Українське козівництво та вівчарство важко прокидається від анабіозу та вибирається із «ями», у яку потрапило протягом 90-х років. Проблем та запитань наразі більше, ніж здобутків, чого вартує одне лише ветеринарне питання — кваліфікованих кадрів у країні майже немає. Та все ж останні події, які стосуються цих галузей вселяють надію на позитивні зрушення.

Одна з таких подій — міжнародний науково-практичний форум «Перспективи застосування біотехнологічних методів відтворення у вівчарстві та козівництві. Досвід Канади», який відбувся в Немішаєвському аграрному коледжі 26 вересня. Спеціальний гість форуму — директор канадського центру генетики та селекції Інна Еріксон поділилась із представниками асоціацій, експертами та фермерами напрацюваннями та біотехнологічними методами, що використовуються в Канаді. Учасники також обговорили можливість поставок генетичного матеріалу з Канади, що надасть можливість проводити операції по вживленню канадських ембріонів та сперми баранів та цапів в Україні. Для цього, за сприяння заступника голови правління «Вівчарство та Козівництво України» Наталії Якименко, на базі коледжу була організована робоча група по створенню канадсько-українского міжнародного центру генетики й селекції.

«У найближчі 5 років ми побачимо значні зміни в українському козівництві та вівчарстві, збільшення їх рентабельності та появу спеціалістів, зоотехніків, ветеринарів, так необхідних у цих галузях. Створення такого центру базі Немішаєвського агротехнічного коледжу дасть можливість виходу на європейські ринки, обмін досвідом із такими країнами, як Канада, Німеччина, Австрія та Франція. Це відкриє можливість молодим спеціалістам отримувати практичні знання ще на фазі навчання», — запевнила Наталія Якименко.

Завідувач відділення технології виробництва та репродукції тваринництва немішаєвського Аграрного коледжу Олександр Вериглес додав, що організація міжнародного центру генетики й селекції на базі їх навчального закладу дозволить готувати фахівців у галузі репродуктивної біотехнології, які можуть здійснювати трансплантацію ембріонів.

«На жаль, за останні роки така дисципліна, як козівництво, випала з навчальних планів. Упродовж 90-х років, галузь козівництва була знищена, вівчарство також у жахливому стані. Проте сьогодні інтерес до продукції козівництва та вівчарства значно зріс. І ми також реагуємо на зміни: ці дисципліни повертаються в навчальні плани, йде пошук фахівців, які мають знання в даній галузі. Триває співпраця із нашим базовим університетом — Національним інститутом біоресурсів та природокористування України. В Україні в галузі ембріотрансплантації, особливо в козівництві, вівчарстві відчутний значний кадровий голод, тому сьогоднішній форум — це початкова лінія відрахунку, для розвитку і відновлення цих галузей», — додав Олександр Вериглес.

З такою песимістичною оцінкою стану української ветеринарії погоджується і ветеринарний лікар, аспірант інституту генетики і розведення імені Зубця Катерина Приходько.

«Дуже довго українська ветеринарія під впливом моди розвивалася в напрямку собак і кішок. Через це були практично втрачені знання й навички обслуговування сільського господарства ветеринарами. Таких фахівців не вистачає, оскільки ця робота вважається не дуже оплачуваною і престижною. Тому, якщо нам Канада дасть можливість навчитися і втілити, то ми навчимося і втілимо їх напрацювання. Наші фахівці в цьому відношенні володіють величезним терпінням і дійсно великим оптимізмом щодо своєї справи. Впевнена, що така співпраця буде результативною», — заявила вона.

Невеликий інсайд: у ході свого виступу, Інна Еріксон розповіла, що прямо зараз йдуть перемовини канадської сторони з Держспоживслужбою щодо підписання сертифікату на генетичні матеріали. На цих перемовинах керівник відомства, Володимир Лапа запевнив, що це питання буде вирішено найближчим часом.

Кілька слів про технологію. За Словами Інни Еріксон, імплантація генетичного матеріалу проводиться лапароскопічно, оскільки іншим чином зробити з вівцями це неможливо. З козами є інші варіанти, але все ж відсоток успішних запліднень у такому разі залишає бажати кращого. При заплідненні застосовується синтетична гормональна терапія, для перенесення гормонів використовується прогестерон та губка. Для визначення стану готовності вівці не використовують ні неплідного баранця, ні жодних інших тестів оскільки гормони показують детальну картину й точно відомо, коли настає потрібний для запліднення час.

Які ж переваги має експорт ембріонів порівняно з експортом живих тварин?

Якщо говорити про «живий експорт», то в нього є велика кількість проблем, повязаних зі здоров’ям тварини та санітарно-ветеринарними нормами. Натомість ембріони і сім’я збирається тільки у тварин, які мають експортний статус, тобто немає ризику захворювання й перенесення цих захворювань у отару. Крім того, нові тварини народжуються в країні, яка буде їхньою домівкою, що дозволяє краще адаптуватися до місцевого клімату, до пасовищ, корму. Тварини народжуються від місцевої матки, яка передає їм зі своїм молоком імунітет до місцевих захворювань, якого імпортовані тварини мати не будуть.

Інна Еріксон підкреслила, що канадська програма має на меті передачу українським спеціалістам не тільки знань, а й навичок, тобто українська команда зможе, так би мовити, «набити руку» під наглядом та за підтримки заокеанських фахівців.

Загалом, коментуючи результати зустрічі, учасники були одностайні в тому, що цей форум відкриває значні перспективи для відродження галузі.

«Сьогодні козівництво та вівчарство в Україні як старий будинок. Його можна або реставрувати, або збудувати на його місці новий. Обидва варіанти не з легких. Але якщо говорити про будівництво, то нову будівлю за старими планами не будують. Та матриця, яка була вбудована у свої часи, є надто консервативною й не сприймає сучасні тенденції. Сьогоднішній форум дає нам нагоду імплементувати інновації, напрацьовані канадськими колегами в нашу «нову будівлю». Тому я покладаю великі надії на сьогоднішню зустріч, на ту роботу, яку веде Наталія Якименко для відродження українського козівництва та вівчарства», — повідомила керівник аналітичного центру аграрного союзу Лариса Старікова.

Був присутній на форумі й наш давній знайомий — власник козиної ферми «Zinka» Василь Цвик. Його оцінка була більш критичною, проте і він погодився, що зустрічі в такому форматі несуть лише користь.

«Сьогоднішня зустріч дала можливість познайомитися з канадськими фахівцями і їх досвідом. Проте, саме зараз калькулятор показує, що такі генетичні програми добре «зайдуть» у країнах, де є дотації та підтримка держави. А ми до таких, на жаль, себе віднести не можемо. Звісно, ми маємо рухатись у цьому напрямку. Сьогодні найбільша проблема при завезенні тварин на господарство — хвороби. Імпорт генетичного матеріалу — ефективне вирішення цієї проблеми, проте для українських господарств, наразі, надто дороге», — поділився думками Василь Цвик.

Він додав, що реалізація таких проектів можлива за умови, якщо до процесу приєднаються асоціації. Загалом, на думку фермера, той, хто першим розпочне рухатись у цьому перспективному напрямку, той і отримає з нього найбільший зиск.

Підсумовуючи, неможливо не порадіти за українське вівчарство й козівництво. Адже в них з‘явився не примарний, а цілком реальний шанс не тільки відродитись, а і швидкими темпами наздогнати в технологіях провідні в цих галузях країни. Й одна з цих країн — Канада, готова нам у цьому допомогти. Як ми цим шансом скористаємось? Час покаже.

© Андрій Яцина, Kurkul.com, 2018 р.