Аграрна наука в нашій країні довгий час страждає від браку фінансування, свавілля чиновників та внутрішньої корупції. Зараз же додалася ще одна проблема — можлива приватизація земель НААН.

Думку фермерів з приводу цього питання редакція Kurkul.com висвітлювала раніше. Тепер же настала черга іншої сторони — вчених.

Перший заступник директора Інституту садівництва НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор Микола Бублик в ексклюзивному інтерв’ю Kurkul.com розповів про сучасний стан справ в інституті, проблеми створення нових сортів та розподілення земель НААН між сільрадами.

Kurkul.com: Розкажіть, будь ласка, трохи про себе та свою роботу.

Микола Бублик: Я працюю в інституті з 1979 року після закінчення Уманського інституту садівництва, який зараз є Національним університетом садівництва. Не зважаючи на те, що це не столичний ВНЗ, у ті часи, коли я його закінчував, це був один із кращих вишів у Радянському Союзі. І в наші часи, на мою думку, у нас в країні немає установи, де б так же якісно готували вчених-садівників. За роки роботі в інституті я пройшов всі ланки від простого агронома до посади першого заступника директора закладу, яку обіймаю вже понад 10 років. Протягом цих років займався розсадництвом, розміщенням плодових порід та розробкою сучасної методології досліджень у садівництві.

Kurkul.com: Який земельний банк має ваш інститут?

Микола Бублик: В Інституті садівництва НААН та його мережі налічується близько 15 тис. га сільськлгосподарських угідь.

Kurkul.com: Це тільки землі київського інституту, чи усієї структури закладів?

Микола Бублик: Це загальна площа сільськогосподарськи угідь інституту та його мережі. Ми маємо мережу, що включає 13 дослідних господарств та п’ять дослідних станцій. Ця мережа трохи скоротилась через реорганізацію Академії та ще з кількох причин. Окрім цього, Інститут зрошуваного садівництва НААН, який займається найкращою в країні черешнею, два роки тому був переформатований у Мелітопольську дослідницьку станцію. Також об’єднано Краснокутський науково-дослідний центр з Краснокутською дослідною станцією. Станція зараз є дослідним господарством, в якому вирощують близько 200 га. Ця установа цікава тим, що свого часу там були створеніі чудові сорти груш, малини та жимолості.

Kurkul.com: Жимолость — не найпопулярніша ягода в Україні. Чи затребувані такі саджанці?

Микола Бублик: Так, поки що не найпопулярніша, але її вже вирощують в кількох розсадниках. Основна проблема цієї ягоди — це технологія її розмноження в умовах штучного туману та посередня урожайність… Над вирішенням цих питань ми зараз працюємо.

В минулому році на територіях Київського інституту ми збудували новий тепличний комплекс (вже є чотири теплиці, а в цьому році добудуємо ще п’ять), в якому будуть розмножуватися різні плодові культури. В тому числі, буде доопрацьовуватись технологія розмноження жимолості, а згодом ми хочемо зробити маточник кращих її сортів.

Взагалі, ми займаємося кількома малопоширеними культурами — чорниця високоросла, ожина та інші. В червні плануємо провести семінар, присвячений цій темі. Хоча ці культури і є малопоширеними, але, наприклад, та ж чорниця вже скоро не буде нішевою, оскільки вона висаджується десятками гектарів і єдине, що стримує розвиток цієї культури — дороговизна садивного матеріалу. Більшість сортів чорниці є закордонними і мають дорогу ліцензію. Висаджувати ж її треба в трирічному віці, а кожен саджанець коштує від 60 грн.

Окрім цього, на території господарства в Миколаївській області ми висадили близько 50 га волоського горіха, який є дуже популярним в наш час, а в планах створити 600 га насаджень.

Kurkul.com: А, взагалі, основна задача інституту — постачати саджанці, чи все-таки створювати нові сорти?

Микола Бублик: Основна задача інституту — це наукові розробки: створення нових сортів, нових технологій. Інститут займається вирішенням чотирьох основних проблем. Перша — це створення сортів плодових, ягідних, горіхоплідних культур. Другий напрямок пов'язаний з розсадництвом – це створення нових підщеп, розробка нових технологій вирощування садивного матеріалу. Третій – це технології виробництва плодів і ягід. Четвертий напрямок – це розробка технологій післязбиральної обробки — зберігання і переробки врожаю.

Ми повинні створити наукову продукцію. Але ця наукова продукція має потім бути доведена до споживача і над цим нам теж потрібно працювати. Тому що так, на жаль, виходить, що та людина, яка здатна займатися вирішенням наукових проблем, вона, як правило, є нікудишнім менеджером або бізнесменом.

Ми розробляємо нові сорти, нові технології, але вони не завжди доходять до кінцевого споживача. Можливо, це через те, що в нас немає досвіду західних колег та достатнього фінансування рекламних проектів. Тому ми пішли іншим шляхом. Зараз у нас працює спеціальна творча група, яка робить проекти закладання садів. Перший рік у нас було «ні шатко ні валко», а зараз справа пішла успішно. Фактично, хлопці у нас з відряджень не вилазять, є постійні замовлення. Вони розробляють проекти, у ці проекти закладаються наші технології, замовники ці проекти оплачують, і, таким чином, у минулому році ця невелика група працівників заробила 600 тис. грн. І хоча, можливо, в наші часи це не такі великі гроші, але для нашого інституту вони суттєві.

Kurkul.com: А інститут існує на самоокупності чи більше на державних дотаціях?

Микола Бублик: В останні роки наукові дослідження, про які я розповідав, держава повністю фінансує. Інша справа, що у нас низькі зарплати співробітників, що ми не можемо купити сучасне обладнання, що ми не можемо послати за ці кошти людину за кордон навчатись, але якийсь мінімум вони забезпечують. З приводу грошей, які ми заробляємо (так звані позабюджетні кошти), то я скажу, що на кожну гривню, яку нам дає держава, ми заробляємо ще десь 50-60 копійок (дивлячись наскільки успішний був рік). Було по гривні на гривню зароблену за рік, але, скажімо, у минулому році ми різко знизили роялті, яке нам виплачують виробники садивного матеріалу за використання наших сортів. Якщо до зниження роялті, ми мали більше мільйона гривень на рік, то у минулому році ми отримали близько півмільйона, через те, в країні різко зменшилися об’єми реалізованого садивного матеріалу.

Крім того, дослідні станції, про які я сказав, на місцях проводять платні семінари. Якщо не виходить науку впровадити, то вирощують саджанці своїх сортів, продають їх. І це теж вважається науковою продукцією, оскільки ці сорти створені нами. Ось так ще певні гроші заробляються.

Kurkul.com: Наскільки інститут здатний своїм садивним матеріалом забезпечити країну?

Микола Бублик: В Україні у середньому щорічно вирощується 10 мільйонів одиниць садивного матеріалу. Від цієї кількості інститут із його мережею вирощує близько 10%.

Kurkul.com: Тільки 10%?

Микола Бублик: Просто питання так не стоїть, що ми маємо забезпечити країну на всі 100%. Основний напрямок нашої діяльності – науковий. Ми спеціалізували дослідне господарство в Артемівську для вирощування садивного матеріалу, воно здатне давати мільйон одиниць саджанців, але господарство не може його реалізувати. Через те кількість тримається на на рівні 600 тисяч. Для Артемівська був ще один ринок збуту — Краснодарський край Росії, але зараз — немає, загальмувалося. Через те виходить, що ми здатні наростити кількість, коли зможемо цей матеріал реалізувати. Тому наші дослідні господарства займаються усім потрошку. По-перше, основне завдання господарства — це перевіряти ті розробки, які інститут створює. Через це, звичайно, майже у кожному дослідному господарстві є сади, в яких вони в меншій або більшій мірі вирощують саджанці. Якщо казати про великих виробників, то це — господарство Подільської дослідної станції садівництва. Там 400 гектарів землі, сучасні технології, сучасне зберігання. І, скажімо, можна взяти для прикладу дослідне господарство Артемівської станції. Там плодове розсадництво на рівні кращих господарств в Німеччині чи Голландії, і вони навіть обмінюються садивним матеріалом.

Kurkul.com: Скільки інститут, наприклад, за останні десять років, розробив нових сортів?

Микола Бублик: У мене є інформація по 2011-2015 роках. Що стосується плодових культур, то в цей період було створено один сорт яблуні, 8 сортів груш, а також більше 10 сортів черешні, вишні, абрикосу, персика та аличі. Усього 30 нових сортів і тільки за минулий рік винайдено 5.

Якщо казати про ягоди, горіхоплідні та квіткові культури, то за ці роки ми створили 15 нових сортів. З них 4 сорти суниці і по 3 волоських горіхів та малини.

Якщо ми візьмемо 2014 рік, то 97% сливи, 100% вишні, 90% черешні, 77% абрикосів, 71% перцю та 64% малини з усього садивного матеріалу, що вирощують в Україні – це сорти нашої селекції.

Нажаль, більша частина наукових співробітників працюють не за гроші, а за ідею, але замінити їх немає ким. Наприклад тільки вчора звільнився молодий хлопець. Він займався селекцією малини. Ось він учора прийшов, поклав заяву за власним бажанням. Каже, мені подобається селекція, я хочу тут працювати, але за ті дві тисячі, які мені дають, я не можу ні жити, ні сім'ю тримати, ні житла орендувати. Каже, знайшов нормальну роботу. Вчора таких було двоє.

Kurkul.com: Якщо повертатись до земельних питань. Як ви вважаєте, чи вистачає Інституту цих земельних ресурсів, що в нього є, чи можливо треба більше, щоб він ефективніше працював. Або, можливо, навпаки, у вас є землі, які простоюють, і ви могли б віддати в оренду для додаткового заробітку?

Микола Бублик: На сьогоднішній день усі господарства, за винятком одного, у нас не збиткові, усі приносять дохід, через те віддавати якусь землю в оренду я не бачу сенсу.

Були випадки, коли ми віддавали землю в оренду, але передавати багаторічні насадження — це неефективно. У більшості випадків це неможливо, хіба що повністю сад в оренду віддавати. У нас немає пустуючих земель, всі вони використовуються.

Інша справа, якщо дослідні господарства чи наукові установи знаходяться поряд з населеним пунктом (от як ми). У них частину земель забирали сільські ради і розподіляли приватникам чи під забудову.

Kurkul.com: А чому і яким чином так виходить? Є ж землі розподілені під науку, їх так просто не можна віддати. Це просто розпорядження місцевої влади чи що було?

Микола Бублик: Ми тільки користувач землі, а земля належить державі. Розпорядником же виступає Національна академія аграрних наук. Іноді так буває, що держава віддає частину земель дослідного господарства сільрадам. Окрім цього, в двохтисячних роках частина земель відійшла до наших працівників з ціллю забезпечити їх житлом. Зараз ціни на ділянки впали і наділ продати за нормальні гроші практично неможливо, але у 2003-2005 роках між працівниками розподілили по десять соток, і частина співробітників змогла продати ці ділянки та купили собі маленькі квартири. Віддали ту частину старих садів, які мали вже списуватись, скорочуватись. Кожен, хто отримував ділянку, розкорчовував її власноруч.

Kurkul.com: Тобто сільрада і академія фактично розприділяють ці землі?

Микола Бублик: Академія розпоряджається, а зараз є постанова, що мало не на рівні Кабміну мають вирішуватися питання щодо державної землі. Можливо, є певні порушення.

Kurkul.com: Дякуємо, пане Миколо, за цікаву розмову. Сподіваємося, що наші селекціонери зможуть винайти багато нових значно кращих за імпортні сортів та отримувати за це достойну зарплатню.

Андрій Губін, Kurkul.com