Вклав гроші, виростив продукцію… куди збувати? Питання, на яке доводилося шукати відповідь чи не кожному сільгоспвиробнику. Тим більше це стосується тих, хто хоче продавати не сировину, а вже готову оригінальну продукцію.

Під час Міжнародної агропромислової виставки та форуму з розвитку фермерства АГРОПОРТ Схід Харків 2017 журналісти Kurkul.com поспілкувалися з представником Офісу підтримки реформ при Міністерстві АПК, координатором робочої групи з питань розвитку ринку Олександром Жемойдою і з’ясували, які етапи слід пройти виробнику, щоб вивести свій продукт на зовнішній ринок. А також дізналися, як експерт ставиться до того, що Україна є «майданчиком» для виготовлення продукції, яка повністю відправляється на експорт.

Kurkul.com: Розкажіть про основні напрямки вашої роботи в Офісі підтримки реформ. Як плануєте розширювати ринки збуту української продукції?

Олександр Жемойда: Розширення ринків збуту — це один з напрямків роботи Міністерства аграрної політики та продовольства України в рамках стратегії «3+5». Ми повинні забезпечити доступ вітчизняного виробника до зовнішнього ринку. Тому що статистика свідчить про те, що протягом кількох останніх років по деяких напрямках виробництва ми вже перевищуємо потребу, і нашому аграрному сектору потрібен додатковий ринок збуту. Тобто ми повинні експортувати продукцію. На сьогоднішній день ми маємо робочу групу, яка в собі об’єднує близько 40 профільних асоціацій і окремих експертів, фахівців Держпродспоживслужби тощо. Також ми постійно залучаємо фахівців з інших міністерств або з центральних органів виконавчої влади, але це вже залежить від того, яким питанням ми займаємося. На початку нашим завданням була систематизація кроків та напрацювань, які були зроблені до нас. Станом на сьогодні ми розширили трохи свою активність, здійснюємо аналітичний супровід, експертизу, операційний супровід. І  окремим нашим завданням є формування або експертиза нормативних документів, які є на розгляді в Мінагрополітики, подаються на узгодження із іншими центральними органами виконавчої влади й навпаки приходять на узгодження до міністерства.

Kurkul.com: Чи одразу Офіс підтримки реформ інтегрувався з Мінагрополітики?

Олександр Жемойда: Скажімо так — зараз співпраця вже стала глибшою, швидшою та більш акцентованою. Наразі ми займаємося тією частиною, яка стосується експортних можливостей або окремих ринків збуту чи країн, з якими Україна веде перемовини.

Kurkul.com: Яким є шлях нашої продукції на експорт? Наскільки це тривалий і складний процес, і які кроки він передбачає?

Олександр Жемойда: Це залежить від того, яка частина активності країни або бізнесу чи асоціації «зіграла». Тому що, наприклад, ми є знаними на зерновому ринку — весь світ знає, що Україна є експортером зерна. Весь світ знає, що ми є  №1 експортером олії у світі. Натомість далеко не усім у світі було відомо, що ми є експортерами борошна, і зараз ми ростемо в цьому напрямку, світ потрохи до нас звикає. Так само не весь світ знав, що ми є «молочною» і «м’ясною» країною. Але по кожному виду продукції існує певний алгоритм потрапляння на ринок. З одного боку, бізнес має відчувати й бачити, що ми є привабливими по ціні та якості, а також той факт, що нас цей ринок цікавить, та він є платоспроможним для нашої продукції. А з іншого боку, ми маємо виконати всі формальності для того, щоб туди потрапити: увідповіднення фітосанітарним або ветеринарним нормам, сертифікатам,взаємне визнання тощо. І ось саме цей процес може тривати один чи кілька років. Саме тут усе залежить від спільної активності бізнесу, виконавчих органів. Загальна процедура така: є ініціатива бізнесу, є звернення — починається процес комунікації між офіційними органами. Увідповіднення, обмін ініціативами, обмін інформацією, обмін опитувальниками, сертифікати тощо. Також велику роль відіграють виставкові заходи та ініціативність компанії.

Kurkul.com: Ринки яких країн наразі найбільш перспективні для України?

Олександр Жемойда: Не можна говорити, що ми зараз маємо робити ставки на певні ринки. В Ольги Трофімцевої, Заступника Міністра аграрної політики і продовольства України з питань європейської інтеграції, є теза, яка мені надзвичайно імпонує, і я вважаю, що її можна взяти за правило: диверсифікація експорту за правилом 3D. Тобто диверсифікація ринків, товарної номенклатури та суб’єктів експорту. Ми повинні бути присутніми на ринках якомога більшої кількості країн. Якщо ми сконцентровані на одному ринку, то його втрата є відчутною, якщо ж ми сконцентруємося на 10-ти ринках, то в разі непорозуміння чи політичних перепон з одним із них ми не втрачаємо обсяги — це надзвичайно важливо. Якщо говорити про фокусні ринки — це Азія. Усі знають, що азійські ринки привабливі, вони платоспроможні. Це Перська затока, африканські країни, які теж доволі цікаві. Ми про Африку останнім часом трохи забули, але зараз повертаємося до співпраці. І з боку африканських ринків так само є інтерес і великий попит на ту продукцію, яку може запропонувати Україна. Безумовно, ніхто не скасовував присутності України на преміальних ринках, адже це важливо з точки зору іміджу і визнання нас як якісного експортера. Це Європейський Союз, Японія, Канада, США.

Kurkul.com: Якщо говорити про співвідношення експорту сировини і продукції глибокої переробки, які цифри можемо назвати? Як змінюються ці показники з роками?

Олександр Жемойда: Ми хоч і повільно, але повертаємося до показників 2010-2012-го років, які були одними з найуспішніших. Тоді 48% займала сировина і 52% — первинна переробка й перероблена продукція. Зараз ми щороку на 2-3% змінюємо показники. Це еволюційний процес. На сьогодні українські виробники ще тільки вчаться розуміти ідею «З лану до столу» або, як її ще називають, «з поля до виделки». Чому це важливо? Тому що у кінці цього ланцюга буде стояти споживач, який дуже хоче мати гарантію, що він отримує якісну продукцію. Але доволі значна кількість продукції виробляється в малих підприємствах, коли виробник 24 год./добу перебуває в процесі виробництва і практично не може відчути потреби споживача. Як тільки він стає на позицію споживача, іде в магазин, він починає розуміти: я годую своїх дітей, я хочу, щоб це було безпечно. Але таким чином ми дорослішаємо. Я б сказав, що за період незалежності Україна пройшла еволюцію, яку деякі країни за 50-80 років проходять. Ми маємо пройти цей період і зрозуміти, що повинні слідкувати за тим, що сіємо, що збираємо, що ми печемо та що споживаємо.

Kurkul.com: Неодноразово від Ваших колег-експертів ми чули, що експортувати сировину не так вигідно, як, наприклад, готову продукцію. То чи не варто Україні взяти курс на вихід на зовнішні ринки вже з продукцією глибокої переробки?

Олександр Жемойда: Коли ми починаємо конкурувати з готовою продукцією, ми вимушені обвалювати заледве не до нижньої межі ціну, яка вже існує, лише з тієї простої причини, що нас не знають, нам не вистачає маркетингу, і що на цих ринках ще жорсткіша конкуренція, ніж на ринках сировинних. Але знову ж таки, ми дорослішаємо, і боротися за ринки з продукцією доданої вартості безперечно треба. Просто не менш важливо утримувати ті ринки, на яких ми вже присутні. Ніхто не заперечує, щоб Україна була експортером, скажімо, борошна №1 в світі. Для цього треба дуже небагато: мати сировину, яку можна переробити, мати відповідні потужності, які можуть перемолоти борошно, потужності, які можуть це все відвантажити, і людей, які знають, як це зробити. Ми маємо ці чотири складові, відповідно, як тільки на світовому ринку попит на борошно зростатиме, будуть змінюватися тенденції і впізнаваність країни. Як тільки нас почнуть ідентифікувати,  ми будемо задовольняти попит.

Kurkul.com: Багато фермерів говорять, що збувати продукцію за кордон буде легше, коли в нас сформується власна культура споживання. Тобто буде певна страховка для фермера, який у разі невдачі з експортом зможе реалізувати свій товар всередині країни. Згодні з цим?

Олександр Жемойда: У нас є група продуктів, за якими ми орієнтуємося виключно на внутрішній ринок. Існує зворотна ситуація - продукція має попит зовні, тому ми переорієнтовуємось і на зовнішні ринки. Виробник інколи вже навіть не звертає уваги на внутрішній ринок, дивиться на нього, як на запасний, куди завжди можна повернутися. При цьому решта виробників саме внутрішній ринок вважають для себе основним. В той же час є група товарів, які «впираються» в купівельну спроможність. Це прикро, і тягне за собою якісь рішення для виробника: або зупиняти виробництво, або продовжувати нарощувати виробництво, розуміючи, що якщо ж обсяги виробництва зростають, вартість одиниці продукції зменшується, конкурентоспроможність зростає, і вона потрапляє на зовнішній ринок. Тому експорт, як альтернативний ринок, існує паралельно з внутрішнім, і він доволі важливий.

Kurkul.com: Український мед майже в повному обсязі йде на експорт. Пасічники навіть вже створили певний рух, щоб бойкотувати трейдерів. Чому склалася така ситуація і як її вирішити?

Олександр Жемойда: Культура споживання меду в Україні насправді є, вона доволі глибока: кутя з медом, медяники, Медовий Спас. Мед — це традиційний продукт, але у людини немає потреби у споживанні певної денної норми меду, як, наприклад, буває з іншими продуктами. Ви ж не споживаєте мед бідонами чи літровими банками? Але є ринки, які споживають меду набагато більше. І знову-таки, бджолярі були обмежені у своєму виробництві до того моменту, поки не знайшли зовнішній ринок. Від цього не стало менше меду в Україні, ми не відчули якогось дискомфорту, але виробники проходять вже нові етапи еволюції: об'єднання, формування товарних партій, пошук прямих контактів з рітейлом, продаж під власними торговими марками тощо. Це вже еволюційні етапи галузі, яка через 5, 7, 10, 20 років буде чітко «викристалізована» в галузь. Буде мати свої правила, свою цехову культуру, поведінку, навіть лоббі, я думаю. Я вважаю, що це приклад галузі, яка завдяки експорту може цивілізуватися всередині країни.

Kurkul.com: Чи добре те, що останнім часом Україна стала «майданчиком» для вирощування певних культур чи виготовлення продукції, яка абсолютно не має попиту всередині країни й повністю йде на експорт? Наприклад, батат, чи ті ж равлики?

Олександр Жемойда: Це прекрасно. Це ті фермери, які першими ризикнули, відійшли від традиційних напрямків, першими спробували адаптувати свої наявні ресурси до попиту, який існує. Знаєте, світ не знав, що він любить iPhone до тих пір, поки він не з'явився. Я абсолютно захоплююся кожним українським виробником батату, як і тими, хто розводить равликів, абощо. Я вважаю, що це історія успіху. Дорога стає коротшою, як тільки ти зробив уже хоча б один крок. Тому таким «піонерам», як мінімум, завжди треба аплодувати й при нагоді сприяти будь-якими можливими методами.

Kurkul.com: Дякуємо за цікаву розмову!

© Вікторія Сумченко, Микола Сирота, Kurkul.com, 2017