ПП «Климчук» вже 21 рік працює в сільському господарстві. За цей час змінились як напрями його діяльності, так і сівозміна, але не керівництво. Тут наголошують, що вирощування якісної продукції — ключ до успіху агробізнесу.
Про те, як створювалось підприємство, коригувалася його сівозміна, оновлювався технічний парк, а також чому тут відмовились вирощувати соняшник, Kurkul.com розповіли директор Микола Климчук та головний агроном Іван Дмитришин.
Микола Климчук: Підприємство було створене у 2000 році. На початку функціонування земельний банк становив 1100 га. З такою кількістю землі ми пропрацювали 3 роки, а згодом приєдналося ще 550 га і на сьогодні ми маємо сталу площу 1700 га.
Микола Климчук: Ми ніколи не ставили за мету збільшення земельного банку. Наразі у нас оптимальне співвідношення техніки, землі й трудових ресурсів. Ми знайшли золоту середину.
Микола Климчук: Основний напрямок — вирощування зернових, олійних та технічних культур. Також займаємось тваринництвом і доробкою насіння. Свого часу мали понад 300 голів ВРХ, але тоді держава не втручалась у регулювання ціни на молоко, а молокоприймальні підприємства між собою домовлялися, знижували ціну до мінімуму, що призвело до значного падіння рентабельності утримання корів. Тож ми продали все поголів’я і почали дивитись в іншому напрямку. Наразі утримуємо близько 1000 голів свиней. Там працює близько 10 робітників.
Микола Климчук: У сезон ми надаємо приблизно 45 робочих місць, а в міжсезоння — десь 25.
Микола Климчук: Загалом сусідство різне: як холдинги, так і дуже маленькі господарства. Але уживаємось, працювати треба всім.
Читайте також: Станіслав Стець: Я «на коні» навіть при врожайності зернових 2 т/га
Микола Климчук: Останніми роками господарства один одного нічому не вчать. Такий устрій був ще коли колгоспи працювали, коли збирали семінари на базі передового господарства. Зараз такого немає.
Іван Дмитришин: Коли підприємство брало в оренду землю, тут була відгодівля ВРХ. Тварин, звичайно, нам не дісталось, але «у спадок» залишились телятники. Ми їх переробили під склади, заасфальтували, перекрили і зараз зберігаємо в них зерно. Потужність — близько 3 тис. т.
Іван Дмитришин: Користуємось послугами довколишніх елеваторів. В основному це Бердичівський елеватор. Також возимо у с. Козятин та с. Почуйки. Там реалізуємо практично всю кукурудзу. Майже весь врожай ріпаку продається одразу, 50% об'єму пшениці зберігаємо, а 50% — реалізовуємо.
Щодо сої, то частину ми також зберігаємо, а частину продаємо, бо треба за паї в кінці року розрахуватися. Під сою раніше було два склади, зараз залишився один. Також по одному складу припадає на пшеницю та кукурудзу. У нас є своя сушарка, але її потужності не дозволяють доробити все зерно.
Микола Климчук: Ми придбали комплекс ЗАВ-50, продуктивність якого становить близько 50 т/год. Щодо надання послуг, то ми не ставимо таку ціль. Звичайно, якщо до нас звертаються невеликі фермери, які не мають очисного обладнання, то ми йдемо їм назустріч.
Іван Дмитришин: 100 т на добу. Цього дуже мало. Найцікавіше, що коли нам її ставили, то казали, що буде сушити 200 т/доб. Тим паче, останніми сезонами значно зросла вологість зерна — менш як 21% не було, а іноді й до 29-30% доходило. Відповідно, щоб «скинути» таку кількість вологи, потрібно багато часу.
Микола Климчук: Так, сушіння нас ще повністю не задовольняє. У нас стоїть сушарка Дунаєвецького ливарно-механічного заводу з біотеплогенератором, яку ми придбали 3 роки тому. В неї у 2, а то і в 3 рази нижча продуктивність, аніж декларована на стадії купівлі/продажу. І тепер ми з ними судимося з цього приводу, дуже не задоволені цією покупкою. Треба сказати, що вони судяться з усіма агровиробниками, яким встановлювали сушарки. Дуже прикро, адже вони включені в програму державного відшкодування як вітчизняний виробник.
Микола Климчук: Ми вже замінили в сушарці теплогенератор, що працює на пелетах. Наразі судова тяганина ще триває. Загалом, так, плануємо замінювати сушильне обладнання на більш продуктивне.
Микола Климчук: По форвардах не працюємо. Продавали так, мабуть, років 10 тому, коли була потреба в грошах наперед. Зараз продукція частково зберігається на складах, частково на елеваторах, а коли є гарна ціна — реалізуємо.
Іван Дмитришин: Я прийшов у дане агропідприємство ще в 1979 році за направленням технікуму. На той час господарство було в колгоспі ім. Постишева. Працював агрономом із насінництва, потім — головним агрономом. Коли господарство розвалилось, землю взяв в оренду Микола Петрович, який і запропонував мені у нього працювати виконавчим директором. А згодом агроном підприємства пішов на пенсію, і я обійняв цю посаду. Вже майже 19 років несу службу.
Іван Дмитришин: На початку роботи сіяли ячмінь, пшеницю, ріпак та цукрові буряки. Через те, що ринок диктує свої умови, ми виключили їх із сівозміни та перейшли на кукурудзу й сою.
Наразі сівозміна підприємства виглядає так: сіється ярий ріпак, після нього — озима пшениця, далі — частина іде під сою, частина — під кукурудзу, а потім кукурудза та соя, як монокультури.
Я завжди кажу, що рахувати треба не ті гроші, що за рік отримав, а хоча б на 2-3 роки вперед. Тобто обрати правильного попередника — це як знайти золоту середину, щоб і для землі добре було, і для прибутку.
Іван Дмитришин: Соняшник забирає з ґрунту всю вологу. Після нього урожай навряд чи буде. Звичайно, колись ми сіяли його, але зупинились на оптимальній для нас сівозміні.
Читати по темі: Олександр Голомах: Ціна на соняшник впаде майже вдвічі
Микола Климчук: Пшениця — близько 28 тис. грн/га, кукурудза — 32 тис. грн/га, соя — 30 тис. грн/га, ріпак ярий — 27 тис. грн/га.
Іван Дмитришин: Ми сіяли 500 га кукурудзи, 500 га сої, 350 га пшениці, 350 га ріпаку та 362 га озимої пшениці під урожай-2021.
Іван Дмитришин: Урожайність кукурудзи вже 3 роки поспіль складає 14-15 т/га, дуже рентабельна культура. Сою збираємо на рівні 3 т/га. Оскільки ми протягом 6 років займаємось іноземними сортами пшениці, то маємо урожайність приблизно 8 т/га. Це переважно сорти DSV та Limagrain.
Іван Дмитришин: Так, раз на 5 років сертифіковані організації проводять аналіз. Але зараз, на мою думку, його треба робити кожен рік. Чому? Тому що винос речовин на культурах різниться, а, крім того, погодно-кліматичні умови вносять свої корективи, як і сівозміна.
Іван Дмитришин: Під сою проводимо безвідвальне глибоке рихлення, а під кукурудзу — оремо, тому що залишається велика кількість поживних решток. Деякі комбайни збирають кукурудзу на рівні 10-15 см, стерня добре підрівнюється. У нас жатка не може таку висоту взяти, мінімум 25-30 см.
Микола Климчук: Я вважаю, що точне землеробство доцільніше застосовувати, наприклад, на землях Польщі, де поля мають складну конфігурацію й дуже неоднорідні ґрунти. Звичайно, ми теж дивимось у цей бік, але я не прихильник мінімального обробітку ґрунту.
Ми дотримуємося традиційної технології вирощування, застосовуючи рихлення та відвальний обробіток ґрунту. Ця технологія виправдовує очікування.
Ми бачимо, що можна ще збільшувати урожайність, застосовуючи якісніші добрива, іноземну селекцію та правильний агрохімічний підхід у цілому.
Микола Климчук: Перш за все, ми орієнтуємося на вирощування якісної продукції. Вирощуємо не ГМ сою. Боремось за те, щоб вона була високобілкова. Якщо це пшениця — щоб клейковина була висока і білок. Пшеницю нижче другого класу не вирощуємо протягом 10 років. Сіємо сорти іноземної селекції, які мають високий потенціал як урожайності, так і якості.
Дуже шкода, що в Україні практично немає гарної вітчизняної генетики майже всіх культур.
Немає іншого виходу, як сіяти іноземне, бо зайнятися українськими сортами — наперед програти в цій економічній боротьбі.
Іван Дмитришин: Насіння пшениці та сої ми купуємо, а вже тут наносимо інсектицид, протруйник і мікроелементи з амінокислотами та проводимо інокуляцію. Виняток — насіння кукурудзи та ріпаку. Його ми купуємо вже оброблене. Таке насіння коштує дорожче, але воно себе виправдає.
Іван Дмитришин: Потрібно змусити рослину взяти всі необхідні їй мікроелементи з ґрунту. Для цього слід збільшити кореневу систему, а щоб це зробити — необхідна обробка стимуляторами росту.
Для обробки насіння ми давно вже використовуємо препарат БлекДжек, який купуємо у компанії «Ерідон». Це природний органічний біостимулятор, що містить гумінові кислоти і гумін. До схеми входив також препарат Келпак, а потім у них з’явився препарат Ерайз (регулятор росту з мультикомпонентною формулою на основі фітогормонів), який ми зразу взяли в роботу.
Іван Дмитришин: Для сортооновлення насіння купуємо. Колись ми були «елітгоспом», укладали договори з інститутами та вирощували насіння для господарств першої групи. Але потім у нашій місцевості з'явилось багато холдингів і продавати насіння не було вже кому.
Для сівби пшениці купуємо першу репродукцію, вирощуємо, сіємо товарну і знову закупляємо. Насіння сої купуємо на 2-3 роки розмноження, а насіння кукурудзи і ріпаку сіємо виключно придбане. Останнім часом ми спостерігаємо дефіцит вітчизняної насіннєвої пшениці й дуже багато фермерів купують насіння у нас чималими партіями — 30-40 т. Насіння на продаж ми теж обробляємо тут — вони привозять, ми обробляємо й затарюємо в біг-беги.
Іван Дмитришин: Взагалі працюємо з трьома фірмами — «Ерідон», «Спектр-Агро» та ТД «Насіння». Але найчастіше купуємо саме у «Ерідон», оскільки вони надійні, а також якість насіння та препаратів завжди прогнозована.
Іван Дмитришин: Так. Ми спочатку купуємо насіння з гарним репродукційним складом — першу репродукцію чи еліту, щоб рік-два можна було сіяти, доробляємо його до посівних якостей на зерноочиснику Petkus. Тим, хто у нас купує насіння, я завжди говорю, що для отримання гарного прибутку не можна «посіяти» і забути. Дуже важливо дотримуватись технології, особливо підживлення та захисту рослин.
Іван Дмитришин: «Під оранку (основне живлення) акцент робимо на азотні й калійні добрива, а фосфор — даємо в рядок при посіві. Під озимі азотне підживлення робимо переважно по мерзлоталому ґрунту. Раніше розкидали і по вегетації, але зараз немає вологи, то немає і сенсу його вносити, бо результату в таких умовах воно не дасть. Ми вже за 2 останні роки свою технологію відпрацювали, в принципі, вона працює і дає прибуток».
Причому, під озиму пшеницю різні види азотних добрив: сульфат амонію, карбамід та аміачна селітра. Під кукурудзу вносимо добрива восени, під оранку, хлористий калій, азот у вигляді аміачної води та карбамід.
Іван Дмитришин: Калій вносимо у нормі 100-120 кг/га у д.р., азот — 120 кг/га, аміачну воду — 520 кг/га і карбамід — 220 кг/га. Це планові внесення, але потрібно розуміти, що кожному полю необхідне своє дозування.
Читайте також: Ринок міндобрив 2021 — виклики та прогнози
Іван Дмитришин: Розгляньмо на прикладі сої. Для збереження вологи перед посівом ми обробляємо ґрунт гліфосатом, тому що бур’ян вже заріс, а механічно — це втрата вологи.
Соя дуже чутлива до бур’янів та конкуренції. Вона може перенести високі температури, стрес, але не конкуренцію, адже бур’ян забирає у рослин поживні речовини, вологу та сонце.
Отже, після ґрунтової схеми переходимо до страхової схеми гербіцидного захисту сої. Вносимо 2 л/га Базаграну та Корум у нормі 1,6 л/га.
Захистили рослини від бур’янів, далі йде захист від хвороб. Перший обробіток проводимо у фазі 3-4 листів та додаємо інсектицид. При першому обробітку ми його застосовуємо практично для всіх культур. Чому? Нехай він діє пролонговано, недовго, але він буде постійно захищати рослину, тому що головна проблема від шкідників — пошкодження шкірки рослини, куди потім потрапляє збудник хвороб.
Далі проводимо фунгіцидну обробку препаратами Пропульс і Піктор. Головний напрям дії препаратів — уникнути склеротинії. Крім того, для зняття стресу у рослин в перший обробіток ми застосовуємо препарат Кайші (Самміт-Агро), а у другий обробіток — Терра-Сорб Комплекс — це набір амінокислот та мікроелементів, який діє не лише як антистресант, а й допомагає закладати рослинам генеративні органи.
Іван Дмитришин: Потихеньку відмовляємось від старої техніки, оновлюємось. У 2007 році ми придбали австрійський посівний комплекс, який прослужив 4 роки. Далі ми купили сівалку Great Plains, почали сіяти нею сою. Торік придбали сівалку Pöttinger. Вона недешева, але показує кращі результати. Ми сіємо нею і сою, і пшеницю.
Дивись також: Як правильно вибрати сільгосптехніку фермеру-початківцю
Іван Дмитришин: Є Косилівський культиватор. Агрегат дуже хороший, виробляє ґрунт ідеально. Нюанс — потрібна хороша сівалка. Щодо тракторів, то нещодавно придбали John Deere на 370 л/с. Також є Case IH 310, але придбаний років 10 тому, МТЗ 80, ХТЗ Т-150б та легші трактори — New Holland. Крім того, у нас є комбайн Case IH, придбаний для збирання кукурудзи. Для збирання зернових ми наймаємо ще 2 комбайни, тому що такі площі своїм нереально зібрати.
Крім того, маємо розкидачі KUHN, AFIK — навісний, напівпричіпного типу; РУМ та РУМ-5 старенький, який використовуємо в основному для дефекату.
Микола Климчук: Варто зазначити, що за 2020 рік ми добре оновились. Окрім трактора, придбали автонавантажувач Manitou і сівалку для зернових культур. Зараз розглядаємо придбання сівалки для просапних культур, тобто кукурудзи. Замислюємося про купівлю нового комбайна, але не в цьому році.
© Анастасія Герасименко, Kurkul.com, 2021 р.
Вибір редакції
Не пропусти останні новини!
Підписуйся на наші соціальні мережі та e-mail розсилку.