Консультант Михайло Микитюк виховав не один десяток агрономів.

В ексклюзивному інтерв'ю Kurkul.com він розповів про протистояння «старої» і «нової» агрономічних шкіл, про те, як відрізнити безладну агрокомпанію від системно організованої і як правильно мотивувати агронома.

Kurkul.com: Михайле, розкажіть, чим відрізняється агрономічна служба в підприємстві з зембанком понад 10 тис. га від фермерського господарства?

Михайло Микитюк: Ви правильно поставили запитання, адже потрібно розрізняти види агрономічних служб  залежно від розміру земельного банку. Я вважаю, що їх умовно можна розділити на маленькі фермерські господарства з зембанком десь до 3 тис. га, середні — приблизно від 3 до 8 тис. га та великі — більше 8 тис. га. Окрім землі важливо, яка у компанії сівозміна та кількість вирощуваних культур.

В Україні явно простежуються два основні типи сівозміни: «зернова» (зернові культури, озимий ріпак, соняшник, частково кукурудза) і «соєва» (соя і кукурудза). У першому випадку, якщо  працюєш із чотирма культурами по дві озимі та ярі, відповідно, навантаження на агрономічну службу розподіляється протягом усього року. Частина робіт виконується під ярі, частина — під озимі.

Якщо «соя-кукурудза», то це дві ярі культури. Відповідно, цей же обсяг робіт на тій же площі потрібно провести удвічі швидше. Зростає пікове навантаження. Наприклад, посівна. У першому випадку для чотирьох культур ми маємо вісім тижнів на посів. У другому — тільки чотири тижні.

Kurkul.com: Повернемося до зембанку. Скажіть, чим агрокомпанії відрізняються між собою на практиці?

Михайло Микитюк: Вирощування сільськогосподарських культур — це більше тема творчості і меншою мірою — системності. Зазвичай всі дрібні агропідприємства я називаю господарствами однієї години. Тому що поля можна об'їхати буквально за одну годину. Зібрати інформацію про роботу господарства можна самостійно. Можеш знати в обличчя та на ім'я всіх своїх працівників, вибудувати індивідуальну систему відносин із кожною людиною. Це плюси.

У США і Європі ми бачимо багато прикладів таких підприємств, коли один фермер із синами або найманими працівниками обробляє свої землі. Обсяг необхідних ТМЦ (товарно-матеріальних цінностей — ред.) для таких площ завжди є на складі постачальників, що дозволяє вирішувати проблеми у міру їх виникнення. Мінусом у таких випадках є кількість гектарів, помножена на прибуток.

Агровиробництво вимагає більшого планування, системності, структуризації. Досить просте порівняння: майстерня і конвеєр. У майстерні — творимо, а на конвеєрі — штампуємо.

Kurkul.com: Як змінюється робота після розширення посівних площ?

Михайло Микитюк: Чим більше землі, тим більше часу йде на технологічні операції й операційне управління. Ти вже повинен вибудувати систему, в якій потрібно делегувати повноваження. Якщо це підприємство на 3-8 тис. га, у тебе має бути хоча б два-три фахівці, що закривають основні питання виробництва — інженерії та агрономії.

Зараз ми не беремо до уваги адміністративно-фінансовий блок, що насправді досить важливий, це тема окремої розмови. Чим далі ти йдеш у гектари, тим більше питань потрібно делегувати. Кількість працівників збільшується. У тебе з'являється директор підприємства, хоча, звичайно, ним може бути сам власник. З'являються головний інженер і головний агроном.

Kurkul.com: Що в цьому випадку означає «головний»? У нього в підпорядкуванні є своя команда?

Михайло Микитюк: Абсолютно вірно. Піраміду потрібно розширювати. І в ній з'являється директор із виробництва, у якого, в свою чергу, є служби головного агронома і головного інженера. На цьому етапі ми спостерігаємо формування служб підприємства.

Kurkul.com: Перш ніж перейти до агрономічної служби, давайте поговоримо про директора з виробництва.

Михайло Микитюк: Це досить нова посада, яка з’явилася на вимогу часу. У житті це умовно поліпшена версія обов'язків головного агронома, головного інженера або навіть фінансового директора. Основне його завдання — організація роботи виробничих служб підприємства. Підрозділи в підпорядкуванні: агрономічна, інженерна,  складська служби, логістика, бухгалтерія (оперативний облік), елеваторне господарство (якщо воно не виведене в окремий підрозділ) та постачання (ТМЦ, паливо, запчастини, будматеріали).

Директор із виробництва, по суті, є диригентом виробничого оркестру. У нього повинні бути знання, достатні для управління, контролю і прийняття рішень з урахуванням специфіки роботи всіх названих служб. Англійська назва — farm manager.

Це, в першу чергу, стратег, який визначає напрямок руху служб. Дуже важливо мати стратегічне мислення, здатність до аналітики, володіти вольовими якостями і харизмою. Оскільки основна його робота — персонал.

Kurkul.com: Щодо директора з агровиробництва розібралися. Наступна позиція — головний агроном.

Михайло Микитюк: Його основні завдання — технологічна складова виробництва: сівозміна, підбір сортів, гібридів, визначення стратегій гербіцидного захисту, розробка системи живлення рослин, визначення оптимальної системи обробки ґрунту, розробка технологічних карт тощо.

Це також складання заявок на покупку ТМЦ, графіків поставок, планування і виконання технологічних операцій, визначення необхідних кількісних, матеріальних, людських і технічних ресурсів. Плюс складання заявок на придбання сільгосптехніки, оперативне управління агрономічної службою.

Головний агроном — законодавець цього руху. Адже ці питання впливають на кінцевий результат роботи підприємства: а) кількість витрачених коштів на гектар, б) кількість отриманих коштів з гектара.

Kurkul.com: Тож продовжимо агрономічну ієрархію. Хто підпорядковується головному агроному?

Михайло Микитюк: Лінійний агроном — це людина, яка особисто перебуває 24 години біля працюючих агрегатів. Він безпосередньо відповідає за виконання технологічних операцій на даному полі. Також стежить за порядком, обігом ТМЦ, роботою механізаторів і механізмів, займається первинною бухгалтерською документацією.

Йому не треба нічого обстежувати, планувати. Основне завдання — отримати на руки «технологічку», де повинно бути написано, який процес і яким чином треба виконати.

При цьому необхідно контролювати, щоб цей процес був організований і виконаний якісно. Наприклад, головний агроном пише, що треба сіяти. А лінійний дивиться, як проведено посів. На скільки сантиметрів, наприклад. Тобто він стежить за якістю виконання технологічної операції.

Kurkul.com: Як має змінюватися кількість агрономів залежно від банку землі?

Михайло Микитюк: Дати однозначну відповідь на це питання — все одно, що відповісти на питання про середню температуру хворих у палаті. Неможливо відповісти без розуміння конкретного підприємства: де воно розташоване, як сконцентрована земля, які культури вирощують. Універсальної відповіді немає. З моєї практики, методом зворотного рахунку, коли ми рахуємо кількість гектарів, ділячи на кількість людей, зайнятих в агрономічної службі, — це приблизно 2-3 тис. га на одну людину.

Kurkul.com: Хто ще може бути в агрономічної службі?

Михайло Микитюк: У залежності від специфіки роботи підприємства, агрономічна служба може бути доповнена агрономом із наукової роботи, агрономом-овочівником, агрономом-насіннєводом.

Kurkul.com: Наскільки важливо правильно побудувати систему мотивації?

Михайло Микитюк: Насправді у сільському господарстві є дві важливі складові — земля, на якій ти працюєш, і команда, з якою працюєш. Повірте, більше немає важливих речей.

Якщо власник української аграрної компанії думає, що недоплачуючи людям, більше заробить — це велика помилка. Адже є мінімальний рівень доходу, який сьогодні продиктований часом і оточенням. Наприклад, нормальний прожитковий мінімум, що дозволяє людині відчувати мінімальний рівень комфорту — 8 тис. грн. Тобто потрібно або платити людині ці 8 тис. грн, або зробити так, щоб людина могла їх заробити. Занизивши зарплатню, не варто розраховувати на те, що людина обійдеться без цих 8 тис. грн. Працівник все одно буде шукати шляхи, як наблизитися до рівня власного комфорту. І далеко не завжди це відбувається вигідними для компанії методами.  Виходить, що сам запускаєш безглуздий механізм демотивації.

Для мене принципової різниці немає. Все залежить від конкретної людини, його професійних і людських якостей. Я їх беру в свою систему, вчу тому, що мені потрібно. Так, я з ними займаюся, витрачаю свій особистий час, дозволяю робити помилки. У кожній із цих шкіл є свої плюси і мінуси. Молоді люди більш мотивовані, легко навчаються, енергійні. Мінуси — відсутність досвіду роботи з культурами та колективами. Плюси старої школи — досвід, навички роботи з колективом, мінуси — догматизм, небажання вчитися, інертність.

Kurkul.com: Чи є між цими школами конфлікт?

Михайло Микитюк: Точно не такий масштабний, щоб приділяти цьому час.

Kurkul.com: Ваш типовий молодий спеціаліст — це випускник аграрного вузу?

Михайло Микитюк: Так. Інститут за п’ять років дає необхідний обсяг теоретичних знань і вміння аналізувати інформацію. Плюс є внутрішня мотивація до роботи. Цього для мене досить, щоб брати людину і починати працювати з нею.

Kurkul.com: Як контролювати агронома, і чи потрібно це робити?

Михайло Микитюк: Давайте подискутуємо. Поставлю зустрічне запитання: а чи тільки агрономів? А інших фахівців? І чи фахівців? А виробничі процеси? Чи можна робити це окремо?

Запропонував би розглянути питання ширше — контроль системи в цілому. А контроль роботи агрономів — це як один із елементів цієї системи. Особисто я в контролі бачу більше позитивних моментів, ніж негативних. У правильному вигляді він дозволяє отримувати об'єктивні відповіді на питання, що виникають. А це єдиний шлях до правильних висновків.

Kurkul.com: У чому це виражається?

Михайло Микитюк: Зараз є багато інструментів для виконання завдань контролю: GPS-моніторинг техніки, моніторинг виконання технологічних операцій, контроль виконання норм внесення добрив і пестицидів, норм висіву, супутникові знімки. Це дисциплінує систему, дає топ-менеджменту адекватне розуміння процесів, за допомогою цього ти зменшуєш імовірність появи помилок, що потім будуть дорого коштувати всій компанії.

© Костянтин Ткаченко, Kurkul.com, 2018 р.