Татарбунарський район Одеської області ― це регіон агровиробників, виноградників і вина. Сімейне фермерське господарство Валерія Петрова знаходиться саме в цьому традиційно виноробному регіоні. Виробництвом вина він займається вже 30 років і за цей час виховав справжню династію виноробів. До того ж, першим в Україні він почав робити органічні вина.

Чи вигідно зараз займатись органічним виноробством, як живеться дрібному виробнику в Україні та якою була історія цього невеликого підприємства ― про це Валерій Петров розповів нам у ексклюзивному інтерв’ю.

Kurkul.com: Розкажіть, як Ви стали виноробом?

Валерій Петров: Це було на зорі юності, в Бессарабії ми починали. Я - інженер-будівельник, дружина ― медик. Після інституту прийшли,  треба було щось робити. Я проаналізував, що в Бессарабії жили наші предки з вічарства і виноградарства.

Вівчарство розвивалося тому, що там степи, і вівці їдять 33 види трав, а кози, до речі, ― 37. І виноробство у них було, але таке: як гарний врожай, то нижча ціна, дохід отримували однаковий. Проте було в кожному господарстві по 3-5  га виноградників. Ми вирішили зайнятися виноградарством.

Дружина потім стала технологом-виноробом, потім син виріс ― теж технолог-винороб. Донька вже агроном-виноградар. На наших перших виноградниках діти і вчилися обрізати, і доглядати за виноградом. І ось всі практично виросли на цих виноградниках. Тому ми продовжуємо цю традицію. Вже й внуки підтягуються до цієї справи.

Я внуку кажу, що навіть якщо ти будеш знати погано предмети в школі, то дегустацію вин, як сомельє, пройдеш запросто. А професія ця зараз в тренді в Україні і не тільки. Це, звичайно, жартома. Ну, а в принципі, вся сім’я працює на виноробство.

Kurkul.com: Скільки вже років у цій справі?

Валерій Петров: У 1988 році ми посадили перший виноградник. Вже 30 років пройшло. А я був тоді головою сільської ради, і якраз вийшов указ Горбачова про «сухий закон», що треба викорчовувати виноградники. То ми вирішили тоді експериментально невелику частину щепити їх на столові сорти, але щеплення на кореню пройшло невдало. Потім пройшов час, Союзу не стало, і залишилися наші виноградники цілі.

Kurkul.com: Як зараз працюється дрібним виноробам в Україні?

Валерій Петров: Зараз це, як валіза без ручки: важко нести і шкода покинути. Тому що вже посаджені виноградники і вже є певні напрацювання. Але є бюрократія, яка сьогодні не дає розвитку. Я побував на всіх континентах, де вирощують виноград: і в Канаді в Ніагарській долині, і в долині Напа США, і в Новій Зеландії, в Південній Африці, в Чилі, в Європі — у Франції, Італії, Німеччині, Угорщині, Румунії,  Ізраїлі. Безбожне законодавство щодо розвитку малого виноробства — лише у нас. Ми намагаємося змінювати його, але це дуже важко виходить.

Kurkul.com: А чи багато у нас людей, згодних купувати терруарні місцеві вина?

Валерій Петров: Звичайно, якщо подивитися на досвід Франції, то там у кожному містечку - 30-40 малих виноробів. Там є великий вибір і конкуренція. А наше законодавство сьогодні не дозволяє нам розвивати мале виноробство в Україні. Бо там 140-150 пунктів треба виконати, щоб виробити пляшку вина.

У покупців немає розуміння того, що таке справжнє вино. Тому мале виноробство бореться також і з фальсифікатом. А боротися з фальсифікатом — це дати якісний продукт. І от даємо якісний, але, на жаль, всі ці бюрократичні пункти треба виконувати. А вони розраховані на гігантські підприємства: і пожежні водойми, і все інше. А малі винороби ще не можуть виконати ці умови, бо немає розробок для малих підприємств. Не потрібні ж йому пожежні водойми чи ще якісь спеціальні споруди.

Невелике підприємство зате може виробляти більш якісну продукцію, але це може оцінити лише споживач. Великі (виноолігархи) підприємства, які намагаються виробляти масовий продукт із придбаної сировини, звичайно, конкуренти і вони проти розвитку малих виноробів.

Kurkul.com: І як ви дієте в такій ситуації?

Валерій Петров: Ми думали, що ми будемо не гірші, ніж французи, але вимушені скорочувати площі, тому що сьогодні реалізація натуральних вин і просування їх в Україні неможливі, купа таких от перешкод бюрократичних, затримок. І тому ми починаємо скорочувати виробництво, робимо тільки те, що ми можемо реалізувати, дати народу, щоб спробував. . І намагаємося на виставках робити дегустації, для того щоб люди спробували, відчули цей смак, різницю між винами. Покупець, який дегустує наші вина, отримує власні враження, в нього залишається післясмак, і він буде підтримувати малих виноробів, які дійсно роблять якісні вина.

Kurkul.com: Органічні вина — це маркетинговий хід, щоб знайти свою нішу на ринку?

Валерій Петров: Я скажу, що це - не від хорошого життя. Ми почали без добрив, не вистачало грошей... А потім прийшли до такої думки, що коли земля три роки відпочивала від добрив, можна її розвивати як органічну. Ми приготували землю, потім сертифікували й отримали органічний сертифікат на землю. Потім сертифікували рослинництво в органіці. Зараз у нас усе виробляється баз хімічних засобів захисту і додавання добрив. А потім вже на основі цих сертифікатів сертифікували органічне вино. Щоб зрозуміти чим воно відрізняється від магазинного, треба спробувати і порівняти. Як кажуть в Одесі, — це дві великі різниці, але це і великі витрати.

Kurkul.com: Які сорти вирощуєте? Це «велика світова шістка» чи щось іще?

Валерій Петров: В основному, так, це відомі в світі сорти: Каберне, Мерло, Шардоне, Аліготе трошки, Трамінера трошки є і Мускат одеський — із наших районованих сортів. Щодо останнього, то уже немає академіка, який виростив сорт, і навіть його донька приїздила до нас дивитися на виноградник, тому що практично він залишився тільки у нас. Це технічний мускатний сорт. Тому ми і мускатні вина робимо. Потроху всього: 9 найменувань вин маємо із цих сортів винограду. Наприклад, є у нас виноградники, де ми виноград залишаємо спеціально, щоб він набрався цукру, робимо з нього напівсухе вино, яке назвали «Діана» на честь нашої доньки. Але скільки не кажи «халва», в роті солодше не стане — це треба дегустувати (сміється).

Kurkul.com: Скільки випускаєте продукції на рік?

Валерій Петров: Десь до 15 тис. пляшок. Більше ми не зможемо — немає реалізації. Наші вина дорогі. Чому? Тому що ми не вносимо хімію, не вносимо всі засоби, необхідні для інтенсивного виробництва. Відповідно, збираємо урожай до 2 т/га — це дуже обмежена урожайність. Хоча при внесенні добрив ми могли б збільшити виробництво.

Kurkul.com: Реалізація йде тільки на внутрішньому ринку?

Валерій Петров: Нам до зовнішнього ринку ще далеко, Україна ще не знає, що таке справжнє вино. Коли я їздив закордон, у Францію, наприклад, то там вони знають, приходять, дегустують. Навіть чилієць говорив: «Чому у вас такі дешеві вина, ваше вино зокрема?». Чому дешеве вино? Тому, що яка країна, яка купівельна спроможність людей, так й ціна. Тому що органічні вина в світі цінуються на один порядок вище.

В Ізраїлі мені теж говорили: «Ви ж знаєте, що продаєте золото. Тому що в нас практично вже півметра хімії в землі, яка зрошується». А я йому: «Знаємо, але наше золото ось стільки коштує».

Kurkul.com: Чому така різниця в ціні органічного та звичайного вина?

Валерій Петров: У нас в Україні різниця невелика. А взагалі вона є тому, що і якісне неорганічне вино , консервують в пляшках сірчаним ангідридом, і вино зберігається довше.

Ми робимо інакше: зберігаємо вино у великих ємностях при температурі 10-12 0С і тільки при реалізації розливаємо в пляшки. І є досить невеликий період між розливом і споживанням та відповідний температурний режим. Якби ми обробляли ангідридом, консервантом, то воно б зберігалося і рік, і два в пляшках.

Kurkul.com: Та все ж при вирощуванні якісь дозволені препарати застосовуєте?

Валерій Петров: Так, є препарати органічні, сертифіковані в нас. Нас дуже жорстко контролює Органік Стандарт і пов’язані з ними контролюючі організації. Наприклад, спонтанна перевірка: прийшли, відібрали листя, направили в німецьку лабораторію, звідти прийшла відповідь, що немає хімічних засобів обробки. І ще рахунок — 20 тис. за проведення аналізу. Розумієте, це дуже дороге задоволення. Тому органічне вино не може бути дешевим. Тому ми намагаємося  прищеплювати людям культуру споживання натуральних продуктів, хоча якість коштує дорожче.

© Микола Сирота, Kurkul.com, 2018 р.