...Перед очима стелиться безкрайній степ. Палюче сонце висне над жовтим безмежжям. Здалеку видніються тіні двох чоловіків. Козаки враз спішилися, пустили коней і почали повільно розкладати на вигорілій траві і розпеченому піску своє приладдя. Молодший із них узяв в руки палиці і б’є свій ритм на литаврі. Спочатку повільно, а потім щоразу пришвидшуючи удари. Старший, той, якого називають характерником, із розгону увігнав довжелезну шаблю в пісок, став на коліно і схилився над нею, промовляючи щось про себе. 

Гул литавр усе сильнішав, а голос характерника ставав гучнішим. Потихеньку на небі почали збиратися легенькі хмаринки, сонце вкрилося легенькою пеленою. Щодовше козаки проводили свій ритуал у Дикому Полі, то швидше згущувалися хмари. І раптом литаври затихли, чоловік встав із коліна. На вороже татарське військо впали перші крапельки життєдайного дощу, порох у їхніх порохівницях почав сиріти...

З такої цікавої легенди онлайн-асистент фермера Kurkul.com разом із партнером — сервісом Метео Фарм хоче розповісти про способи, за допомогою яких люди намагалися керувати погодою. Але не слід сприймати їх, як інструкцію до дій :)

Місія «дощ»: традиції світу

Люди здавна вдавалися до найрізноманітніших обрядів і ритуалів для того, щоб «керувати погодою». А такий дар був одним із найбажаніших, адже сприятливі погодні умови давали змогу виростити й зібрати хороший урожай, а відтак мати продовольство і виживати.

Як свідчать науковці, людина не лише на 60% складається з води, а й безпосередньо від неї залежить. Недарма майже всі древні цивілізації зароджувалися і процвітали на берегах річок, озер, морів та океанів…

У багатьох культурах існував (а подекуди і нині існує!) обряд викликання дощу. Зазвичай його виконували під час посухи, щоб викликати справжній життєдайний дощ. Часто процес супроводжувався ритуальними танцями і піснями. Коли наші далекі предки-кочівники перейшли до осілого способу життя і стали землеробами, вони безпосередньо залежали від атмосферних опадів. Так з’явилися заклинателі, маги, чаклуни, які нібито могли викликати дощ. 

Ритуал виклику дощу справді існує в абсолютної більшості народів по всій земній кулі. Наприклад, у племенах Гвінеї цей обряд виконують за допомогою тамтамів та різних обрядових дій.

Фольклористи описують, що місцеві чоловіки протягом ночі безперервно б’ють у тамтами. А місцевий маг джу-джу весь час шепоче заклинання. Допомагає їм у цьому оголена молода жінка, яка своїми рухами задає ритм тамтамам. Кажуть, після такого ритуалу на гвінейців проливається сильна злива.

Індійські брахмани для виклику опадів на кілька годин засідають у бочки з водою, безперервно читаючи молитви. Непальські жінки з регіону Капілавасту танцюють оголеними на рисових полях. 

На острові Ява чоловіки б’ють один одного гілками по спинах, поки не виступить кров. Це має «приваблювати» хмари. В одному з племен Абіссінії і зовсім починали битися один з одним на смерть, а в деяких племенах Австралії споруджували особливу хатину над глибокою ямою, поміщали в неї двох чаклунів і різали їм вени, щоб ті окропили своєю кров'ю землю.

У Сербії, Румунії та північній Болгарії проводять обряд «Германа», ховаючи глиняну ляльку якогось бідолахи, який, за повір’ям, помер від посухи. 

Під час посухи жителі Полісся оплакували міфічного утопленика Макарка, розмішуючи воду в колодязі палками і голосячи: «Макарко-синочок, вилізь із води, розлий сльози по святій землі!». У селах на сході Білорусі подекуди досі зберігся стародавній обряд викликання дощу. Під час сильної посухи жінки «орють» річку справжнім плугом, наспівуючи при цьому обрядові «дощові» пісні. Цей обряд є дуже давнім і має глибоке язичницьке коріння.

А ось на півночі Житомирщини страшну посуху пояснювали тим, що якась із сільських жінок, всупереч суворій забороні, наважилася на Благовіщення пекти хліб. Визначивши «винуватицю», місцеві жінки збиралися разом, брали з собою по два відра води і відправлялися в будинок до «грішниці», де і виливали принесену воду посеред хати та на її зовнішні кути. Іноді діставалося і господині.

На Запорізькій Січі, кажуть, були особливі воїни — козаки-характерники. Вони володіли неземною силою та особливими здібностями і були нащадками давніх чарівників-волхвів. За повір'ями, характерники були сильними чаклунами, уміли зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, ставати невидимими та викликати панічний страх у ворогів.

Уміли характерники і керувати погодою — напускати туман, розганяти хмари або, навпаки, викликати дощ. Адже саме погода могла зіграти вирішальну роль у битві. Сильний дощ справді зволожував порох, що робило вогнепальну зброю безсилою. А ще дощ міг перетворити поле бою на болото, в якому грузла важкоозброєна кіннота суперника.

Один із цікавих способів притягнути воду з небес існує у балкарців — корінного північно-кавказького народу. Вони тримають на такий випадок особливий камінь — сенташ. Щоб викликати дощ, сенташ потрібно викопати із землі, щоб припинити — закопати глибше. Кажуть, цей ритуал безвідмовно діє і в наші дні та дивує очевидців як зовнішнім виглядом диво-каменю, так і неймовірної сили зливою, яка стабільно починається після його відкопування.

Чеченці, щоб викликати дощ, убивали і підвішували змій. Вісницею негоди в народних уявленнях вважалася ворона, тому, щоб викликати дощ, потрібно було зруйнувати вороняче гніздо.

У татар мулла перерізував барану горло і з декількома найстаршими та шанованими людьми похилого віку в селі молився про дощ. М'ясо барана готували в казані з водою на багатті і з'їдали його до останнього шматка. Після трапези баранячі кістки закопували в чистому місці. При завершенні обряду всі жителі йшли до річки і обливали один одного водою, показуючи духам, що потрібен дощ.

Коли люди почали вірити в те, що боги керують різними природними явищами, в їхньому небесному житлі були обрані «відповідальні» за дощ. У стародавніх греків це був Зевс, у римлян —  Юпітер. Коли починалася посуха, босоногі римлянки з розпущеним волоссям відправлялися в Капітолійський храм, де молили Юпітера про милість. 

Після прийняття християнства практика «народного» виклику дощу існувала в двох видах: церковному і магічному. При першому застосовувалися молитви про дарування дощу і хресна хода; другий передбачав язичницькі обряди, різні магічні дії. При чому церковнослужителі суворо засуджували чарівників і переслідували їх.

«Сучасні» способи викликати дощ

Ефективність усіх магічних способів керування погодою досі залишається під великим питанням. Натомість вчені багатьох країн світу зосереджують увагу на раціональних рішеннях, які б дозволяли «викликати» чи «відкладати» дощ.

Колись ще давньогрецький історик Плутарх, описуючи велику битву, що відбулася у 102 році до нашої ери, припустив: зливу спровокував шум битви. Пізніше з’явилися припущення, що люди можуть домогтися такого ж результату подібними засобами, зокрема шляхом «струсу повітря».

У XVI столітті італійський скульптор Бенвенуто Челліні запропонував використовувати постріли з гармат для викликання дощу. У Франції «здригати повітря» намагалися дзвоном. Ця практика поширилася по всій Європі, але вже у 1750 році королева Австрії Марія видала указ про заборону стріляти по грозових хмарах чи розганяти їх за допомогою будь-яких інших способів. Потім інтерес до управління погодою спадав і відроджувався знову, залежно від змін погодних (посухи, урагани, дощові роки), політичних і військових. 

Зрештою, в Америці аж до кінця минулого століття фермери під час посухи в деяких виноробних районах влаштовували гучні канонади, стріляючи з гармат і рушниць. Деякі науковці у США також вірили у можливість впливати на водяну пару шляхом створення штучних атмосферних вібрацій. У 1880 році відставному генералові Даніелю Рагглзу видали патент на оригінальний спосіб викликання дощу. За схемою Рагглза достатньо за допомогою повітряної кулі підняти пороховий заряд і підірвати його в хмарах.

Шуму було багато. У буквальному і переносному сенсі. Що ж до результатів, то їх можна вважати і позитивними, і негативними залежно від точки зору: в одних випадку дощ після вибухів ішов, в інших його не було або він випадав не там, де треба.

Розвиток наукової думки в ХХ столітті ознаменувався активним впливом на гідрометеорологічні процеси з метою їх регулювання і зменшення можливої шкоди від них населенню й економіці. Теоретично такий вплив був важливим навіть у військових цілях.

Технологія фізико-хімічного впливу була розроблена, щоб викликати опади з хмар або розсіяти хмари без опадів, або запобігти випаданню граду з хмар. Пік таких випробувань і розробок припав на кінець 1940-х — початок 1950-х років. Зокрема у 1946 році Бернард Воннегут відкрив ефект дії йодиду срібла та йодиду свинцю як центрів кристалізації води. Це і послугувало стартом для створення установок штучного розсіювання хмар.

Нині такий механізм переважно зводиться до зміни фазового стану хмари при «засіві» його деякими реагентами, зокрема твердою вуглекислотою і димом йодиду срібла або йодиду свинцю.

При випаровуванні подрібненої вуглекислоти у водяних хмарах створюється переохолодження (від -40 °C і нижче) та пересичення, що призводить до кристалізації. Хмари перетворюються в змішані, здобувають внаслідок цього колоїдальну нестійкість і дають опади, як це буває природним чином у змішаних хмарах.

Читайте також: Водні потреби сільського господарства та джерела водопостачання

Тобто люди борються з хмарами за допомогою екологічно чистих реагентів — гранул сухого льоду, кристалів рідкого азоту, йодиду срібла. Мікрочастинки розпорошеного реагенту виступають центрами кристалізації — на них намерзають крапельки води, з яких складається хмара. Коли такий кристал стає досить важким, він падає вниз, перетворюючись на підльоті до землі у воду. Відповідно, процес розгону хмар ведуть приблизно за 50-100 км від того місця, де потрібно «створити» хорошу погоду.

У Радянському Союзі функціонувала ціла служба з розгону хмар. Технологію управління погодою масштабно застосовували в інтересах сільського господарства, потім її почали використовувати для маніпуляцій під час великих урочистих заходів. До першого досвіду щодо встановлення гарної погоди під час масових святкових заходів на тривалий період слід віднести Олімпійські ігри у Москві в 1980 році.

У США в 1950 році була створена Асоціація модифікації погоди (The Weather Modification Association). Засновники планували краще зрозуміти методи зміни погоди, вплив та очікування спонсорів програми, операторів програм та наукової спільноти, а також бажали сприяти етичній професійній поведінці та вільному обміну інформацією.

Проте у звіті Національної академії наук США за 2003 рік було зроблено висновок, що після більш ніж 30 років спроб «досі немає переконливих наукових доказів ефективності зусиль зі штучної зміни погоди».

Читайте також: Агропрогноз: особливості впливу вітру на майбутній урожай

Час від часу з’являється інформація, що NASA розробляє генератори хмар та працює над комплексними технологіями управління погодою. У квітні 2018 року інтернет сколихнуло вірусне відео, у якому нібито показали «машину для створення хмар» від NASA. Як виявилося трохи згодом, це був монтаж відео з тестуваннями ракетних двигунів.

А от Китай, як пише ThingsAsian, лише з 1995 по 2003 рік витратив 266 мільйонів доларів на технологію викликання дощу у 23 провінціях та регіонах. Зараз у цій галузі працюють тисячі спеціалістів.

Лише у 2003 році Китай витратив близько 50 мільйонів доларів на розпорошення хімічних речовин у хмари, використовуючи 30 літаків, 3 800 ракет та 6 900 артилерійських снарядів.

«Зусилля людини, спрямовані на вплив на погоду, є важливим методом людства для використання сучасних наук та технологій для запобігання та зменшення катастроф, і вже отримують високий рівень у нашій країні», — заявив міністр Державного метеорологічного бюро Китаю Цінь Дае. 

Магія хмар і дощу по-українськи

Описану вище технологію розгону хмар успішно використовують і в Україні. Найчастіше у сільському господарстві або під час інавгурацій президентів, парадів та інших знакових подій. Кажуть, про це не прийнято говорити публічно. Однак, за даними ЗМІ, таку «мовчанку» порушили організатори Євробачення-2017.

«Дощ на час відкриття і закриття наймасштабнішого пісенного конкурсу неможливий, бо хмари «розстрілюватимуть», як перед парадами та інавгураціями президентів», — заявив креативний продюсер конкурсу Сергій Проскурня.

Як виявилося, українські чиновники не афішують розгін хмар. Однією з причин цього стали масові протести українських екологів та фермерів у 2012-2013 роках. Активісти заявляли, що втручання в атмосферу шкодить агровиробництву. Подібні зачистки хмар наче призвели до того, що з 2011-2013 рр. недобір врожаю в регіонах України склав від 30 до 60%. 

До того ж навесні 2013 року на Херсонщині розгорівся скандал: селяни буквально воювали з місцевим садівничим господарством «Білозерський» через нібито «крадіжки дощу».

Інші фермери і прості селяни були певні: відколи агрофірма почала використовувати градобійні установки, хмари обходять їхній край стороною. Свої плантації агрофірма зрошує, а от на інших земельних ділянках врожаї залежать від дощів. Тому фермери почали «оберігати» хмари і чергувати на полях.

Якось місцеві навіть затримали автомобіль з градобійною установкою та снарядами. Того ж дня на села пішов дощ із градом. А от агрофірмі «нерозстріляна» хмара побила градом фрукти на деревах, які скоро мали б достигнути.

«Якщо ми не будемо вести протиградову роботу, то вирощувати фрукти і овочі в цій зоні стане неможливо», — переконаний керівник цеху садівництва агрофірми «Білозерський» Олександр Житяков.

Після протестів у Верховній Раді зареєстрували проект Закону України від 05.11.2013 р. № 3041 про запобігання негативних явищ внаслідок діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери та атмосферних явищ. У пояснювальній записці до законопроекту народні депутати М. Опанащенко, О. Михайленко та Ф. Негой констатували, що втручання в атмосферу може призвести до двох наслідків: аномальної посухи або до «нескінченних» опадів. І жоден із цих наслідків не піде на руку аграрію. 

Цей документ фактично мав на меті заборонити фермерам самовільно розганяти хмари. А за штучну зміну погоди народні обранці пропонували взагалі притягати до кримінальної відповідальності. Так, самовільне використання градобійних установок чи спеціальних реагентів хотіли карати штрафом на понад 13 тис. грн, а в деяких випадках — ув’язненням.

Проект закону «погуляв» рік по комітетах та чиновницьких кабінетах. Зрештою його вирішили відхилити. 

Отож, для «створення погоди» в Україні практикують два методи зачистки неба: за допомогою «градобоїв» та за допомогою літаків. Перший варіант боротьби з негодою, тобто градобійні установки, затребуваний серед аграрних компаній для збереження врожаю від граду. Раніше таку службу фінансувала держава, але з 2010 року бюджетне фінансування комфортної для врожаю погоди припинили. А ось для підготовки погоди до урочистих заходів зазвичай використовують саме літаки.

Принцип роботи «градобійних установок» досить простий. Радіолокатор виявляє градову хмару в радіусі 300 км від місця, яке замовник захотів уберегти від поганої погоди. Потім, розрахувавши координати, робітники встановлюють протиградові комплекси, створені на базі 105-міліметрового феєрверка. Запущені на висоту до 200 м заряди з йодидом срібла перетворюють небезпечні крижинки в безпечну вологу. Щоб захистити від граду територію площею 500 га, витрачається від 20 до 100 зарядів.

Читайте також: Ані вітер, ані птах: захисні системи для садів

Попри потребу фермерів у використанні такої технології, за інформацією ПІК, у 2018 році у Станіславській ОТГ на Херсонщині взагалі заборонили використовувати будь-яке обладнання для впливу на атмосферні опади. 

«Звертаюся до сільгоспвиробників Станіславської ОТГ. У зв’язку зі складними кліматичними умовами та на звернення жителів ОТГ сільською радою прийнято рішення про заборону на території та у повітряному просторі ОТГ використання обладнання, призначеного для впливу на атмосферні опади. У разі виявлення таких фактів негайно повідомляйте до правоохоронних органів, бажано зробити фотофіксацію і надати дані до сільської ради. Вживайте заходів до затримки правопорушників. Пропоную прийняти аналогічні рішення сусіднім сільським радам», — написав у мережі Фейсбук голова Станіславської ОТГ Володимир Желуденко.

Згідно з постановою КМУ № 301 від 13 березня 2002 року, для того щоб коригувати погоду за допомогою «градобоїв», необхідно отримати дозвіл від Мінприроди, попередньо погодивши з Міністерством охорони здоров'я та органами місцевого самоврядування. У разі розгону хмар за допомогою літаків потрібно додатково отримати «добро» від Державіаслужби на використання повітряного простору.

Отож, єдине, що людство поки точно навчилося робити з погодою, — це збирати інформацію про будь-які її явища. А ще робити прогноз погоди, тобто передбачати такі явища в майбутньому. Тому сучасному фермеру залишається покладатися на дані метеосервісів, прогнозувати погоду, вчитися працювати в мінливих умовах та … час від часу випускати на своїх полях Берегинь!

© Катерина Капустіна, Kurkul.com, 2019 р.