Редакція Kurkul.com разом із John Deere святкує річницю випуску першого трактора в проекті «100 років тракторам John Deere». Цей столітній ювілей надихнув нас написати про те, як українські фермери створили успішні господарства та яким уявляють сільське господарство через 100 років.

Читайте: Анатолій Дідик: технології вирощування диктують вибір техніки

Цикл матеріалів продовжуємо незвичайною історією корінного киянина Ігоря Романова, який три роки тому заради управління сільгосппідприємством покинув життя у столиці й переїхав у маловідоме село Конятин на Чернігівщині. Більше того, у Києві він займався власним будівельним бізнесом. Однак нині Ігор Станіславович замість роботи з «бездушними» будматеріалами з величезним задоволенням працює на полях СТОВ «Надія» та майже досконало вивчив «психологію корів» на своїй фермі.

Ігор Романов кардинально змінив своє життя, з головою поринувши в сільське господарство. Тож тепер з усмішкою жартує, що через 100 років хотів би обов’язково бачити себе «поряд із землею, а не в ній».

Надія у «Надії»

Аграрна кар’єра Ігоря Романова почалася зі, здавалось би, звичайної фрази його товариша і партнера Тараса Іващенка: «Мені запропонували новий стартап. Потрібен керуючий для майбутньої агрофірми».

Колись тут, у селі Конятин Соснівського району на Чернігівщині, працював колгосп. Згодом на його основі було створене сільгосппідприємство «Надія». Зрештою, новим власником господарства у 2015 р. став бізнесмен Тарас Іващенко, який і запропонував Ігорю Романову посаду керуючого.

Уже минуло три роки, як Ігор Станіславович очолив СТОВ «Надія». Заради цієї справи він передав партнерові управління своєю будівельною компанією і по п’ять днів на тиждень живе в невеличкому селі за 260 км від Києва. Маючи за плечима освіту будівельника, новий управляючий фактично з нуля і в польових умовах освоює аграрну науку.

«Погодився стати тут управляючим на свій страх і ризик. Це все нове, невідоме. Але насправді мені подобаються такі виклики. Спочатку було важко, довелося все вчити. Люди зазвичай витрачають на навчання в сільськогосподарських вузах по кілька років, а в мене на це часу фактично не було», — розповідає Ігор Романов.

Фермеру-початківцю довелося самотужки опанувати агрономію та одразу на практиці застосовувати нові знання. На допомогу Ігорю Станіславовичу прийшли знайомі фермери, менеджери компаній-виробників та постачальників техніки, насіння, добрив, ЗЗР, які часто показували й підказували певні виробничі секрети.

Від попередніх власників у господарстві залишилося мало чого. Тож новий керівник доклав багато зусиль, аби відновити чи заново побудувати господарські будівлі, подбати про родючість землі та налагодити роботу господарства в цілому. Усміхаючись, Ігор Романов додає, що тут таки знадобився його великий досвід будівельника, адже на фермі потрібно було реставрувати старі та зводити нові тваринницькі комплекси.

Земельний банк господарства «Надія» складає 685 га, з них 150 га — пасовища та сінокоси. На решті землі підприємство вирощує озиму пшеницю, кукурудзу, соняшник, ячмінь і горох. Поки цієї площі господарникам для роботи вистачає, тож «добирати» ріллю ще не планують.

Для доробки та зберігання зерна в агрофірмі є повний комплекс: власний зерновий сепаратор, сушка та склади тимчасового зберігання. Невелику частину врожаю зі своїх полів господарство використовує для виробництва кормів для тварин на своїй фермі. Нині тут утримують 430 голів ВРХ волинської м’ясної породи.

Більшість виробленої продукції сільгосппідприємство відправляє на продаж, проте Ігор Романов вивчає можливість створити власну переробку зерна. Також у недалекому майбутньому у СТОВ «Надія» планує створити виробництво м’ясної продукції. Поки що відгодованих півторарічних биків продають живою вагою, але, як порахував керівник господарства, інвестиції у власну переробну лінію дадуть змогу заробляти більше.

«Ми ж усі добре знаємо, що Україна — аграрна країна. Це класно і це непогана перспектива. Але невже всі наступні 100 років ми годуватимемо весь світ? Цього мало. Не забуваймо, що, в основному, ми постачаємо сировину. Усередині країни переробляємо дуже мало продукції. Давайте щось змінювати. Давайте самі переробляти зерно й відкривати нові ринки! У нас прекрасні перспективи в цьому напрямі», — переконаний Ігор Романов.

Узагалі тваринництво в господарстві з’явилося, як каже Ігор Романов, майже завдяки щасливому випадку. Кілька років тому племінне господарство з Волині вирішило розпродати своїх породистих корів і биків. Тож власник агрофірми «Надія» Тарас Іващенко вирішив придбати собі близько 80 голів ВРХ знаменитої волинської м’ясної породи (яка на 75% складається з лімузинської породи) та зайнятися їх розведенням, покриваючи чистокровними биками-лімузинами. Завдяки десяткам консультацій із провідними фахівцями та наполегливості керівника Ігоря Романова господарству вдалося збільшити поголів’я ВРХ. У планах фермера — наростити кількість тварин до 1 тис., а згодом отримати статус племінного господарства з розведення м’ясної породи лімузин.

«Було складно, адже тут треба було вивчити всі нюанси утримання, відгодівлі, лікування хвороб тварин. Це досить цікава порода, яка була виведена в Україні і, на жаль, стає непопулярною, малопоширеною. Тож вважаємо за потрібне відновлювати та популяризувати її», — планує керівник «Надії».

Крім того, від попередників у спадок дістався раритетний техпарк, котрий Ігор Романов без жодного сумніву відправив на металобрухт. Відреставрували лише стареньку вантажівку ЗІЛ, яку зараз використовують для роботи на фермі. Натомість за час роботи СТОВ «Надія» придбало три сучасні трактори різних брендів, фронтальний навантажувач, сівалки, техніку для обробки ґрунту та причепи.

Решту техніки винаймають у інших компаній. Бо, наприклад, для роботи на тій площі,  яку обробляє агрофірма «Надія», купувати власний зернозбиральний чи силосний комбайн поки що не є першочерговою задачею. Однак з-поміж усього різноманіття орендованої техніки Ігор Романов віддає перевагу комбайнам John Deere. Каже, що завжди можна розраховувати на надійність цих машин. Крім того, сервісні організації традиційно швидко вирішують усі робочі питання, тож проблем зі збором врожаю в господарстві майже ніколи не було.

Чого вже вдалося досягти

За три роки роботи в господарстві «Надія» Ігор Романов разом зі своїми працівниками навчилися вирощувати непогані врожаї зернових і технічних культур. Ігор Станіславович по-доброму хвалиться, що попри його невеликий досвід у сільському господарстві підприємство під його керівництвом отримує середні як для всього Сосницького району дані по врожайності.

«Наш перший рік був цікавий. Тутешні землі давно не бачили добрив чи якоїсь серйозної ґрунтової обробки. Ми серйозно попрацювали й навіть отримали невеликий прибуток. Торік на деяких полях уже отримали по 13 т/га кукурудзи та по 3 т/га соняшнику. Цьогоріч погодні умови трохи змінили наші плани на врожай, але все одно ми отримали досить непогані показники», — каже керівник господарства.

Спілкуючись із сусідами-аграріями та переймаючи досвід інших колег, Ігор Романов зробив для себе висновок: у кожної людини свій погляд на роботу в полі чи на фермі. Але в сільському господарстві найважливіше — результат роботи. Тож насправді важливо правильно оцінити свій результат на складі та зробити з цього потрібні висновки щодо технології вирощування абощо.

«У мене на будівництві було все чітко: будуєш по плану, люди роблять роботу, і ти отримуєш очікуваний результат. А тут ти можеш усе робити за правилами, але в один день випаде град і все... Основний урок, який я чітко засвоїв за цей час, — робити все максимально відповідно до технології та своєчасно. Якщо дати рослині все необхідне, то є шанси пережити погодні неприємності. А якщо нічого не робити, то шкоди завдасть навіть невеликий вітерець», — висловлює думку фермер.

Досягти таких результатів Ігорю Станіславовичу допомогла саме його команда та досвідчені порадники. Розуміючи свою відповідальність перед власником підприємства, керівник шукав для роботи таких же молодих і амбітних людей у найближчих селах. Але це виявилося досить складно, тож Ігор Станіславович витратив багато часу, аби знайти хороших працівників. Зараз на підприємстві працюють зоотехнік, інженер, механік, бухгалтер та ще кілька людей, які допомагають керівнику успішно господарювати.

Однак саме завдяки цим першим управлінським проблемам Ігор Станіславович зрозумів: українське село треба відроджувати, і рушієм цього відродження стануть саме невеликі фермерські господарства. Бо саме малий та середній агробізнес має у своєму розпорядженні таку кількість землі, якою може ефективно керувати. Так кожен фермер буде зацікавлений у тому, аби розвивати село, де він живе і працює.

«У нас справді живуть хороші й роботящі люди. Але ви тільки погляньте, в яких умовах їм доводиться існувати! Тепер я мрію, щоб у кожному селі були хороші дороги, освітлення, водопровід, газопостачання. Це елементарні речі, але вони зроблять життя селян більш комфортним», — ділиться Ігор Романов.

За словами керівника агрофірми «Надія», для таких змін потрібен час і розуміння чиновників, які займаються аграрним управлінням на рівні держави. Каже, хотілося відчути зміни вже незабаром, але нині в Україні складно будь-що прогнозувати.

«Я абсолютно впевнений, що через кілька десятків чи сотень років у нас буде все добре. Вірю, що сільське господарство України розвиватиметься в правильному напрямку!», — говорить фермер.

Натомість навіть за невеликий проміжок роботи в агробізнесі Ігор Романов уже встиг дещо розчаруватися в обіцянках українських посадовців. Він переконаний, що сільське господарство безпідставно роблять субсидійованою галуззю замість того, щоб дати шанс розвиватися самостійно.

«Найголовніше — аби держава не заважала фермерам. Зрозуміло, що прямої адекватної допомоги ми не дочекаємося від влади. Агробізнес хоч і не приносить надприбутків, але є досить вигідним і не потребує такої підтримки, як лікарі чи вчителі. Для початку можна просто відмінити ПДВ — незабаром малі і середні фермери стануть основою всього. Просто в Україні треба створити нормальні умови для фермерів, як у всьому світі, й дати нормально працювати», — міркує Ігор Романов.

Порція мотивації

Ігор Романов розповідає, що його нинішнє заняття приносить йому величезне задоволення завдяки хорошим фінансовим показникам та щоденному підвищенню аграрної кваліфікації.

А ще він отримує величезну втіху від природи навколо. Наш співрозмовник запевняє, що його «частковий переїзд» у Конятин, де працює господарство, — це своєрідна «втеча» від галасливого мегаполіса, вічних пробок та життя «на льоту».

Тож коли з’являється вільна від роботи хвилинка, Ігор Станіславович гуляє неподалік у місцях, які відомий письменник описував у своєму романі «Зачарована Десна». Любить фотографувати, рибалити, збирати гриби, ягоди.

«У нас тут надзвичайно красиві місця, Десна, ліси… Неподалік Мезинський природний парк. Тож навіть коли їду на поля, щоб подивитися, як працюють трактористи й комбайнери, то не упущу можливості дістати з машини вудочку, половити рибу або піти в ліс за грибами і ягодами… Навіть не треба кудись у гори їхати, щоб помедитувати», — із захопленням розповідає фермер.

Нарівні з цією красою Ігор Романов повною мірою бачить, як насправді живуть люди в такій хоч і живописній, але далекій від нормального рівня життя місцевості.

«Мене дуже бентежить те становище, у якому опинилися люди в селі. Робочих місць для всіх немає. Півсела вже виїхали на заробітки, інша половина безпросвітно пиячить чи просто живе без діла. Усе це від того, що держава не займається розвитком місцевого бізнесу, розвитком сіл і людьми взагалі в цій глибинці...», — говорить Ігор Романов.

Однак саме це його мотивує до подальшої продуктивної роботи. Каже, дуже хочеться, аби наші люди стали краще жити. Тож і старається фермер відповідно до можливостей господарства підтримувати своїх працівників, а також допомагати селу.

Змінивши звичний ритм життя столичного бізнесмена на сповнену різних сюрпризів роботу в маленькому селі, Ігор Романов відкрив для себе багато нового. Виявляється, що життя в провінції таки існує і тут можна успішно працювати.

Хочеться вірити, що передбачення і мрії керівника господарства «Надія» таки незабаром здійсняться! Тож щиро бажаємо Ігорю Романову успіхів у сільському господарстві та освоєнні нових аграрних висот!

© Катя Капустіна, Kurkul.com, 2018.