Вітчизняні аграрії все частіше називають Україну зоною ризикованого землеробства. Щороку ризик втратити врожаю через посуху або градобій для українського фермера стає суворою та нещадною реальністю. Пошук нових рішень — стійких сортів і гібридів, зрошування, інноваційні системи живлення і захисту рослин — стає запорукою успіху багатьох господарств.

Буває так, що фермери Сумщини або Чернігівщини засмучуються, адже в розпал сезону на їхніх полях випадає лише 500 мм опадів замість очікуваних 800. Але на півдні України є господарства, які по-своєму «святкують» навіть 350 мм продуктивної вологи. Саме в нетипових екстремальних умовах працює державне підприємство дослідне господарство «Андріївське» Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії наук України в Білгород-Дністровському районі на Одещині.

Про те, як державному господарству вдається не просто виживати в самому пеклі…ой, серці Одеської області, а й отримувати пристойні для свого регіону врожаї, редакції Kurkul.com розповіла директор ДП ДГ «Андріївське» ОДСДС НААН України Ольга Лук’янчук.

Kurkul.com: Ольго Григорівно, вирощуванням яких культур у таких умовах займається ДП ДГ «Андріївське»?

Ольга Лук’янчук: У нас господарство середньої величини — обробляємо 5 199 га ріллі. На цій землі вирощуємо 1,5 тис. га озимої пшениці, 1,2 тис. га озимого ячменю, 850 га соняшника, 450 га зернової і 157 га силосної кукурудзи. Також у сівозміні є сорго, горох, нут, сочевиця, олійний льон та багаторічні трави.

Основний напрям діяльності — насінництво. Колись «Андріївське» було одним із найпотужніших насіннєвих господарств, але після здобуття Україною незалежності виникли деякі складнощі. Нині, якщо не помиляюся, це єдине в районі господарство з нерозпайованою землею. Протягом останніх десятиліть нам вдалося стати конкурентоспроможними на півдні України, оскільки вирощуємо і реалізуємо адаптовані до місцевих умов сорти зернових вітчизняної селекції.

Зрештою, сьогодні у господарстві маємо 28 сортів пшениці та 7 сортів ячменю. Зараз переглядаємо цей підхід та плануємо зосередитися на вирощуванні кількох найбільш продуктивних, сильних і стійких сортів озимини, аби задовольнити потреби українських сільгоспвиробників.

Також є звичайні товарні посіви, але за наявних агрокліматичних умов нам дуже складно конкурувати з сільгоспвиробниками інших регіонів.

Утримуємо на власній фермі 330 червоних степових корів, із них 100 голів — дійні. Найближчим часом плануємо оновити поголів’я чорно-рябою породою. Але тваринництво в нашому регіоні, мабуть, ще більш ризиковане, ніж рослинництво. По-перше, у нас дуже бідна кормова база — уже в травні сінокоси й силосні культури «згорають». А по-друге, тваринам, особливо влітку, просто важко пережити високу температуру повітря.

Читайте також Тетяна Ляшенко: секрет «Відродження» — постійний пошук найкращої генетики

Kurkul.com: Розкажіть трохи про умови, в яких доводиться працювати господарству.

Ольга Лук’янчук: Ми тут, у Білгород-Дністровському районі Одеської області, як і в інших частинах нашого регіону, маємо надзвичайно складні умови для ведення сільського господарства.

Колеги з інших регіонів засмучуються, коли отримують абсолютно пристойні, як на мене, 380-600 мм опадів. Для нас, аграріїв Одещини, уже давно стало нормою 150-350 мм. Причому основна частина цих опадів припадає на зимовий період, а влітку посіви страждають від страшної посухи.

Торік восени ми зробили все, що від нас залежало: якісно обробили ґрунти, внесли добрива, посіяли оброблене насіння. Але до початку 2019 року вологи на полях катастрофічно бракувало. Зерно не дало дружних рівних сходів, або рослини, які змогли пробитися, не встигли належним чином розкущитися.

Тішимося, адже в грудні пройшли невеликі дощі, й протягом січня поля отримали аж 60 мм опадів. Верхній шар ґрунту наситився життєдайною вологою, якої має вистачити для росту озимих культур. Тож станом на початок лютого із 2,7 тис. га озимих у гарному стані були близько 500-600 га посівів, у задовільному — 700 га і ще близько 550 га залишалися в стані шильця. Протягом останнього місяця озимі пшениця і ячмінь пройшли яровизацію та формують майбутній врожай.

Поки не беремося прогнозувати розвиток подій із ярими культурами. У метровому шарі ґрунту майже немає запасу вологи. Тому яким буде сезон соняшника і кукурудзи цьогоріч у нашому регіоні, поки страшно уявити.

Є сподівання,  що все-таки весна і літо принесуть опади. І хоч ми робимо в нашій зоні все необхідне, але насправді маємо дуже великі сподівання на Бога з приводу опадів та врожаю…

Kurkul.com: Яку врожайність показують культури в таких складних умовах?

Ольга Лук’янчук: При сукупних витратах на насіння, добрива, засоби захисту чи пальне підприємствам нашої зони дуже складно отримувати солідні врожаї та  працювати на великий прибуток.

Хорошим роком вважаємо той, коли випало хоча б 350-360 мм опадів.

Успішним виявився 2017 рік, коли ми отримали аж 390 мм. Тоді і врожаї були супер: соняшника зібрали по 2,8-3,5 т/га при традиційних 1,5-2 т/га та кукурудзи — аж по 7,3 т/га, тоді як раніше святкували, коли збирали принаймні 4-5 т/га!

Імовірно, нам дещо допоміг експеримент. Того року ми вперше заклали демонстраційні ділянки з гібридами Євраліс та взяли насіння цього виробника для товарних посівів. Зрештою, результатом були задоволені.

Читайте також Олександр Дацюк: Рух вперед — тільки завдяки підвищенню врожайності

Kurkul.com: Як господарство пристосувалося до агрокліматичних умов регіону?

Ольга Лук’янчук: Ми чудово розуміємо, що найбільш рентабельними культурами для нас  є соняшник і ріпак. Водночас не з чуток знаю про їхній вплив на якість ґрунтів. Тож аби трохи «відійти» від соняшника, додаємо у сівозміну багаторічні трави, бобові, зокрема нут, горох і сочевицю, а недавно пробували вирощувати олійний  льон.

Для мене дуже важливе відновлення ґрунтів, протягом всього часу роботи в ДП ДГ «Андріївське» ми наполягали на впровадження доступних, але важливих технологій. Зрештою, ми є чи не єдиним господарством у Білгород-Дністровському районі, у якого, згідно районним лабораторним дослідженням, рівень гумусу не впав, а навіть на деяких полях поліпшився протягом останніх 7 років. У нас цей показник стабільно тримається в межах 3,4-4,2%.

Також ми коригуємо під себе норми внесення мінеральних добрив. Традиційно даємо на поля при посіві близько 100 кг/га нітроамофоски, і вважаємо, що цього досить. Калій у  нас у ґрунті є, азоту і фосфору теж вистачає. А в посушливих умовах надлишкові добрива навіть забирають від рослин вологу. Тож і при невеликих нормах внесення культурам буде цього достатньо.

Через нестачу вологи в землі все частіше практикуємо листове підживлення. По-перше, позакореневе внесення вимагає відносно менших норм, а робочий розчин з корисними речовинами, діючи через лист, не підсушує кореневу систему. Мікродобрива працюють швидко. По-друге, листове підживлення з додаванням гуматів і бору дозволяє зняти стрес рослини та підвищити її імунітет. Першу обробку здійснюємо у фазі 6-8 листочків, другу — ближче до наливу зерна чи бобів.

Раніше листове підживлення застосовували переважно на зернових, але з упевненістю скажу, що останнім часом до цієї технології переходимо потихеньку на всіх культурах.

Kurkul.com: Які критерії вибору насіннєвого матеріалу визначає «Андріївське»?

Ольга Лук’янчук: Дивлячись на погодні умови останніх років, деякі речі вже не можна назвати винятково проблемою південного регіону. Проблема сильної посухи чи дефіциту опадів вже не є локальною, а все більше переміщується на північ.

Уже в наші дні аграрії Тернопільської чи Полтавської областей кажуть, що влітку в них на полях немає дощу, а відтак частіше звертають увагу на посухо- і жаростійкі сорти та гібриди основних сільгоспкультур. Цілком імовірно, що скоро цю проблему ще частіше підніматимуть на загальнонаціональному рівні.

Але перед нами постає питання: що ж далі вирощувати в умовах, які з року в рік стають складнішими? Жартома з колегами кажемо, що таки доведеться освоїти технологію вирощування бананів чи ананасів.

Селекціонери працюють над удосконаленням насіннєвого матеріалу, піднімають посухостійкість, жаростійкість, тож маємо всі шанси навчитися вирощувати рекордні врожаї і в нашому особливому регіоні. У нашому випадку головне, аби зерно встигло «налитися» до появи критичних температур.

Ми, потужне насіннєве господарство, маємо великий досвід вирощування культур як української, так і іноземної селекції.

Наприклад, сіємо озимі пшеницю і ячмінь з Одеського селекційного генетичного інституту. Ці сорти добре зарекомендували себе: витримують різкі температурні перепади, посуху, а деякі нові мають короткий період яровизації, що надзвичайно важливо для нашого регіону. З упевненістю скажу: вітчизняні науковці досягли великих успіхів в адаптації озимих зернових до посушливих умов півдня та інших регіонів України.

У цей же час ми суттєво відстаємо у пристосуванні соняшника і кукурудзи до агрокліматичних змін. Однак із цією задачею прекрасно справляються міжнародні компанії, як-от Євраліс Семенс. Переконалася в цьому на власні очі під час візиту до лабораторії цієї компанії у Франції. Євраліс інвестує величезні гроші у розробку нових сортів і гібридів, відтак фермери завжди можуть розраховувати на підтверджену якість насіннєвого матеріалу.

Звичайно, можна купити насіння дешевше, але є великий ризик не отримати з цього нічого. Фермер раз зекономить, але в будь-який момент на полі його може очікувати сюрприз, наприклад, у вигляді «драконів» — рослин батьківської форми, яких би не мало бути в насіннєвому матеріалі, абощо…

А буває так, що можна отримати насіння з низьким потенціалом врожайності. І скільки б не вкладав у нього, але все одно «вище голови не стрибнеш». Коли ж якість гібридизації насіннєвого матеріалу висока, то у фермера є всі шанси отримати заплановану врожайність, а то і вдвічі-тричі більше. Тому якісне насіння не може бути дешевим просто з принципу.

Я цим живу, то повинна все знати про своє виробництво. Узагалі не можна працювати з насінням, якщо не знаєш, звідки воно взялося.

Kurkul.com: Як у господарстві перевіряєте потенціал гібридів на практиці?

Ольга Лук’янчук: До 2017 року ДП ДГ «Андріївське» працювало лише з насінням своєї селекції. Але згодом вирішили спробувати насіннєвий матеріал закордонних виробників Тоді ж у 2017 році вперше заклали демонстраційні ділянки кількох провідних компаній і одночасно ввели кілька нових для нас сортів і гібридів у товарне виробництво. Усього відвели на демоділянки близько 42 га землі.

Одним із перших вибрали гібрид соняшника ЕС Яніс, який мене не підвів і показав хороший результат. Треба зазначити, що всі демонстраційні посіви ми «зрівнюємо» в умовах. Тобто не вносимо добрив та не працюємо фунгіцидами. У системі захисту залишаємо лише базову гербіцидну обробку. Чому ми так робимо? Не у всіх, хто сіятиме той чи інший гібрид, є можливість працювати повністю з усією схемою захисту рослин. Ми повинні побачити, як на чистому полі без додаткового підживлення та фунгіцидного захисту розкриває свій потенціал кожен гібрид.

Коли зайшли збирати соняшник ЕС Яніс, то, попри велику посуху, він видав врожайність на рівні 2,8 т/га. Причому кошик і саме насіння було виповнене на 100%. Пошкодували, що посіяли тільки третю частину від загальної площі.

Торік теж заклали демонстраційне поле, де посіяли соняшник і кукурудзу виробництва Євраліс Семенс, а згодом прийняли масштабний день поля, щоб поділитися досвідом із колегами. Зрештою, за результатами демонстраційних і товарних посівів минулого року самі вже гарантовано вибрали певні гібриди кукурудзи.

А вже у 2019 році плануємо закласти лише під гібридами Євраліс демонстраційну ділянку площею 15 га. Знову будемо випробовувати соняшник та кукурудзу, а також спробуємо посіяти й виростити сорго.

Крім того, побачивши, як працюють визначені гібриди саме в наших суворих умовах, ми вирішили збільшити загальні площі товарного виробництва з насінням виробництва Євраліс до 350-400 га. Навіщо нам ризикувати і сіяти те, що дає врожайність 1,5 т/га, коли можна отримувати мінімум на тонну більше?

Крім того, що компанія виробляє і постачає якісний насіннєвий матеріал, подобається професійне спілкування з регіональним менеджером. Хоч і маю великий досвід у сільському господарстві, але вважаю, що іноді краще перепитати щось по 10 разів і за це не має бути соромно. Людина повинна вчитися протягом життя, бо не можна за один раз вивчити все, особливо в агросфері. Якщо агроном перестає вчитися, то на 100% він деградує як спеціаліст.

Ні для кого не секрет, що багато державних підприємств переживають не найкращі часи. Ми, наприклад, відчуваємо суттєве податкове навантаження: податок на прибуток сплачуємо в розмірі 75%. Відтак коштів на розвиток залишається мало або майже не залишається взагалі. Але дуже цінуємо, коли компанії-виробники, як Євраліс, ідуть нам назустріч і працюють за рахунок кредитування. Тобто спочатку ми сплачуємо 20% від суми закупівлі, а решту виплачуємо з отриманих за врожай коштів.

Kurkul.com: Які ще особливості господарювання у своєму регіоні можете відмітити?

Ольга Лук’янчук: Оскільки ми вирощуємо і виробляємо насіннєвий матеріал різних культур, то зобов’язані теж гарантувати відмінну якість та чистоту насіння. Скласти план посіву, коли в господарстві є більше 30 сортів і кожному відведено близько 20-50 га, і реалізувати це на практиці насправді надзвичайно складно.

Але, як на мене, насінництво того варте. Хоча останнім часом різниця між товарним і насіннєвим матеріалом складала якихось дві, три або чотири гривні. Часом сенсу цієї праці не розумієш не тільки ти, а й люди довкола. Адже насправді це дуже ресурсозатратне виробництво. Але, з іншого боку, розуміємо, що тут, у насіннєвому господарстві НААН, ми по-хорошому схиблені на цій справі. На жаль, у нашій державі, щоб займатися насінництвом, сьогодні треба бути й справді трохи божевільним…

Вирощений матеріал доробляємо на двох насіннєвих лініях PETKUS. Протягом останніх двох років ми спромоглися їх відремонтувати та частково накрили одну. Маємо власну лабораторію на току та 8 складів, де в мішках можемо зберігати до 13-15 тисяч т.

Також намагаємося стежити за останніми новинками у сільгоспвиробництві та, по можливості, брати їх собі на озброєння. Не так давно змогли придбати три сівалки точного висіву Kverneland Optima та посівний комплекс John Deere. Це помітно  допомагає оптимізувати роботу на полях: кинули в землю на однакову глибину і відстань точну кількість насіння — вже за день-два навіть у наших умовах маємо сім'ядолі зверху. Рослини сходять дружно, незважаючи на посуху, витягуються і формують врожай.

Ще купили самохідний обприскувач John Deere, завдяки якому суттєво скоротили тривалість обробок. Тепер за потреби можемо успішно поєднувати внесення фунгіцидів і листове підживлення.

Маємо в господарстві подрібнювач стерні, щоб «заробляти» в землю пожнивні рештки. Це, як і дотримання сівозміни та внесення добрив, допомагає нам покращувати якість ґрунтів.

Kurkul.com: Що допомагає працювати у таких складних умовах?

Ольга Лук’янчук: Колись мені одна мудра лікарка сказала, що 99% успіху у боротьбі із хворобою — це ваше ставлення до неї. Так само і в сільському господарстві. Сільське господарство — це велика, але прекрасна хвороба.  Буває, часом стою і думаю, навіщо воно мені треба? А потім кидаю всю плутанину в кабінеті і йду навесні в поля. Там все зеленіє, сходить, фруктові дерева у лісополосах між полями вкриваються цвітом, запах стоїть неймовірний… І я розумію, що пропала тут надовго.

Потім милуюся, коли пшениця викидає колос і наливає. Іду полем, наче морем… Так і працюємо!

Kurkul.com: Ольго Григорівно, спасибі величезне за таку приємну й змістовну розмову! Рясних дощів та прекрасних врожаїв!

© Катя Капустіна, Kurkul.com, 2019.