Україна останнім часом встановлює рекорди з експорту та міцно закріпилася серед світових лідерів із виробництва меду, маток і пакетів бджіл.  У 2017 році ми експортували майже 70 тис. т меду, перевищивши тогорічний показник на 18,9%. Проте на фоні такого підйому назріває серйозний конфлікт між українськими бджолярами, спричинений експансією бакфастських, італійських та інших бджіл на українські пасіки, що триває останні 10–15 років. Сьогодні тисячі бджолярів утримують бджіл бакфаст та десятки долучилися до селекції. До того ж, 14 лютого 2018 року створено українську спілку бджолярів «Бакфаст».

Їх противники вважають, що всім здобуткам у медовій галузі ми завдячуємо нашим, українським бджолам, а бакфаст загрожує їм непередбачуваною метизацією та набуттям агресивного характеру, а українському бджолярству — втратою позицій на світовому ринку. Прихильники ж вказують, що жодних дослідів, які б підтверджували слова їх опонентів не було проведено. Також нагадують, що сьогодні центр розведення бакфаста знаходиться в Німеччині, де рівень селекції бджіл один із найвищих у світі.

То чи справді для українських бджіл існує ризик розчинитися в «крові» чужинок? Чи, може, справа в конкуренції? Або ж  мають рацію обидва табори і необхідно лише дотримуватися природного районування бджіл?

Табір противників: бакфаст — напасть, якої треба позбутися

Кандидат біологічних наук, найвідоміший в Україні матковод карпатської породи Василь Антонович Гайдар вважає, що українським бджолам в останні десятиріччя загрожує непередбачувана метизація й винними в цьому, на думку вченого, є саме бакфастські бджоли.

Зокрема, він наводить приклад низки публікацій у журналі «Бджолярський круг» про бакфастських бджіл під назвою «Бомба бджільництва України» з коментарем щодо прогнозу їх розведення.

«Ознайомившись із ними, та тими, що я особисто бачив, я розумію, що ми знову наступаємо на ті ж самі граблі. Проте цього разу вони б’ють по бджільництву України значно дошкульніше, ніж кавказькі бджоли. Бакфаст — це збірна «солянка», і наслідки їх розведення ніхто не береться прогнозувати», — попереджає Василь Гайдар.

Щоб зрозуміти стурбованість вченого, зробимо невеликий екскурс в історію українського бджільництва за останні 60–80 років. Василь Гайдар у бджільництві з 1959 року, і найтрагічнішим періодом у бджільництві він вважає поширення кавказьких бджіл на більшість пасік України та  інших республік Радянського Союзу, яке розпочалося в середині минулого століття.

Майже всі бджолорозплідники України в 60-ті роки минулого століття спеціалізувалися на розведенні кавказьких бджіл. Наслідки були невтішними: навіть у 1989 році сім’ї бджіл громадських пасік Бучацького та Монастирського району Тернопільської області були порушеними та мали жалюгідну силу. Аналіз їхнього породного складу показав перевагу крові кавказьких бджіл.

Для підтвердження своєї теорії Василь Гайдар наводить як приклад досвід розведення бакфастських бджіл українськими бджолярами. Зокрема, Олександра Майорова із Лисичанська. У 2014 році він придбав бакфастських маток, поселив у відводці й розвив їх до сімей із добавленням рамок із розплодом. Матки сіяли добре — від бруска до бруска, сім’ї принесли меду більше за всіх.

«Спокійні, весняний розвиток трішки гірший, ніж у моїх безпородних, але кавказців доганяють, зимують на вулиці непогано, і я вирішив поміняти свою породу на цих руденьких. Наступного року я замінив усіх маток на бакфастських. Виводив маток від куплених і все було нормально. Пару сімей виявилися злими, але це в мене було і з моїми, усі більш-менш спокійні, а пару сімей злі», — розповідає Олександр Майоров.

Проте, уже 2016 рік приніс пасічнику багато сюрпризів. Більшість сімей стали дуже злими, меду почали приносити менше й розвивалися не так добре.

«Зазвичай я намагався виводити маток від кращих сімей, а тут я розгубився, виводити нема від кого. Сусід мій через три подвір’я почав говорити, що в нього бджоли стали у 2016 році злішими. Він маток міняє кожного року, ось я й думаю, чи не від моїх руденьких часом у нього злоба? У 2017 році взяв 10 безпородних бджолосімей  і намагаюся відродити пасіку з нормальними бджолами, поки сусід не здогадався, що я його бджолам кров зіпсував. Ось так я модних бджіл розводив», — ділиться досвідом пасічник.

Олександр Комісар у «Бджолярському крузі» викладає свою точку зору щодо небезпеки традиційному бджільництву України.

«Якась масова «хвороба» інфікувала пасічників України, усі почали  думати, як завести бакфастських бджіл. Хвороба невиліковна, бо декілька моїх друзів із Сумської області вперто хочуть їх розводити і вже придбали маток із Германії, незважаючи на мої спроби їх від цього відговорити. Можна тільки цією хворобою перехворіти, бо лікувати її неможливо, але з наслідками, на мою думку, доведеться боротися дуже довго. Зверніть увагу на фразу у звіті Семенюка в науковій доповіді зі Стамбульського конгресу (Міжнародний конгрес бджільництва - Апімондія 2017, прим. ред.): бакфаст легко завести, але негативні наслідки цього дуже важко вивести», — пише він.

Пасічник Юрій Овдієнко вважає, що не тільки агресивність бакфаста загрожує українським бджолам.

«Згідно з дослідами вчених із США, які вивчали розповсюдження вірусів бджіл, в Україні є такі місця, де бджоли взагалі не мають вірусів. Проте деякі «діячі», разом із бакфастом та іншими імпортними бджолами завозять в Україну і хвороби, що, звісно, не може не позначитися на українському бджільництві», — розповідає він на своєму каналі You Tube.

Бджоляр Михайло Жмут, який із початку розведення пасіки був у захваті від бакфастських бджіл, із плином часу змінив свою думку про них.

«Слід холоднокровно визнати, що нинішній бакфаст, особливо в Україні, це свого роду бджільна солянка. На жаль, вона зовсім далека від бджіл, виведених шляхом складної та цілеспрямованої гібридизації братом Адамом у графстві Бакфаст. Цілком очевидно, що за увесь час стабілізація породи однозначно не відбулася, стандарту не вироблено. Швидше навпаки, у формуванні даної породи ми суттєво віддалилися від досягнень брата Адама. Складається таке враження, що бакфаст - це перспективне, але не виношене дитя хороших батьків, для належного становлення якого необхідно докласти ще немало зусиль», — пише пасічник.

На думку Василя Гайдара, остаточний вплив бакфастських бджіл ще нікому не відомий і може бути надзвичайно шкідливим для вітчизняного бджільництва. Він вважає масове поширення бакфастських бджіл на пасіках України свідомою диверсією, бомбою проти бджіл, за яку повинна бути відповідальність згідно з законом. Адже ніхто й ніколи не може спрогнозувати генетичний вплив безконтрольного розведення складного гібриду, а не породи.

«Ситуація з поширенням бджіл бакфаст — бездумна, бо нагадує отару овець і кіз, які йдуть у прірву за вожаком. Не хочу, щоби бджільництво нашої країни втратило місцевих бджіл, тобто пішли в прірву. Надіюся, що молоді, здібні та енергійні «вожаки» поширення бджіл-чужинок направлять свою енергію на збереження та вдосконалення місцевих бджіл України, бо вони варті того», — застерігає Василь Гайдар.

Його точку зору підтримує й науковий редактор «Бджолярського кругу» Олександр Комісар, який підсумовує низку матеріалів по розведенню бакфастських бджіл на пасіках України та зазначає, що бакфастські бджоли створюють проблеми для окремих бджолярів і для бджільництва загалом.

«Бакфаст знищує аборигенних бджіл, а саме з ними ми отримали 60 тис. т меду у 2016 році. Хочете менше? На мою думку, використання бакфаста допоможе! Хоча у певний період часу окремі пасічники отримають підвищені медозбори, боюсь, що ціною зменшення врожаю меду в пересічних пасічників, яким бакфастські трутні просто погіршать породу», — пише Олександр Комісар.

Табір прибічників: не там шукаєте винних

Регіон української степової бджоли — це регіон медовий, тут пасічники займаються медовою продукцією, а не розведенням бджіл тому, що на меді можна заробити набагато більше. А в Закарпатському та Прикарпатському регіонах навпаки. Закарпаття взагалі не здатне себе забезпечити медом — ефективність медового виробництва там дуже мала. У Прикарпатті ситуація трохи краща, проте усе ж набагато гірша, ніж у центральній Україні, не говорячи про Схід і Південь. Тому тут багато людей переходять на пакетне виробництво маток і на цьому заробляють.

У результаті — маємо «перекачані мускули» виробництва карпатки й незначне виробництво української степової. Це призводить до перенасичення ринку матками саме карпатської бджоли. До 2014 року, коли кордони з Росією були відкриті, туди «гнали» вантажівками тисячі пакетів із матками.

«На сьогодні цей канал практично перекритий. У Казахстан пакети теж ішли через Росію. Деякі більш активні матководи Закарпаття зараз продають маток у Румунію та Італію, тобто освоюють нові ринки. В Україні теж хочуть продавати, а тут з’явилися карніки, бакфасти й інші. Вони теж займають ринок. Оскільки ці бджоли мають доволі непогані показники по миролюбності, роїнню і продуктивності, то створюють серйозну конкуренцію для наших місцевих бджіл», — розповідає оператор штучного осіменіння маток Артем Майстерчук.

На його думку, трутень бакфаста в першому поколінні не може призвести до агресії при обльоті маток місцевої бджоли чи будь-якої іншої породи. Більше того, він пропонує провести дослід, аби довести свою правоту.

«Дослід полягає в тому, щоб узяти неплідних маток  з тієї місцевості, де взагалі відбувається погіршення миролюбності. Поділити їх на дві групи. Одну групу облетіти природнім обльотом, де відбувається погіршення миролюбності, а другу штучно запліднити трутнями бакфаст і передати цих маток третій особі, яка не буде знати де які бджоли. А в кінці сезону ця людина нам зробить оцінку, яка сім’я миролюбна, а яка агресивніша», — пропонує Артем Майстерчук.

Прихильники бакфаста зазначають, що коли говорити про розщеплення ознак породи, тобто пустити на самоплив бакфастських бджіл, звісно, корисні ознаки з часом зникнуть, так само відбудеться з будь-якою іншою породою, навіть якщо популяція бджіл буде закрита. Щось подібне трапилося зі свинями в Америці, ніхто туди не завозив диких кабанів, вони з'явилися від свійських тварин.

«У будь-якої породи, чи то бджіл, чи будь-яких інших тварин, має проводитися постійний відбір за потрібними характеристиками. Сьогодні пасічників, які тримають бджіл бакфаст, цькують люди, котрі відчувають серйозну конкуренцію, а самі в кращому випадку ведуть селекцію на рівні 30-х років», — вважає бджоляр та матковод із Харківщини Михайло Мироненко.

Більше того, Артем Майстерчук наводить наукові праці професора Рутнера, який дає карту Європи з зонами розповсюдження аборигенних популяцій бджіл. В Україні, згідно з цією картою, карніка (карпатська бджола) — це Закарпаття, поліська бджола — це Північ України, Львівська область та Полісся, а всі інші території - це території македоніки (українська степова).

«Македоніка — це один підвид. А карніка, популяцією якої є карпатська бджола, — це зовсім інший підвид медоносної бджоли. У результаті ці два підвиди бджоли створюють помісь. Це означає, що значна територія України масово метизується вже понад 30 років саме карпаткою», — доводить свою думку Артем Майстерчук.

На його думку, справа не в бакфасті, а в перерозподілі ринку, який після втрати східних клієнтів перенасичений і болісно реагує на конкуренцію.

«Я вважаю, що саме Василь Антонович Гайдар є людиною, яка знищила українську степову бджолу в межах нашої держави. Мова йде про банальний перерозподіл ринку. Територія України, порівняно з нашими східними сусідами, невелика, ринок також. Тому закриття кордонів для продавців карпатських маток призвело до зменшення продажів», — розповідає Артем Майстерчук.

Так хто ж диверсант?

Основною проблемою нашої місцевої бджоли є відсутність такої постійної селекційної роботи, як, наприклад, із карнікою. У результаті це призвело до того, що наша бджола відстає по певних показниках і менш затребувана пасічниками. Для того, щоб українська степова бджола була конкурентоспроможною і про бакфаст забули, потрібно довести її до того ж рівня по миролюбності та роїнню, а гігієна, за словами Артема Майстерчука, в української степової бджоли й так краща, ніж у бакфаста, що робить її більш стійкою.

Як відомо, у суперечці народжується істина. Залишається надіятись, що в результаті даної суперечки виграють не інтереси окремих зацікавлених людей, а загальний добробут українського бджолярства, й істина не потоне в солодкій патоці дезінформації та жаги до наживи. Якщо в Україні будуть проводити селекційну роботу з нашими бджолами та інтенсивно працюватиме інститут бджільництва, то результати будуть не гірші, ніж у бакфаста. Тоді питання імпортних бджіл взагалі не стоятиме перед українськими бджолярами.

 © Юлія Рондяк, Kurkul.com, 2018 р.