У мальовничому селі Спас на Івано-Франківщині ще за часів Данила Галицького монахи лікували хворих місцевими травами. Унікальна природа та давні традиції місцевих травників надихнули та дали поштовх для створення і розвитку кооперативу «Чиста флора». Про створення, історію успіху та особливості роботи кооперативу Kurkul.com спілкувався з його засновником Михайлом Стовпюком.

Kurkul.com: Як виникла ідея створення кооперативу «Чиста Флора»?

Михайло Стовпюк: Свого часу я побував чи не у всіх знахарів карпатського регіону, які робили унікальні речі. До них їхали звідусіль багато людей, яких знахарі успішно лікували зіллям і травами. Уже навчаючись у Чернівецькому університеті на біологічному факультеті, я більше почав вивчати дію народної медицини та шукати шляхи її впровадження на наукових засадах. З цього все й почалося.

Спершу був маленький цех, де в провітрюваному приміщенні сушилося зілля , яке згодом переробляли і фасували вручну. Це був орієнтовно 1995 р. Потім, крок за кроком, з’явилася невеличка ручна пакувальна лінія. У той час я працював на Львівській кавовій фабриці, де ми розробляли концепції напоїв на основі рослинної сировини, таких як цикорій із різними добавками лікарських рослин, наприклад, з кульбабою чи з ехінацеєю.

На великих підприємствах мені було цікаво працювати, я бачив із середини, як розвиваються такі потужні виробництва, в яких працюють багато людей, і думав, як можна перенести таке виробництво у сільські реалії в мініатюрі.

Тоді й зародилася ідея кооперативу, який ми зареєстрували у 2011 році. На той час ми вже мали побудоване приміщення для фасування та пакування чаю. Там були перші пакувальні машини, які були ми купували, звичайно, вживані.

Kurkul.com: Яка структура вашого кооперативу? Хто в нього входить?

Михайло Стовпюк: На мою думку, ми маємо помітну різницю між європейськими кооперативами і вітчизняними. У Європі немає таких родинних зв’язків у цій справі, як у нас. Тут практично в кожному селі є родини, тісно пов’язані між собою. Хтось на комусь одружився, хтось комусь допомагає, є дуже добре сусідство для господарства, ґазди — як у нас кажуть.

Можна сказати, що в нас кооператив сімейного типу. У нього входить і моя родина, з якою ми починали, і сусіди, і просто жителі села Спас. Сьогодні ми маємо 13 членів кооперативу. Посаду голови кооперативу я вже передав молодшим поколінням, які цим займаються, а сам очолив наглядову раду. Між членами кооперативу функції у нас розподілені по-різному. Є як працівники на виробництві, так і менеджери, які займаються збутом продукції, механіки тощо.

Крім того, у сезон у нас працюють ще орієнтовно 200 заготівельників. Заготівельні пункти в нас розкидані по регіону. Так, на Коломийщині дуже багато є, наприклад, глоду, терену, липи, вирощують малину, мелісу, а от уже високогірних трав та ягід тут немає. Потребу в них покривають заготівельні пункти Верховинського та Рахівського районів.

Читати за темою: Все про сільськогосподарські кооперативи

Головне — треба було навчити людей. Не так усе просто, як може здаватися — виростив чай, зібрав що-небудь та десь продав. Це надзвичайно складна технологічна модель. Слід враховувати сезонність багатьох трав та ягід. Усе починається навесні, коли починає цвісти кульбаба, глід тощо. Влітку — це вже зовсім інші трави, восени — знову ж таки інші. Важливо знати де потрібна популяція. Крім того, ми розробили унікальну методологію заготівлі.

Спочатку ми йдемо до сільської ради, лісгоспу або землекористувача, на території яких планується заготівля. Погоджуємо умови, територію та ліміт збору. За кожен ліміт слід сплатити податок, який встановлює місцевий орган самоврядування.

Після погодження всіх деталей ми вивчаємо обрану територію і на місці вчимо заготівельників. Слід стільки-то зібрати й залишити стільки-то рослин для розмноження, щоб залишилися на наступні роки. Викопувати та вибирати все бездумно не можна.

Kurkul.com: Крім сезонних заготівельників, від населення приймаєте продукцію?

Михайло Стовпюк: Звісно, ні. У нас встановлено чіткі правила, розумієте. Якщо ми не навчили заготівельника збирати лікарську сировину й не знаємо, де він заготовляє, то просто до нас не може так людина прийти і сказати «беріть». Ми ж не можемо знати чи людина зібрала продукцію неподалік від дороги, де їздять машини, чи там було якесь інше забруднене середовище. Є у нас і з сусідніх районів та інших сіл люди, які хочуть заготовляти лікарську сировину. Ми кажемо: «Добре, але спочатку покажіть місця, де ви будете заготовляти. Ми вас навчимо, зробимо методичну рекомендацію, побачимо, чи правильно ви це робите, і вже тоді можете її й нам заготовляти і здавати». А стихійну ми не приймаємо.

Kurkul.com: Що в кооперативі вирощуєте самотужки, а що збираєте?

Михайло Стовпюк: У мене особисто є біля 2 га землі і досить непоганий сад у Борисівці, приблизно 400–500 яблунь.  Якщо говорити про Коломийський район, то загалом у всіх членів кооперативу налічується 50 га землі. На них ми вирощуємо лікарську ромашку, яка займає перше місце по продажах, малину, лохину, м’яту та мелісу. Ще вирощуємо спельту для наших унікальних напоїв.

А ось заготовляємо більш ніж 40 найменувань, найголовніші з них — глід, шипшина, горобина чорна та червона, липа й бузина.

Kurkul.com: Як відбувається сушіння вирощеної та заготовленої продукції?

Михайло Стовпюк: У кооперативу є пересувні сушильні комплекси, які не потребують ні електроенергії, ні якогось особливого обслуговування. У період заготівлі використовуються також гарно провітрювані приміщення та горища, але сушиться там продукція, звичайно, довше. Маємо, звісно ж, і багато стаціонарних сушарок.

Kurkul.com: Із сезонними працівниками зрозуміло, там ручна праця. А от, скажімо, на полях кооперативу також ручна праця чи техніка все ж застосовується?

Михайло Стовпюк: Якщо по збору ромашки, то, звичайно, застосовується. Є спеціальні невеликі косарки, якими її скошують. Для меліси — це звичайні причіпні косарки до трактора. Ручна праця використовується на невеличких наділах — 10–15 соток, а де більші площі, то вже треба техніку використовувати. Загалом у нас усього 3–4 трактори з навісним обладнанням, більше й немає, наділи в нас невеликі та й територія не рівнинна, де б можна було використовувати техніку без застережень.

Коли я працював в одній науково-виробничій фірмі, то там на площі 50–100 га ми мали свою програму по лікарським рослинам, й там дійсно потрібен був великий людський і технічний ресурс. І великі сушки були, і людей не менш як 100 працювало на полях, і ручний збір був, і механізований.

Kurkul.com: Ваш кооператив неодноразово користався іноземними грантами. Як виникла ідея звернутися до цього джерела коштів?

Михайло Стовпюк: Без гарного обладнання не можна розраховувати на якісну переробку продукції. Побувавши в США та багатьох країнах Європи я бачив моделі фінансування їхніх господарств чи то за допомогою грантів, чи держави. Вони забезпечували дуже відчутний поштовх у розвитку.

Для нас усе почалося зі співпраці з МБФ «Добробут громад» Міжнародної Благодійної Фундації «Хайфер Проджект Інтернешенл». У них була програма боротьби з бідністю. Тоді вони працювали в Карпатському регіоні, а ми надавали їм консультаційні послуги. Тоді ж ми й подали вперше документи на отримання гранту від цієї організації.

Отримавши кошти, ми закупили перше якісне обладнання для джемів та варення, а також сушильні барабани. За умовами гранту це було вітчизняне обладнання. Це був перший такий досвід. Загалом грантами як джерелом залучення коштів ми користувалися неодноразово.

Kurkul.com: А яка ситуація з грантами від вітчизняних організацій та компаній?

Михайло Стовпюк: Знаєте, я завжди запитував у друзів та знайомих, представників великого бізнесу чи народних депутатів: «Ну коли ж усе-таки наш український бізнес долучитися до грантодавчих проектів? Коли почнуть розвивати наші села?» І таки дочекався.

У нашій РДА дізналися, що МХП в рамках конкурсу «Село: Кроки до розвитку» буде надавати невеликий мікрогрант — 50 тис. грн на розвиток господарства чи закупівлю обладнання. Конкурс оголошувався якраз для Івано-Франківської та Тернопільської областей. Я спочатку, чесно кажучи, поставився до цієї інформації скептично.

Читати за темою: Бізнес, який починається з ґранту

Знаєте, як іноді в нас буває — «а що ти мені вернеш із того?» Чи справедливим буде конкурс? Чи отримає переможець кошти? Та мені було цікаво подивитися та прийняти участь у конкурсі, тим більше, що досвід у мене є. А нам якраз потрібен був спеціальний принтер до конвеєра, щоб люди штампиками не ставили дату.

Kurkul.com: До цього часу українських грантів взагалі не отримували?

Михайло Стовпюк: Ні. Це був, власне, перший такий грант від нашого українського агрохолдингу. Участь в державних програмах також не брали.

Kurkul.com: Як проходив відбір?

Михайло Стовпюк: Мені сподобалася процедура відбору учасників. Ми заповнювали аплікаційну форму, де треба було вказати, що ти хочеш, для чого, з якою метою й тому подібне. Це все-таки важлива річ.

Тому що була помилка у фонді «Хайфер», де вони роздавали корів будь-кому й незважаючи на обставини. Одні люди їх просто продавали, інші різали й казали, що корова не підходить. А тут, коли ти вже вкладаєш якийсь певний економічний сенс і думаєш: «Ага, я візьму гроші й що з ними буду робити? Я мушу написати і я мушу захистити свій бізнес-план».

Надзвичайно цікавий був другий етап відбору, коли нам повідомили, що ми можемо захистити свій проект. Дійсно, МХП дав дуже хороших фахівців для оцінки. Що мені ще сподобалося? Було понад 25 учасників, які подавалися на конкурс із нашої області. І мені цікаво було, як вони всі переживали і які були емоції. Звичайно, не всі змогли захистити свій бізнес-план. Відбір тоді пройшли 17 із них. Свій захист ми пройшли успішно, так як досвід у нас уже чималий. Сподобалося також, як перевіряли всю бухгалтерію, чи заключені договори, чи дійсний розрахунковий рахунок. Усе йшло надзвичайно прозоро.

Грантові кошти були перераховані дуже швидко. Ми вже мали до того укладену угоду на купівлю принтера. Трішки своїх доклали й отримали апарат, який нам значно полегшив маркування. Люди вручну не набивають тепер дату виробництва, та ще і кращий товарний вигляд на експорт виходить, коли вже дата принтером зроблена, а не вручну. Бо не завжди людина може якісно її нанести. Людський чинник завжди присутній.

Слід зауважити, що грантовий конкурс від МХП має також хорошу соціальну складову, тому що кожен проект — це родина, це невелике підприємство. Це так званий перший, можливо, маленький крок, до кращого й більшого бізнесу. Це важлива складова успішного розвитку своєї справи.

До мене приїжджають багато делегацій різноманітних, представників територіальних громад, яким я ставив у приклад МХП, кажучи: «Знаходьте в себе меценатів, знаходьте людей, які будуть обробляти землі у вашому регіоні і допомагати розвитку малого бізнесу на місцях».

Kurkul.com: Які напрямки на сьогодні для вас є основними?

Михайло Стовпюк: До кінця цього року ми плануємо «закрити» повністю цикл переробки. Головна мета нашого кооперативу — стати інноваційним навчальним центром. Представники територіальних громад, які приїжджають до нас, повинні бачити закритий цикл по лікарських рослинах. Це сушіння, подрібнення, переробка, фасовка та пакування.

Читати за темою: Василь Кравченко: Я уявив, як красиво тут може бути, і це мене надихнуло

Ще один напрям — ми робимо унікальний для України продукт. Медове драже, у складі якого, звісно, сам мед, пилок та сублімовані ягоди.

Шукаємо ще грант на сублімовану сушку. Сублімація — це інноваційний метод, коли вакуум витягує вологу і ягідка залишається живою, готовою для використання будь-де. Розробляємо ще концепцію медових цукерок. Якраз методологію допрацьовуємо.

Kurkul.com: У переліку вашої продукції є і дитяче харчування. Що необхідно для отримання права на його виробництво?

Михайло Стовпюк: По кожному продукту харчування треба мати сертифікат НАССР — це міжнародна система якості безпеки харчових продуктів. Також треба мати гігієнічний висновок Міністерства охорони здоров’я. Сировина, яку отримуєш для переробки, має перевірятися акредитованою лабораторією згідно з діючими технічними умовами і гігієнічними висновками.

Kurkul.com: Розкажіть про збут продукції в Україні, а також чи експортуєте за кордон.

Михайло Стовпюк: Якщо говорити про фільтропакетну продукцію, переважно робимо її під дитяче харчування. Мами часто лінуються своїм дітям запарити щось корисне та натуральне. Тому їм треба дати можливість швидко кинути ту ромашку чи м’яту, чи фенхель у пакеті. Така продукція продається в наших мережах аптек.

Частину своєї продукції ми робимо у сувенірному пакуванні і продаємо через рекреаційно-туристичні зони. Її із задоволенням купують не тільки на курортах нашого карпатського регіону, а й на курортах України загалом.

Що стосується експорту, продаємо трішки в Канаді, частково і в Америку йде. У Прибалтику вже понад 5 років продаємо. Дуже гарно там продається наша карпатська серія. Для неї я розробив таку концепцію — одна рослина лідер, друга доповнююча. Наприклад, чебрець-чорниця, меліса-глід, липа-ромашка. Така продукція з колоритом Карпат йде в Литву, Латвію, Естонію й у Фінляндію тепер потроху заходимо.

Kurkul.com: Скільки уваги приділяєте маркетингу? У вас є окрема команда для цього? Чи всім займаєтеся самі? Наскільки це важлива складова агробізнесу, на Вашу думку?

Михайло Стовпюк: Звісно, є команда. Я, як то кажуть, лише генератор ідей, а команда молодих креативних хлопців втілює їх у життя. Ми завжди стараємося йти в ногу з часом. Створили дуже гарний сайт, який постійно підтримуємо. Завдяки йому ми охопили всю Україну й немає такого місця, де б наша продукція не була присутня. Також співпрацюємо з невеликими фермерськими еко-магазинами.

Крім того, у мене завжди була ідея забезпечити дрібним фермерам вхід до великих торговельних мереж на своїх умовах. Зараз туди маленькому підприємству потрапити надто складно. За вхід заплати, за полички заплати, 90 днів відтермінування тощо. А от створення там невеликих фермерських крамничок, де господарства будуть заходити разом, змусить торговельні мережі піти на умови фермерів і невеликих підприємств.

Щодо нашого регіону — найголовніше, нам треба показувати свій місцевий регіональний стандарт. Усі місцеві бренди мають бути пріоритетними. Тут знову ж таки має бути певний центр, який надаватиме потужну маркетингову підтримку. Бо в нас можуть зробити гарний продукт, а от що з ним далі, куди й до чого? Ці питання інколи залишаються без вирішення. Якщо не вміти гарно показати світу продукцію, то про неї ніхто й не дізнається. А нам є що показати у всьому, починаючи з того, що росте на нашій землі, одягу, нашої унікальної української вишивки, яка має код всесвіту тощо. Треба вміти просто пояснювати, і це наша головна робота, як і робота майбутніх поколінь.

Kurkul.com: Поділіться планами на найближче майбутнє. Чого очікуєте?

Михайло Стовпюк: Я просто впевнений, що прорив України почнеться у 20-му році за будь-яких умов. Ми вже пережили найгірші часи. Просто нам треба рухатися вперед. Населення світу збільшується, люди хочуть мати хороші, якісні продукти харчування. Це і є головне завдання нашого кооперативу. Як кажуть, йти в ногу з часом та за необхідності швидко модернізуватися. В Америку, Європу, будь-куди. Знайшли умови, зробили й пішли вперед. Завжди тільки вперед.

Читати за темою: Відпочинок у селі, або Перспективи розвитку агротуризму

Є в мене ще один унікальний проект, пов’язаний із моїм хобі — археологією. Ми хочемо зробити туристичні шляхи та показати древність нашої цивілізації. У нашому регіоні все це можна побачити — від початків трипільської культури, римських курганів, Древньої Русі й до нашого часу. Показувати світу Україну зі ще не пізнаної, кращої сторони. А держава просто повинна елементарно робити інфраструктуру: дороги, школи, лікарні тощо. А решту зробить приватний сектор.

 Kurkul.com: Дякуємо за розмову.

 © Андрій Яцина, Kurkul.com, 2019 р.