Про те як українці люблять картоплю зайвий раз говорити не треба. Її вирощують практично усюди, продають, а у маленьких містах та селах міняють на різну провізію та навіть одяг. Утім не кожен край може похвалитися такою родючістю картоплі як Чернігівщина. І ґрунти і клімат тут цілком підходять для продуктивного вирощування бульби. Не дарма на території області у селі Авдіївка вже десятки років знаходиться ТОВ «Прогрес», яке вирощує елітне насіння картоплі. Щоб дізнатися більше про господарство та почути, який сорт найпопулярніший і найсмачніший, ми поспілкувалися із почесним працівником сільського господарства України, директором ТОВ «Прогрес» Григорієм Лазаренком.

Kurkul.com: Григорію Івановичу, розкажіть як Ви опинилися у сільському господарстві?

Григорій Лазаренко: Працюю у господарстві із 1973-го року. Коли я був ще піонером, мені господарство виписало трудову книжку. І з того часу в мене нараховується стаж на «Прогресі». А взагалі за спеціальністю я будівельник. Мати і батько – колгоспники. Із самого народження я був біля землі. Вони мене привчили до праці і я почав займатися сільським господарством. Я жайворонок – встаю рано. Коли я був ще молодшим, то практично не лягав спати. Усе був у полі, на фермі, бігав, займався цим. Вкладав усю душу і сили. Потім відслужив у армії. Мені пропонували залишитися, але тоді якось тягнуло на Батьківщину, у рідне село… А тоді люди мене вибрали і я став головою колгоспу. Я коли господарство приймав, тут боргів було: півмільйона зарплати і півмільйона податків (ще радянських рублів). Але ми вийшли з цієї ситуації.

Kurkul.com: Як саме?

Григорій Лазаренко: Спочатку я думав, що це все, не виплачу. А потім почав нетрадиційно робити. Людина ж працювала? Їй треба віддати. І почав виплачувати і коровами, і тракторами… Усе роздавав, що тільки можна. Вони мені кажуть: «ти знищиш господарство». І першими це кричали заможні люди, що вже отримали свою частину раніше. Кажуть: «Досить, не віддавай, бо не залишиться колгоспу». Е-ні! А ті люди, що кісточки на пальцях збивали, про них забути? Тоді я трохи попомучився, але все віддав. З часом списали ті борги, то якось і викрутилися.

Kurkul.com: Зараз Ваше господарство успішне? Скільки землі маєте, що вирощуєте?

Григорій Лазаренко: ТОВ «Прогрес» – найстаріше в Україні насіннєве господарство. Починав я з 1000 га. А зараз у мене 400 га землі всього, але мені вистачає. Тому що треба займатися не екстенсивним, а інтенсивним методом вирощування: вкладати в землю гроші. Вирощуємо картоплю, пшеницю, овес, гречку, люпин. Цього року знову жито посіяв.

Взагалі, до цього року я був таким патріотом, ніколи в житті не вирощував ні соняшник, ні кукурудзу, сіяв сидерати. А це дивлюся – люди гроші у кишені напихають, а я патріотизмом займаюся: пшеничка, гречка… А скоро технічну базу ні за що оновлювати буде. То може трохи і посію соняшника. Але не знаю ще переступлю через себе чи ні.

Kurkul.com: А чому так поменшало у Вас землі?

Григорій Лазаренко: Коли вийшов Указ Президента про розпаювання, наше господарство першим в Україні віддало землю. Я передусім поставив себе на місце цих людей і віддав вже засіяні площі.

Kurkul.com: Тепер вони Вам знову здають в оренду ці землі?

Григорій Лазаренко: Ні, самі обробляють. Першочергово більше 100 га землі я віддав. Жито у мене було посіяно. Скажу чесно, трохи жаль було, скребло у душі. Але ж закон є закон. Віддав землю, щоб у людей не було часу бездумно ходити по селу, пиячити. Я нічого не загубив: і людям дав, і собі. Зате почали люди розвиватися, купувати машини, трактори.

Kurkul.com: А у Вас як із технікою?

Григорій Лазаренко: У мене вся є. Я повністю забезпечений. І трактори, і комбайни. У нас в селі техніки у кожному дворі повно. Взагалі у нас 320-340 зареєстрованих тракторів у людей. Найбільше в області. Є більше 10-ка фермерів. Завдяки тому, що 2 роки назад картопля була дуже рентабельна, люди придбали собі багато нової техніки.

Kurkul.com: Розкажіть про особливості цієї посівної? Наскільки дорожча?

Григорій Лазаренко: Спочатку згадаю одну історію. Колись, після 10 років роботи, я був на одному Всеукраїнському зібранні. І виступали там голови райдержадміністрацій і їхні заступники. Говорили, що по Україні вкладають у гектар 600 грн. А тоді після них виходить один молодий посадовець і каже: «А я довів уже, що капіталовкладення у землю по всій Харківській області – 1500 грн». Ми очі витріщили, мовляв «що то він говорить?!» А зараз розумію: він говорив тоді правду. Земля любить, щоб її кормили. Вона теж жива: даси їсти – вона тобі віддасть, не даси – нічого не отримаєш.

Тому скільки витрачаю – точно не скажу. Дякувати Богу, жебраками не ходимо і шматок хліба не просимо. Бог дає — ми працюємо. Але найстрашніше буде, коли продадуть землю. Ми її не купимо, і ніхто не купить. Її заберуть дві-три сім’ї в Україні, саме «заберуть», не куплять. Люди кажуть «ми не віддамо». А я кажу, що вони вам такі умови створять, що ви не захочете не тільки робити на тій землі, а й жити.

Kurkul.com: То Ви категорично проти відкриття ринку землі?

Григорій Лазаренко: Якщо будуть продавати землі, побачите, продаватимуть в основному старі люди, кому за 60-70 років. Вони вторгують сьогодні 20-30 тисяч – і все.

А якщо інвестор знаходиться десь у Києві, а обробляє землю в Чернігові – це не інвестор. Адже, в першу чергу, повинен поповнюватися бюджет громади. На мою думку, землю видавати мають так: першим право взяти площі в оренду повинен мати житель села, а потім уже, якщо немає таких бажаючих, – житель району. Це було б справедливо. Бо податки треба платити не в Київ, а щоб не страждало наше сільське населення, щоб розвивалися села, у соціальну сферу гроші йшли від цієї оренди.

Kurkul.com: Яка технологія посадки картоплі?

Григорій Лазаренко: Вношу локально добрива, прямо із саджалки, бо це дає більший ефект, більше економії. Вношу вапнякову селітру, щоб не закислювати ґрунти. Зараз вирощуємо за голландською технологією: обробляємо фрезою, вносимо гербіцид, щоб не було бур’янів. Але найголовніше – зберегти картоплю. Бо вона дуже боїться фітофторозу. Тому багато коштів іде на препарати, а обробляємо ми разів 4-5.

Kurkul.com: Де та як зберігаєте картоплю?

Григорій Лазаренко: У нас є 2 картоплесховища: на дві тисячі та на тисячу тон. Картоплесховище ми побудували ще коли були студентські будівельні загоди. Є ангари. Картоплю одразу не ховаємо у картоплесховище. Вона проходить лікувальний період неділі 2-3 у ангарах, а потім ми перебираємо її і закладаємо чи на продаж, чи на насіння собі.

Kurkul.com: А куди зазвичай збуваєте свою продукцію?

Григорій Лазаренко: Картоплю у мене беруть з усієї України. Можна сказати, цього року все продав. Забирають не у мережі, а так — на ринок. Але минулого року картоплі було дуже багато, надлишок нікуди було дівати. Я викинув 500 т. Ну, я ж не можу її сам поїсти? Віддавав безкоштовно і тюрмам, і дитячим садкам, інтернатам. Але все одно залишилася.

Kurkul.com: А є у Вас улюблений сорт картоплі?

Григорій Лазаренко: Ми часто буваємо на різних заходах, конференціях. Коли у нас з’явилася картопля «Бела Роса», я насторожено до неї поставився. Думав, це якийсь гібрид. І два роки не займався нею. Але сьогодні я побачив, що це перспективний сорт. Раніше я займався вітчизняними сортами, але сьогодні з вітчизняних сортів залишив лише «Скарбницю». Вона користується попитом, дає непоганий урожай. Адже як кожному господарю, мені важливе не лише задоволення, але й прибуток.

Kurkul.com: А яка Ваша рекордна урожайність?

Григорій Лазаренко: Одного року сорт «Водограй» вродив 700 ц/га. Але ця картопля така несмачна! Це спеціальний сорт, виведений для діабетиків та дитячого дієтичного харчування.

Kurkul.com: Ми знаємо, що Ви працюєте без агронома. Не плануєте взяти когось на цю посаду?

Григорій Лазаренко: Сьогодні все в інтернеті. А не то – є телефон. Я зателефонував спеціалісту і спитав, що мені треба.

Kurkul.com: А з ким консультуєтеся?

Григорій Лазаренко: У мене є друзі, такі ж директори, які вже трохи більше пропрацювали. Я всім говорив і говорити буду: не треба соромитися щось запитувати. Людина не може знати все. Люди повинні спілкуватися. І не обов’язково, якщо я директор, то маю ходити із задраною головою і ні з ким не говорити. Треба спілкуватися з трактористами. Адже вони ж уже ті самі агрономи, тільки що без освіти. Їм освіту дати – вони взагалі будуть безцінні. Що я їм буду розказувати, якщо він сам кожен день це робить?

Kurkul.com: А тваринництво у вас є?

Григорій Лазаренко: Ні. Може б я й тримав, але ж, по-перше, це не прибутково, а по-друге – для тваринництва треба кормова база.

Kurkul.com: Скільки податків ви сплатили за цей рік?

Григорій Лазаренко: У мене 400 га землі. Я сплатив 960 тисяч грн податків. На цій землі у мене працює 22 людини.

От приходять інвестори і люди кажуть: «Яка краса!». А я одразу питаю: скільки він створив робочих місць? Відповідають: жодного. Ну яка різниця тій бабусі чи жінці, якщо їде комбайн John Deere чи Case, а там сидить не її онук, не її син. А натомість її дитина ходить без роботи. Через це люди почали спиватися. Від безробіття.

Kurkul.com: А як Ви організовуєте роботу з людьми на своєму господарстві? Є якісь секрети успіху?

Григорій Лазаренко: Зараз у мене працює 22 людини. Але ж село – це не місто: у кожного є городи. Тому я не вимагаю, щоб вони день у день працювали. Адже у них є і своє господарство. Через це у мене немає такого, як «зарплатня за місяць». Якщо працює людина 10, 13, 15 днів – це одна зарплата. Якщо працює місяць – інша. Але я принципово не перераховую гроші на картки, як зараз модно. Даю на руки.

Kurkul.com: Чому?

Григорій Лазаренко: Ну а для чого було робити оці банківські картки? Людина не розуміє є у неї гроші чи ні. Вона не бачить. Прийшла, «чирконула» у магазині, а потім глядь – а ти винен уже 30 тисяч. Це наче наркотик. Затягує людину.

Я зазвичай кажу касиру: сьогодні буде заробітна плата, іди поміняй гроші по 20 грн, по 50 грн, щоб було багато. Бо людина повинна взяти зароблену пачку грошей, відчути їх, потім хай навіть зайти у магазин, купити що схоче, сісти і зробити собі свято. Кожен має працювати і отримувати задоволення. Коли людина не отримує від праці задоволення – це називається каторга.

Kurkul.com: Яка середня зарплатня у ваших працівників?

Григорій Лазаренко: У мене комбайнери і по 15 тис. грн за місяць заробляли, і по 12-13 тис. грн. Трактористи – по 5, 6 тис. грн отримують. От буває кажуть: «Тракторист заробив більше, ніж голова колгоспу». Ну то й що? Я не дивлюсь на це.

Kurkul.com: А чи є у Вашому селі люди, які голодують?

Григорій Лазаренко: Ви знаєте, тільки ледар може сьогодні голодувати. От коли продадуть землю, тоді будуть «старці» і у селах, і в містах також. Бо ж село прив’язує до себе місто. Подивіться скільки дітей з села живуть у місті? Їм же батьки постійно торби передають, платять за житло, навчання. А якщо не буде землі, то що робить?

От уявіть, виходить людина, ступає з порогу, і копати вміє, і робити, а земельки нема. І як жити? Тоді одразу все пропаде. Не можна цього робити. Якщо вже і продавати, то я б зробив загальний державний земельний банк і купував би цю землю у державу, а потім здавав у оренду.

Якщо б раніше старим людям, які мали біля хати 20 соток, дати гектар землі, то була б і корова нагодована, і всюди достаток. А нам сьогодні дав Бог землю, он яке багатство, і не признаємо що з нею робити. У нас під ногами лежать гроші, треба просто нахилитися і підняти їх. Всього повинно у нас вистачати, ще й зайве бути.

Kurkul.com: Якось допомагаєте розвивати село і чи вважаєте громаду активною і вдячною за це?

Григорій Лазаренко: Я над цим не задумувався. Я роблю свою справу. Завжди говорив: умій заробляти, умій і людям давати. Прадіди нам залишили у спадок споруди, землю віддали, от і ми повинні допомагати нашим нащадкам. Зараз бачите, село застаріло. Вся молодь виїхала, залишилися лише старі люди. Ми намагаємось розвивати село, співпрацюємо із сільським головою. На сьогодні на першому місці не будинок культури. Що нашим батькам треба? Лікарня і церква. Я допомагаю лікарні, церкві, школі. Хоч у мене донька вже доросла, не навчається тут, але все одно мені приємно, коли їдеш – о, красива школа! Це ж наше село. Не можна у собі замикатися і ждати чогось. Треба працювати.

Kurkul.com: А Ви знаєте як зробити так, щоб молодь захотіла повертатися і жити у селі?

Григорій Лазаренко: У державі немає спеціальних програм для того, щоб молодь поверталась у село. От якби це не було так дорого, ми б самі програму розробили. Наприклад, нам треба тракторист, але не такий, що не вміє їздити на тракторі. Ми б його вивчили, але щоб він повернувся і працював у селі.

Kurkul.com: А Вам держава якось допомагає?

Григорій Лазаренко: Я сьогодні бачу допомогу держави у тому, щоб зробити єдиний податок на землю. Оце буде допомога. Єдина програма була правильна, я так вважаю, – покращення родючості земель сидератами. Але її зарубали. А це була найкраща державна програма.

А взагалі, ми маємо працювати самі, а держава повинна нам не заважати. Яким способом? Зробити податок на гектар землі і забути всю решту. А кожен господар хай думає, як зробити, щоб було і вигідно, і гарно. Але ще треба зробити закон про сівозміну. Адже у погоні за прибутком ми можемо знищити землю. Але земля – це наша годувальниця. Її берегти треба.

Kurkul.com: Дякуємо за цікаву розмову! Успіху вам і гарних врожаїв!

Вікторія Сумченко, Kurkul.com