У сільському господарстві регулятори росту рослин, зокрема ретарданти, застосовуються вже понад 70 років. Список препаратів цього типу поповнюється з кожним роком. На сьогодні у світі синтезовано понад 8 тис. різних фізіологічно активних сполук, хоча практичне застосування знайшло трохи більше 4% з них.

Ретарданти в польових умовах затримують лінійне зростання злакових культур на величину до 35%. Найбільші зміни їх використання викликає на посівах пшениці і жита, на ячмені та вівсі їхня дія відчутно слабша. За наявності великої кількості опадів або при зрошенні спостерігається потужний розвиток вегетативних органів рослин та формується високий урожай. Застосування ретардантів у такому випадку буде найбільш ефективним. Це дозволить запобігти виляганню хлібів, підвищить їх врожай і поліпшить якість зерна.

Загальновідомо, що в управлінні фізіологією й розвитком рослин не існує одного, простого й універсального рішення. Посіви — це дослідна лабораторія під відкритим небом, де вплив і результат дії окремих прийомів різниться залежно від типу ґрунту, температури в момент застосування й погоди. У випадку ретардантів ці чинники ще більш істотні, оскільки все зводиться до регуляції гормональної системи рослин.

Сьогодні ми розглянемо основні етапи, на яких слід застосовувати ретарданти, та особливості їх внесення.

Одним з основних чинників, що формує врожай у посівах зернових, є правильно виконана програма азотного живлення, зокрема, його рівень, кількість підживлення й ретельний розрахунок. Тому чим інтенсивніше планується азотне підживлення, тим більше уваги необхідно приділити правильному запобіганню виляганню. Крім якісних показників потенціалу врожайності, для правильного застосування ретардантів необхідно враховувати додаткові характеристики:

• висота рослин;
• стійкість до вилягання;
• тривалість вегетаційного періоду;
• кількість рослин на м2. 

Спираючись на вищезазначені чинники, необхідно оцінити ризик вилягання. Терміни та норма висіву визначають щільність і густоту стояння рослин — це основні критерії для оцінки ризику.

Ключові фази розвитку зернових колосових у розрізі регуляції росту:

BBCH 25–27: повне кущення

В умовах пізніх осінніх строків сівби озимих зернових і несприятливих метеоумов відбувається недорозвинення рослин, через що кущення триває й у весняний період. У такому випадку рекомендується перше застосування ретардантів на посівах озимої пшениці та тритикале для стимуляції кущення рослин. Даний прийом рекомендується виконувати максимально рано навесні, при відновленні весняної вегетації. Це стимулюватиме утворення додаткових бічних пагонів кущення, що в підсумку дозволить отримати рівномірне стебло. Застосування в дану фазу високих доз азотних добрив значно підсилить ефект застосування ретардантів. Водночас ефективність використання рослинами азотних добрив зростає при застосуванні ретардантів ранньою весною. На відсталих у своєму розвитку і, насамперед, рівномірно зріджених посівах озимої пшениці та тритикале ретарданти застосовують через 5–7 днів після 1-ї підгодівлі азотом.

При вирощуванні інтенсивних сортів озимої пшениці і тритикале з низькими нормами висіву (2,5–3,5 млн / га) в умовах 100% перезимівлі та високим потенціалом кущіння в умовах пізніх осінніх строків сівби та несприятливих метеоумов також відбувається відставання в розвитку рослин, виражене в недорозвиненні кореневої системи і вегетативної маси рослин. Це може призвести до скидання продуктивного стеблостою з 31 стадії до кінця цвітіння, і в підсумку до збирання сформується менше 400 продуктивних пагонів / м2, що може призвести до значного недобору врожаю. Основною метою азотного підживлення і внесення регуляторів у таких посівах є формування до 30 стадії близько 1000 пагонів кущення. Отже, на відстаючих у своєму розвитку посівах до настання 30 стадії необхідне застосування спеціалізованих ретардантів із вираженою коренеутворюючою дією, для збільшення маси коренів, підвищення стійкості рослин до стресу, стримання вегетативного росту в довжину й запобігання скиданню продуктивного стеблостою в подальшому.

Своєчасне і правильне внесення ретардантів на даній стадії дозволить:

• збільшити масу кореневої системи;
• підвищити стійкість рослин до стресів;
• підвищити виживаність продуктивних пагонів у період їх подальшого скидання;
• запобігти прикореневому виляганню.

BBCH 30: початок виходу в трубку

Зі збільшенням світлового дня і зростанням середньодобових температур рослини починають інтенсивно рости і витягуватися, особливо на полях із високим вмістом азоту й органіки. До цієї стадії необхідно закінчити всі заходи щодо стимуляції кущення й коренеутворення культури. У даний період слід детально моніторити посіви для правильного визначення стадії розвитку культури.

BBCH 31: фаза першого вузла

Як правило, ця фаза настає через два тижні після початку 30 стадії, однак на це суттєво впливають погодні умови та сортові особливості культури. На даному етапі починають відмирати слабкі бічні пагони, завершується формування колосків у колосі. Перший вузол починає інтенсивно витягуватися. Скорочення довжини даного міжвузля значно зміцнить рослину й попередить стеблове вилягання, а правильно вибраний регулятор росту сприятиме інтенсивному розвитку вторинної кореневої системи, запобігаючи скиданню продуктивних пагонів надалі. Це оптимальна фаза застосування ретардантів для досягнення максимального ефекту.

Своєчасне і правильне внесення регуляторів у цю стадію дозволить:

зміцнити і скоротити нижні міжвузля, збільшити товщину стебла, запобігти стебловому й кореневому виляганню;

• отримати більш розвинену кореневу систему;
• підвищити стійкість рослин до стресів;
• підвищити виживаність продуктивних пагонів;
• підвищити засвоюваність води і NPK;
• отримати вирівняний стеблестій.

BBCH 32: фаза другого вузла

У цю фазу кількість колосків у колосі повністю сформована, починається процес закладки квіток у колосках. Відсутність захисту або інші стреси на даному етапі призводять до зменшення кількості колосків і квіток. Повністю з’являється 3 листок.

У цей час проводять друге підживлення азотом. До повного настання даної стадії внесення ретардантів необхідно завершити, оскільки їх застосування до кінця 32 стадії й пізніше вплине тільки на 2-е і 3-е міжвузля, тобто тільки на міжвузля, які будуть розвиватися після їх застосування. Водночас починається витягування колоса і його диференціація, неправильне застосування ретардантів може негативно позначитися на продуктивності. Саме тому для запобігання виляганню ретарданти застосовують у фазу 1-го міжвузля (ВВСН 31). Якщо ж дані стадії пропущені, обробку слід перенести на 37–39 стадію, коли формування колоса вже повністю завершене.

Також у фазу першого-другого вузла (ВВСН 31–32) варто застосувати фунгіциди для контролю прикореневих гнилей, які можуть стати причиною вилягання посівів.

Слід зазначити, що потовщення стінок нижніх міжвузль, збільшення механічних тканин у результаті застосування ретардантів служить додатковим бар’єром для розвитку прикореневих гнилей.

BBCH 37–39: фаза прапорцевого листка

У стадіях BBCH 37–39 на інтенсивних посівах із високим рівнем азотного живлення і високим прогнозованим урожаєм необхідним є дотримання 2-го внесення регуляторів росту для скорочення верхніх міжвузлів і підколосового стрижня. Колос набирає масу, у результаті центр важкості рослин зміщується вгору. Це веде до підвищення ризику вилягання, навіть на посівах із правильно виконаною першою обробкою в 31 стадію, оскільки рослини за рахунок зростання верхніх міжвузлів намагаються компенсувати скорочення зростання нижніх міжвузлів.

Своєчасне і правильне внесення ретардантів у дану стадію дозволить:

• додатково скоротити і зміцнити верхні міжвузля;
• зміцнити і скоротити підколосовий стрижень;
• отримати максимально вирівняний стеблестій.

Незважаючи на подібні результати застосування ретардантів, існують значні відмінності між механізмом дії різних представників цієї групи препаратів. Одні пригнічують біосинтез гібереліну, змінюючи водночас активність інших гормонів росту рослин. Інші втручаються в баланс гіберелінів, ауксину й етилену, стимулюючи синтез етилену. Етилен затримує диференціацію тканин і прискорює старіння клітин.

Загалом, ретарданти, що застосовуються в сільському господарстві можна поділити на три групи:

1. Гальмуючі синтез гіберелінів препарати на основі:

• хлормекватхлориду;
• трінексапак-етилу, прогексадіону Са;
• похідних триазолів (д. р.паклобутразол, уніконазол, тріапентанол, флурпірамідол, тебуконазол, тріадіметафон, метконазол).

2. Знижуючі активність гіберелінів за рахунок продукування гормону етилену.
Найвідоміша діюча речовина етиленпродуцентів — етефон.

3. Комбінація гальмування синтезу гіберелінів і продукування етилену.
Препарат на основі мепікватхлориду й етефону.

Усі перераховані діючі речовини істотно впливають на гормональний баланс, втручаючись у процес росту та розвитку рослини. Тому використання ретардантів вимагає диференційованого підходу, інакше гормональний стрес, вкупі з несприятливими кліматичними умовами, може заподіяти відчутну шкоду.

© Андрій Яцина, 2019, Kurkul.com