Пам'ятаєте, як в улюбленій багатьма романтичній комедії «Пропозиція» героїня Сандри Буллок із подивом виявила, що велика частина бізнесу в провінційному містечку на Алясці належить Пакстонам — родині її скромного асистента з видавництва. На одній тільки вулиці м. Сітка розташовувалися: «крамничка сувенірів Пакстонів», «фотосалон Пакстонів», «універмаг Пакстонів» тощо.

Коли ми — журналісти Кurkul.com їхали по смт Терезине Білоцерківського району, щоб взяти інтерв'ю у директорки ТОВ «Еліта» Надії Кудлай, нас спіткало відчуття дежавю. Фермерському подружжю Кудлаїв — Надії Дмитрівні та Івану Миколайовичу — в Терезиному та околицях належать відразу декілька підприємств: від свинокомплексу до елеватора, від ферми з розведення ВРХ до ресторану з банкетним залом. Є ще племінна станція, олієекстракційний завод, магазин. І будівництво готелю мають у планах. Сузір’я сільськогосподарських компаній родини, по суті, — містоформувальний кластер аграрних підприємств. Більша частина місцевого населення працевлаштована у Кудлаїв, абсолютно всі знають цю родину та поважають.

Крім внеску у розвиток сільського господарства в регіоні, сімейство може пишатися й іншою своєю спадщиною — зовнішній вигляд та інфраструктура Терезиного нагадують добротне європейське містечко, що невпинно розвивається.

Відверто й ґрунтовно про те, як побудувати агробізнес на рідній землі, розвинути його і примножити у перманентно-турбулентні часи, з нами поділилася Надія Кудлай.

Kurkul.com: Якою була відправна точка для Вашого агробізнесу?

Надія Кудлай: Товариство «Еліта» було створене на другий рік незалежності України (у 1992 р.) на базі Київської дослідної селекційної станції, що розташовувалася у смт Терезине. ТОВ «Еліта» сміливо можна назвати піонером серед сільськогосподарських приватних підприємств на території України.

Читати за темою: Як заощаджувати на комбікормах до 20% — досвід ПАП «Аркадія»

Все починалося з оренди свиноферми. Землі в нас тоді ще не було, перші 70 га теж орендували в 1994 році. А потім, коли вже мали землю, почалося розпаювання. Але нам його довелося чекати на 5 років довше, бо на розпаювання території Терезинського племзаводу до 2001 року діяв мораторій. Тільки з початком нового століття орендували паї, тим самим збільшивши власний земельний фонд.

Ми знаходимося в такому регіоні, де у нас немає можливості збільшувати кількість землі. А їхати десь по різних областях, вишукувати нові площі я не вважаю доцільним. Ми займаємося тут тваринництвом, а це вимагає щоденної роботи – земельним скаутингом займатися немає часу. Тим паче, у нас доволі міцні всі господарства — хто був до того з землею, той і залишився з нею, хіба що десь стався невеликий перерозподіл. Наш максимум — 1400 га. Це найбільший показник площі земель, що ми мали у власності. Зараз у нас разом із чоловіком виходить близько 5,5 тис. га, які ми орендуємо.

Kurkul.com: На які культури орієнтуєтесь у рослинництві?

Надія Кудлай: Продукція рослинництва, яку ми отримуємо з нашої землі, повністю йде на потреби тваринницького напрямку — для ТВД «Терезине», що займається розведенням великої рогатої худоби молочних порід (котрим керує мій чоловік) і, власне, для свинокомплексу «Еліта».

Зміна клімату негативно вплинула на врожайність пшениці, ріпаку та ячменю в нашому регіоні. Тільки починає наливатися, і все… спека вдарила — врожаю немає. Наразі маємо наче нормальний вегетативний ріст, але подивимося. Далеко не щороку відбувається нормальний процес дозрівання зерна.

Читати також: Олександр Дмитрук: 2021 рік буде дуже тяжким для свинарів

Взагалі, з пшеницею дуже рідко вдається. Ріпак ми не вирощуємо, від цукрового буряка відійшли — заводи з його переробки розташовані далеко. Тому все більше орієнтуємось на сою та кукурудзу. Ну а щодо ячменю та пшениці, то ми їх сіємо, щоб мати стратегічний запас.  Все інше, чого не вистачає, докуповуємо. Тваринництву, де є ВРХ, набагато складніше. На чоловіковому підприємстві не менше 45% йде на зелений кормовий клин, силос і сінаж.

На жаль, у нас немає такої  практики, як за кордоном, коли сусідні господарства за контрактом вирощують саме те, що тобі потрібно. Тому чого б це не коштувало треба себе забезпечити кормовою базою, створити так званий страховий фонд.

Kurkul.com: А яка структура підприємства, поголів’я?

Надія Кудлай: Зараз на «Еліті» маємо 600 свиноматок, розраховуємо на 1200 голів. Спочатку ми функціонували як ферма-нуклеус із вирощування племінних свиней. Зараз, після реконструкції, націлені на термінальних тварин. Побудували маточник і з нового року вже отримуємо перших поросят. Орієнтуємося на 1200 свиноматок, бо утримувати більше поголів’я немає можливості та необхідності. Перепади ціни, здорожчання кормів у цьому році гальмують розвиток. Реалізація 25-кілограмових поросят зараз майже на нулі. Тобто поросят не купують, і перед нами стає питання — як далі рухатися? Тому що треба організовувати додаткові майданчики, на яких маємо догодовувати тварин. Не дуже привабливий рік у свинарстві, але куди дінешся.

Kurkul.com: Як так вийшло, що Ви з чоловіком обрали різні напрями агробізнесу?

Надія Кудлай: Взагалі, я виросла в місті і корову, чесно кажучи, ніколи не любила.  Тільки через те, що її о п’ятій ранку треба доїти. А я люблю спати нормально. Свиня мені більше подобається, вона може їсти, коли захоче. Тому вибрала свинарство, а чоловік — корів. Прийшовши на свиноферму, я одразу змінила розпорядок дня, бо раніше всі приходили на 5:00, швидко поралися, о 8:00 вже ніде нікого не знайдеш. Контролювати їхню роботу було неможливо. Я зробила робочий день з 8:00 до 17:00 — старі свинарки просто не могли звикнути до цього, їм було важко. Але коли ми приходили на зміну всі разом, то і встигали більше зробити. Працювали всією бригадою по 8 годин. Працювали важко, але не безглуздо. Підготувавши приміщення, взяли перший кредит під фантастичні 180%, заклали квартиру, машину. Уявляєте?

В бізнесі треба ризикувати та багато працювати, але ж при цьому важливо отримувати задоволення від того, що робиш. Якось до нас з нагоди запуску першого роботизованого доїльного залу фірми DeLaval приїхали журналісти. Технологія залу Blue Diamond передбачала впровадження системи управління стадом на 800 голів, включаючи режим визначення активності тварин, підгонщик та причіпні горизонтальні кормозмішувачі.

Читати за темою: Роман Лещенко: Підтримка вітчизняного виробника — це мультиплікатор економіки

На той час господарство «Терезине» нараховувало близько 600 корів, ще 500 нетелів закупили у Німеччині. Це було десь 10 років тому. Ми планували завдяки «роботам-дояркам» досягти середньої продуктивності по стаду до 8 т молока. Журналісти відразу запитали: «Яка ж собівартість такого доїльного залу? Роботизоване обладнання — це ж дуже дорого!». А я відповідаю: «Ви бачили, там дідусь за вами ходив? Це мій свекор, йому вже 90 років, він неймовірно полюбляє бувати на всіх цих заходах (я навіть купила йому машину для гольфа, щоб він об'їжджав ферму). Ви розумієте, яке це для нього щастя? Колись він працював на фермі слюсарем, а тепер його син збудував такі суперсучасні підприємства! Його просто переповнює гордість за сина. І це не пишномовні слова. Крім грошей, ще є моральна сторона справи, якою займаєшся.

Kurkul.com: Розкажіть про біобезпеку на фермі.

Надія Кудлай: В останні роки у зв’язку з АЧС дуже великий відсоток витрат іде на біобезпеку. Вона ж включає не лише дотримання санітарних норм. Це коштує не тисячі гривень, а мільйони, бо маємо обслуговувати цілі об’єкти, в яких проходить дезінфекція, миття і все інше. Ми маємо виносити ці об’єкти за територію, відтак змінюється логістика роздачі корму. Це, відповідно, додаткове утримання працівників.

Я не визнаю вахтовий метод, коли людина 2 тижні працює далеко від сім’ї. Це так можна поїхати на заробітки, але це — не життя, так бути не повинно. Але коли немає вахтового методу, звичайно, йдуть додаткові витрати на щоденну гігієну працівників: щоразу при кожному переході з однієї зони в іншу. Ми не дозволяємо приносити і їсти власні продукти, тому видаємо пайок, м’ясо і все, щоб нічого не купували. Хоча в нас на «Еліті» мало людей працюють, все ж таки це надлишкові витрати. Звісно, можна не морочитися заради здешевлення продукції, але ситуація вимагає не завжди вигідних для самих нас рішень.

Читати ще: Ірина Демченко: Ми — аматори агробізнесу, але зі стратегічним баченням

Kurkul.com: Відвідування аграрних виставок — це більше розвага для фермерів чи принципово важливий інструмент побудови бізнесу?

Надія Кудлай: Завдяки компаніям, з якими ми співпрацюємо, маємо регулярні запрошення на найбільші в світі аграрні виставки. Мені до вподоби Ганноверська виставка, бо у німців все максимально структуровано та чітко. Там навіть ціна за участь у виставці не змінюється роками. Тобто порахувати свій бюджет, закладаючи вартість власного стенду на виставці, можна років на 10 уперед. З вітчизняними спеціалізованими виставками ситуація дещо інша.

У нас трохи дивний підхід як в організаторів заходів, так і в учасників. Колись на українському стенді в Ганновері виставляли наш трактор ХТЗ. Конкуренти нашого виробника с/г техніки поприганяли найкращі зразки своєї продукції, все красиве таке стоїть, аж блищить. І головне – все відкрите для відвідувачів. Потенційні покупці зі своїми дітками лазять по тих тракторах та комбайнах, дивляться все, мацають.

А наша делегація закрила доступ до свого трактора, все «зайве» позгвинчувала та познімала. До нього не підійти, до кабіни не потрапити. Самі сидять у «каптьорці» за стендом, сало їдять, горілку п’ють. Я їм кажу: «Там натовп треться біля вашого трактора, але навіть підійти до нього не може». А вони мені: «Ну так залізуть, ще ногу зламають. Хай краще повз проходять».

Виходить, що замість останніх штришків нормальної підготовки для продуктивної участі у міжнародній виставці представники компанії-виробника обирають шлях найменшого спротиву. Тим самим вони нівелюють роботу, плани і вкладені гроші багатьох співвітчизників. Особисто для мене участь у виставках — шанс акселерувати операційну діяльність і вибудувати комунікації з партнерами та клієнтами. Ми їздимо на виставки знайомитися та працювати.

Читати також: Ольга Полозова: Молочна ферма — це наша подушка безпеки

Я завжди захоплювалася підходом німців до бізнесу, ставленням до якості своєї продукції й інтересів клієнта. Наприклад, з німецьким виробником комбікормових заводів Buschhoff ми співпрацюємо близько 10 років. ТДВ «Терезине» має власний комбікормовий завод потужністю близько 6 т/год, а також систему грануляції продуктивністю 5 т/год, яка працює з 2014 року.

Детальніше про технічні характеристики устаткування і технологій, які має завод у Терезино Kurkul.com поспілкувався з директором компанії «Сій Добро» Миколою Демчаком. «Сій добро» - це офіційний представник Buschhoff в Україні.

Kurkul.com: Що спонукає українських фермерів заводити власне комбікормове виробництво?

Микола Демчак: Власне комбікормове виробництво наразі стає все більшою необхідністю для господарств із розвиненим тваринництвом. Адже, якщо господарство має свою сировинну базу — власне комбікормове виробництво принесе господарству незалежність від кормової промисловості.

Комбікорм власного виробництва має нижчу собівартість порівняно з купленим на 15-20%, а витрати корму на 1 голову знижуються на 2-3%. Все це призводить до швидкої окупності власного заводу та покращення здоров'я тварин, збільшення надоїв та приростів.

Kurkul.com: Як давно Ви співпрацюєте з німецьким виробником с/г техніки? Скільки комбікормових заводів цієї фірми вже встановлено на українських фермах?

Микола Демчак: З компанією Buschhoff ми співпрацюємо з 2013 року. За сім років в Україні запрацювало вже понад 20 заводів із виробництва комбікорму продуктивністю від 2 до 20 т/год. ТДВ «Терезино» було найпершим господарством в Україні, де запровадили німецькі технології у виробництві комбікормів.

Kurkul.com: При розробці проєкту заводу для конкретного клієнта ви враховуєте особливості підприємства, його вихідні дані і бажані результати?

Микола Демчак: Так, до кожного клієнта ми підходимо індивідуально. Адже кожне господарство має своє поголів'я, рецепти, побажання щодо потужностей та подальшого розвитку господарства. Наприклад, завдяки тому, що завод від Buschhoff розташовується у горизонтальній площині, можемо використовувати вже наявну будівлю. Таким чином господарство може зекономити на будівництві. Взагалі Buschhoff має свою родзинку, адже він складається по принципу «Лего». Наприклад, можемо дооснащувати вже наявну установку преміксовою лінією або додатковими силосними баштами як для компонентів, так і для готового корму. А можемо дооснастити ще і системою гранулювання або пакування, збільшити продуктивність тощо. Головне, щоб клієнт знав, що йому потрібно, чого очікує і подальший розвиток господарства.

Читати за темою: Крістіан Бушхофф: Якщо компанія на ринку 150 років — вона достатньо гнучка

Kurkul.com: Хто проводить сервісне обслуговування заводу, навчання персоналу?

Микола Демчак: Сервісне обслуговування, навчання персоналу ми беремо на себе. Це наша відповідальність, щоб з установкою працював вже навчений спеціаліст. Після введення в експлуатацію заводу наш співробітник декілька днів навчає оператора, проводить з ним всі необхідні операції. Гарантійне та післягарантійне обслуговування ми безпосередньо надаємо самі. Крім того, ми і самостійно проводимо монтаж обладнання. Тож, працюючи з нами, власник господарства може зовсім не хвилюватися про роботу установки. Наш сервісний відділ регулярно проводить дефектовки та завжди на зв'язку.

Kurkul.com: Який ще позитивний досвід співпраці з закордонними компаніями в агросфері Ви маєте?

Надія Кудлай: Мене взагалі вражала відкритість європейців, коли справа доходила до передачі теоретичного та практичного досвіду в сільському господарстві.

Ми ніколи не йшли тим шляхом, щоб когось «кинути» чи надурити, в нас чудові стосунки з компаніями-виробниками та їхніми дилерами. В агробізнесі, як і в інших галузях, спочатку всі вивчають один одного. Підприємствам із заплямованою репутацією нормальної пропозиції зі співробітництва ніхто не зробить. Ось ми вже багато років працюємо з німецькою машинобудівною компанією CLAAS. Ми маємо від них пожиттєву знижку 25% на всі запчастини. Іншим критерієм довіри і шанобливих відносин став візит до нашої ферми спадкоємиці імперії CLAAS Катріни Клаас-Мюльхойзер. На момент приїзду вона була найбагатшою нареченою Європи, а батько якраз передавав їй справи. Зараз ми маємо майже всю лінійку модельного ряду с/г техніки фірми Claas. До речі, це теж частина моєї бізнес-філософії — глибоко співпрацювати з одним постачальником, не стрибаючи від однієї компанії до іншої у пошуках дешевизни. Якість у пріоритеті. Якщо ми працюємо з Claas, то ми працюємо з Claas. Те ж саме і з Buschhoff - ми лишились задоволеними співпрацею з ними. Але щоб знайти таких класних партнерів, коли ринок перенасичений різноманітною технікою, ми дуже багато їздили, знайомилися, вивчали.

Читати ще: Віктор Золотько: Кожен фермер має розуміти — економія на сушці зерна матиме наслідки

Kurkul.com: Щоб продуктивно діяти на міжнародній агроарені, напевно, спочатку треба віртуозно навчитися балансувати між нескінченними сциллами та харибдами вітчизняної економіки. На що треба звертати увагу фермерам-новачкам?

Надія Кудлай: Треба шукати можливості та мудро їх використовувати. Наприклад, ми ніколи не нехтували підтримкою держави. Тільки в 2010 році відмовилися від участі в програмі відшкодування, адже там були такі умови, що ми мали ще й залишитися винними.

Ті, хто каже: «У нас тваринництво збиткове», просто не готові займатися ним вдень і вночі, бо це робота, яку ти не можеш залишити, якщо ти не налаштував її до кінця. На цей момент я не була на фермі вже близько 3 років. Але я можу зробити в будь-який момент запит, і мені миттєво вишлють аналітичний звіт щодо того чи іншого аспекту діяльності ферми, нададуть показники, які цікавлять. У нас давно налаштовані технології та навчені фахівці. Такий розклад дозволяє мені не бути присутньою на виробництві з ранку до вечора. Але нікуди не дівається потреба годувати свиней, розв'язувати питання їхньої реалізації та інше. Це і є тваринництво – галузь, де розслабитися неможливо. Коли у тебе є тваринництво, навіть агроном не має спокою: щойно посіяли — вже підійшов сінаж, зібрали сінаж — за ним іде сіно, тільки-но сіно зібрали — в тебе стоїть поле, чекає обробки, а тут вже і жнива підійшли, тільки вони закінчилися — 2-й укіс сінажу чекає, а за ним починається силос, після якого одразу стартує посівна. Це дуже великий об’єм роботи. В рослинництві ж ти зробив, зібрав і забув.

З іншої сторони, і це безумовно плюс, якщо ти — тваринник, в тебе завжди є обігові кошти. Рослинники ж значною мірою залежать від врожаю. Тваринницька галузь дає змогу планувати, повертати та брати кредити. Фермеру-рослиннику у разі неврожаю нічим гасити кредити.

Наведу яскравий приклад із власної практики. Наш олієекстракційний завод ми будували не від того, що я українка, і мені ще треба на огірочки, як в анекдоті. Спочатку ми побудували елеватор. Одразу в окрузі, як гриби, почали рости й інші елеватори. Ми ж заборонити не можемо — будуйте собі на здоров'я. Але реальність така, що наш елеватор вже не приносить очікуваного доходу. До того ж частина залізничної колії, що веде до зерносховища, проходить по території шинного заводу. І вони такі тарифи загнули за використання їхньої ділянки, що нам стало не вигідно возити зерно залізничним транспортом.

Щоб відбити ці транзитні тарифи, на кожну тонну кожного вагона ми були змушені підвищувати ціну на зерно, ми ставали неконкурентоспроможними. Все — глухий кут. Сіли думати і вирішили ставити завод — тваринництво у нас велике, дуже багато витрачаємо грошей на шроти. Начебто гарна ідея, щоб частково замкнути цикл виробництва та зекономити. Олієекстракційний завод запустили, а тут — неврожай на соняшник.

Читати за темою: Технологія зберігання та переробки сільгосппродукції

Між іншим, відповідаючи на актуальне питання «чому соняшникова олія така дорога?», треба просто подивитися на показники врожайності. Соняшник дав лише 0,7-1 т/га. Отже, собака в цій справі не дуже глибоко зарита — постраждала вся галузь, і ціни на олію обґрунтовано поповзли вгору. Рослинникам прийшлося важко. Ну про який новий комбайн може йти мова, коли в тебе нещасних 7 центнерів вродило і не факт, що наступного року вродить.

З тваринництвом такого немає. Якщо ти його ведеш нормально, буде поступовий, невеличкий ріст, але він буде стабільний. І що б там не казали, держава роками давала для цього достатньо ресурсів. І той, хто правильно скористався ними, той має пристойні дивіденди. Вже 15 років, починаючи від прем’єрства Юлії Тимошенко, нам, аграріям, дають відшкодування по кредитах. Ми брали під 16%, а держава відшкодовувала до 12%. Врешті, при інфляції в гривні ми мали смішні 4%, що можна рахувати, як кредит задарма. Давали відшкодування на нетелів — ми долучилися до програми, що дало змогу привезти якісних нетелів із Німеччини. Ну а той, хто не скористався такою можливістю, злякався, то, мабуть, просто бізнесмен такий. Для цього й існують всі ці програми. Звісно, треба спочатку подумати, але потім залишається лише брати і робити.

© Анна Клочко, Kurkul.com, 2021 р.