До того ж цього року через погодні умови, посуху, люди майже не заготовили сіна. Комбікорми купляти досить дорого, ціна піднялася на 30-50%.

Вагомим є і соціально-економічний чинник, який позначається на ситуації в секторі молочного тваринництва. Люди старшого покоління, які тримали корів, уже не можуть дати їм ради, а молодь не бачить перспектив у цій справі, тому й не хоче нею займатися. Тож не випадково вже є села, де взагалі нема корів, де скоро дітям будуть корову в зоопарку показувати.

Журналіст: Що робити у такій непростій ситуації?

Микола Гриценко: Україні потрібна комплексна державна програма підтримки відродження, не побоюся тут сказати прямо, та розвитку тваринництва і, в першу черг, великої рогатої худоби. Мають бути визначені регіони, де це можна робити з найбільшою віддачею, де є для цього всі умови.

Також мають бути визначені заходи щодо формування системи переробки молочної продукції на місцях, у регіонах, у районах. Сьогодні в багатьох країнах на пострадянському просторі активно використовують контейнерні молокопереробні цехи на 3-5 т. Завдяки державним програмам приватні підприємці, кооперативи беруть їх у лізинг на 5-10 років з подальшим викупом. Це реальні речі, і ними треба займатися.

Так само комплексна державна програма повинна передбачити допомогу людям і для поліпшення стану утримання худоби, в автоматизації процесу доїння тощо. Сьогодні в Україні є випадки, коли сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи за допомогою донорських проектів придбали мобільні доїльні установки, завдяки яким корів можна доїти прямо на полі – одразу по кілька корів. І тоді молоко якісне, там нема доступу до повітря, витримуються всі санітарно-гігієнічні норми, і воно йде по вищій ціні. На жаль, це поки що поодинокі випадки, але за ними майбутнє!

Підготовка закону про нову мінімальну закупівельну ціну на молоко від населення показує, що сьогодні на державному рівні є розуміння необхідності підтримки тваринницької галузі. Головне — від розуміння перейти до власне підтримки.

Тарас ТЕРНІВСЬКИЙ, Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань