Зараз коноплярство та льонярство в Україні переживають своєрідний ренесанс і на чолі цього процесу стоїть Дослідна станція луб’яних культур у м. Глухів, котра ще кілька років тому носила гордий статус інституту.

Заклад займається виведенням і розповсюдженням унікальних сортів технічних конопель з низьким вмістом наркотичних речовин, вирощуванням яких може займатися будь-який фермер, не боячись сісти за це за ґрати.

Журналістам Kurkul.com вдалося поспілкуватися про проблеми галузі, землі НААН та неабияку конопляну плантацію з директором дослідної станції Ігорем Маринченко.

Kurkul.com: Розкажіть про інститут. Який у вас земельний фонд і селекцією та розведенням яких культур займаєтеся?

Ігор Маринченко: Наша установа створена 1931 року як Інститут конопель. Основні напрямки діяльності — селекція і насінництво конопель і льону-довгунця, а також первинна переробка цих культур (механізація збирання та первинної переробки). На сьогоднішній день в нашій установі тисяча гектар посівних площ, де ми займаємося вирощуванням як наших профільних культур (льону і конопель), так і майже усього переліку зернових та зернобобових культур, тому що одним із факторів, які впливають на родючість землі є сівозміна. Ми не можемо відмовитися від цієї технології, не зважаючи на те, що у нашій установі є стаціонарний дослід, в рамках якого коноплі сіються на одному місці з 1931 року. Рекомендувати такий спосіб вирощування не варто, але це дійсно діючий дослід, і можна з впевненістю сказати, що цей експеримент єдиний у світі і він гідний того, щоб почати роботу із занесення його до Книги рекордів Гіннеса.

Kurkul.com: Чи погіршилася врожайність на цьому полі?

Ігор Маринченко: Ні. На цьому полі врожайність конопель залишається стабільною за рахунок підтримки високого фону по забезпеченню органічними та мінеральними добривами. Аналізи, які ми проводимо періодично, показують, що вміст гумусу не зменшується навіть там, де не використовуємо органічні добрива. Тобто, ті рослинні рештки, які там залишаються, дають можливість тримати вміст гумусу на тому рівні, що і в 30-х роках.

Kurkul.com: Основна задача інституту – це виведення нових сортів чи забезпечення насіннєвим матеріалом охочих?

Ігор Маринченко: Основна задача – це селекція та отримання нових сортів, а також первинне насінництво. Ще чотири роки тому площі конопель в Україні складали лише 400 га, потім вони почали збільшуватися, а з 2013 року ми вже мали можливість забезпечити насіннєвим матеріалом усіх бажаючих. Також проводили експорт свого насіння у Росію. На сьогоднішній день, у зв’язку з великим попитом, який склався у цьому році, земель, які у нас зараз є, не вистачає для того, щоб забезпечити усіх бажаючих насіннєвим матеріалом. Тому зараз ми укладаємо ліцензійні угоди і надаємо право розмноження наших сортів підприємствам інших форм власності (приватним підприємцям, фермерським господарствам) з метою забезпечити насінням усіх, хто має намір долучитися до галузі коноплярства, яка дуже цікава на сьогоднішній день. Якщо людина починає займатися коноплями, їй потім дуже важко вийти з цього бізнесу, тому що втягує дуже серйозно. Людина просто закохується у цю культуру.

Kurkul.com: До цього, фактично, тільки ваш інститут міг постачати насіння для всієї Україні? Тобто, більше ніхто цим не займався?

Ігор Маринченко: Так, до 2014 року в реєстрі виробників насіння (що стосується конопель) була внесена тільки наша установа. У 2015 році ще дві компанії було внесено в цей реєстр, але селекцією займаємося тільки ми. Навіть на теренах Радянського Союзу ми були єдиною установою, яка займалася селекцією конопель. Льоном, наприклад, займалися ще в Білорусії, Росії, а коноплями — лише ми.

Kurkul.com: Чи є у вас можливість займатися переробкою вашої продукції на власних потужностях, чи ви повністю її продаєте?

Ігор Маринченко: На сьогоднішній день у нас є лінія по отриманню короткого волокна. Ми уклали угоду на реалізацію цієї продукції в Україні. Ця лінія є експериментальною і розроблена нашими науковцями — її не виготовляли серійно. Тобто, така лінія одна у світі і стоїть вона у нас. Є перспективи у зв’язку зі збільшенням площ посіву, збільшенням зацікавленості. Я вважаю, що зі збільшенням популярності коноплярства, ця установка зацікавить машинобудівні заводи, які в змозі взяти лінію, зробити конструкторську документацію і поставити виробництво цих агрегатів на промисловий рівень.

Kurkul.com: На чому ще заробляє станція, окрім продажу продуктів коноплярства? І в якому об’ємі вона фінансується державою?

Ігор Маринченко: Держава зараз дуже урізала фінансування, воно є дуже символічним. Основні надходження — від власної діяльності. Крім конопель ми займаємося льоном-довгунцем (сорти нашої селекції), також розмножуємо інші сільськогосподарські культури, реалізовуємо насіннєвий матеріал багатьох культур за ліцензійними угодами.

Kurkul.com: Наскільки часто інститут проводить семінари, консультації для тих, хто хоче займатися коноплярством?

Ігор Маринченко: Семінари, майстер-класи проходять два рази на рік: перед посівною та збиральною кампаніями, щоб люди отримали поради, подивилися і мали уявлення про те, які є напрацювання. Також проводяться науково-практичні конференції. Одна з них — міжнародна — проводиться один раз на два роки. Окрім цього, кожного року проходять конференції молодих вчених, тому що ми є науковою установою. У нас є наукові співробітники, які пишуть дисертації, для яких необхідно спілкування один з одним.

Kurkul.com: Чи збереглася у вас аспірантура?

Ігор Маринченко: До 2012 року це був Інститут луб’яних культур. У 2012 році нас понизили, зробили з нашого закладу дослідну станцію. Тому зараз в нашому закладі аспірантура не працює, хоча в Міністерстві освіти і науки вона зареєстрована як діюча. Тим не менше, офіційно ми не можемо надавати такий освітньо-кваліфікаційний рівень.

Kurkul.com: Чи були в вашому закладі випадки, коли НААН забирала землі інституту чи станції і віддавали під нецільові потреби?

Ігор Маринченко: Це проблемні питання дослідних господарств. Ми є науковою установою. Наша станція — державне майно, і землі у нас видані на постійне користування державою. Ніяких подібних проблем ніколи у нас не виникало.

Kurkul.com: Тобто, ваші землі нікому ніколи не передавалися?

Ігор Маринченко: Не передавалися, не продавалися і ніде ніколи не використовувалися не за призначенням. Користувалися ними тільки для власних потреб, для вирощування культур на насіння, для наукових цілей. Таких проблем у нас ніколи не виникало.

Kurkul.com: Взагалі у НААН залишилося 360 тис. га землі. Як ви вважаєте, чи варто стільки землі використовувати під науку, чи її частково потрібно віддати фермерам для того, щоб вони виробляли якусь продукцію? А може навпаки, потрібно більше землі для більшої кількості дослідів?

Ігор Маринченко: Україна — аграрна держава. Аграрна держава без аграрної науки не може існувати. Така держава повинна існувати на розробках своїх науковців, а не завозити досягнення європейських, заокеанських вчених. Ми повинні розуміти, що своє — цінніше, воно тут вирощене, тут винайдене. Це дає робочі місця для наших людей. Я проти того, щоб зовсім не завозити якісь іноземні розробки, адже ми повинні, як науковці, на щось орієнтуватися. Ми не повинні казати, що те що ми зробили — найкраще, але й повинні спробувати зробити краще за всіх, і це буде правильно.

От у нас, наприклад, тисяча гектарів, але розмножувати більше двох сортів не маємо змоги і ресурсів. Займатися навіть двома сортами — велика проблема, бо нам потрібна просторова ізоляція як для різних сортів, так і для репродукції. Це дуже серйозна проблема.

Те, що кажуть, в академії багато землі… Може і багато, але я вважаю, що дослідні господарства повинні займатися розмноженням рослин і цей процес повинен повністю фінансуватися і контролюватися академією. Це не провина НААН, що фінансування скорочено. Це ситуація, яка склалася в Україні. Буде шкода, якщо в нашій країні не залишиться аграрної науки.

В Грузії також була аграрна наука, зараз її немає. Зараз для вирощування винограду вони запрошують іноземних фахівців, тому що в країні, яка виробляє чудові вина, коньяк, своїх спеціалістів не залишилося. Такого не повинно бути в Україні.

Kurkul.com: А яка ціна на ваш насіннєвий матеріал?

Ігор Маринченко: У цьому році ціна насіння конопель була на рівні 50 тис. грн. за т. Кожен рік у зв’язку з нестабільними цінами на засоби захисту, добрива, паливо-мастильні матеріали, собівартість насіннєвого матеріалу збільшується. І якою ціна буде на наступний рік зараз важко спрогнозувати. Можу сказати лише, що вона буде вищою. Наскільки вона буде вища — на 20%, 30% — залежить від тих витрат, які ми понесемо при вирощуванні.

Kurkul.com: А яка вартість насіння льону?

Ігор Маринченко: 25 тис. грн за т. Але коноплі — це перша репродукція, а льону – еліта.

Kurkul.com: На вході до закладу висить оголошення, що станція займається продажем сільгосппродукції населенню. Розкажіть про це детальніше.

Ігор Маринченко: У зв'язку з тим, що ми крім конопель і льону займаємося сільськогосподарськими культурами, то в нас є пшениця, ячмінь та овес на продаж. Це оголошення для тих, хто має невелике приватне господарство.Kurkul.com: Тобто, ви розпродаєте весь врожай побічних культур місцевому населенню?

Ігор Маринченко: Звичайно. «На склад» дуже дорого працювати. Навіть виникали проблеми у цьому році з наявністю насіннєвого матеріалу конопель. Можна було збільшити площі посіву, але які гарантії, що ти не працюєш «на склад»?

Kurkul.com: У вас є свої потужності для зберігання такої продукції?

Ігор Маринченко: Так, ми в змозі зберегти весь зібраний урожай, а обладнання, що в нас э, дає можливість підготувати якісний насіннєвий матеріал для потреб аграрного сектору України.

Kurkul.com: Дякуємо, пане Ігорю, за пізнавальну розмову та бажаємо вашому унікальному закладу залишатися флагманом нової хвилі українського коноплярства!

Андрій Губін, Kurkul.com