ФГ «Озон» знаходиться на Півночі Сумської обл. Господарство заснував Дмитро Дзюба та його 2 сини — Олексій та Андрій. Батько Дмитра був куркулем, в якого радянська влада забрала всі землі. Дмитро, хоча й довгий час вчителював, не покидав ідеї повернутись до роботи на землі, тому у 2000 р. заснував господарство «Озон». Наразі повне управління ним здійснюють сини. 

Позаяк господарство сімейне, то кожен з братів максимально залучений до процесів. Наприклад, Олексій відповідає за тваринництво, взимку запліднює корів. З весни по осінь допомагає в полі — й на тракторі їздить, й оприскує. Коли корови починають телитись у вересні, то він знову повертається на ферму і контролює отели. Андрій відповідає за рослинництво та техніку, але також може замінити брата в багатьох процесах.

Хоча головний напрям роботи господарства рослинництво, брати Дзюби вірять в розвиток молочної ферми. Минулого року вони провели її реконструкцію та купили нове обладнання. Тому сьогодні ми говоримо з Олексієм Дзюбою про те, як ферма ВРХ може бути прибутковою та розвиватись навіть за 60 км від кордону з ворогом.

Трансформація стада господарства відбувалась 20 років

Тваринництво в ФГ «Озон»  функціонує від початку створення господарства. 

«Як утворилося фермерське господарство, в нас було 88 га землі. Поряд в с. Заболоття був склад, який попав під розпаювання колгоспу. Нам довелось набрати 500 га паїв і так нам дісталася ферма, техніка, силосний комбайн», — пригадує Олексій Дзюба.

Він розповідає, що з фермою їм дісталось 56 корів. Але вони були в жахливому стані та давали 1800 кг молока на корову на рік (прим. у 2019 р. середня продуктивність на корову в Україні – 8750 кг/рік). Тому вони почали селекціонувати, відбирати корів, проводити штучне запліднення і так покращили ситуацію зі стадом.

Наразі поголів'я ферми нараховує 463 голови, з них 230 — це дійне стадо. Вирощують 2 породи — голштинську та джерсійську. Також залишилась одна українська чорно-ряба корова. Але все ж на фермі схиляються до того, щоб утримувати одну породу. 

«Раніше ми тримали чорно-рябих. Але вони нежиттєздатні були. І ми перейшли на джерсеїв та голштинів. Але одне не врахували, що обидві породи будуть в одному стаді. Джерсеї маленькі, вони часто травмуються. Заходять у стійла по двоє, стають одна одній на дійки. Коли відбувається запліднення у бика, то буває, що через їхню малу вагу пошкоджується хребет. Тобто проблем дуже багато. А позаяк в нас немає можливості їх роз'єднати, то вони самі себе «виводять». Раніше джерсеїв було понад 20%  у стаді, а зараз їх частка всього 12%», — пояснює фермер.

Зрозуміло, що надої на фермі покращились, але все ж були далекими від максимуму. Для вирощування високопродуктивних корів потрібна була реконструкція ферми. Як каже Олексій Дзюба, це було життєво необхідно. В планах було будівництво нового навісу для корів, встановлення роботизованого доїльного обладнання та будівництво власного цеху з виробництва кормів. Задумане вдалось, але не без пригод. Бо буквально за кілька тижнів до планового початку робіт на територію району увійшли російські «визволителі».

Через війну при реконструкції ферми програли в часі, але виграли в ціні 

За 3 тижні до повномасштабного вторгнення в господарстві продали соняшник, кукурудзу за хорошими цінами. Коли почалися бойові дії то ціни стрімко впали, але з ФГ «Озон» розрахувалися за ціною по якій законтрактували. І внаслідок цього господарству вдалось розрахуватись за будівництво та обладнання. Але Олексій Дзюба зізнається, що час був дуже важкий.

«Ми планували один сарай будувати, щоб биків можна було відгодовувати й телиць. Пасуться вони у нас на вільному вигулі. Але війна нас трошки скоригувала. Буквально за кілька тижнів до вторгнення ми оплатили обладнання на комбікормовий цех та на ферму, метал на навіси», —  пригадує він.

Фактично на момент 24 лютого ФГ все оплатило і чекало виконання замовлень. Але компанія, яка мала привезти доїльне обладнання, відмовилась постачати його, бо не могла гарантувати безпеку доставки. Виникли проблеми і з доставкою спеціалізованого металу з Маріуполя. Тільки через деякий час знайшли відповідний замінник в порту Миколаєва. Цікава історія також була і з постачанням комбікормового обладнання Buschhoff з Німеччини. 

«Постачання обладнання було законтрактоване на березень. Але почалось повномасштабне вторгнення, Чернігівщина, Сумщина була в окупації й ми розуміли, що не можемо це обладнання доставити. У квітні ці території було звільнено й Олексій Дмитрович зателефонував нам, що чекає на наше обладнання. При тому приміщення ще не було готове», — розповідає Сергій Куць, менеджер з продажу «Сій Добро».

Коли безпекова ситуація стала трішки більш зрозумілою, виникла інша проблема — це логістика. Ніхто не хотів доставляти товар, бо фермерське господарство знаходиться за 60 км від кордону з росією. В «Сій Добро» довго шукали перевізників, поки не знайшли водіїв з Сумщини, які погодились везти обладнання. Одразу ж у липні 2022 р. Олексій Дзюба підписав другий контракт з компанією на встановлення гранулятора в комбікормовий цех. 

«Нам було дуже важко, але ми все зробили в правильний час. Роботизоване доїльне обладнання обійшлося в €668 тис., а зараз коштує €1 млн. Комбікормовий цех разом з будівництвом коштував близько €700 тис. Зараз ця ціна була б більшою. Оскільки ми купували обладнання Buschhoff напряму у виробника, то в цю ціну входить розмитнення та ПДВ 20%. Додатково заплатили за спорудження навісів для корів відкритого типу. На ту суму, яку ми заплатили за метал, сьогодні можна купити тільки профіль для огорожі. Частину суми на будівництво цеху отримали завдяки кредиту від «Ощадбанку» за програмою «5-7-9», — поділився Олексій Дзюба. 

«Хочу додати, що компанія Buschhoff дуже хвилювалась за Олексія Дмитровича. Ми постійно були на звʼязку, надсилали відео з господарства і німці пишались, що у них є такий клієнт.», — розповів представник «Сій Добро».   

5 років мріяли про комбікормову установку, а встановили за 2 місяці

Про власну комбікормову установку в ФГ «Озон» мріяли 5 років. Окрім самої установки важливим був гранулятор, оскільки на фермі працював робот-підгодовувач, а для нього потрібна була гранула. Без гранулятора доводилось використовувати овес. Але виходило багато пилу, який потрапляв у годівниці. Багато сил йшло на прибирання. 

«Виробництво комбікорму для нас було дуже ресурсозатратне. 3 працівники 4 дні на тиждень відрами носили сировину, змішували та подавали в кормороздавач. Звичайно, досягти бажаного складу корму було дуже важко», — пояснює фермер. 

До вибору установки Олексій Дзюба підійшов відповідально. Разом з братом вони поїхали на кілька господарств, подивились на виробництво комбікормів, читали статті в агровиданнях та відгуки. Зупинились на установці від німецької компанії Buschhoff. Потім на Дні ферми на базі агрофірми ім. Шевченка познайомились з компанією «Сій Добро». Там продемонстрували вже існуючий комбікормовий завод. Відтак у фермера виник власний запит на комбікормовий цех з мінімальною потужністю.Представник компанії «Сій Добро» приїхав на господарство восени, підібрав відповідне обладнання і вже наступної зими установка запрацювала на господарстві.

«Приміщення для цеху з виробництва кормів будували з нуля за 5 місяців. Розмір — 12 м на 60 м, разом зі складським приміщенням. Монтаж обладнання Buschhoff відбувся дуже швидко — буквально за 1,5 місяця. Ми обрали комбікормову установку потужністю 2 т/год та гранулятора — до 1 т/год. Це мінімальна потужність, але нам більшої й не потрібно», — зазначає керівник господарства. 

Комбікормовий цех ФГ «Озон» складається з дробарки потужністю 22 кВт. Наступна складова — це змішувач  місткістю 2,5 т.

Виробництво комбікорму починається з завальної ями. До неї під'їжджає машина і заднім вивантаженням чи ковшами засипає зерно. З завальної ями зерно постачається в бункер-накопичувач для оперативного зберігання, щоб комбікорм можна було робити в будь-який момент.  

«Система працює таким чином, що коли приїжджає машина, наприклад з кукурудзою, то оператор натискає на кнопку, яка відповідає цьому виду зерна, і подається кукурудза у відповідний оперативний силос. І так для кожного макроскладника комбікорму. В ФГ «Озон» встановлено 6 універсальних силосів, обʼємом 50 м3 кожен», — розповідає менеджер з продажу «Сій Добро» Сергій Куць.

Читайте також: Будуємо комбікормовий завод: рекомендації фермерів та поради щодо вибору обладнання

Далі за процесами, з бункерів для компонентів зерно подається шнеками в дробарку, перед якою встановлено барабанний очисник від каменю, пилу і т.д. Потім зерно проходить через магнітні уловлювачі, щоб унеможливити потрапляння металевих частин.  Дробарка по черзі починає  дробити кожен компонент комбікорму, як от пшеницю, ячмінь чи кукурудзу. Кількість зерна визначається автоматично, залежно від рецепта, який задав оператор.  

Також передбачена лінія дозування для мікрокомпонетів таких, як премікс, сіль чи крейда. 

Подрібнене зерно, мікрокомпоненти подаються у шнек,  який стоїть на власних вагах. Звідти все прямує  на змішувач, де також є свої ваги. Така точність потрібна для дозування всіх складників комбікорму. 

Коли всі компоненти змішались, суміш відвантажується до бункера готової продукції. Вони стоять по другу сторону приміщення. До бункерів під'їжджає тракторист і відвантажує потрібний комбікорм. 

«Для кожного виду комбікорму є свій бункер. Він може бути, наприклад для молодняку чи тільних корів, биків. Рецепти розробляє зоотехнік, дає нам, а ми відповідно програмуємо їх на установку», —  додав представник компанії.

До речі, Олексій Дзюба вирішив, що саме він буде відповідати за виробництво корму, адже завдяки повній автоматизації процесу виробництва, робота займає небагато часу. 

Менша гранула — довший термін зберігання

Для виробництва комбікорму в ФГ «Озон» використовують в основному зерно власного виробництва, докуповують тільки шрот соняшника, соєву макуху, премікси та кормові добавки. Раціон для корів розробляє спеціалізована компанія. Для цього Олексій назвав бажану норму надоїв. І в результаті  власна установка і підібраний раціон дозволили вийти на 27 л/день молока від однієї корови.

«Комбікормовий цех допоміг оптимізувати процеси. Ми можемо змішувати всі компоненти в один і забезпечувати якісні показники корму. З установкою збільшились надої, бо ми змогли більше компонентів ввести в корм з точним дозуванням преміксів чи білкових добавок. Все стало точніше і зросли надої», — розповідає Олексій Дзюба.

Окрему увагу варто звернути на гранулятор. Це була особлива вимога господарства. Гранули різного діаметра впливають на годівлю тварин. Чим гранула довша, тим важче розчиняється в шлунку корови.

«В цьому проєкті було закладено два бункери, звідки комбікорм йде на грануляцію. Але при цьому ці бункери універсальні й туди можна завантажувати компоненти під будь-який рецепт. Гранулятор має потужність 1-1,5 т/год, залежно від товщини та діаметра гранули. Завдяки матрицям, які встановлені на грануляторі Buschhoff, можна підібрати розміри цих гранул», — зазначив Сергій Куць. 

В рецептурній складовій, щоб сформувати менші гранули, треба менше води. Менші гранули мають вологість 13-14%, коли більші — до 20%. Плюс гранула з меншою вологістю краще зберігається, і її не потрібно просушувати.

«Ціле яблуко може стояти дуже довго, а коли ви його надкусите, то воно пролежить якийсь час і пропаде. Так і зерно, якщо в нього порушена оболонка, втрачає властивості, починають діяти мікотоксини й воно стає непридатним. Тому звичайно гранула має строк придатності до 2 місяців», — пояснює Олексій Дзюба.

До речі обслуговування комбікормової техніки фермер довіряє тільки сервісним інженерам компанії «Сій Добро». Він каже, що мав досвід, коли механізатори намагались самі ремонтувати дорогу сільгосптехніку і в результаті все одно треба було викликати сервісну службу.

---

На жаль, розповідь про сімейну ферму Дзюб не вмістилась в один текст. Тому в другій частині розмови з Олексієм Дзюбою читайте про 5 речей, які зроблять молочну ферму прибутковою.

© Юлія Маковей, Kurkul.com, 2024 р.