Протягом останніх 50 років радянської влади в Україні було посаджено 440 тис. га полезахисних смуг для захисту сільськогосподарських угідь від вітрової ерозії. Відомо, що один гектар лісосмуги захищає 20–30 га ріллі, збільшення врожаю при цьому становить в середньому 15% (в залежності від культури). 

Свого часу було заліснено сотні тисяч гектарів уздовж Дніпра, Сіверського Дінця, Ворскли та інших великих і малих річок України. Проте заліснювалися і яружно-балкові системи лісостепової та степової зон. 

Читайте по темі: Проєкт «Лісосмуги Життя» — нові правила утримання лісосмуг можуть призвести до неконтрольованих рубок

На жаль, неграмотно посаджені лісосмуги можуть лише підсилювати засуху, зневоднюючи землю, особливо в посушливих умовах. У сучасній Україні лісосмугам не надають належної уваги і догляду, що спричинило винищення сотень тисяч кілометрів лісосмуг, а це може призвести до масового спустошення сільськогосподарських угідь.

Але є ще одна величезна проблема, як наслідок порушення лісозахисних смуг – поширення чужорідних інвазійних видів. З одного боку, без належного догляду багато видів-інтродуцентів, з яких формували лісосмуги, стали «втікачами» і створили загрозу сусіднім природним біотопам лісів, степів та луків. 

У свій час для посадки лісосмуг використовували такі породи дерев, як дуб червоний, робінія псевдоакація, клен ясенолистий, в'яз низький, гледичія колюча та аморфа кущова, верба ламка, що не є природними видами для теренів України, проте вони володіють високими адаптивними властивостями. 

З іншого боку, захаращені лісосмуги стали чудовим прихистком насамперед для трав’яних «видів-вселенців». Серед них також багато інвазійних видів, що захоплюють нові біотопи і території: гігантські борщівники, ваточник сирійський, анізанта покрівельна тощо.

Переважають серед «видів-вселенців» види Північної Америки, зокрема клен ясенелистий, дуб червоний, аморфа кущова, ваточник сирійський, злинка канадська та багато інших.

Найпоширеніші види-інтродуценти в лісосмугах

Клен ясенелистий (Acer negundo). Дерево до 20 м висотою, росте до 100 років і має надзвичайну насіннєву продуктивність – 100-500 тис. крилаток на дерево. З Північної Америки поширився в усі позатропічні регіони світу. В озелененні України використовується з початку 19 століття, тоді і зустрічалися перші здичавілі дерева у природних і напівприродих ценозах парків і узбіч доріг, де його вирощували, як вітрозахисну та лісозахисну породу. Добре витримує посуху та перезимовує, хоча за сильних морозів річні пагони примерзають. Рослина стала популярним декоративним деревом завдяки швидкому росту в перші роки життя. Вид утворює зарості в прибережних фітоценозах, у розріджених дібровах, сосняках, на узліссях, луках, степах, нерідко на полях, куди потрапляє з полезахисних лісосмуг, а також обабіч доріг, на пустирях, звалищах, колонізує великий діапазон напівприродних біотопів – занедбані парки, поселення, поля, узбіччя доріг, звалища і навіть дахи будинків.

Дуб червоний (Quercus rubra) – дерево  (до 30-35 м заввишки) у молодому віці росте швидше європейських дубів. До Європи був завезений в XVII столітті. Морозостійкий, світлолюбний, вітростійкий, не вибагливий до родючості ґрунту, стійкий до шкідників та хвороб вид, до того ж має фітонцидні властивості. Такий набір пристосувань робить цю рослину практично невразливою, через що часто її використовують у лісонасадженнях.

Робінія звичайна (Robinia pseudoacacia) – це дерево, висотою 30-35 м, живе до 100-150 років. Вперше була посаджена в Україні наприкінці XVIII ст. Усі частини робінії звичайної, крім квіток, отруйні, найвища концентрація токсинів спостерігається в корі та насінні. Цю рослину культивують по всій Україні, а найбільші площі її насаджень зосереджені в Лісостепу і Степу: в парках, садах, полезахисних і протиерозійних смугах, у захисних насадженнях уздовж доріг. Розмножується переважно кореневими паростками, через що викорінити її майже неможливо.

Читайте також: Рекордна врожайність в умовах посухи на Одещині — «Дачні» секрети українських науковців

Останнім часом все частіше в лісовому господарстві та й в озелененні використовують гледичію колючу (Gledicia triacanthos) — високе дерево родини бобових. На своїй батьківщині в центральній частині Північної Америки вид зростає зазвичай на свіжих ґрунтах річкових долин. 

В Україні це дерево 20-40 метрів заввишки. Світлолюбна, солевитривала, довговічна порода, яку культивують переважно на Півдні України, проте в озелененні використовують по всій території. Дерево має дуже розгалужену поверхневу кореневу систему, яка розростається на 10 м і більше навкруги.

Аморфа кущова (Amorpha fruticosa). Кущ заввишки 1-3 метри, який широко поширений в Австралії та Європі. Стала популярною в Європі, як декоративна рослина, на початку 1700-х років — у 1724 році М.Catesby привіз її в Англію. Її роль, як медоносної рослини, також сприяла активному вирощуванню. Крім того, вид висаджувався для стабілізації ґрунту (особливо на залізничних насипах) завдяки його захисній ролі від ерозії, що забезпечується розгалуженою кореневою системою. У Франції почали вирощувати наприкінці 19 століття, в Польщі — на початку 20 століття, а в 1940-1950 роках в долинах рік Дунай та Тиса активізували лісопосадки, звідки вона поширилася на сусідні території Угорщини та України. 

Вид відмічається високою інвазивною активністю, стрімко поширюється, займає природні біотопи, утворює чагарниковий ярус у порушених лісах та в лісосмугах.

Ваточник сирійський (Asclepias syriaca). Трав'янистий багаторічник із глибокою, дуже розгалуженою кореневою системою, що активно розмножується кореневими паростками. Перші знахідки в Європі датуються 1597 р., на початку XVIII ст. вид активно інтродукувався у ботанічних садах країн Європи: у Франції з 1778 року, Німеччині – 1850, Словенії – 1987, Польщі – 1989. В Україну був інтродукований в середині ХІХ ст. (у 1863 році вирощувався в Ботанічному саду Київського Імператорського університету) та введений, як технічна культура (джерело латексу) ще до Другої Світової війни. 

Читати також: Як правильно вносити добрива по мерзло-талому ґрунту — розбираємось разом

Активно поширюється на узліссях, вздовж доріг, на сільськогосподарських угіддях, лісосмугах, перелогах. Це невибаглива до ґрунтів рослина, посухостійка і морозостійка, зимує без пошкоджень і добре розростається на окультурених землях. Боротьба з цим інвазійним видом ускладнюється ще й тим, що останнім часом він активно використовується, як медоносна та декоративна культура, і тому не лише не зменшуються його площі, але й примножуються при засіванні полів.

Злинка канадська (Erigeron canadensis). Однорічний вид із насіннєвою продуктивністю близько 50-300 тис. сім’янок з однієї рослини. У 17 столітті завезений в ботанічні сади Європи, як декоративна рослина, протягом 18 століття поширився по всій Центральній Європі, а сьогодні поширений на всіх континентах. Найпоширеніший в Європі чужорідний вид, що освоює всі регіони та є ефективним колонізатором порушених ґрунтів. Під час порушень ґрунту та після пожеж злинка, як і анізанта покрівельна, формує монодомінантні зарості, що веде до пригнічення розвитку аборигенних видів.

Борщівник Сосновського (Heracleum Sosnowskyi). Ще одним особливо агресивним чужорідним видом є борщівник Сосновського та близький до нього вид борщівник Мантегаці. Виростає заввишки до 3 метрів і належить до найвищих трав’янистих рослин України. Борщівник Сосновського впроваджений в культуру як високопродуктивна силосна рослина у повоєнні роки. 

Проте поступово з’ясувалося, що специфічний запах борщівника зберігається в м’ясі і молоці тварин, а при наявності інших кормів, корови погано поїдали силос. До того ж стала очевидною небезпека опіків при контакті з рослинами борщівника. Тому вже у 1980-ті роки борщівник практично перестали культивувати, однак у 70-80-ті роки ХХ століття почалося його масове здичавіння в Росії, країнах Балтії, Польщі, Німеччині, Білорусі, Україні.

Висока інвазивність борщівника Сосновського обумовлена його морфологічними особливостями та високою алелопатичною активністю щодо інших видів рослин. Освоюючи нові території, борщівник Сосновського помітно впливає на біоценози, засіваючи береги водойм, пустирі, узбіччя доріг, необроблювані ділянки полів, схили гір, долини річок, перетворює їх на суцільні «плантації». Отруйні види борщівника є реальною загрозою здоров’ю, а часом і життю людини.

Особливу групу серед «вселенців», здатних значно змінити вигляд рослинних угруповань і ландшафтів, займають ліаноподібні чагарники — життєва форма, не представлена в природній флорі.

Читати ще: Яна Боброва: Відновлення лісосмуг ― наш внесок у боротьбу зі змінами клімату

Часто в деревостані, переважно порушених лісосмуг, розростається ліана дівочого винограду (Parthenocissus inserta).  Інвазія ліаноподібних чагарників може призводити до скорочення видового багатства природних ценозів і порушення (блокування) їх розвитку. Дівочий виноград є ліаною, що найчастіше трапляється в лісосмугах.

Експансія агресивних чужорідних видів нерідко становить небезпеку для біорізноманіття довкілля, завдає економічної та екологічної шкоди, а іноді й безпосередньої шкоди здоров’ю людей.

Для виконання своїх функцій лісосмугами, їх довговічності та підтримання біорізноманіття в умовах різних природних зон рекомендуємо підбирати природні види дерев і кущів, адаптовані до місцевих умов, такі як дуб черещатий, липа серцелиста, в'яз гладкий і шорсткий, осика, яблуня, груша тощо.

Наталія Пашкевич, консультант проєкту благодійного фонду Peli can live «Лісосмуги Життя»,  канд.біол. наук, старш. науковий співроб., докторант Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України.

©️ Kurkul.com, 2021 р.