Нещодавно на YouTube-каналі Latifundist стартував авторський проєкт «Латифундисти», в якому видавець Latifundist Media Олександр Камишін бере інтерв’ю у найцікавіших, найбільш таємничих і важливих героїв аграрного ринку.
Героєм 2-го випуску став міністр аграрної політики і продовольства України Роман Лещенко.
Kurkul.com вирішив зібрати найцікавіші моменти інтерв'ю про агровиробництво, власне фермерське господарство, земельну реформу, підтримку національного виробника та створення молочної ферми з нуля. Далі — пряма мова.
P.S. Не забудьте підписатись на YouTube-канал Latifundist, аби не проґавити другу частину випуску!
Повна версія розмови з Романом Лещенком.
У перший місяць після відкриття ринку землі власники земель до викупу пред'являть менше ніж 1% земельних ділянок. Все дуже просто: люди, які хотіли відчужити землю, вже це зробили. Тому не буде ніякого ажіотажу щодо продажу землі.
Сьогодні розуміють, що земля — це найкращий депозит через 3 аспекти:
✅ земля стабільно приносить дохід;
✅ щороку вартість цього активу збільшується;
✅ у будь-який момент можна почати господарювати на цій землі, вести особисте селянське господарство.
Наразі багато молодих людей, які працювали за кордоном, через пандемію коронавірусу та кризу повертаються додому. І починають працювати на своїй землі. Хтось займається садівництвом, хтось — овочівництвом. І я не вірю в те, що люди будуть активно продавати землю. Щобільше, українська земля недооцінена і вона буде рости у ціні. Як, наприклад, у сусідній Польщі, де землі кожного року збільшуються в ціні на 7-10%.
Левова частка людей розуміє, що ця земля через 5 років після запуску ринку буде очевидно коштувати на кілька десятків відсотків більше, ніж зараз.
Не можу сказати, що Україна піде за моделлю якоїсь країни, у нас вона своя.
В Україні досить проста сегментація: 50% — середні господарства (від 1 до 10 тис. га), 25% — малі (до 1 тис. га), 25% — агрохолдинги від 10 тис. га і «космос» — до 0,5 млн га.
При цьому середні і малі господарства відщипують землю у великих, як не дивно. І збільшують так земельні банки.
Читати за темою: Юрій Дробязко: Земля не може закінчитися — треба просто більше заробляти з гектара
Думаю, що великі гравці будуть мати потужну логістику. Вони будуть сервісними — перевалювати зерно, переробляти на олію. А також кредитуватимуть малі та середні господарства. Це, скоріше, функції кооперативу.
Малі господарства будуть шукати свою нішу. У тепличному напрямі, ягідництві, садівництві. Хтось буде вирощувати насіння, наприклад. Але локомотивом країни будуть середні господарства на 3-5 тис. га, я в це вірю.
До мене сьогодні приходять аграрії з проханням відпрацювати закон про консолідацію земель, оскільки чинна редакція закону не працює. Це теж одна з проблем землекористування в рамках вільного обігу земель.
Тому що після розпаювання колгоспів не було враховано дуже багато моментів консолідації. І, з точки зору великих компаній, їх землекористування ускладнене. Через те, що малі і середні фермери об'єднуються і «виривають» ділянки з земельних масивів великих компаній. При тому вони ніяк не можуть домовитися між собою. А причина банальна. Немає дієвого інструменту, законодавчого механізму для переговорів й обміну земельними ділянками.
Зараз в якості такої «платформи» виступають районні ради, де всі про все домовились. Аграрії-депутати давним-давно дійшли згоди і всі працюють консолідовано. Щобільше, навіть з одноосібниками є абсолютно нормальний діалог. Не готовий сказати, що така практика існує в інших районах.
Читати також: Олег Фурманець: Ми були піонерами освоєння Полісся
Фермерське господарство «Агродар» створив мій батько. Починали з 33 га залісненої землі. Підбирали свою технологію ґрунту.
Зараз ми віримо, що майбутнє за strip-till. Вважаємо, що рештки треба залишати. У нас комбінована технологія — класична, mini-till і strip-till. Але найбільша кількість вологи залишається саме за strip-till. Клімат змінюється. Все рухається таким чином, що сьогодні треба готуватися до глобальної зміни погодних умов. І опадів стає все менше і менше.
Минулого року основними культурами були соняшник, кукурудза та озима група: пшениця, ячмінь. Озимина займає 30% сівозміни.
Торік ми втратили практично всі озимі. Був дуже тяжкий рік. Збирати 1,5 т пшениці — це утопія та прямі збитки. Тому пішли на ризик — пересівали. В принципі, воно себе виправдало. І все. Ми просто змушені були в максимально стислі строки йти сіяти.
Середню врожайність кукурудзи маємо 10 т/га, соняшнику — 3-3,5 т/га, деколи — і 4 т/га.
Ми розвиваємо тваринництво і системно вносимо органіку. Не просто вносимо коров’ячий гній, а купуємо курячий послід, робимо компости. Внесли органіку і пустили дисковий агрегат, аби рівномірно змішати все. Навесні вносимо азотні добрива.
Читати за темою: Крістіан Бушхофф: Якщо компанія на ринку 150 років — вона достатньо гнучка
Органічні добрива (гній) я рахую, як прибавку врожайності в полі. Наприклад, на одному полі з органікою нам вдалося отримати додатково 1,5 т кукурудзи. Мінус витрати на логістику, на внесення, на зарплату. «Чисто» отримуємо 1 т кукурудзи. Ось цю тонну кукурудзи мені заробила ферма.
Крім того, аналіз ґрунту показує ріст рівня гумусу. І з точки зору сівозміни уже можна використовувати більш інтенсивну технологію вирощування. При цьому затрати добрив на гектар менші. Але коли я починаю це розказувати людям, всі в один голос говорять, що я неправильно рахую. Мені говорять, що гній — це відходи. Я з цим не згоден.
Всі дивляться на середньострокову перспективу. Тепер же внесення органіки, особливо, якщо я викуплю землю, допоможе мені в довгостроковій перспективі. Тому що орендар, який має договір оренди і не вносить органічні добрива, аргументує це тим, що він — не власник і це — не його земля.
Молочно-товарна ферма — це проєкт, яким ми займаємося 2,5 роки. Зараз вона досі перебуває на стадії становлення.
Ферма розвивається в режимі реального часу. Народжуються телята, з'являється новий технологічний нюанс — ми радіємо цьому. Це живий організм. Той виклик, який ми взяли на себе — з руїни підняти ферму — був прийнятий, аби своїм прикладом показувати, що тваринництво — це майбутнє.
Всі кажуть мені, що я дарма займаюсь молочною фермою. Оскільки це — інвестиції мінімум 7-10-річного циклу. Плюс необхідно знайти нормальних доярок, управлінця. Краще, кажуть мені добродії, посійте, зберіть врожай і рахуйте гроші. Але ні.
Для мене тваринництво — це виклик самому собі. Я ніколи не зрозумів би для себе тваринництво, якби не почав на руїнах старої «чотирьохрядки» розбудовувати молочно-товарну ферму. Тут я проводжу дослідження, вивчаю генетику, впроваджую нові технології. Крім того, мене цікавлять питання будівництва, вентиляції і т.д. Мені подобається будувати. Я все життя щось будую.
На фермі ми користуємося технікою заводу Анатолія Кобзаренка. Проста, надійна техніка. Нічого зайвого. Вона практична. І чому я повинен купувати французьку чи німецьку бочку? Невже ми самі не можемо робити? Кобзаренко — це приклад того, як у симбіозі державна підтримка і якісна техніка розширює виробництво.
Читати ще: Ольга Полозова: Молочна ферма — це наша подушка безпеки
Сьогодні європейські виробники молока демпінгують. Отримуючи дотації в Європі, імпортують молоко та сир в Україну. За 2020 рік приріст імпорту цих продуктів в Україну з Європи склав понад 100%. І це питання захисту свого ринку та державної підтримки тваринництва.
Це має бути довгострокова програма до 2030 року, стабільна, без будь-яких коливань залежно від зміни влади. Аграрій має розуміти, що, розвиваючи тваринництво, у нього є зрозуміле ціноутворення на молоко, підтримка в закупівлі нетелів, адресна дотація на корову, пільги щодо купівлі землі тощо. Тому що одна справа, коли купуєш землю під вирощування кукурудзи, а інша — під посів люцерни, зовсім різний рівень витрат.
Повністю підтримую необхідність підтримки національного виробника. Вітчизняна техніка нічим не поступається закордонній, а в деяких позиціях навіть випереджає її. Для мене, як міністра, було принципово зберегти і підтримати державну програму компенсації на придбання вітчизняної техніки в обсязі 1 млрд грн. На цей рік ми зберегли 25% компенсації, що дає можливість нашій техніці не просто бути конкурентною, а й створює додаткові робочі місця. Це мультиплікатор економіки, а найголовніше — стимул для розвитку нових технологічних рішень і закупівлі нового обладнання.
© Анастасія Герасименко, Kurkul.com, 2021 р.
Вибір редакції
Не пропусти останні новини!
Підписуйся на наші соціальні мережі та e-mail розсилку.