Олег Балагура вже 27 років керує Державним підприємством «Дослідне господарство «Шевченківське», що на Київщині. Господарство є частиною структури Інституту біоенергетичних культур та цукрових буряків. Засноване у 1927 році, підприємство успішно поєднує виробництво зернових і технічних культур, розведення тварин (свиней — 3,5 тис. , ВРХ — 1,6 тис.) та виробництво кормів.
Під керівництвом Олега Балагури «Шевченківське» не тільки зберегло свій статус елітного насіннєвого господарства, але й стало одним із найпродуктивніших в області. Попри війну, підприємство продовжує розвиватися, впроваджувати інновації та залишатись прибутковим. До співпраці з «Шевченківським» залучено близько 10 інститутів, які надають практичну допомогу.
«Раніше ми мали назву «Елітне насіннєве господарство «Шевченківське», і вирощували супереліту насіння цукрового буряка, з якого виробляли фабричне насіння для України. Це було сильне господарство, підпорядковане Міністерству сільського господарства СРСР. Наша задача полягала в тому, щоб мати три-п'ятирічний запас еліти для подальшого вирощування фабричного насіння для сівби цукрових буряків. Водночас господарство завжди мало розвинуте тваринництво, і ми продовжуємо цю традицію, оскільки тваринництво — це соціальний проєкт», — розповів Олег Балагура.
За словами Олега Балагури, сьогодні мало хто приділяє велику увагу тваринництву, оскільки для цього потрібне фінансування, адже тільки передові технології дають можливість йти далі, працювати та утримувати виробництво в належному стані.
Олег Балагура: Наукові господарства академії аграрних наук та інституту біотехнічних культур мають перспективу розвитку в Україні. Якщо ми її втратимо, мало хто виграє. Всі говорять, що Україна — аграрна країна, саме тому насінництво повинне бути вітчизняним і на високому рівні. Для цього потрібні такі господарства. В Україну завозять чимало насіння іноземної селекції. Звичайно, нам важко конкурувати з іноземними компаніями, оскільки фінансування у нас зовсім інше. Але то довга історія.
Ми чимало втратили з перших років незалежності, от тоді нам потрібно було активно займатися аграрними науками, підтримувати Академію та вкладати гроші. Насіння не з'явиться само по собі і, щоб підтримувати його в чистоті, потрібні величезні кошти. Багатьом інститутам, селекціонерам та господарствам цих коштів не вистачає. Але ми завжди намагаємося вирощувати вітчизняне насіння, віддавати перевагу нашим гібридам і тваринництву, щоб країна мала свої вітчизняні породи свиней та ВРХ.
Олег Балагура: За ці 27 років сільське господарство в Україні зазнало чимало змін. Найважче було адаптуватися до кредитної політики. Без доступу до пільгових кредитних коштів важко. А якби в нашій країні була кредитна політика, як у наших сусідів, ми б значно просунулися вперед. Сьогодні побудувати ферму коштує €9 млн — це близько 400 млн грн. Такий кредит на реальний термін, аби його встигнути відпрацювати, отримати неможливо. Але ж кредити — це реальний інструмент для розвитку. Якби ми мали такий інструмент, як у всього світу, ми б були зовсім іншою країною. Кредити — це світова практика, їх не треба боятись. Для цього нам треба бути членами Євросоюзу, і мабуть, багато хто боїться нас. Тому що Україна з її таким працьовитим народом себе швидко підніме.
Олег Балагура: На наше господарство ніяк не вплинуло, адже в нас земля державна, не розпайована. Серед людей у селі спостерігався ажіотаж. Але на ринку землі, як на мене, має працювати обмеження, аби не було таких історій про 300 чи 500 тис. га землі в одні руки. Це може поставити під загрозу існування середнього класу фермерів.
От для прикладу, якщо подивитись на досвід інших держав, то в Польщі, в Чехії, у Словаччині, в Угорщині — середній клас завжди був рушійним для економіки. І так повинно бути. На мою думку, земля — це складне питання, але в цій реформі все має бути виваженим. Аби не склалося так, як з озброєнням. Бо колись ми мали все своє, а потім… То треба, аби так не було із землею.
А ще біда, якщо цю землю куплять іноземці. Так, вони можуть нас навчати, надавати консультації, передавати технології, але працювати тут має українець. Проте треба дати більше можливостей, підтримати. От чимало людей вже виїхали за кордон і не думають повертатись назад. От, бачите, зараз як багато повиїжджали із сіл, як багато не хочуть повертатись в село. І ті села, що вже пустують, згодом позгортають бульдозерами та й усе. Тому що ж є причина, це не просто так. А перша причина — робочі місця, друга — школа, третя причина в тому, що наші діти повинні здобувати не тільки освіту, вони повинні розвиватися у гуртках, на спортивних майданчиках. І знаєте, от чимало спортсменів, політиків та науковців — це якраз вихідці з сіл. Це про питання культури, питаннях всього. Для цього треба, щоб були умови, а створити умови має держава, мабуть.
У нашому селі багато дітей, і ми переймаємося тим, аби їм було чим займатися, розвиватися. Ми облаштували пляж, човнову станцію, де функціонує секція плавання на човнах, облаштували стадіон, де проводяться обласні й районні матчі, а також встановили сучасний волейбольний майданчик для молоді та майданчик для занять паркуром.
Олег Балагура: У першу чергу усі ми маємо зрозуміти, і я вже говорив про це — наш досвід має нас навчати. Ми вже мали, наприклад, військові заводи, ми вже мали все. Сьогодні нічого немає. Все продали. Це призвело до того, що тепер ходимо з протягнутими руками і просимо: дайте, дайте, допоможіть. Така ж історія може трапитись і з сільським господарством. Тобто якщо головний кістяк — це Академія аграрних наук, це інститути, то вони повинні працювати, і їх треба усіляко підтримувати, адже вони не мають достатнього фінансування. І навіть сплачують податок на прибуток. Для прикладу, ми от в цьому році такого податку заплатили близько 10 млн грн. Та добре, але ж ці гроші можна було б спрямувати на науку. Хоча б половину.
Друге питання — над цим прибутком працював колектив. А чому б не зробити 20-30 % надбавки цим спеціалістам як заохочення, винагороду. Я вважаю, що цей прибуток має повертатися.
Третє питання — Збройним Силам України ми також допомагаємо, фактично в тому числі й заради цього працюємо — тож хотілося б мати більше можливостей, адже прибуток маємо.
Наведу приклад по насінництву. Попри велику різноманітність сортів, що є в нашому розпорядженні, ми не забезпечуємо належних умов для їх збереження та ефективного використання в сільському господарстві. Сьогодні ми спостерігаємо значний тиск з боку іноземної селекції, яка активно проникає на наш ринок. Натомість наша національна селекція не отримує належної підтримки. Необхідно змінити ситуацію та активізувати роботу з розвитку вітчизняної селекції. Для цього необхідно забезпечити належне фінансування наукових досліджень, створити сприятливі умови для роботи селекціонерів та впровадження нових сортів у виробництво. Крім того, слід розглянути можливість залучення приватного сектору до селекційних робіт, як це відбувається в багатьох європейських країнах.
Закиди на адресу державних підприємств щодо їх нерентабельності є необґрунтованими. Наше господарство є яскравим прикладом протилежного. Ми щорічно сплачуємо значні податки до бюджету — торік це 40 млн грн, забезпечуємо роботою сотні людей і виробляємо велику кількість продукції. Наші досягнення – це результат інвестицій у сучасні технології, ефективного менеджменту і, звичайно ж, завдяки самовідданій праці нашого колективу. Ми не тільки забезпечуємо продовольчу безпеку регіону, але й підтримуємо соціальну сферу. Наша діяльність доводить, що державні підприємства можуть бути конкурентоспроможними та приносити значну користь державі.
Олег Балагура: 15 наших працівників на службі в ЗСУ. Це кращі з кращих спеціалісти. Однак ми не заперечували, щоб вони йшли та не бігали по військкоматах, аби їх забронювати. Але замінити спеціалістів важко. На таку роботу з вулиці будь-кого не візьмеш.
Олег Балагура: Головний виклик у тому… що гинуть люди. Це страшно.
Щодо виробничого процесу — то ми тримаємося, з усім впораємося, все буде добре. Порівняно це дрібниці.
Олег Балагура: От ви бачили, біля нашого офісу велика кількість собак і котів? Оце коли всі тікали, від'їжджали, то просили доглядати тварин. От наші дівчата з бухгалтерії займалися такою нестандартною для них задачею.
Ще пам’ятаю, палива не було. А у нас якраз посівна. То молоко не приймали й ми не знали куди його подіти — роздавали людям. Та й з продажем зерна були проблеми. Але такого, щоб поля не засіяні чи не доглянуті — такого не було. Ми з усіма викликами справились. То таке. Виробничі моменти. Ми їх пройшли. Зараз, в принципі, ситуація вже трохи вирівнялась. Тримаємося.
Олег Балагура: Ні, ми дотримуємось класичної сівозміни, це важливо, адже це один із головних законів землеробства. Якщо її дотримуватись, то і культури даватимуть максимальну віддачу по врожайності. Наші науковці — це наші корифеї, і найперше ми керуємося їхніми рекомендаціями. Може бути маленька корекція, але то може вирішувати лише агрономічна служба.
Олег Балагура: Звичайно думаємо про розвиток, про вдосконалення технології. Треба й оновлювати парк техніки. Але на це все треба великі кошти, ми підрахували — то близько €10 млн, і поки їх нема де взяти — кредит на років 10 нас би дуже виручив.
Читайте за темою:
© Ірина Кошкіна, Kurkul.com
Вибір редакції
Не пропусти останні новини!
Підписуйся на наші соціальні мережі та e-mail розсилку.