Фінансування аграрного сектору останнім часом знаходиться не на найвищому рівні. Особливо страждають від цього малі та середні фермерські господарства. Тому економити доводиться на всьому: від закупівлі насіннєвого матеріалу до використання електроенергії. Аграріям доводиться вигадувати всілякі методи, аби тільки зберегти зайву копійку та стабілізувати власні прибутки.

Нещодавно журналісти Kurkul.com розповідали своїм читачам про Миколу Мельника — фермера з Вінниччини, що працює над брикетуванням соломи — наразі основного засобу економії паливної сировини, а відповідно й коштів господаря.

Як з’ясувалось, таким видом діяльності займається не лише пан Микола. Ми познайомились з Павлом Коваленком — керівником ФГ «Расавське», що на Київщині, котрий переконаний: солом’яні брикети фактично не поступаються традиційній сировині, що продукує тепло. Секрети їхнього створення експерт розкрив в ексклюзивному інтерв’ю Kurkul.com.

Kurkul.com: Чому Ви вирішили зайнятись брикетуванням соломи?

Павло Коваленко: Поштовхом стало встановлення зернової сушарки, що забезпечується теплим повітрям від генератора, котрий працює на твердому паливі. Протягом першого сезону сушіння як паливо використовували солому. Тепловіддача і ціна питання не могли не радувати. Проблеми ж виникли в процесі контролю горіння в генераторах такого типу.

Розумієте, солома дуже стрімко горить. І це викликає загрозу руйнування генератора та виникнення аварійних ситуацій. Насправді ж, не дивно: солома — не щільне паливо. Вона швидко загорається і так само швидко згорає. Можливо, аби вистачило коштів на генератор з серйозною автоматикою імпортного виробництва, то не виникло б питання чи потрібні нам брикети. Зазначу, що генератор, привезений з-закордону коштує в 6-8 разів дорожче, ніж вітчизняний. Оскільки таких грошей не маю, то взявся за пошуки альтернативних варіантів. З професійної літератури дізнався, що щільне паливо найкраще піддається регулюванню як в ручному режимі, так і в автоматичному. Тому прорахували, що переробивши солому на брикет позбавимося необхідності купувати новий теплогенератор з автоматичним контролем за температурою теплоносія зерносушарки, отримаємо власне паливо для опалення побутових та виробничих приміщень господарства і матимемо можливість ще дещо й продати. Чому б і ні! Тож за такої ситуації й імпортний генератор став не потрібен!

Завдяки брикетам виходить тримати температуру в межах норми та не допускати її різких змін. В ручному режимі без автоматики діапазон коливань складає приблизно 5-7 градусів. Для порівняння: при використанні соломи температура скаче в межах 20-30 градусів. Така тенденція для сушки неприйнятна. Тому саме солом’яні брикети допомагають забезпечити процес плавного горіння.

Kurkul.com: Що слугує сировиною для брикетування?

Павло Коваленко: Наше фермерське господарство займається вирощуванням зернових та технічних культур. Відповідно, саме їхні відходи і слугують сировинною базою для створення брикетів. Зараз використовуємо солому ячменю, сої, пшениці. В перспективі залучимо ще й ріпак.

Kurkul.com: Які характеристики мають бути притаманні біоматеріалу, що йде на переробку?

Павло Коваленко: Основним показником при виборі сировини є зольність. Для створення брикетів зручніше працювати з пшеницею. Її найпростіше молоти на подрібнюючій установці.

На другому місці — ячмінь, а далі вже йдуть соя та ріпак. Їх молоти трішки важче, проте пресуються вони досить добре. Найменшу щільність мають брикети з сої. Натомість вона, на ряду з ріпаком, характеризується низьким рівнем зольності. Гірша ситуація з ячменем та пшеницею. Попри високу щільність, зольність брикету висока, зола спікається, адже кількість твердих залишків, що не згорають досить велика.

Kurkul.com: В якому об’ємі Ви виробляєте брикети?

Павло Коваленко: В нашому господарстві брикетування здійснюється на ударно-пресовій установці, до речі, вітчизняного виробництва (м. Бердичів). Її виробнича потужність, в залежності від якості сировини, складає від 200 до 350 кг/год. Якщо ми беремо нормальну солому, наприклад, як минулорічна, то спокійно брикетуємо 300 – 350 кг.

Kurkul.com: Опишіть, будь ласка, технологію створення солом’яних брикетів, якої Ви безпосередньо дотримуєтесь.

Павло Коваленко: Перш за все, після обмолоту солома складається в валок. Прес-підбирач пресує солому в тюки вагою 16-18 кг. Більшої маси і не треба. Все розраховано на те, щоб людям було легко їх підіймати при складанні.

Після цього тюки складаються в скирти – таким чином солома зберігається довгий час. Потім для початку роботи з пресування тюки завозяться в ангар, тюк розрізається, синтетична мотузка, якою він зв’язується видаляється. А сам тюк відправляють у млин, який називається КДУ-2 (також українського виробництва; немає потреби купляти щось імпортне).

Варто зазначити, що розривача тюків ми не встановлювали. Частини тюка просто складаються на Стрічці подаючого механізму КДУ, та йдуть в барабан подрібнювача.

Тоді з потоком повітря змелена солома у вигляді січки пневмопроводом надходить в циклон, що встановлений над бункером преса. Далі вже шнеки (горизонтальний та вертикальний) подають подрібнену масу (вологістю 9-10% в ідеалі) на ударну зону.

Kurkul.com: Ви реалізовуєте свою продукцію?

Павло Коваленко: Поки що ні. Але в перспективі плануємо. Хочу сказати, що такий вид палива не дуже актуальний для вітчизняних аграріїв, поки є дрова. Але ліси та лісосмуги не вічні і темпи вирубки набагато випереджують темпи біологічного приросту. Отже, черги за брикетами в мене поки що точно не було. Інколи сам пропоную спробувати використання такої сировини. Беруть, хвалять, але щойно дізнаються про ціну, то починають відмовлятись. Бережуть свій гаманець, бо дрова коштують трохи дешевше.

Відповідно, наразі використовуємо лише у власному господарстві. Паралельно, завдяки спалюванню брикетів, отоплюємо і свої побутові та виробничі приміщення.

Kurkul.com: Наскільки ж тоді висока вартість?

Павло Коваленко: На сьогодні ціна коливається від 1,4 тис. до 1,7 тис. грн. Я підраховував собівартість брикетів. Скажу одразу, що це не дешеве задоволення.

Енергоємна вже сама установка з їхнього виробництва. Порахуємо: на млині двигун тягне 32 кВт, а ударно пресова установка 24 кВт. Якщо ставити ще розривач тюків (ми його зараз не використовуємо) додається ще десь 6 кВт. Тож така установка при номінальному навантаженні бере 40-45 кВт на годину. Перемножте тепер на нову ціну електроенергії, додайте решту елементів, що створюють собівартість: виходить десь 800 грн/т продукції.

Тому можу стверджувати, що менше 1,4-1,5 тис. грн за одну тону брикети не коштуватимуть.

Kurkul.com: З якими проблемами доводиться стикатись при виробництві такої продукції?

Павло Коваленко: Цього року скирти не накривали на зиму. Як результат — великий відхід наріжного тюка, який намокає. Сподіваюсь, що незабаром проблему буде вирішено. Закупимо сонцестійку плівку і спеціальну сітку. Тоді скирти будемо повністю накривати, аби зменшити відхід сировини. А ще, є пропозиція до нашого уряду: доцільно було б встановлювати на вході електромережі для таких установок додаткові лічильники електроенергії, обліковувати її та оплачувати за спеціальним пільговим тарифом кіловати, витрачені на виробництво альтернативного виду палива. Це знизить собівартість самого брикету та зробить його конкурентно вигіднішим від дрів. Таким чином розшириться інвестиційна привабливість створення нових виробничих потужностей і стримається стрімке та безконтрольне вирубування лісових насаджень та лісосмуг.

Kurkul.com: Дуже вдячні, Павле Романовичу, за пізнавальну та цікаву розмову!

Вікторія Бардак, Kurkul.com