Біоенергетика в різних країнах визнана найперспективнішим та ефективним напрямком серед різних видів альтернативної енергетики. Поступово цей напрям нарощує оберти й в Україні. Про альтернативні види енергетики ми поговорили з директором компанії Інтерпроект GmbH та співвласником компаній «Терміка», «Вассеркрафт бюро» Іваном Кунь, головою правління «Біоенергетичної асоціації України» Георгієм Гелетухою та керівником програми Agro MBA Оленою Драгоміровою.

Kurkul.com: Розкажіть, як в загальному розвивається біоенергетика, на які напрямки ставиться акцент?

Георгій Гелетуха: Давайте візьмемо для прикладу країни Євросоюзу. Там впевнено рухаються до мети — отримати до 2020 р. 20% відновлюваної енергії. На цей момент — 15%. Можна сказати, що за нинішньою статистикою біоенергетика становить основний сектор розвитку відновлюваних джерел в ЄС (внесок біоенергетики становить 62% від загального внеску всіх відновлюваних джерел).

Є країни, в яких частка біоенергетики становить до 40% від загального споживання енергії. Це, в першу чергу, Швеція, Фінляндія, Латвія, Данія, Австрія. У той час як середній показник по Європі доходить до 9%.

В Україні показник з відновлюваних джерел енергії становить 4,5%. У цю цифру входять біоенергетика (близько 60% від усієї кількості), велика гідроенергетика (близько 30%). Ну, і залишок ділиться між малою гідроенергетикою, сонцем і вітром.

Kurkul.com: З якими труднощами стикаються виробники і споживачі альтернативних видів енергії?

Георгій Гелетуха: Біоенергетика за останні кілька років у нашій країні розвивається досить непогано. В 2010 р. вся частка біоенергетики в Україні була еквівалентна заміщенню 1,1 млрд кубометрів газу на рік. У 2014-му їх кількість зросла фактично втричі (3 млрд м3/рік у 2004). Темп зростання — 42% на рік. Напевно, в нашій країні не знайдеться більше сектора, який зростає такими темпами.

У 2015 р. відбулося дуже серйозне підвищення цін на газ на внутрішньому ринку, ця тенденція збережеться і в поточному, і в наступному році. І навіть через те, що внутрішні ціни на газ будуть підняті, цей процес вже йде, ця крива буде автоматично підвищуватися: бо все вигідніше буде цим займатися.

Хто саме ці мільярди кубів заміщає? Приблизно половину — населення і другу половину — промисловість.

Населенню зараз перейти на твердопаливний котел економічно дуже вигідно. Наша оцінка така, починаючи з травня 2015 і по сьогоднішній день, за півтора року як мінімум 100 тис. котлів було поставлено в побутовому секторі.

Говорячи про перспективи, слід сказати, що нам належить навчитися працювати з аграрними відходами. І є вже певні зрушення в цьому напрямі. Зокрема, досить багато агрофірм обзавелися технікою зі збору та тюкування соломи. В Україні працює понад 100 соломоспалювальних котлів періодичного спалювання, одиничною потужністю до 1 МВт.

З'являються перші котли безперервного спалювання: тюки йдуть один за іншим, спалювання проходить в одному режимі — відповідно, кращі екопоказники і ККД цього котла.

Іван Кунь: Ми в компанії «Терміка», в першу чергу, займаємося продажем твердопаливних котлів, їх монтажем та сервісним обслуговуванням. У нас зростання оборотів на 100% в рік останні декілька років. Тому я всю цю динаміку розумію і відчуваю.

З точки зору перспектив, як рухається Україна, я теж бачу кілька актуальних напрямків. Мені подобається ідея з соломою, проекти з використанням стебла кукурудзи в якості палива. Якщо говорити про рештки кукурудзи на мій погляд, найкраще паливо — це кукурудзяний качан. Він сухий і дуже продуктивний в якості горючого матеріалу. Майже не залишає золи.

Приміром, на фермах і невеликих господарствах в Європі використовують суміш качана і тріски. Змішавши ці два інгредієнти, отримують більш дешеву біомасу. І вона вже має необхідну фракційність та добре горить. Великою проблемою при зберігання качана кукурудзи є гризуни і якраз добавляння щепи частково вирішує цю проблему.

Уже в Україні є вітчизняна, в тому році випробувана техніка, яка збирає качани. Після комбайна йде причіпне обладнання, в яке закидається качан, а стебло залишається на полі.

У нас є різні варіанти обладнання по підготовці палива та його якісному спалюванню щоб запропонувати, для фермерів і господарств. Звичайно, цей процес, в першу чергу, повинен бути цікавий аграріям. Це можна розглядати як можливість розвитку енергетичного бізнесу. Вони володіють енергетичною сировиною, мають часткову потребу в теплі. Можна сказати, що у них є локальний ринок для реалізації тепла. Як на мене, вони повинні в цю сторону дивитися.

Kurkul.com: Розкажіть докладніше, що мається на увазі?

Іван Кунь: Сировина — це те, що у них на полі залишається після збору урожаю – солома, стебла і т.д. Зібравши ці відходи можна використати для виробництва тепла. Наприклад для сушарки в період прийому вологого зерна, сушарки на альтернативному паливі. Виникають складнощі через те, що ця сушарка використовується дуже короткий період а капіталовкладення в котел набагато більші, ніж в пальник для газу. При цьому низька ціна сировини, все одно з точки зору інвестицій впирається в дорогий котел.

Який я бачу вихід з цієї ситуації? Період роботи котла потрібно продовжити. Не тільки в сезон, коли працює сушка, а ще взяти собі ринок, наприклад, обігріву сільських інфраструктурних об'єктів (лікарень, поліклінік, шкіл і т. д.).

Ці котли можуть легко демонтуватися й перевозитися в інше місце. І, володіючи сировиною та обладнанням, можна побудувати бізнес, розтягнувши саме період використання котла. На мій погляд, у аграріїв є шанси заробляти на цьому. По-перше, вони таким способом поліпшать інвестиційну привабливість проекту, по-друге, допоможуть вирішити проблеми сільських громад.

Kurkul.com: Які з видів альтернативних джерел енергії найкраще розвинені в Україні?

Іван Кунь: Я наведу один з численних прикладів, де ми реалізували рішення з твердопаливним котлом, в м. Бровари ТРЦ «Термінал» (аквапарк). Вода використовується там цілий рік. Заміщення газового котла на твердопаливний дозволило за півтора сезони окупити це капіталовкладення.

Котли потужністю від 1 до 3 мВт стають все більш популярними. Наприклад, ми для багатьох автомийок поставили твердопаливні котли, для логістичних складів, торгових центрів. Це, звичайно, служить поштовхом розвитку аграріїв, щоб вони починали виробляти сировину для цих котлів.

Зараз це поки не відчувається в повній мірі, тому що в процесі імпорту пелет з України народилося багато підприємств, які їх виробляють в нашій країні. І вони вже переорієнтувалися в більшості своїй більше на внутрішній ринок, ніж на зовнішній. Я думаю, ще 2-3 сезони і для аграріїв відкриється дуже великий ринок для продажу своєї вторинної сировини компаніям, які будуть обігрівати свої невеликі підприємства.

Kurkul.com: Олено, а чи багато в Україні кваліфікованих фахівців в галузі альтернативної енергетики? Скільки аграріїв хочуть навчитися цьому?

Олена Драгомірова: Я думаю, що аграрії вчаться тому, що їх приваблює. Скажіть, що є бізнес, де є гарний прибуток і сільгоспвиробники вивчать, що таке енергетична верба, що таке біомаса, що таке садівництво. Тому питання кадрів взагалі не є проблемою. Представники великого і малого бізнесу вкладають у власний розвиток.

Я думаю, що для аграріїв актуальна інша проблема. Агробізнес — він як річка, яка шукає для себе правильне русло. Це якраз питання співпраці держави і фермерів. Сьогодні немає культури виробництва біокультур, немає культури розуміння, що це взагалі таке. Потрібно, щоб на державному рівні реалізувалися відповідні програми, виявлялася держпідтримка. Адже це питання має національний масштаб і безпеки держави в принципі. Я думаю, без підтримки держави аграрії далеко не підуть.

Kurkul.com: А що ви скажете про роль агрохолдингів, наскільки активно вони впроваджують альтернативні джерела енергії?

Іван Кунь: Ми працюємо з агрохолдингами в різних ролях і як проектувальники і як постачальники обладнання і як організація яка виконує повне управління проектом будівництва. Я можу сказати, що частково з Оленою згоден. Дійсно, потрібна чітка і задекларована державна політика в цьому напрямку. Це, в першу чергу, нові можливості для аграріїв. Наведу показовий приклад. Наші представники їздили в Чехію і бачили, як там працює ця галузь, агропідприємства безпосередньо беруть участь в роботі цілої системи опалення міста. У питанні, хто повинен зробити перший крок: держава чи бізнес, однозначної відповіді немає.

На мій погляд, важливо, щоб це було комерційно привабливо. І ось тут якраз держава цю роль виконує на 100%. Вона піднімає вартість газу, піднімає вартість енергетики. Зараз питання інвестування в галузь біоенергетики не стоїть. Агрохолдингам на цей момент переінвестуватись і закрити всі свої кредитні історії, напевно, цікавіше, ніж вкладати в енергетику.

Тому я в короткостроковій перспективі більше бачу зовнішнього інвестора, який зайде на ринок. З грошима, зі зрозумілою бізнес-моделлю. І тут питання: чи пустить його держава в енергетичний сектор. Якщо ця галузь буде відкрита для іноземного інвестора, то він прийде, побудує і вже буде співпрацювати з агрохолдингами та фермерськими господарствами, купляючи в них сировину. Я думаю, що це відбудеться протягом найближчих кількох років.

Kurkul.com: А які види альтернативної енергії використовуються українськими аграріями?

Іван Кунь: Дуже багато, тепло і пар з альтернативного палива, газ з біогазових установок на зеленій масі або з відходів тваринництва. Починаючи з «Миронівського хлібопродукту», який вже майже повністю закрив потребу в газі на елеваторах. Не кажучи вже про комбікормові і олійноекстракційні заводи. В «Птахокомбінату дніпровського» в Нікополі котельня на соломі. На мій погляд, великий потенціал в плані біоенергетики є також у «Укрпромінвеста» на свинокомплекси якого ми теж поставили твердопаливні котли.

Тут, насправді, потрібно дивитися на більш локальне використання. Тому що на собівартість біопалива дуже впливає логістика. Його не можна далеко возити. І ця локальність і є можливістю. Газ, електроенергію потрібно транспортувати. А транспортування це додаткові затрати.

Kurkul.com: З приводу активності аграріїв у цьому напрямку чи можете спрогнозувати ситуацію на найближчі 5 років?

Іван Кунь: Я думаю, що аграрії ще звернуть увагу на біогаз. Ми зараз ведемо переговори по проектуванню біогазових установок з декількома замовниками. Якщо порівняти Німеччину і Україну, в першій 7 000 біогазових установок, а у нас всього 7. А за об’ємами зеленої біомасі ми маємо приблизно однаковий потенціал або в нас навіть більший.

Це цілий сектор економіки, який дасть гроші і агрохолдингам, і малим сільгосппідприємствам. Дозволить замінити саме енергетичну складову, тому що біогаз можна використовувати як газ спалюючи його отримуючи тепло і переробляти його в електроенергію. Процес у цій сфері поступово йде.

Kurkul.com: А наскільки добре в Україні розвинений ринок рідкого біопалива?

Іван Кунь: Він поки що в зародковому стані. Його поки немає.

Георгій Гелетуха: І не буде найближчим часом.

Kurkul.com: На ваш погляд, що потрібно поміняти в державі, щоб займатися альтернативними видами енергії було вигідніше?

Георгій Гелетуха: Є меморандум з МВФ, підписаний 1,5 роки тому. Згідно з його положеннями до квітня 2017 року всі ціни на газ будуть вирівняні. 1 квітня 2016 р ціна на газ для тепловиків складатиме 75% від комерційної вартості. Тобто, 2994 перетвориться в 5500. І теплова енергія з цього газу, яка коштувала 650 грн/Гкал, тепер буде коштувати 1200 грн/Гкал. Це відкриває абсолютно інші можливості для біоенергетики.

До квітня 2016 я розумію, чому ніхто не будував котельні на біомасі і не обігрівав населення. Це було невигідно. А ось, що буде з квітня 2016? Якщо ми побудуємо котельню на соломі 10 мВт, заплатимо за цю солому 750 грн за тонну. Якщо ми будемо обігрівати за тарифами, які будуть з 1 квітня 2016 «- 10%». Ми відразу закладаємо 10% дисконт, тому що ми хочемо бути конкурентними по відношенню до газу, щоб населенню було цікаво переходити на таке тепло з біомаси. З 1 квітня 2016 розраховуємо продати тепло з біомаси по 900 грн за гігокалорію без ПДВ, а з 1 квітня 2017 — 1200 грн. Так, котельня дорога — 3,6 млн євро буде коштувати.

Тому що таких котелень в Україні фактично не виробляють. Окупність при цьому тариф з 2016 року 3,5 року, а при тому, що буде з 2017 — 1,5 року. І тут, дивіться, воно все сходиться. Населення платить на 10% менше, ніж за тепло з газу — йому цікаво. Виробник соломи отримує 750 грн. за тонну, що досить для компенсації всіх необхідних мінеральних добрив винесених з ґрунту з соломою. Держава зекономить газ, за який вона платила валютою. А зараз їй потрібно буде платити гривнями і платити місцевим агропідприємству. Тобто, гроші залишаються в Україні і створюють робочі місця. Починають платитися податки, тобто, макроекономіка працює значно краще, ніж коли ми відправляємо гроші в Росію або в Європу. Виходить ситуація, в якій всі задоволені. І цієї схеми (газ мінус 10%) досить для бізнесу. Той, хто побудує таку котельню, вкладе 3,6 млн. євро в обладнання, у нього досить хороші терміни окупності і йому буде цікаво це робити.

Kurkul.com: Якщо підприємець все ж наважиться побудувати свій енергетичний комплекс, скільки часу у нього займе оформлення дозвільної документації?

Іван Кунь: Я не бачу в зборі дозвільної документації особливої проблеми. Можу сказати точно, що в цьому напрямку теж є зрушення. Кількість візитів до чиновника — це не така вже й головний біль. Нам потрібно навчитися до них ходити. Тому що так побудована ситуація. Інвестор на сьогоднішній день просто відмовляється давати хабар. Через якийсь час чиновники теж добре «схуднуть» і будуть думати, як це змінити і чимось займатися вже в житті іншим.

Георгій Гелетуха: Ну, і можна згадати, що 1,5 роки тому була значно гірша ситуація з юридичної точки зору. Не знаю, хто це пролобіював. Нібито під екологічним прапором це проштовхнули, у нас був список екологічно небезпечних об'єктів та в нього потрапили всі котельні потужністю понад 200 кВт. Як тільки ти потрапляв в цей список, проектування твого об'єкту мало здійснюватися за п'ятої категорії складності. Це прирівнюється до проектування атомних станцій і хімзаводів. Така практика діяла півтора року. Наша Асоціація з цим боролася, домоглася скасування і зараз ми всі потрапляємо в третю категорію складності, що дозволяє проектувати ці об'єкти за розумними вимогам.

Ми ініціювали спрощення процедури землевідведення під об'єкти відновлюваної енергетики. Є там кілька проблемних моментів. З усіх, хто будується, зараз вимагають, щоб об'єкт був внесений в детальні плани розвитку території. Це непогана ідея, але головне, щоб ці детальні плани розвитку території були.

Олена Драгомірова: Бізнес не може бути примушений зробити що-небудь. Він сам зробить те, що йому цікаво в фінансовому плані. Чому б не дати можливість використовувати ті землі, які не придатні для високоврожайних культур. Сьогодні маса земель використовуються не за призначенням.

Неосвоєні землі — ринок ширший і глибший. Я вважаю, врожайність цих культур дуже низька, і як правило, кожен фермер чи холдинг має в своєму земельному банку до 20% таких ось земель не придатних до використання.

І якщо піти в цей бізнес, як в окрему бізнес-модель, і створити новий продукт — сировину для цих котелень, то потрібно знову включати нові чинники. Наприклад, вартість коштів. Прибирання тієї ж верби проходить раз на три роки. Який нормальний бізнесмен буде вкладати гроші в проект, який може тільки через три роки почнеться повертати інвестиції. Якби держпрограма передбачала зацікавленість фермерів у вирощуванні тієї ж самої енергетичної верби, то їх не потрібно було б переконувати і просити, вони самі все зробили. Питання стоїть у співпраці між бізнесом, громадою та державою.

Георгій Гелетуха: По землям абсолютно згоден. У нас за статистикою з 32 млн га, які є в Україні, 4 млн не використовуються. Тобто, досить великий ресурс землі використовується неефективно. Тому вирощувати на цих ділянках землі енергетичні культури ми вважаємо дуже перспективним.У Німеччині 12 млн га сільгоспземель. І мільйон з цієї кількості тримають під силосом, який йде на біогаз. У нас 32 млн. І ми нічого не використовуємо під енергетичні культури. Немає логіки.

Олена Драгомірова: Логіка проста. Потрібно зацікавити фермера. Тоді він сам прийде і сам запропонує. Але потрібно якийсь перший крок зробити.

Іван Кунь: На мій погляд, є дві таких галузі в Україні, які чекають зміни економічного балансу: це біоенергетика і лісове господарство. Це дві галузі, в яких приховано колосальний потенціал. Вони можуть разом спокійно робити 10-15% ВВП в Україні. Просто потрібно сісти, подумати, врегулювати на рівні взаємин держави і бізнесу та все.

Георгій Гелетуха: Джордж Сорос нещодавно заявляв, що він би в Україні інвестував в сільське господарство і енергоефективність.

Іван Кунь: Яке на сьогоднішній день сільське господарство без вирішення енергетичної проблеми? На мій погляд, як врегульовано в ЄС, фермер будує тваринницьку ферму — ставить біогазову установку. Це перспективний сектор для інвестування в Україні.

Kurkul.com: Дякуємо за цікаву бесіду!

Денис Киркач, Вікторія Бардак, Андрій Губін, Kurkul.com