Kurkul.com піготував переклад статті Джил Хендерсон для Ecofarmingdaily.com, що висвітлює основні аспекти бізнесу на органічній бузині в американських реаліях. Однак, ми впевнені, що цей матеріал неодмінно стане у нагоді фермерам, які вирішили вирощувати цю ягоду.

У самому серці Середнього Заходу — компанія River Hills Harvest, яка розвивається і тримає руку на пульсі сучасних тенденцій вирощування органічної бузини. На чолі підприємства стоїть Террі Дюрхем, давній захисник сталого сільського господарства, засновник новаторських організацій та спеціаліст у сфері вирощування бузини, відомий своєю відданістю розвитку ринку бузини від самих його витоків.

Я зустрілася з Дюрхемом у 2014 році, коли він презентував стенд своєї компанії на щорічній конференції Органічної Асоціації Міссурі у Спрінгфілді, штат Міссурі.

Моя цікавість привела мене до різнобарвного столу з консервними банками з паростками бузини та блискучими бутилями темно-фіолетового бузинового соку. Ще до того, як я спромоглася щось сказати, він запропонував зразок продукції River Hills Harvest — 100% чистий сік бузини. Як завзятий садівник та справжній ентузіаст рослинництва я хотіла запитати про саджанці, але після першого ж ковтка винятково багатого та природного солодкого еліксиру мені захотілося дізнатися більше про Дюрхема і те, як він почав продавати такий чудовий напій.

Його відповіді надихали і були повчальними. За останні кілька років я дізналася про Дюрхема більше і почала поважати його, як ходячу енциклопедію з усіх питань, які стосуються бузини, і як рушійну силу інноваційного ринку бузини у Сполучених Штатах.

Свій шлях Дюрхем почав у 1978 році у невеличкому історичному селищі Хартсбург на річці Міссісіпі, штат Міссурі. Тут на фермі Еріду, названій на честь старовинного міста у Месопотамії — колисці сучасного сільського господарства, він вирощував органічні овочі. У той час поняття «органічний» позначало форму сільського господарства, зрозумілу тільки тим, хто її практикував чи захоплювався, і дуже часто для споживачів та реалізаторів вимагало пояснень, а що ж це таке.

Тому що тоді було мало фермерських ринків, і мало хто розумів переваги споживання органічної продукції, а фермери мали важко працювати, щоб реалізувати свій товар.

Рука допомоги

У 1988 році Дюрхем та інші органічні виробники, які працювали в Озарку Міссурі та Арканзасі, об’єдналися і створили Проект життєздатності малих ферм Озарка (Ozark Small Farm Viability Project). Одним із пріоритетів було визначити стандарти органічного землеробства у регіоні, використовувати їх для просвіти виробників, споживачів, реалізаторів продукції та впорядкувати законодавчу базу. Були також сподівання, що робота стане основою для органічної сертифікації у штаті в майбутньому.

Ця група ентузіастів продовжила роботу та організувала Асоціацію виробників органічної продукції Озарка. Кооператив об’єднував виробничу діяльність фермерів, колективну реалізацію і транспортування товару на оптові ринки. Оскільки отримання кредитів для започаткування органічних ферм або підприємств було складним, вони також утворили неприбуткову членську групу та інвестиційну програму «Фінансування сільськогосподарського вирощування та економіки Озарка» (FORGE). Через неї органічні та звичайні сільськогосподарські проекти і малі підприємства могли отримати фінансування з депозитів та заощаджень членів кооперативу.

Протягом довгих років Дюрхем був активним учасником цих трьох організацій, подорожуючи з Озарка по Міссурі, Арканзасу, Оклахомі, навчаючи виробників, залучаючи нових членів та допомагаючи писати нормативно-правові акти, які стануть основою нової програми органічної сертифікації Міссурі. Тим часом сам займався виробництвом. Фермер збував власну продукцію до кількох магазинів здорової їжі, кооперативних магазинів та ресторанів через невеличке аграрне підприємство.

У 1990 році Дюрхем вирішив узяти все те, чому він навчився в Арканзасі, й застосувати саме до органічного землеробства свого штату за допомогою організації «Органічна Асоціація Міссурі» (ОАМ), співзасновником якої він виступив. Невдовзі ОАМ змінила назву на «Органічна Асоціація Центральної Америки», щоб повністю представляти 9 центральноамериканських штатів. Дюрхем був першим президентом ОАМ і вдруге переобрався на цю посаду через кілька років. Він також був членом ради директорів і навіть відзначений престижною премією за відданість.

Хоча цілі ОАМ завжди були багатогранні, одним з її перших досягнень стала розробка нової програми органічної сертифікації, яка була б запроваджена у штаті Міссурі. Група розділилася на підрозділи, представлені в Асоціації вдосконалення органічного врожаю (АВОВ). Вони напряму працювали з законодавством штату над створенням проекту органічної сертифікації в Міссурі. За перші 2 роки документи на сертифікацію подали 1 000 осіб, перевантаживши державну програму. Приблизно у той же час федеральний уряд паралельно працював над розробкою своїх правил органічної сертифікації і врешті-решт у Міссурі випустили програму сертифікації.

Зустріч із бузиною

Дюрхем продовжував вирощувати та продавати органічну продукцію через різні канали, у тому числі на нових регіональних фермерських ринках у столичному місті Коламбія, Міссурі. У постійному пошуку нової продукції для підвищення рівня продажів він звернув увагу на зарослі дикої бузини на власній землі. Темні, приторно солодкі ягоди високо цінували його матір і бабуся, які кожного літа варили з них смачне варення. Спогади спонукали його спробувати продати кухоль ягід на місцевому ринку. Ідея була вдалою. Виявляється, що багато покупців у дитинстві споживали бузину і бажали повторно відчути цей смак. Тому Дюрхем розпродав ягоди задовго до закриття базару.

Приблизно у 1997 році фермер почав експериментувати з культивацією дикої бузини у себе на фермі. Він вчився на власних спробах та помилках, спостерігав за рослинами та опановував науку ягідництва.

Відразу після того, як Дюрхем посадив вперше дику бузину, він познайомився з дослідником Енді Томасом та місцевим спеціалістом із садівництва Петом Байерсом з університету Міссурі. Ентузіасти якраз розпочали роботу над новоствореним «Проектом вдосконалення бузини Міссурі». До його реалізації були долучені Джон Авері, директор Державної експериментальної станції фруктів Державного університету Міссурі,  та кілька представників університету центру агролісового господарства Міссурі. Основною метою проекту було випробувати перспективні дикі сорти місцевої бузини, щоб вивести стабільні та продуктивні комерційні штами. І тут Дюрхем із власними практичними навичками та спостереженнями став у нагоді науковцям. На додачу вчених підкупили всебічні знання і досвід організації органічного сільського господарства Дюрхема настільки, що він став частиною команди. І робота закипіла. З часом проект атестував 62 сорти бузини. Із них 10 отримали подальший розвиток. Деякі із зазначених – «Боб Гордон», «Вільдевуд», «Мардж», «Озарк» та «Еріду» —  виведені Дюрхемом. Фермер протягом кількох років продовжував працювати з Байерсом, допомагаючи доктору Джону Брюеру та його сестрі Мері Бауман із Вайлдвуда розробити сорти бузини спеціально для виноробства, яке розвивалося у Міссурі. Але це були далеко не всі задуми аграрія.

Так, у 2000 році він закінчив 11-річну кар’єру фермера з вирощування органічних овочів, щоб повністю присвятити себе вирощуванню та переробці бузини. Перші два роки він займався культивацією дикої бузини та підготовкою землі на фермі в Еріду. У 2005 році він висадив кілька найперспективніших сортів у 3 ряди по 300 футів довжиною (91,44 м – прим. перекладача). Паралельно ведеться просвітницька діяльність. Фермер у доповідях та виступах акцентує увагу на перевагах поживних речовин соку ягоди для здоров’я людини.

River Hills Harvest — від кооперативу до втілення мрії

Вирощуючи бузину, Дюрхем зіткнувся з відсутністю однодумців та ринків збуту сировини. На той час всі джеми, соки, вина з бузини або завозили до США у вигляді готової продукції, або виготовляли на місці з імпортної сировини. Тому фермер вирішив створити кооператив.

Дюрхем заснував перший спеціалізований колектив із підтримки фермерів, які займаються бузиною, — «Виробники бузини River Hills». Це об’єднання стало основою для залучення, навчання та розвитку нових фермерських господарств та кооперативів, які б займалися саме цією культурою по всій країні. Мета була амбітною: не тільки покращити виробництво бузини, але і створити нові продукти з неї, разом освоювати ринок органічної продукції.

Але ініціатива Дюрхема не була підтримана належним чином. Тому у 2008 році фермер припинив діяльність кооперативу та запустив власну компанію River Hills Harvest. Піклуючись про інших виробників, формуючи сировинну базу для власної переробки, Дюрхем запропонував іншим аграріям фіксовану ціну  на чисту, цілу, свіжозаморожену ягоду у розмірі $2 за фунт.

«Чим більше продукції ми виробляємо, тим більше люди хочуть знати про бузину», — розповідає він. —  І це для усіх позитивно».

На додачу до підтримки та навчання River Hills Harvest пропонує допомогу в організації бізнесу по Центральному Заходу через мережу фермерів, які заклали цілі бузинові сади. Під час створення та догляду за насадженнями Дюрхем підтримував аграріїв консультаціями стосовно роботи з ґрунтами, зрошення, технологій посадки. Компанія додатково забезпечувала рослинами та живцями, допомагала фермерам працювати зі Службою охорони природних ресурсів США для отримання фінансування нового бізнесу. Для садівників та фермерів River Hills Harvest продавав шість різних сортів бузини у формі неукорінених живців.

Як приклад прибутку, який можна отримати з нового врожаю, Дюрхем любив повторювати історію одного фермера, якому допомагав. Спочатку вони  разом висадили саджанці на 1 акрі (0,4 га - прим. перекладача) зрошуваної землі та вже у перший рік фермер зібрав 600 фунтів (272 кг – прим. перекладача) врожаю ягід. Після першої щорічної обрізки живці використали для засадження ще 5 акрів (2 га - прим. перекладача). Вже на третій рік роботи фермер отримав $73 тис. – більш ніж достатньо, щоб покрити витрати, включаючи спеціальну систему зрошення. Ще і на заощадження залишилось.

Інший фермер, якого консультував Дюрхем, засадив до 2 акрів (0,8 га - прим. перекладача) ягід, використовував запропонований графік зволоження та живлення, зібрав і відправив канадській компанії 10 000 фунтів (4,5 тонни - прим. перекладача) сертифікованої органічної бузини за ціною $3,50 за фунт ($7 700 за тонну - прим. перекладача).

Але не лише організацією виробництва займався Дюрхем. Так River Hills Harvest купував бузину напряму від кооперативів та незалежних фермерів, переробляючи її на свої спеціалізовані бузинові продукти «холодної переробки». В цю категорію входить чистий 100% преміум-сік, який є основою для смачного бузинового варення та універсального смачного бузинового засобу при болі у горлі, стимулюючих ліків  для серця.

Запорукою виробництва чистого поживного бузинового соку, за словами Дюрхема, є температура, при якій обробляються ягоди. Після миття, дезінфікування та відділення від гілочок ягоди подрібнюють і обробляють при температурі, нормальній для збереження біологічно активних речовин, але достатньо високій для нейтралізації залишків ціаногенного глікозиду. Ця речовина — природний алкалоїд, який є потенційно токсичним, якщо його споживати у великій кількості. Унікальна технологія переробки дозволила зруйнувати ціаногенний глікозид і зберегти всі вітаміни, антиоксиданти.

За переконанням Дюрхема River Hills Harvest на процвітаючому ринку бузини торує свій шлях. Бізнес постійно росте завдяки інтернет-продажам, пік яких припадає на зимовий період. Зараз компанія постачає товар на склади у шести штатах, з яких численні дистриб’ютори River Hills Harvest транспортують продукти до сотень роздрібних точок продажу у 30 штатах. Кріс Паттон, який очолює сектор національного маркетингу River Hills Harvest, зазначає: «Це величезна робота, тому що треба налагодити зв’язки, представити продукт і чекати рік чи два до реалізації нового продукту у великих рітейлерів на кшталт Fresh Thyme. Ці фірми обирають продукти, які будуть реалізовувати на своїх полицях, тільки один раз на рік». Тому переробка бузини, як і її вирощування, потребує часу і постійного пошуку нових ринків збуту.

Як недоліки мотивували на створення інновацій

Дюрхем знав, що двома найбільшими недоліками вирощування цієї ягоди як промислової культури є виснажливе збирання та відділення ягід від гілочок. Оскільки устаткування для цих процесів не було, він вирішив його спроектувати і побудувати. Залучився підтримкою брата Даррела, а точніше його інженерною думкою та вмілими руками. Через 4 роки проб та помилок фермер закінчив свій шедевр. Це була  одна-єдина машина для відділення ягід від гілочок, розроблена виключно для бузини. Доступний тільки у River Hills Harvest відділювач бузини Террі (Terry’s Elderberry Destemmer (T.E.D.))  став «революційним інженерним форматом для малих фермерів … дешевим та портативним … зі здатністю до обробки кількох сотень фунтів за годину … з подвоєнням об’єму врожаю». Саме так про нього писали в буклетах та у спеціалізованих виданнях.

Дюрхем згадував ті моменти:

«Коли ми отримали прототип, що нас влаштовував, ми почали співпрацю з виробничим підприємством, яке будувало специфіковане під нас устаткування». Зараз фермер працює на машині для збору врожаю, але вона ще не готова для масового запуску на ринок. «На даний момент не існує збирача для врожаю бузини. Дехто заявляє, що їхні машини можуть впоратися з цим завданням, але повірте мені, це не так. Збирати вручну – єдиний поширений спосіб на сьогодні», — зазначає він.

Ще один недолік для виробників бузини, які самі не продають, не ферментують і не переробляють ягоди на кінцевий продукт споживання, – обмежений доступ до індивідуального обладнання швидкого заморожування (IQF). Воно надто дороге для приватних виробників. Хоча ідеально підходить для швидкої заморозки ягід, зберігаючи таким чином якість та поживну цінність під час транспортування чи зберігання. Часто кооперативи намагаються встановити таке обладнання у центральних районах, щоб фермери різних напрямків могли ним користуватися. І найчастіше у Дюрхема можна було дізнатися адресу найближчого такого пункту.

«Конкуренції серед виробників бузини немає, навпаки потреба у сировині дуже висока. Постійно зростає попит на продукти з бузини», — наголошує Дюрхем.

Він також заохочує усіх бажаючих займатися вирощуванням цієї культури, звертатися до існуючих кооперативів у штатах Міннесота, Айова, Вісконсін та Вермонт. Фермер закликає до співпраці з Бузиновим кооперативом Центрального Заходу (midwest-elderberry.coop). До речі, це ще одна організація, до створення якої він долучився.

«Це активна та велика група, яка підтримує River Hills Harvest, їхній веб-сайт зберігає багато навчальних та наукових документів, які я не можу виставляти на своєму сайті через федеральні обмеження щодо мого бізнесу», — наголошує Дюрхем.

Наостанок фермер зазначає, що  навіть якщо ви не проживаєте у центрально-західній Америці, можете звернутися до Бузинового кооперативу Центрального Заходу за інформацією та дізнатися більше про регіональні й національні події, зібрання, майстер-класи для діючих і потенційних виробників.

Нам же тільки залишається чекати того часу, коли українські аграрії зацікавляться вирощуванням бузини, а на вітчизняних ринках буде стабільний попит на соки та джеми з цієї ягоди. 

Матеріал підготовлено за перекладом статті Джил Хендерсон  з квітневого випуску Ecofarmingdaily.com у 2017 році.

© Kurkul.com, 2019 р.