Хто, як не аграрії, знає наскільки важливо забезпечити худобу і птицю якісним і збалансованим харчуванням. Оскільки основний елемент, який забезпечує ріст тварини — білок, фермери постійно шукають нові білкові продукти, які швидше засвоюються у організмі тварин, є максимально корисними та мають вигідну ціну. І якщо раніше головними джерелами білка були м’ясокісткове та рибне борошно (джерело виникнення інфекції та зниження показників якості продукції), то згодом аграрії всього світу перейшли на сою, яка стала основним білковим компонентом у раціоні тварин.

Здавалось би фермери знайшли «білкову жилу», але і тут не все просто. Адже споживати сою у чистому вигляді без теплової обробки тварини не можуть, тому науковці тривалий час працюють над тим, щоб термічна обробка «забирала» у сої якомога менше поживних речовин.

Що таке трипсин і з чим його «їдять»?

Соя містить у складі антипоживний інгібітор трипсину, який без теплової обробки перешкоджає засвоєнню білка в організмі як людини, так і тварини. Потрапляючи в організм інгібітор трипсину блокує виділення підшлунковою залозою ферментів, які розщеплюють білок на амінокислоти і сприяють його засвоєнню.

Вживання сої у свіжому вигляді може викликати отруєння або навіть смерть тварини. Тому цей момент слід ретельно контролювати.

У свою чергу, термічна обробка (хочеться цього чи ні) зменшує кількість поживних елементів рослини. А якщо неправильно обрати температуру, то мова може йти про незасвоюваність білку взагалі.

Відтак, теплова обробка є невід’ємною складовою у процесі виготовлення соєвих кормів.

Сьогодні ми хочемо поговорити про методи та технології обробки соєвих бобів, зокрема зробити акцент на плюсах і мінусах такого виду корму, як шрот.

Шрот: де плюс, де мінус?

Тривалий час сою варили, потім смажили, але це не приносило бажаних результатів. У пошуку нових методів обробки «в хід» пішов гексан — дорогий високоочищений бензин, яким змочують зерна сої після плющення. Гексан виступає у якості жиророзчинника — видаляє соєву олію з бобів при виготовленні соєвої муки та переробки рослини на компоненти для кормів. Адже після того як соя потрапляє в екстрактор, під дією високої температури бензин випаровується уже разом із олією. При такій обробці у соєвій масі залишається близько 2% олії. Далі отримана сировина подрібнюється і відправляється у тостер для теплової обробки, щоб нейтралізувати інгибітор трипсин. Після чого маса залишається сухою і ми отримуємо шрот.

Термін зберігання такої сої складає від 6 до 9 місяців, що відкриває додаткові можливості як для зберігання продукції на вітчизняних підприємствах, так і для експорту її за кордон, адже цей процес зазвичай триває близько чотирьох місяців.

Ця технологія переробки є лідером у всьому світі, адже близько 90% сої йде саме на шрот. У складі соєвого шроту є 45-48% протеїну та 1-2% жиру. А у комбікорм разом з основним компонентом — шротом, обов’язково входять ще й вуглеводи (пшениця, кукурудза), вітаміни, мінерали та олія, яку віджали під час екстракції.

Такий високопротеїновий корм може стати повноцінним компонентом високоенергетичного раціону. Але не дивлячись на те, що комбікорм на основі соєвого шроту доволі довго зберігається та його легше транспортувати, не варто забувати і про небезпечні сторони комбікорму, у складі якого є соєвий шрот.

Навіть теплова обробка і випаровування бензину не дають 100%-го результату: гексан все одно залишається у складі шроту у кількості 0,2%. Так, цей показник досить маленький, до того ж активні компоненти і домішки у комбікормах перекривають неприємний запах. Але є кілька небезпек:

• Гексан накопичується у м’ясі тварин, яке потім споживаємо ми з вами
• Комбікорм з гексаном може негативно впливати на печінку тварини, викликаючи функціональні розлади, що ведуть до сповільнення розвитку організму тварини
• У м’яса птиці, яка вживала комбікорм з гексаном, може з’являтися неприємний присмак та гірчинка

Окрім цього, під час переробки у процесі видалення жиру в екстракторі з соєвої сировини зникають всі жиророзчинні вітаміни.

У залежності від кінцевого етапу переробки, соєвий шрот буває гранульованим і розсипним (негранульованим). Варто розуміти, що при грануляції корму з використанням шроту гранули будуть дещо рихлими. Слово «тостований» на упаковці з шротом означає, що він пройшов теплову обробку.

Якщо взяти дорослу свиноматку, яка годує поросят і харчується таким комбікормом, кількість бензину, що потрапляє до її організму складає дві столові ложки на день.

Середня ціна за 1 т шроту — $300-400.

Що думають фахівці?

Ми вирішили дізнатися думку іноземних спеціалістів щодо переробки сої та виготовлення кормів з неї. Професор Болонського університету Матіа Фустіні переконаний, що соя — найбільше джерело протеїну для тварин. Але радить не забувати, що аграрії мають знайти ресурс протеїну, який би був економічно вигідним. Бо в першу чергу господарство має приносити його власнику прибуток, не можна про це забувати. Тому слід виважено підходити до формування раціону тварин на своїй фермі.

Говорячи про методи переробки соєвих бобів на корми потрібно розділяти ВРХ і свиней. Адже у добовому раціоні ВРХ основну частку складають соковиті корми (силос, сінаж) — близько 30-35 кг на корову вагою в 500 кг. Окрім цього корова споживає до 12 кг грубих кормів і лише 3-4 кг концентрованих (зерно, шроти). До того ж організм корів та їхній шлунок влаштований так, що початковим відділом чотирикамерного шлунку є рубець. Мікрофлора рубця — це бактерії, відтак жир, який потрапляє у шлунок разом з кормами, може знизити активність бактерій рубця. Тому для ВРХ потрібно шукати інший вид комбікорму або ж подумати над різними варіантами переробки соєвих бобів та обрати оптимальний з них.

Професор Матіа Фустіні як альтернативу сої у годівлі ВРХ пропонує використовувати люцерну.

«Якщо вона правильно зібрана та подрібнена, то у люцерни вміст протеїну значно вищий, ніж у сої. Якщо ви вже маєте сформований раціон, наприклад, для корови в лактації, можна додати туди сою і доповнити всі поживні елементи у складі корму. Потрібно починати з фуража, а вже потім підбирати туди інші компоненти, яких не вистачає», — зазначає Матіа Фустіні.

Якщо ж говорити про свиней — соя є фундаментальним компонентом у їх раціоні, впевнений професор. Таку думку розділяє і старший науковий співробітник лабораторії годівлі Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН Сергій Зинов’єв.

«Білок сої досить якісний за своїм амінокислотним складом. Він має гарні показники перетравлюваності та засвоюваність близько 80%. З огляду на те, що при виготовленні шроту олію не віджимають, а екстрагують, у складі готової сировини дійсно є залишки гексану. Але його кількість настільки мала, що під час подальшого зберігання готового комбікорму ця речовина поступово випаровується, адже розбавник, яким екстрагують сою досить леткий», — коментує науковець.

Популярність методу переробки сої саме на шрот Сергій Зинов’єв пояснює банальним бажанням отримати більший прибуток.

«Це вигідно. Ви виростили сою — маєте один продукт. Переробили на соєвий шрот — маєте вже два продукти: олію і шрот, які можна продати окремо», — говорить експерт.

Але у інших країнах світу ситуація виглядає дещо по-іншому, розповідає Сергій Зинов’єв.

«У США соя — це дуже популярний білковий продукт. Адже зернова основа більшості комбікормів, що виготовляють у Штатах, на 80% складається із кукурудзи і на 20% із сої. У Європі ж більша частина сої імпортована з Латинської Америки і з США. Це виходить досить дорого, тому європейці вже намагаються відійти від цієї практики і переорієнтуватися на ріпак, горох та інші джерела білка».

Незважаючи на це, сьогодні в Україні соєвий шрот є одним з найпопулярніших білковий кормів, і не дарма. Адже за критерієм ціна/якість виправдовує себе повністю. Засвоюваність білка у комбікормах на основі соєвого шроту значно краща, ніж у інших білкових кормах рослинного походження. А завдяки оптимальному складу амінокислот соєвий шрот виборює першість на ринку та користується популярністю серед аграріїв.

Вікторія Сумченко, Kurkul.com