Кенія ― не найбільша країна африканського континенту, проте надзвичайно значуща у економічному та геополітичному сенсі. Її всерйоз називають «воротами до Африки», адже це найважливіша країна Східного узбережжя континенту з точки зору логістики вантажів. До того ж вона є привабливим ринком для країн-виробників багатьох видів продукції. 

Українські товари вже присутні у Кенії, до останнього часу ми нарощували експорт сільгосппродукції на цей ринок та ринки сусідніх країн. Але нещодавно про свої амбіції щодо завоювання Кенії оголосило і міністерство сільського господарства США. У Штатах терміново шукають альтернативні ринки збуту після того, як Дональду Трампу вдалось за короткий час пересваритись із усіма основними торговельними партнерами. І заходити на ринок Кенії США буде саме в тих нішах, де вже присутня або має можливості увійти Україна. А це значить, що уже скоро нам доведеться вступити у жорстке та нерівне протистояння за право торгівлі на такому перспективному ринку. Чим він цікавий? Давайте дивитись.

Отже: Кенія

Країна з населенням 47 млн, де щорічний приріст населення складає 2,5%, а 40% населення ― молодші 15 років. За оцінкою USDA Кенія віднесена до країн із найвищою ефективністю економіки на південь від Сахари. Половину всіх доходів країні приносить сфера обслуговування (переважно ― туризм), 25% ― сільське господарство, решту ― промисловість. Дохід на душу населення складає $1 700 на рік.

У сільському господарстві зайняті три чверті населення, хоча кількість сільського населення постійно скорочується. Темп урбанізації ― понад 4% на рік. Люди переїжджають до міст, де більше грошей, комфорту та можливостей. І хоча країна є одним із лідерів у виробництві чаю (3-тє місце у світі), зрізаних квітів (7-ме місце у світі) та кави, проте значною мірою потреби у продуктах харчування закриває за рахунок імпорту. Кількість імпортованої сільськогосподарської продукції за 2018 рік перевищила $2,5 млрд. 

Ріст населення, стрімке збільшення середнього класу, зміна харчових уподобань, потреби туристичної галузі створюють значні перспективи для постачальників продуктів харчування. Також імпортозалежним є сектор агровиробництва, який зазнає змін і переходить до більш інтенсивних промислових технологій вирощування. Він потребує постачань техніки, добрив, насіння, ЗЗР, технологій, будівельних матеріалів та іншої сировини.

Чому Кенію називають «воротами в Африку»?

Роль провідної держави в регіоні закріпилась за Кенією ще з часів колонізації британцями. Тут були закладені перші чайні та цукрові плантації, збудовані залізниці, порти, судноремонтні заводи. Розвиток інфраструктури дав поштовх усьому регіону.

Багато сусідніх країн, навіть ті, що мають вихід на узбережжя, і досі отримують імпортні товари через порт Момбаси, з якого залізницею та автошляхами вони можуть дістатись аж до Гвінейської затоки на заході або Кейптауну на півдні. Водними шляхами товари можуть доставляти також на північ. 

Перевагою Момбаси перед іншими портами Східної Африки є гавань Кіліндіні ― глибоководна затока, що простягається від Момбаси вглиб країни. Глибина складає від 17,5 до 55 метрів, а ширина та протяжність робить її ідеальною для заходу великих океанських суден. До того ж у Кенії є можливості для ремонту суден, тому океанічні ваговози заходять до Момбаси на обслуговування та огляд кожного рейсу.

До гавані Кіліндіні підходить транснаціональна Угандійська залізниця. Сполучення нею не доходить зараз аж до Уганди через зношеність шляхів ― 2017 року тут пройшов останній потяг із Кенії до Уганди, але паралельно старому полотну шириною 1 м прокладається новий шлях за сучасними вимогами. Протягом 2014-2016 рр. завершено ділянку дороги до столиці Кенії Найробі. Наступна черга будівництва з’єднає столицю з Озером Вікторія та Угандою, а в підсумку шлях стане частиною запланованого залізничного маршруту Кенія-Нігерія, який реалізується урядами кількох країн та повинен з’єднати узбережжя Атлантичного та Індійського океанів. 

Південна залізнична гілка від Момбаси сполучається з надважливим маршрутом із Танзанії в Анголу (Дар-ес-Салам – Лобіту), який дає вихід в океан «Мідному поясу» Конго (Кіншаса) та Замбії.

Автомобільні дороги з твердим асфальтним покриттям (рідкість для цієї частини Африки) з’єднують Кенію з багатьма сусідніми країнами та замикають основні транспортні шляхи, в тому числі і надважливу кільцеву дорогу довкола озера Вікторія, що пролягає територіями кількох країн.

Політична роль Кенії на континенті

Хороші відносини та торгівля з Кенією дає і значні політичні переваги на континенті. Кенія ― один із політичних лідерів, взірців демократичних і економічних перетворень в Африці. Варто сказати лише, що посольства багатьох світових держав у сусідніх із Кенією країнах фізично розташовані у столиці Кенії ― Найробі. Наприклад, тут знаходиться посольство України у Танзанії, Уганді, Руанді, Бурунді, Малаві, Сомалі, Союзі Коморських островів.

Східно-Африканське співтовариство (EAC)

Кенія є членом регіональної міжурядової організації, відомої як Східно-Африканське співтовариство (EAC). EAC була створена в 2005 році з метою сприяння виробництву, інвестиціям і ефективності торгівлі в регіоні Східної Африки. Країни-члени: Бурунді, Кенія, Руанда, Південний Судан, Танзанія та Уганда, які складають близько 146 мільйонів споживачів. 

Журнал Economist зазначає, що EAC є найбільш успішним економічним блоком на континенті. Країни-члени EAC підтримують спільний митний союз із нульовим митом на товари та послуги при торгівлі між собою, а також вводять загальний зовнішній тариф (CET) на імпорт із країн, що не входять до Європейського Союзу. EAC дозволяє окремим країнам відхилятися від CET за рахунок збільшення мит та обмежень на окремі продукти на термін до одного року, ефективно регулюючи попит на продукцію вітчизняного виробництва.

Для незалежних торгових партнерів Кенія підтримує високі тарифи на імпорт сільськогосподарських товарів, намагаючись підтримати внутрішнього виробника та робочі місця в агросекторі. Для прикладу, мито на кукурудзу складає від 21,9% до 50%, на молокопродукти ― 51,7-60%, на рослинні олії ― 11,6-25%, на фрукти й овочі ― 20-25%.

Спільний ринок Східної та Південної Африки (COMESA)

Кенія також є членом Спільного ринку Східної та Південної Африки (COMESA), зони вільної торгівлі, що складається з 21 країни-члена з населенням понад 520 мільйонів осіб. Місія COMESA полягає в інтеграції своїх країн-членів до міжнародної конкурентоспроможної економічної спільноти. Подібно до EAC країни-члени COMESA вводять загальний зовнішній тариф на товари від нечленів і користуються вільною торгівлею один з одним.

Африканська зона континентальної вільної торгівлі (AfCFTA)

Найбільш амбіційним міждержавним проектом, в якому Кенія відіграє роль одного з драйверів, є створення найбільшого у світі вільного ринку ― Африканської зони континентальної вільної торгівлі (AfCFTA). Кенія однією з перших ратифікувала AfCFTA, а 29 квітня 2019 року договір ратифікували всі 22 країни, які необхідні були для створення зони вільної торгівлі. 30 травня рішення набуло чинності.

Це справді подія світового значення, яку можна порівняти хіба зі створення СОТ у 1995 році. AfCFTA ― це  вільний ринок з охопленням у понад 1,2 млрд людей та обсягом торгівлі $2,5 трлн! Загалом участь в AfCFTA беруть 52 держави з 55 членів Африканського Союзу. Всередині зони вільної торгівлі передбачається скасування 90% торгових мит. Це повинно простимулювати інтенсивність внутрішньої міждержавної торгівлі, яка сьогодні складає всього 15% від усіх торгових операцій. Але вже за 5 років експерти прогнозують зростання цього показника у 2 рази ― до 30%.

До чого ж тут Україна та США?

Цей довгий вступ був потрібен, щоб ми зрозуміли, яке важливе значення має експорт до Кенії для будь-якої держави. Африка ― найперспективніший сільськогосподарський ринок найближчого майбутнього, увійти в який можна кількома шляхами. Можна пробувати просувати товари через Середземноморський пояс ― Туніс, Алжир, Александрію та Порт-Саїд в Єгипті. Можна заходити через Кейптаун та Дурбан у Південній Африці. Але ці нечисленні великі та старі порти є перевантаженими, торгові зв’язки в них міцні і давні, нових гравців тут не люблять. Та й дістатись до країн субекваторіального поясу від них складно. Більш перспективними тут є порти Західного узбережжя ― Касабланка і Дакар та Східного ― Момбаса і Дар-ес-Салам. З останніх двох саме Момбаса приймає більше аграрних вантажів, тоді як Дар-ес-Салам історично спеціалізується на відвантаженні руди, металів, вугілля тощо.

І от саме на кенійський порт націлились США, що квапливо шукають заміну Китаю, Канаді, Мексиці та іншим торговельним партнерам, з якими за дуже короткий строк вдалось погіршити відносини адміністрації Трампа. Так звана «трампополітика», базована на обмеженнях, митах та ембарго, призвела до того, що американським фермерам нікуди збувати вирощену продукцію. Через це уряду доводиться витрачати десятки мільярдів доларів на розширення програм підтримки АПК. Саме тому Міністерство сільського господарства США називає Кенію одним із перспективних ринків та прагне збільшити присутність своїх товарів на ньому.

Читати за темою: Катастрофічна посівна у США — «вікно можливостей» України

Але проблема в тому, що багато позицій в експортному портфелі США збігаються з українськими. Ми однаково конкуруємо на ринку зерна, і не лише в Африці. Хоча Україна вже присутня в Кенії як один із постачальників продукції агросектору, насамперед пшениці, Штати здатні потіснити нас, застосовуючи маркетинговий, політичний чи економічний тиск.

Україна останнім часом активізувала зусилля з наведення дипломатичних та економічних «мостів» між країнами. Зокрема у травні 2018 року Кенію відвідав голова українського МЗС Павло Клімкін, що стало першим в історії візитом голови нашого зовнішньополітичного відомства до цієї африканської країни. Тоді ж у портовому місті Момбаса було відкрито Почесне консульство України. 

За даними Державної служби статистики України, у 2018 році двосторонній товарообіг між Україною і Кенією склав $68,43 млн.

Експорт з України до Кенії склав $59,85 млн (це 75,3% від аналогічного періоду 2017 р.), імпорт – $8,57 млн (збільшився на 107,8% у порівнянні з 2017 р.).

У 2018 році позитивне сальдо зовнішньої торгівлі між Україною і Кенією становило $51,28 млн.

Основними статтями експорту товарів з України до Кенії у 2018 році стали: зернові культури –  $45,15 млн (75,4%), чорні метали – $8,01 млн (13,4%), жири та олії рослинного і тваринного походження –  $2,92 млн (4,9%), овочі – $2,17 млн (3,6%). Відбулося значне зростання обсягів постачання соняшникової олії з України до Кенії (на 232,8%).

Щодо договірно-правової бази, то наразі на розгляді сторін знаходяться 12 проектів двосторонніх угод, 5 з яких мають економічне спрямування, 3 у юридичній сфері та 4 угоди вузькогалузевого спрямування.

Які ринкові ніші цікавлять Україну та США

Традиційним продуктом харчування у Кенії є білозерна кукурудза, кашею з якої харчувались і харчуються бідні верстви населення. Цією продукцією Кенія забезпечує себе самостійно, адже культуру вирощують усі ― від дрібних селянських господарств до великих агропідприємств. Але зростання забезпеченості населення та поява середнього класу, який хоче харчуватись краще, призвели до шаленого зростання попиту на борошно, хліб, макаронну продукцію, цукор, рис, овочі та фрукти, м’ясо та молоко. Населення почало не тільки споживати різноманітніші продукти, але й загалом їсти більше. Закривати потреби у продуктах доводиться за рахунок імпорту.

Пшениця

Це один із найважливіших продуктів для країни, який забезпечує сировиною місцеву борошномельну промисловість. За оцінками USDA, близько 85% внутрішнього споживання було імпортовано у 2018 році. Цей об’єм оцінюється приблизно у $355 млн. За період з 2014 по 2018 роки Кенія придбала дві третини пшениці переважно з Росії, України, Аргентини та Німеччини. Частка Сполучених Штатів в імпортних поставках пшениці складає від 2 до 6%. Головним стримуючим фактором для американського зерна є відсутність протоколу про сертифікацію експортних поставок між Кенією та США.

Кукурудза

Окрім білої кукурудзи, якою Кенія здатна себе забезпечити, і яка йде на харчове виробництво, країна почала потребувати все більше жовтої фуражної кукурудзи.

Це пов’язане зі стрімким розвитком виробництва курятини. Але забезпечити потреби кормовиробництва країна не в змозі. Першопричина полягає у нестійкому кліматі та умовах виробництва, коли засухи, нашестя шкідників та інші негаразди тривають по кілька років підряд, а традиційне землеробство не здатне подолати ці проблеми. Тому фуражну кукурудзу щороку у певній кількості доводиться купувати за кордоном. У 2017 році Україна здійснювала поставки кукурудзи до Кенії, проте у 2018 році обсяг торгівлі зменшився через скасування урядом Кенії процедури безмитного імпорту жовтої кормової кукурудзи, у тому числі з України, започаткованої у березні 2017 р.

Готові корми чи зерно кукурудзи з США наразі не імпортують, оскільки в Кенії діє заборона на імпорт кормів із генетично модифікованих продуктів.

Цукор

Кенія має досить потужну власну цукрову галузь. За оцінками USDA, понад 10 млн населення країни прямо чи опосередковано отримують доходи від вирощування цукрової тростини. Але стрімкий ріст попиту на цукор випереджає можливості власного агросектору. За останні 5 років Кенія перекривала тільки 58% потреби в цукрі за рахунок внутрішніх поставок. 42% обсягу доводилось імпортувати. Головними постачальниками цукру є Бразилія, Єгипет, Таїланд та Маврикій. Україна поки що відсутня в цьому списку, але немає в ньому і США, адже буряковий цукор зі Штатів також виготовляється зазвичай з генетично модифікованих сортів. Тим не менш ця проблема, як і проблема постачання кукурудзи, може бути подолана укладанням відповідних протоколів сертифікації продукції, які відкриють доступ принаймні продукції, що не містить ГМО.

Макарони

Попри наявність борошномельних заводів, у Кенії відсутня виробнича база для виготовлення макаронної продукції. Тому постійне збільшення попиту на неї закривають за рахунок поставок з-за кордону. За період із 2013 до 2017 року імпорт зріс удвічі. Головними постачальниками є Туреччина і Єгипет, а от продукцію з України чи США на полицях не побачиш. Чим не шанс увійти в цю нішу?

Алкоголь

В Кенії спостерігається дуже швидке зростання ринку алкоголю. Пов’язане воно не стільки зі збільшенням споживання, як із відмовою від домашнього виготовлення на користь недорогих промислових напоїв. При цьому продажі пива чи вина залишаються практично незмінними. Більша частина вина постачається традиційно з ПАР. Натомість ростуть ніші дешевого міцного алкоголю та якісного віскі. У 2018 році Кенія імпортувала алкоголю на $26 млн, з них майже половину (47%) склали поставки з Великобританії, 12% ― з Франції, 10 ― з Індії, 6% ― з Італії. Україна зі своїми можливостями та технологіями виробництва горілки й інших алкогольних напоїв може претендувати на частку цього ринку.

Фрукти та овочі

Ввезення фруктів та овочів до Кенії ускладнене. По-перше, це пов’язане з особливостями місцевих смаків ― кенійці більше полюбляють грейпфрути чи журавлину, які у нас не вирощують. По-друге, постачання продукції ускладнене через переривання холодного ланцюжка ― надзвичайно складно налагодити систему доставки фруктів від саду в Україні до прилавка в Кенії, щоб продукція постійно перебувала в холодильних установках. Банально на заваді стає відсутність стабільного електропостачання в окремих регіонах. Тим не менш ринок є перспективним для українських виробників яблук та інших продуктів, що здатні добре переносити тривале транспортування. Проте у США яблука також визначили як пріоритетний продукт для експорту до Кенії. Тому українцям слід поквапитись. Поки що понад 80% свіжих фруктів до Кенії постачає Південно-Африканська Республіка.

Це лише короткий перелік найбільш перспективних у близькому майбутньому ніш для українських товарів. Їх може бути значно більше, якщо зовнішньополітичне відомство у майбутньому уряді спільно з міністерством Агрополітики та продовольства не загублять цей шанс для України увійти на величезний африканський ринок.

Особливо привабливим цей шанс виглядає зараз, коли дедалі гарячішим стає протистояння США і Китаю, коли відносини Нового та Старого Світу напружені, як струна, а з помилок колишніх господарів планети роблять висновки мешканці Чорного континенту, об’єднуючись у найпотужніший торговельний союз сучасності.

Читати за темою: Як Україна та Росія зайняли ринок пшениці

До речі, Росія, перебуваючи під санкціями ЄС та США, теж активізувала дії на африканському фронті. Кенія також знаходиться на прицілі російських інвесторів та експортерів. Зокрема РФ поставляє до країни зерно, рибу, фанеру, пиломатеріали та інші товари, а уряд Росії допомагає реалізувати амбітний проект транснаціональної залізниці від Кенії до узбережжя Атлантики. Чи залишиться там місце для України?

© Микола Сирота, Kurkul.com, 2019 р.