За кордон всі їхать звикли,
Ще й за гроші немалі,
А моя рідня велика
Проживає у селі!
Хтось поїде у відпустку
На Мальдіви, в Сінгапур,
А я хочу на Вкраїні
До села зробити тур!

Розпочинаючи з української пісні, хочеться зауважити, що у європейських країнах жителі міст все більше надають перевагу відпочинку у селі, ніж на морях. Туристів із великих міст приваблюють мальовничі ландшафти, затишна атмосфера селищ і гостинність власників садиб. А що з таким видом туризму в Україні, чи готові українці їхати відпочивати у село? Kurkul.com вирішив дізнатися, чим «живе» зараз сільський зелений туризм. Голова Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму Богдан Пранничук розповідає про його стан, перспективи і розвиток.

Kurkul.com: Чим сільський туризм в Україні відрізняється від інших країн?

Богдан Пранничук: Я би сказав так — блідо виглядає український сільський туризм на фоні туризму на Заході. Там це у тренді, люди прагнуть виїхати з міста у село і відпочивати. Але знову ж таки, ми не маємо державної підтримки. Якщо взяти наших сусідів із Білорусії, там серйозна підтримка з боку держави у доступності кредитів та організації. Наприклад, я сьогодні не можу збирати членські внески, хоча б тому, що потрібно тримати бухгалтера. А на його заробітну плату коштів ми не маємо. Якщо оцінювати Закарпаття у порівнянні з іншими регіонами України, то у нас сільський туризм на високому рівні. Колись, за радянських часів, він не називався сільським туризмом. Просто туристів, які не вміщалися на турбази, розселяли по садибах людей. Зараз такі садиби вважаються часткою зеленого туризму. Нині немає окремого закону, що регулює нашу діяльність, але вже зареєстровано декілька законопроектів. Я був у  Києві, коли обговорювались деякі з них — є дуже сильні законопроекти, наприклад, № 2232а Про внесення змін до Закону України «Про особисте селянське господарство» щодо розвитку сільського зеленого туризму.

Kurkul.com: Чи є перспектива займатись таким бізнесом взагалі?

Богдан Пранничук: У Карпатському регіоні, на півдні України, де добре розвинена інфраструктура села, де є, наприклад, мальовнича природа — є сенс розвивати сільський туризм. У промислово розвинутих областях немає перспективи, можна і не старатися. Якщо регіон має природу, є можливість отримати закордонну допомогу для розвитку. Коли я ще представляв швейцарський експертний корпус у Закарпатській області, ми привозили кількох експертів у різних галузях, у тому числі туризму. Вони оцінюють ситуацію у регіоні. І коли експерти перетнули кордон та заїхали у Закарпаття, перший вигук був: «Це Швейцарія!». Але, на жаль, у нас немає доріг, транспортного сполучення. Іноземні туристи, які постоять у черзі на кордоні по 5-6 годин, потім проїдуться на своїй машині нашими дорогами, другий раз вже не приїжджають.

Kurkul.com: Які регіони найбільш сприятливі для такого сільського туризму?

Богдан Пранничук: Закарпаття, Івано-Франківщина, Прикарпаття, Львівщина, також цікава Волинь, Запорізька, Херсонська області, чому б і ні. Було б цікаво зробити мапу, де розмістити всі туристичні продукти, якими користуються туристи: історичні місця і центри України. Нині дуже гарно у Кам'янець-Подільському, Львові, там розвивається  туризм, проводяться фестивалі. Ми теж започатковуємо фестивалі. Я засновник фестивалю «Гуцульська бриндзя», де збиралися люди подивитися на нашу місцевість, спілкувалися один з одним, була концертна програма, національний одяг та страви. Зараз ми його поки що не проводимо, але плануємо відновити.

Kurkul.com: Яку роль сільський туризм відіграє у розвитку села?

Богдан Пранничук: Вплив, я думаю, досить значний. Але точних досліджень ніде не зустрічав. Думаю, людям, що живуть у місті, було б цікаво збирати ту ж ягоду, чи суницю садову на Закарпатті. Але це потрібно популяризувати, розказувати про екологічне землеробство, садівництво. Я стверджую, що не тільки зелений туризм, а й біотуризм треба розвивати, коли люди приїжджають милуватися красою, яку нам подарував Бог. У Канаді санаторії, реабілітаційні центри будують у хвойному лісі, щоб люди там перебували і дихали повітрям, що позитивно впливає на здоров'я. У нас цього немає, є мінеральна, термальна вода. Лише у с. Косино є один басейн, куди люди приїжджають з інших областей лікуватися.

Kurkul.com: З чого варто почати, наприклад, фермеру, який би хотів бачити у себе туристів?

Богдан Пранничук: В агротуризмі фермер, який хотів би приваблювати людей, має створити умови для проживання. Сьогодні власники садиб мають право надавати послуги тимчасового проживання і харчування. Звісно, якщо на фермі є свинарник, то подалі від нього, але щоб можна було подивитися на тих же тварин. Щоб мама приїхала до села і показала дитині, що молоко не просто в супермаркеті продають, а його дає коза чи корова.

Kurkul.com: Чи є процедура реєстрації такого виду діяльності в Україні?

Богдан Пранничук: У постанові № 297 Кабінету Міністрів розписано порядок надання таких послуг, і роз'яснено, як власникам садиб реєструватися у сільській раді. Якщо сільська рада не активна, то вона повинна знати про існування такого наміру, і більше не втручатися у роботу фермера. Якщо депутатська група активна, вони знають, що у селі працюють 12 садиб, які приймають стільки-то туристів, вони у курсі цифр, статистики, знають, де розмістити гостей. Але все має рекомендаційний характер, держава не вимагає цього. На мою думку, десь у тій же постанові Кабінету Міністрів потрібно було делегувати ці обов'язки, скажімо, громадській організації. Тоді була б статистика і можна було б зареєструвати, вести журнал.

Kurkul.com: З якими підводними каменями може стикнутися господарство, яке займається сільським туризмом?

Богдан Пранничук: Можу навести декілька прикладів із життя, бо надаю консультації власникам садиб. Наприклад, перший, іноді приходять з енергонагляду і повідомляють, що ви повинні платити за електроенергію збільшений тариф. Але якщо власник має статус садиби, контролюючі органи не мають права без дозволу її перевіряти. Це приватна власність. Відповідно діє і газова служба. Колись приходили з управління захисту прав споживачів. Але, як правило, це поодинокі випадки. Я не можу сьогодні пожалітися, що до нас хтось приходить. Взагалі людина, котра має зайву житлову площу, приймає гостей, вона вже вважається самозайнятою, вона ж не піде до державних установ відносити кошти лише тому, що сама заробляє. Як правило, таким починають займатися лікарі, фельдшери, медсестри, вчителі, так звана сільська інтелігенція. Тому це не є основною діяльністю.

Kurkul.com: Наскільки інвестиційно привабливим є такий вид діяльності?

Богдан Пранничук: Я думаю, що це приваблива галузь, просто про неї мало хто знає.  Часто зустрічаюся з людьми, які можуть похвалитися двома вищими освітами, а не знають що таке зелений туризм. Чому це гарні інвестиції? Закарпаття знаходиться у гарних кліматичних умовах, недалеко від ближніх Європейських столиць, ближче, ніж до Києва. Ми маємо інформацію про об'єкти, які можна купити, реконструювати, модернізувати.

Kurkul.com: На який прибуток може розраховувати фермер, який планує запровадити такий вид послуг?

Богдан Пранничук: Це буде залежати від того, скільки осіб він може прийняти. У постанові міністерства сказано, що садиба має право прийняти одночасно до тридцяти осіб, до цього було положення про дев'ять осіб. Як правило, більше 10-15 осіб невеликі фермерські господарства не приймають. Якщо буде тридцять і більше, то вже правильно зобов'язати власника садиби зареєструватися, як ФОП. Все буде залежати від того, наскільки він зможе привабити своїх гостей, все індивідуально. Можна зробити зручні умови, модернізацію, і люди приїжджатимуть. Але буває так, коли на семінарах з депутатами, сільськими головами кажуть: «Все Богдане, ми можемо займатися зеленим туризмом, є дві хати з євроремонтом». Але повинна бути автентика, ремонт у стилістиці регіону. У мене навіть колись була мрія зробити багатонаціональне Закарпаття, де була б характерна румунська хата, угорська з характерною кухнею, словацька тощо.

Kurkul.com: Чи є конкретні господарства, що досягли успіху у сфері сільського туризму?

Богдан Пранничук: У нас є такі господарства, які мають свою продукцію, продають її і займаються агротуризмом. Але знову ж таки, ми роздрібнені, фермери відносяться до Мінагрополітики, колись і нас пробували туди віднести, потім зеленим туризмом керувало Міністерство культури і туризму, тепер вже такого немає.

Kurkul.com: Чи може такий сільський туризм стати основним джерелом заробітку для господарства?

Богдан Пранничук: У нас є такі сім'ї у Хустському районі. Люди залишили основну роботу та займаються тільки прийомом туристів. Зараз основна задача переходити від кількості до якості. Мене, наприклад, хвилює питання безпеки поводження туристів, оскільки буває, що там десь дитина впала в яму, чи ще щось. Ми це все обов'язково проговорюємо, розказуємо, говоримо про поведінку у горах, що треба інструктувати людей і т. д. Тобто говоримо про якість надання послуг і безпеку для гостей. Ще одне дуже важливе питання, яке мені вдалося протягнути в обласну програму розвитку туризму — доступність для людей з особливими потребами. Це надзвичайно важливо.

Kurkul.com: Який Ваш прогноз на короткострокову і довгострокову перспективу  для сільського і агротуризму в Україні?

Богдан Пранничук: Перспектива є, потрібно достукатись до владних кабінетів, де б ці питання зрозуміли, перейнялися проблематикою, і, можливо, десь чисто організаційно могли б допомогти з боку держави. В ідеалі це було б добре, якби бізнес об'єднався з  громадськими організаціями, створили таку у плані передачі інформації та координації. Туризм знаходиться у тіні, це загальновизнаний відомий факт, як і багато інших галузей. Хочеться, щоб центральна влада все-таки звернула увагу на регіони, які у цьому плані перспективні та, можливо, десь змінять законодавство для того, щоб можна було отримати кредити. Якщо ми сьогодні беремо кредит, то він під 25%, а то і 30%, і хто на це піде, це самовбивство. А якщо було б, як у Білорусії — від п'яти відсотків річних, можна було б побудувати красивий будинок і приймати гостей,  оздоровлювати людей. Люди на власних садибах завжди нададуть послуги набагато дешевше, ніж, скажімо, в якомусь санаторії. І не всі люди мають можливість поїхати у Туреччину, Грецію чи у Єгипет, тому для людей з невеликими статками це теж доступно. Ось де перспектива, і тому я хочу, щоб ми називали зелений туризм соціальним підприємництвом.

© Єлизавета Кудиненко, Андрій Яцина, Kurkul.com, 2019 р.