Одного осіннього дня АгроЕкспедиційний маршрут завів нас на Сумщину. У підприємстві «Ім. Шевченка», що розташоване в селі Шевченкове Великописарівського району ми познайомилися із Анатолієм Морозом — директором господарства. Все дивувалися, як вдається робити бізнес у такому віддаленому селі на 80 чоловік, куди веде всього дві дороги: одна – розбита, повз інші напівзабуті села, друга – полями. До того ж за 2 км від Шевченкового державний кордон з Росією. Тоді на думку спало: «село на краю світу». Так, сказано з великим перебільшенням, але чомусь саме таким запам’яталося це місце нашій команді.

Читати по темі: АгроЕкспедиція. День 6. Кукурудза по овочах та село на «краю світу»

У кабінеті Анатолія Мороза ми провели не мало часу — все говорили. Вже навіть не про кукурудзу, на яку приїхали дивитися в рамках АгроЕкспедиції, а зовсім про інше: тваринництво, економіку, політику. Сьогодні Kurkul.com публікує інтерв’ю, з якого ви можете дізнатися більше про СФГ «Ім. Шевченка» та його директора Анатолія Мороза.

Kurkul.com: Пане Анатолію, розкажіть про Ваше господарство. Як давно тут працюєте?

Анатолій Мороз: Підприємство створене 1994-го року. Зараз маємо в обробітку 1,87 тис. га землі. Вирощуємо пшеницю, сою, озимий ріпак, соняшник та кукурудзу. З тваринництва маємо 500 голів свиней. Заводили їх для їдальні, але потім з’явилося приміщення і ми розширилися. Поки на цьому зупинилися, тому що свинарство на сьогоднішній день — ризикова галузь. Ви ж чули про Африканську чуму свиней?

Kurkul.com: Звісно. Неподалік від вас теж були випадки?

Анатолій Мороз: Так. У мого хорошого товариша з с. Верхнє Піщане було понад 1000 голів свиней у минулому році. Приїхали, зарізали. Направлення у них було. Не залишилося жодної голови, що зробиш.

Kurkul.com: А з рослинництвом ситуація більш стабільна?

Анатолій Мороз: Не завжди. Бувають такі роки, що ріпак не витримує зиму — доводиться пересівати. Так само із пшеницею: у тому році у нас було сухо, перший дощ пішов у листопаді. Ми посіяли пшеницю і вона лежала буквально до кінця осені, потім почалися заморозки і сходів практично не було, думали, що не буде врожаю. Але затяжна і волога весна дала їй зійти. Ніхто прогнозу точного не може дати.

Kurkul.com: Нішеві культури не пробуєте сіяти?

Анатолій Мороз: До минулого року у нас була гречка. Просто нішеві – це такі культури, для яких треба не жаліти площі, хорошого поля, а ми її завжди сіяли на невеличких шматочках у 50-60 га. Тому нічого хорошого з цього не вийшло.

Kurkul.com: Ми побачили, що техніка у Вас переважно імпортна. Задоволені новими моделями?

Анатолій Мороз: Так, до якості немає претензій, але ж продає техніку наш народ. Менеджери з продажу бувають не до кінця чесні. Може це через те, що вони просто не знають техніку, або ж знають і не хочуть нам казати, чому, наприклад, та чи інша сівалка дешевша. У нас були різні неприємні випадки, і хоча тоді техніку по гарантії ремонтували безкоштовно і швидко, скільки б часу це не відняло, а у сезон посіву це не дуже приємно.

Kurkul.com: Але ж не думаєте відмовлятися від співпраці з іноземними компаніями?

Анатолій Мороз: Ні, але намагаємося шукати різні варіанти. Нещодавно ми купили апарат, у нього рама українського виробництва, нашого рідного одеського заводу. Ми робимо агрегат для полосового внесення добрив. Технологія називається strip-till.

Kurkul.com: Ви самі його майструєте?

Анатолій Мороз: Ні, ми заплатили і нам роблять, приїжджає фірма.

Kurkul.com: А чому Ви вирішили спробувати strip-till?

Анатолій Мороз: Ви знаєте, strip-till дає змогу вносити добрива з осені в достатній кількості, а при внесенні в рядок дуже багато не насиплеш. Може й не всюди підходить, але у нас є досвід. До того ж, ми не оремо землю, а добрива треба якісно внести з осені. Тому і strip-till.

Kurkul.com: Розкажіть, що у вас зі зберіганням зерна?

Анатолій Мороз: Раніше, коли ще не було сушки, возили на елеватор. Сьогодні у нас достатньо місця для зберігання. Хоча силоси, як зараз модно, ми не ставимо. У нас є два склади, які ми реконструювали і використовуємо для зберігання зерна.

Kurkul.com: Одразу відчули різницю, коли поставили власну сушку? Наскільки це економить кошти?

Анатолій Мороз: Економія коштів дуже суттєва, а головне — це зручно. Скільки нам потрібно, стільки і сушимо, не поспішаючи, тихенько. Самі визначаємо до якої вологості. Усі відходи, що у нас залишаються, можемо пустити на корм свиням, і найголовніше – ніхто тебе не обдурює. Бо навіть, якщо б на елеваторі рідний брат працював, все одно тебе дурили б.

Kurkul.com: У Вас бували такі випадки? Чим так не сподобалася співпраця з елеваторами?

Анатолій Мороз: У них є свої обмеження. Вони не хочуть багато купувати. Раніше, коли були неврожайні роки, вони кричали: заберемо все, що є. А коли урожайність збільшилася, вони почали крутити носом і казати: візьмемо по 3 т/га, більше ми не можемо купити. Зерно доводилося калібрувати, а це додаткові витрати.

Kurkul.com: Не думали насінництвом займатися?

Анатолій Мороз: Ні, ми ж живемо у віддаленому місці… Хоча тут можна вести непоганий бізнес. Ви ж їхали полями? Якби ви їхали повз села, то побачили б, яка у нас дорога. Ми наших працівників возимо з сусідніх сіл, то поки сухо полями їхати трохи легше. А от у міжсезоння доводиться їхати в об’їзд, десь 18 км в одну сторону проїжджаємо.

Kurkul.com: Нема кому працювати в селі?

Анатолій Мороз: Нема. У нас населення, мабуть, чоловік 80. З них в наявності десь 60. Інші просто тут прописані, когось забирають до себе на зиму діти. Буває таке, що бабуся померла, родичі в основному продають хату і потім її розбирають на будматеріал. То ми навіть самі кілька таких будинків купили для своїх працівників.

Kurkul.com: Ніколи не думали виїхати з села? Чому залишаєтесь?

Анатолій Мороз: Ні, у нас тут все добре, ґрунти хороші. Ні на кого не скаржимося, крім як на владу.

Kurkul.com: Скаржитеся між собою чи берете участь в аграрних протестах?

Анатолій Мороз: Так, брали участь в акціях, їздили під Верховну Раду, голови тварин на ялинках колись носили, бачили? Перекривали трасу проти скасування спецрежиму ПДВ. Покричали, але ж все — з нового року вже не одержимо...

Kurkul.com: А як прокоментуєте ситуацію з ПДВ?

Анатолій Мороз: Це «качєлі». Одного разу ми були в Данії, там познайомилися з фермером, якому 50 років. Він розповів, що об’єднав своє господарство ще з двома фермерами — створили так званий кооператив на 650 га. Але ті два фермери не працюють, бо їм по 92 і 82 роки, а просто отримують стабільно €475 з гектара прибутку (це враховуючи €300 на гектар дотацій). А податки вони сплачують у сумі €100 з гектара. То якби нам таке зробили. А ми сьогодні ПДВ, завтра не ПДВ, післязавтра ще щось. Фіксований податок відміняється… Але, якщо говорити відверто, сільське господарство має прибуток. Принаймні до того, як почалися коливання зі спецрежимом ПДВ. Це чесно треба сказати. Ми плачемося не через те, що нам погано, а через те, що не стабільно — сьогодні так, завтра так.

Kurkul.com: Тим не менше, Вашому господарству вже 15 років. Могли подумати, що так буде, коли починали бізнес?

Анатолій Мороз: Ні. Дружина думала, що бути фермером несерйозно — «шалтай-болтай». Воно й зрозуміло, ми тоді нічого не мали. Комбайн притягнули, кожній «залізяці» були раді, звідусіль нас гнали, нічого не давали. Доводилося за могорич купувати деякі запчастини. Спочатку ми по 10 га вирощували буряка, копали вручну. Родичі допомагали дуже. А ті односельці, що тоді в колгоспі робили, спостерігали і казали: от несповна розуму, робив бухгалтером, а тепер лазить в землі.

Kurkul.com: Не пошкодували?

Анатолій Мороз: Ні. Незабаром колгоспи цілком розорилися. Потім дружина моя приходила, натякала, мовляв «може я бухгалтером у тебе буду?». Довелося брати (сміється). Якщо серйозно, я зі шкільних років хотів працювати на землі, мені подобається як працює комбайн, як зерно сиплеться. Тому задоволений роботою.

Kurkul.com: Бажаємо, щоб це відчуття вас ніколи не покидало! Дякуємо за розмову.

Вікторія Сумченко, Kurkul.com